У Колосаях Фригійських, поблизу Єраполя, був храм пресвятого архістратига Михаїла над джерелом чудотворної води, від якої багато сцілення дістали хворі, більше ніж від купелі Сілоамської. Туди раз на рік сходив ангел Господній і збурював воду; тут-таки завжди була благодать ангельського чиноначальника. Там, хто відразу по збуренні води в купіль заходив, той здоровий ставав; тут-таки всі: і перші, і останні приймали здоров'я, коли з вірою приходили. Там були потрібні приміщення, щоб хворі пробували через нешвидке одужання, отже дехто через тридцять і вісім років діставав його, тут же за один день, чи за одну годину діставав хворий здоров'я.

Про початок джерела того оповідається так. Коли тьмою безбожного багатобожжя отемнено було всесвіт і поклонялися люди тваринам, а не Творцю, в той час у Єраполі пошановувалась од невірних така собі єхидна велика і страшна, їй-бо увесь край той, осліплений звабою бісівською, поіслонявся. Тримали її нечестиві люди у храмі, створеному в її честь і приносили їй численні та різноманітні жертви і харчували ту, сповнену трути, яка багатьом шкодила, єхидну. Істинний же Бог єдиний, бажаючи світлом пізнання свого світ просвітити і людей заблукалих на шлях правдивий наставити, послав святих своїх учнів та апостолів в усю землю проповідувати Євангеліє всьому живому, з них два, святий Іван Богослов і святий Филип, один в Ефес, а другий у Єраполь дійшли, трудячись щодо благовістя Христового. Був тоді в Ефесі храм предивний і чудовий образ славної богині язичницької Артеміди з її служителями та поклонниками. Богослов святий велику війну створив мечем духовним слова Божого і став переможцем, бо силою імені Христового домігся, що храм та ідол упали і в порох розсипалися, і все місто привів до святої віри у Христа. Після ж зруйнування Артеміди прийшов із Ефеса в Єраполь допомогти співслужителю своєму святому апостолу Филипу, що був тоді там, і святому апостолу Вартоломею і сестрі Филиповій Маріями, із ним укупі людському служачи спасінню, святий Богослов. Спершу озброїлися на єхидну, що їй безрозумні люди приносили жертви, маючи її за бога, і її молитвою вбили; також з'являли людям єдиного істинного Бога, що небо і землю створив. Стоячи ж в одному місці, що звалося Херотопа, пророкували, що благодать Божа тут засяє, і святий архістратиг Михаїл, воєвода сил небесних, те місце має відвідати, і чудеса там учинятися будуть, що і збулося невзабарі. Коли святий Іван Богослов відійшов у інші міста на проповідь, а святий Филип постраждав од нечестивих, також і Вартоломей та Маріямія в інші краї розійшлися, закипіла на тому місці чудотворна вода за пророченням святих апостолів, що збулося за Писанням: "Води в пустині проб'ються джерелом і дебри в землі спраглій, і місце сухе, де раніше змії перебували, стане болотом, а спрагнений край джерелом вод, виросте там зелена тростина. І буде там бита дорога та путь, і будуть її називати: дорога свята". Почали приходити до того джерела багато хто, не тільки вірні, але й невірні, бувають-бо чудеса, як труба велиголосна, що до себе їх прикликала, — і всі від джерела того пили і милися, зцілюючись од недугів своїх, а діставши здоров'я, хрестились у великому числі у святу Тройцю.

Був же один еллін із Лаодікії, в нього ж дочка єдинородна німа була від народження свого, про що вельми тужив батько її, і велике старання приклав, щоб розв'язати язика її, але нічого не досяг і був у печалі. Однієї ночі заснув на ложі і побачив у видінні ангела Божого, що постав перед ним, як сонце сяючи, не тому, що бачити його був достойний, а щоб через те видіння прийшов до пізнання істини та й інших із собою привів до Бога. Тож уздрівши ангела, став трепетний і чув його, що говорить до нього: "Коли хочеш, щоб розв'язався язик дочки твоєї, веди її до того мого джерела, що поблизу Єраполя в Херотопі, і напій її води тієї — і уздриш славу Божу". Вставши зі сну чоловік той, дивуючись баченому і вірячи реченим йому словам, взяв тоді дочку й пішов спішно до води чудотворної; коли ж туди дійшов, побачив багато людей, що черпали від тієї води і, хрестились у ній, та й приймали сцілення від хвороб своїх. І спитав їх: "Кого закликаєте, миючись тією водою?" Вони ж бо сказали: "Закликаємо ім'я Отця, і Сина, і Святого Духа; закликаємо в поміч і святого архістратига Михаїла". Тоді чоловік той звів очі свої горі, і руки піднявши, рече: "Отче і Сине, і Святий Душе, Боже християнський, помилуй нас; святий Михаїле, слуго Божий, поможи і сціли дочку мою!" ї зачерпнувши від води, влив у вуста дочки своєї з вірою, і тоді зв'язаний німотою язик її розв'язався на Боже славослов'я і проказав ясно, вигукнувши: "Боже християнський, помилуй мене, святий Михаїле, допоможи мені!". Всі, що були там присутні, дивувалися силі Божій і славили святу Тройцю, і поміч святого архістратига Михаїла величали. Еллін же той, бачачи зцілення дочки своєї, вельми радів і, не відкладаючи й трохи, хрестився тоді з дочкою і з усіма домашніми своїми, і з тими, що із ним прийшли. На ознаменування подяки, створив над джерелом тим церкву чудову в ім'я святого архістратига Михаїла, воєводи сил небесних, і всілякими прикрасами приоздобивши, і досить у ній помолившись, повернувся до дому. На дев'ятнадцяте літо від створення тієї церкви прийшов із Єраполя хлопець малий, що мав десять років од народження свого, на ім'я Архип, народжений од християнських батьків і доброчесно вихований, та й почав жити при тій церкві святого архістратига Михаїла, творячи паламарське служіння. Початок же свого там життя поклав такий: оскільки став жити при церкві тій, трудячись для Бога, не вкусив нічого від мирської їжі та пиття: ні м'яса, ні вина, ні хліба не їв, а тільки зело пустельне, яке збирав та варив, раз на тиждень ївши і то без солі, питтям же його була мала міра води. Такою повстримністю умертвив тіло своє і в такій чесноті управив себе в юності своїй — аж до старості неодмінно в них пробував, увесь з'єднуючись із Богом, і подобав він, що був у тілі, життю безплотних. Одежу носив не багатоцінну, а тільки два рубища: одне рубище носив на тілі, другим же покривав ложе своє, що було гострим камінням заслане, а покривався рубищем через те, щоб тим, що входять у хоромину, не видно було камінної гостроти. Наголовником його стало мале рубище, наповнене терном, — така була постеля блаженного того подвижника і такий спочивок його, а коли природнього сну було потрібно, клав багатотрудне тіло своє на каміння і терни гострі, і ставав його сон більше неспанням, аніж сном, а спочинок його — мученням більше, аніж спочинком: яка-бо відрада тілові лежати на твердому камінні та гострому терні, і який сон голові спочивати на гострому терні. Міняв же одежу свою на кожен рік: рубищем отим, що мав на тілі, покривав ложе своє, а в те інше, що на ложі було, одягався, а через рік знову рубище те міняв і не мав спокою, день-ніч умертвляючи тіло своє і бережучи душу від ворожих сітей, тісну й скорботну проходячи путь і молячись Богові, кажучи: "Не попусти мені, Господи, марнотною радістю порадіти на землі і хай не ввійде добро світу цього перед очі мої, і не буду я веселитися від будь-якої речі тимчасової у цьому житті моєму, але наповни, Господи, очі мої слізьми духовними і серце моє побий, і справ шлях мій, і дай мені до кінця умертвити себе і вгонобити духові плоть мою. Бо яку користь мені дає плоть, створена від тління, котра тепер є, але незабаром її не стане, і наче цвіт уранці цвіте, а до вечора висихає? Дай мені отож, Господи, належати до тих, що про душу дбають і просять життя вічного!" В такому блаженний Архип повчався, і, старанною молитвою співбесідуючи з Богом, став як ангел Божий, ведучи на землі небесне життя, не тільки ж про власне спасіння турбуючись, але й про багатьох: невірні ж бо наверталися до Христа, охрещуючись; що бачачи, безбожні елліни запалилися заздрістю, не зносячи зріти преславні чудеса, що бували через святу воду, і святого мужа того, котрий там жив, ненавиділи, на нього часто нападаючи, досаджали, за волосся та бороду терзали і, на землю кинувши, волочили, ногами топтали і, всіляко його мучачи, проганяли. Міцний-бо душею діямант, блаженний Архип, усе те від ідолопоклонників терпів доблесно і не відступив од храму святого, служачи Богові в преподоб'ї і незлобивості серця свого і дбав про спасіння душ людських.

Якось зібралися нечестиві і сказали собі: "Коли не засиплемо землею тієї води і рубищника того не вб'ємо, то всі боги наші будуть до решти знищені від тих, що там злілюються". І пішли у великому числі зібрання свого, щоб засипати землею чудотворну воду і неповинного чоловіка, блаженного Архипа вбити. Дійшовши до того святого місця, розділилися надвоє: одні кинулися до церкви і до джерела, інші подалися до хоромини Божого раба, щоб убити його. Але Господь не дав жезла грішних на жеребки праведних, зберіг раба свого від тих убивць: раптово-бо омертвіли їм руки і не могли підняти їх на преподобного. З'явилось і від води дивне чудо, бо коли нечестиві наблизилися до джерела, тоді вийшло від води полум'я вогненне і ринуло на них, прогнало їх од себе далеко, і так беззаконні від джерела чудотворного і від преподобного Архипа відбігли марно і з ганьбою, не перестаючи скреготіти зубами своїми і похваляючись погубити джерело те і церкву, і церковного служителя. Була ж на тому місці ріка, що зліва від церкви текла, їй-бо назва Хрисос, її намислили беззаконо пустити на те святе місце, щоб джерело, змішавшись із річною водою, згубило силу чудотворення свого. І коли лихий зачин почали впроваджувати в діло, зупиняючи річну течію, щоб повернулася вода й покрила джерело, тоді ріка, за повелінням Божим, проклала струменям своїм іншу путь і потекла їз правого боку церкви. Вони ж знову, наповнившись ганьби, повернулися додому.

Були там інші дві ріки, що текли зі сходу і наближались до того святого місця на відстані трьох стадій: назва однієї ріки Аикокапер, а другої Куфос. Ці обидві ріки, притулившись до краю великої гори, з'єднувались в одну і ринули праворуч, течучи в країну Ликійську. Вселукавии же диявол уклав лихим людям у серце таку раду: хай обидві ті ріки на чудотворне те місце пустять і хай зруйнується храм святого архістратига Михаїла і покриють водами святе джерело і хай потоплять преподобного Архипа, — було-бо зручне місце там для водного потоку, бо з великої висоти ті ріки спадали додолу, а церква стояла на найнижчому місці. І нечестиві, погодившись, прийшли з усіх міст того краю кількістю безчисленною, і в селі Лаодикії, з'єднавшись, пішли до церкви. Поблизу ж олтаря церковного був камінь, що мав безмірну ширину та висоту, глибину ж у землі безконечну, від отієї отож скелі почавши, копали рів глибокий та широкий аж до тієї гори, під якою ріки з'єднувалися. Копали ж з великою працею, готуючи шлях, яким би пустили воду на церкву, загативши ті ріки, що зібралася велика вода, і трудилися в тому своєму марнотному ділі десять днів. Преподобний же Архип, бачачи таке їхнє діло, впав на землю в церкві, молячись Богові зі слізьми і закликаючи в поміч теплого захисника святого архістратига Михаїла: хай збереже місце своє від потопу водного і хай не порадіють вороги, що бажають погубити святиню Господню, і каже: "Не відійду від святого місця цього, ані вийду із церкви, але тут нехай умру і я, коли попустить Господь бути потопленим цьому місцю!" Коли ж минуло десять днів, і вода вельми примножилася, розкопали нечестиві елліни те саме місце, яким мали б ринути води у наготовлене русло. І пустили води на святий храм ангельський о першій годині ночі, самі ж побігли, щоб високо стати із лівого боку, бажаючи бачити потоплення святого місця. І зашуміла вода, ніби грім, несучись великим потоком. Преподобний же Архип був у церкві на молитві, почув водний гуркіт, закричав прохально до Бога і до архістратига Михаїла, просячи милості й помочі, щоб не було потоплене святе місце, і щоб не пораділи вороги, але хай оганьбляться нечестиві, а прославиться ім'я Господнє і хай возвеличиться ангельська сила та заступництво. Заспівав-бо Давидів псалом, мовляючи: "Ріки піднесли, о Господи, ріки піднесли свій голос, ріки будуть підносити течії свої від удару їхніх хвиль над морські потужні хвилі дивний у висотах Господь. Дому твоєму належиться святість, о Господи, на довгії дні". І коли цей блаженний Архип промовляв, почув голос, що повелів йому з церкви відійти. Вийшов святий із церкви й побачив охороника роду християнського і теплого заступника архістратига Михаїла в образі людському вельми предивному та пресвітлому — такий, як колись пророку Даниїлу являвся. Не міг на нього дивитися і впав зо страху на землю. Він же рече до нього: "Дерзай і не бійся, встань і прийди до мене сюди і уздриш Божу силу в водах цих!" Упав же блаженний Архип, приступив зі страхом до воєводи сил небесних і став зліва за повелінням його, і побачив вогненного стовпа від землі аж до небес. Коли ж води наблизилися, підняв архістратиг правицю свою і ознаменував хрестним знаменням місце водне, кажучи: "Спиніться там, і хай повернуться води!" — що збулося за словом пророчим: "Тебе бачили води... і тремтіли". Стали ріки, як стіна кам'яна і знеслися вгору, ніби гора превисока. І повернувся архістратиг до того великого каменя, що був поблизу олтаря, ударив у нього жезлом, що його мав у руці своїй, і скеля та розпалася надвоє, і створилася у камені безодня велика. І рече святий Михаїл: "Тут хай зітреться всяка супротивна сила, хай зійде збавлення від усіляких зол усім, що приходять із вірою!" Це промовивши, повелів блаженному Архипу перейти на правий бік. Став же преподобний на правому боці, а святий Михаїл великоголосно рече до вод: "Увійдіть у безодню цю!" І тоді потекли води у кам'яну розколину із шумом, і відтоді учинилася тим рікам путь у ту скелю. А вороги, що з лівого боку стояли і потоплення святого храму бажали бачити, зі страху закам'яніли. Святий же архістратиг Михаїл, зберігши отак цілим храм свій і преподобного Архипа від потопу водного, зійшов на небо, а блаженний Архип послав Богові подяку за чудо те преславне і велике заступлення великого охоронника. Наповнилися ганьби всі супротивні, і постала велика радість вірним, що прийшли до храму ангельського і до джерела чудесного, хвалу Богу посилаючи із преподобним Архипом. І відтоді почали святкувати отой день, у який преславне сотворилося чудо ангельським явленням. Пожив ще преподобний Архип на тому місці, старатливо Богові трудячись, досить літ і з миром постав перед Богом, маючи сімдесят років од свого народження. І похований був вірними на тому ж святому місці, яке від оповіданого чуда названо було Хоні, тобто занурення, бо там увійшли води у камінь.

Належить у цей день згадати й інші чудеса святого архістратига Михаїла, які створив, добродіячи християнському людові.

Поміж морем Адріятським та горою, названою Гарган, є місто Сіпонт, що відстоїть од гори на дванадцять тисяч стіп. У тому місці жив один багатий чоловік, його ж бо стада паслися під тією горою. І трапилося одному волові, відлучившись од стада, заблудити, його ж бо пан, шукаючи з рабами своїми якийсь час, знайшов його на верху гори тієї стоячого при вході до однієї печери. І сповнився гнівом, бо натрудився, шукаючи його, взяв лука та стрілу, наповнену трутою, і стрілив у свого вола, бажаючи його вбити. І раптово стріла, повернувшись назад, уцілила того, що стріляв. Ті, що були при ньому, злякалися і не осмілилися наблизитися до тієї печери, але, повернувшись у місто, звістили людям те, що сталося. Довідався про те єпископ міста того, помолився Богу, щоб явив йому таємницю ту, і явився йому у видінні архістратиг Михаїл, звіщаючи, що він те місце вибрав собі, і береже його, і бажає його часто навідувати і допомагати людям, що приходять із молитвою. Єпископ же про те видіння звістив людям і ' після триденного посту, що заповів його своєму місту, пішов із кліром своїм та всім народом до тієї гори і вийшов на неї, знайшов у скелі печеру, до неї був-бо вхід тісний, і не осмілився зайти в середину, а при вході учинив молитви — відтоді туди часто приходили люди, творячи молитви свої до Бога і до святого архістратига Михаїла. Якісь неаполітани, бувши невірними, зібрали воїнів своїх і прийшли несподівано до міста Сіпонта, бажаючи його взяти й розорити, і впали громадяни у великий страх. Єпископ же заповів піст людям, хай три дні не вкусять їжі і хай моляться старанно, щоб їм збавитися від ворогів, що оточили їх. Ще перед тим днем, коли хотіли вороги всіма силами взяти місто, явився воєвода сил небесних єпископові у видінні, кажучи: "Завтра, о четвертій годині дня, звели своїм громадянам узброїтися і вийти з міста супроти ворогів, і я прийду допомогти вам!" Вставши зі сну, єпископ оповів своє видіння всім і пораділи люди вельми на обіцяну супроти ворогів перемогу і укріпилися доброю надією. Коли ж надійшла четверта година дня, був грім великий і звели люди очі своє й побачили, що на гору Гарган сходить велика хмара, і були, як колись на Синаї, вогонь і дим, блискоти та громи, аж уся гора тряслася і хмарою покривалася. Побачивши таке, супротивні злякалися вельми і почали тікати, громадяни ж пізнавши, що благий охоронник і швидкий заступник прийшов з небесними своїми воїнами їм допомогти, відчинили ворота міста і гнали вслід ворогів своїх, січучи ніби стебла. Вони-бо ззаду їх сікли, святий же архістратиг Михаїл з висоти громом та блискавками їх разив, відтак було число мертвих шістсот мужів, котрі впали від грому та блискавки. Гнали їх аж до Неаполя і до решти, з поміччю небесних сил воєводи, перемогли ворогів своїх і урочисто повернулися до свого міста. Відтоді неаполітани, пізнавши міцну руку, всесильного і Бога, прийняли святу віру, а громадяни сіпонтійські, ) зібравшись усі з єпископом та кліром, пішли до тієї гори, на якій було страшне явлення, бажаючи там воздати подяку Богові і помічникові своєму святому архістратигу Михаїлу і всім небесним силам. Коли ж наблизилися до входу до тієї печери, знайшли на мармурі слід малої людської стопи, добре, ніби на болотяній землі, відбитий, і сказали собі: "Це воістину святий архістратиг Михаїл знамення залишив свого тут пробуття, що сам тут був, збавляючи нас од ворогів наших". І поклонилися, цілуючи стопи ті, і, молебне здійснивши співан ня, веселилися, дякуючи Богові за охоронника і заступника свойого. Постановили створити на тому місці церкву на ім'я святого архістратига Михаїла, і коли до діла готувалися, знову з'явився святий архістратиг єпископові, кажучи: "Не годиться вам турбуватися про будівлю церкви, я-бо без вашого труду приготував там собі храм, тільки увійдіть у нього. Ти ж уранці сотвори в ньому святу літургію і наявним людям наділи божественних таїнств". Після того видіння єпископ звелів людям бути готовими до причащання святих таїн і пішов з ними, творячи молебні співання. Коли ж прийшли на те святе місце, де святі стопи на мармурі відбито, знайшли в скелі витесану малу церкву, не за звичаєм діла рук людських створену, а ніби печеру, негладкі стіни вона мала, верх же висоти був різний — подекуди головою можна було досягти, а подекуди й рукою ні. І це творилося для знаття людям, бо Бог хоче не каменю прикрашеного в церкві, але чистого серця. Був там престол покритий покривалом червоним, і сотворив єпископ на ньому святу літургію, і причастив людей пречесних таїн. Ув олтарі з північного боку явилася згори чиста вода, що крапала, солодка і вельми світла й чудотворна; її п'ючи, хворі здоров'я діставали. Пили ж люди воду ту після причащання святих таїн, і безчисленні чудеса діялися у тій церкві, і всілякі недуги зцілювалися молитвами святого архістратига Михаїла. Створив-бо єпископ келії при церкві і влаштував жити священикам, та дияконам, та співцям, та читцям, щоб в усі дні творилося правило церковне у славу Божу і в честь святого архістратига Михаїла.

Ще подаємо і це чудо, що в Атонській горі сотворилося. У дні благочестивих царів болгарських був один відомий багатий і славний муж, на ім'я Дохіяр, від царської палати. Цей, якось прийшовши у страх Божий, захотів стати ченцем і взяв багато золота зі скарбів своїх, і пішов на Святу Гору відвідати монастирі та пошукати собі такого місця, де б і йому добровидно було поселитися. Обійшов отож численні монастирі і, численну милостину давши, рушив від лаври блаженного Атанасія берегом моря, що від Солуня. І знайшов місце вельми гарне, що мало солодку воду, овочів вельми багато, але не було там нікого живучого. Полюбив отож те місце, замислив поселитись у ньому і монастир створити. І приклав дбання, невдовзі бажане здійснив: спершу церкву прегарну на ім'я святого архієрея Миколи збудував, тоді монастир стінами кам'яними огородив і все за чином, як належить, владнав, і сам у ньому вдягсь у іночий образ. Але через велике будівництво витратив увесь скарб свій, що мав, — не вистачило золота, щоб прикрасити належною красою церкву. Одначе мав надію на Бога, кажучи: "Коли захоче Бог прославити місце це, то йому відомими судьбами промислить про прикрасу церковну, його воля хай буде!" Є ж бо острів супроти Святої Гори, званий Луг, до нього через море шляху за один день, там пастухи живуть із худобою, бо плідне місце те та й пажить худобі добра. Був-бо на острові тому кам'яний стовп на порожньому місці вельми високий, на стовпі ж — ідол і напис еллінський такий: "Кожен, хто вдарить мене у верх, знайде золота безліч". Через те багато пробували звідати, чи то правдива річ, і били в голову ідола, але нічого не знаходили. Трапилося ж у той час одному хлопцеві пасти воли поблизу того стовпа, був той хлопець розумний і вмів читати книги. Він прочитав написані на стовпі слова, вдарив ідола в голову, як і інші, щоб знайти золото, одначе нічого не знайшов. Тоді помислив, що скарб у землі сховано і, коли заходило сонце, подивився, де тінь того стовпа кінчалася, і там, де лягла тінь верху голови ідолової, копав землю, шукаючи скарба, — і не знайшов. Коли ж зійшло сонце, знову подивився, де тінь стовпа того кінчається, і там почав копати. Коли копав він, то почув якийсь звук на тому місці і збагнув, що там є скарб, почав старатливіше копати і знайшов великий жорновий камінь, що годі було й подвигнути його. Засунув він руку крізь скважню у камені і знайшов золота багато, і не знав, що вчинити. Каже-бо до себе: "Коли повім кому про цей скарб, то боюся, щоб не вбили мене заради золота". Бог же вислухав молитви згаданого старця і, дбаючи про прикрашення святого храму, вклав у розум хлопцеві: хай іде на Святу Гору до одного з монастирів і розповість ігуменові про знайдений скарб, що і вчинив. Узяв кілька золотих монет на доказ про знайдений скарб, прийшов у село, що лежало біля моря, і найняв чоловіка: хай перевезе його до Святої Гори. За Божим визначенням, причалив у гавані вищезгаданого монастиря — називався той монастир за іменем будівничого його Дохіар. Чоловік, що перевіз хлопця, повернувся до свого села, а хлопець пішов у монастир і, побачивши ігумена, повідав йому все докладно про знайденого скарба. Ігумен же, збагнувши, що Боже це діло, прикликав трьох іноків і оповів їм повідану хлопцем річ, послав їх із ним — хай принесуть у монастир згадане золото. Вони скоро пішли, сіли в човна і, приставши до того острова, досягли стовпа і скарбу і, відваливши жорнового каменя, знайшли котла, повного золота, і пораділи з того вельми. Але ворог, що ненавидить добро, посіяв у серце одному із тих ченців злу думку, і рече той до другого інока: "Брате, яка є потреба нести до ігумена знайдене золото? Бог нам це послав, тож давай самі собі створимо житла й монастиря побудуємо". Він каже: "Як же зможемо втаїти те золото?" Відповідає той: "У нашій волі це є, можемо хлопця викинути в море, і не буде нікого, хто посвідчив би на нас". І так погодившись, сказали раду свою третьому іноку. Він-бо, маючи в собі страх Божий, рече до них: "Ні, не дерзайте такого сотворити і не погубляйте хлопця, вкупі й душі свої заради золота". Вони-бо не послухали його, принуджували багато, хай пристане до ради їхньої. Нарешті кажуть: "Коли не будеш з нами заодно, то і тебе із хлопцем погубимо". Побачив брат невідворотне лихе їхнє знамірення, злякався, щоб не був він погублений од них, і через те рече їм: "Коли вам так захотілося, робіть, що хочете, ви побачите; я ж клянуся іменем Божим, що нікому про те не розповім, і золота не вимагаю".

І так, клятвою утвердивши слово, мовчав. Вони ж, узявши золото і каменя того, яким золото покривалося, внесли до човна, туди сіли із хлопцем і почали до монастиря пливти. Коли ж опинилися на глибокому місці, напали на хлопця і почали прив'язувати каменя до шиї його. Він же, бачачи, що хочуть йому сотворити, почав із плачем та риданням молити їх, щоб не погубляли його, одначе нічого не досяг. Окаянні ті чорноризці, маючи закам'яніле серце і золотолюбну душу, не побоялися Бога і не змилувалися, дивлячись на молодечі сльози і, не послухавши старатливого його моління, взяли і з каменем укинули в море, і той поринув у глибінь — була-бо ніч, коли таке злодіяння від безбожних людей здійснилося. Милосердний же Бог, з висоти дивлячись на гірке ридання хлопцеве і, бачачи його невинне потоплення, послав охоронника роду людського архістратига Михаїла, щоб із дна морського взяв потопленого і приніс його живого у церкву. І збулося так: раптово опинився хлопець у церкві, поблизу святої трапези з привішеним собі до шиї каменем. Коли ж настав час утрені, зайшов еклисіярх до церкви, щоб запалити свічки і клепати на утреннє співання. І почув голос в олтарі, як голос людини, що стогне, і злякався вельми. Побіг оповістити ігумену. Ігумен же нарік його страшком і малодушцем, знову відіслав у церкву. Він же зайшов удруге, той-таки голос почув і знову побіг до ігумена. Тоді ігумен пішов із ним у церкву і вчув хлопцевий голос, зайшов в олтар і побачив юнака, що лежав поблизу святої трапези і камінь на шиї його, ще й вода морська текла з одежі його. І впізнав його й запитав: "Що сталося тобі, дитино, і як сюди прийшов ти?" Він же, ніби зі сну пробудившись, рече: "Лукаві оті іноки, що їх ти послав зі мною по знайдене золото, прив'язали цього каменя на шию мені і вкинули мене в море, і поринув я в глибину на дно. Уздрів же два чоловіка світлоносні, як сонце, і почув, як бесідують вони між собою. Каже один до другого: "Архангеле Михаїле, принеси цього хлопця в монастир, що зветься Дохіар". Це почувши, я знову знепритомнів і не відаю, як тут опинився". Ігумен же, почувши оповіджене хлопцем, здивувався вельми і прославив Бога, котрий дивні і преславні діла творить. Тоді рече до хлопця: "Пробудь, дитино, на цьому місці до ранку, доки викриті будуть лихі". І вийшовши, зачинив церкву і еклисіярху заборонив, щоб нікому нічого не казав. А утреню повелів співати у притворі, мовивши еклисіярху: "Коли хто скаже, що це нове, чому не в церкві, але в притворі утреня співається, відповідай: отець так повелів". Так заповівши еклисіярхові, сам ігумен вийшов на стовп воріт зустріти прихід поганих тих убивць. Уранці прийшли до монастиря ті вбивці, а золото десь в іншому місці приховали. Побачивши їх, ігумен вийшов з іншими братами їм назустріч і спитав їх, кажучи: "Що таке, четверо вчора йшли, а тепер троє повертаєтеся, де ж бо четвертий?" Вони, ніби гніваючись, кажуть: "Отче і тебе, і нас звабив хлопець, який оповідав, що знайшов скарба. Не показав нам нічого, бо і сам нічого не знає. Через це, засоромившись нас, зник. Ми ж шукали його і не знайшли, і самі повертаємося до тебе". Ігумен же каже: "Воля Божа хай буде!" І так зайшли в монастир. Привів їх до церкви, де отой юнак лежав, ще вода текла з одежі його. І показав їм його, кажучи: "Хто це є?" Вони жахнулися і зачудовані стояли, не можучи нічого відказати довгий час. По тому, хоч не бажали, визнали своє лихе діло і звідомили, де сховано знайдене золото. Ігумен же послав вірну братію і принесли його в монастир. І розійшлася чутка про те преславне чудо по всій Святій Горі, і зійшлися всі іноки з усіх монастирів, щоб побачити це чудо і, собор склавши, перейменували ту церкву на ім'я святого архістратига Михаїла, а на ім'я святого чудотворця Миколи іншу церкву створили. Лукавих же тих двох убивць прокляли і, лиця їм покарбувавши, з монастиря прогнали, а третього, котрий не хотів, аби хлопця топили, і від злодіяння відвернувся, невинним признали. Хлопець же той, збавлений від моря, в іночий одягся образ, добрий був подвижник і вправний шок. Ігумен же тим знайденим золотом зробив усі церковні оздоби і всілякими прикрасами церкву прикрасив і притвор там зробив вельми красний від основи, а камінь той, з яким юнак у море вкинений був, у стіну вмурував, щоб бачили всі. Коли помер той ігумен, замість нього поставлено було збавленого від моря, боговгодно і той прожив та й перейшов до Бога, несений руками святого архістратига Михаїла, яким раніше був з моря в церкву перенесений. Від усіх же цих славимо Отця, і Сина, і Святого Духа, і святого архістратига Михаїла величаємо вовіки.