Новий чудотворець російський святий Іван народився у Великому Новіграді од благовірних батьків, батька на ймення Микола, а матері Христини, мав він і брата по плоті на ім'я Гавриїл, із ним вихований був у добрій науці і страху Божому навчений. Із юності у чеснотах себе вправляв, а коли прийшов у дорослий вік, поставлений пресвітером у церкві святого священномученика Власія, і трудився Богові з усім дбанням, ходячи непорочно в усіх його заповідях. Люблячи безмовне і безсум'ятне життя, здобув бажання одягтися в іно-чий образ. Через те замислив створити від маєтку, що залишився після батьків, і новий монастир. Щодо того порадився з братом своїм Гавриїлом, спершу церкву дерев'яну звів на ім'я Пречистої Богоматері у пам'ять чесного її Благовіщення і монастиря спорудив, і все потрібне монастиреві промислив, зокрема подбав кам'яну церкву збудувати. Коли ж почав оте добре діло і добре будував кам'яну церкву, і вже до рамен вивів, висякло срібло, щоб завершити. Через це блаженний Іван та брат його Гавриїл у великій пробували печалі. Маючи велику віру і дбання до Пречистої Богородиці, до неї в печалі своїй, як до швидкої помічниці і скорботних утішниці, зі слізьми прийшли, молячись і кажучи: "Ти, Владичице, знаєш віру нашу й любов, що її маємо до Сина твого й Бога нашого, і до тебе, Пані нашої, всією дбалістю та вірою піднялися ми на створення пречесного твого храму і на твою поміч, Богомати, покладаємо сподіванку нашу: допоможи-бо нам вивершити храм твій, пошли поміч свою, Владичице, і не осором нас, рабів твоїх; ми ж бо почали будувати і не можемо довершити без твоєї допомоги". Коли так вони молилися і нарікали, з'явилася Пресвята Богородиця, Небесна Цариця, вночі в сонному видінні, кажучи: "Чому в таку печаль і нарікання вдали себе, щодо створення храму мого, улюблені мої Божі раби, не зневажу моління вашого та віри й любові, але невдовзі пошлю вам стільки до завершення, що і на іншу потребу досить стане, тільки прикладіть до діла рук і не збіднюйтесь у вірі". Те видіння обидва брати бачили і, вставши, наповнилися великою радістю. Після ж утреннього співання один одному оповіли і надією укріпилися. І того ж дня уранці, після Божої служби, вийшли за монастир і уздріли коня вельми дивного, що стояв перед ворітьми, обуз-даний золотою вуздечкою, і сідло на ньому оковане золотом, вершника ж на ньому не було, і стояв кінь покірно і непорушно. Вони-бо дивувалися красі й величності коня, чекали якийсь час, чи не прийде звідкілясь вершник того коня, а оскільки ніхто не надійшов, а кінь на одному місці стояв нерухомо, приступили до нього й уздріли два мішечка пообабіч сідла, що висіли, повні бувши. Збагнули, що то від Бога їм послано, зняли з коня мішечки ті, і тоді кінь невидимий став для очей їхніх. Розв'язали мішечки і знайшли один повний золота, а другий срібла, і здивувалися такому щодо них промислу Божому, і його пречистої Богоматері, велику подяку послали, а невзабарі довершили церкву і всілякими її оздобами прикрасили, також і сіл багато монастиреві купивши, а решту золота та срібла ігуменові та братії віддали, а самі там-таки одяглися у чернечий образ і перейменований був Іван — Іллею, Гавриїл — Григорієм, і жили в монастирі тому боговгодно в пості та молитвах і в усіх іночих подвигах та трудах.

Коли ж помер преосвященний архієпископ новгородський Аркадій, узятий був блаженний Ілля із монастиря свого і через потребу на архієпископський престол виведений. Відмовлявся він, недостойним себе вказуючи для такого сану, але Бог досконалим його сотворив. Князь же і всі начальники, духовні та мирські і всі люди міста того одноголосно вибрали його, улюблений-бо був Богові й людям, і проханням переконали його взяти архієпископський престол і, хоч не бажав, а послухався і поставлений був архієпископом новгородським од святійшого Івана, митрополита київського та всієї Росії, і добре пас стадо Христових овець, живучи у преподоб'ї та в правді. У той час князь суздальський Роман та інші тієї ж землі Російської князі числом великим сімдесят два, постали на Великий Новоград, бажаючи розорити його і споріднених собі людей та одновірних полонити і марній смерті віддати. Через це з великою кількістю воїнства свого прийшли до міста і обсіли його, велике насилля три дні творячи йому. Громадяни ж, бачачи велику силу супротивних і знемагаючи від війн, були у скорботі і в непорозумінні великім, нізвідки помочі не сподіваючись, тільки від Бога просячи милості і на молитви святого свого пастиря уповаючи. Добрий-бо пастир, бачачи нахідників-вовків, що хотіли розхапати стадо його, постав на сторожі, невсипущим оком до Бога взираючи і молитвами своїми, ніби стінами, місто огороджуючи. На третю ніч, коли стояв він за звичаєм на молитві перед іконою Ісус Христовою і зі слізьми про збавлення міста кликав до Владичиці, почув голос, що промовляв до нього: "Іди в церкву Господа нашого Ісу-са Христа, що на Іллиній вулиці, і там, узявши образа Пречистої Богородиці, винеси на стіни міста супроти супостатів і тоді побачиш спасіння містові". Він же, як почув такий голос, невимовної радості наповнився і пробув без сну всю оту ніч. На ранок скликав увесь собор і оповів про голос, що був до нього; люди ж, чуючи, прославляли Бога і Пречисту Його Богоматір і, ніби узявши якусь силу, осміліли. Архієпископ же послав протодиякона свого із кліром, повелівши чесну ту ікону на собор принести, сам же із освяченим собором у великій церкві Премудрості Божої почав здійснювати молебні співання. Дійшли ж послані до Спаської церкви, у ній-бо стояла ікона Пресвятої Богородиці, і поклонилися якнайліпше, а коли захотіли взяти її, не могли ані з місця здвигнути і скільки не пробували, ніяк не могли, тож повернулися сповістити святому. Він же забрав увесь собор і пішов поспішно, і прийшов до церкви, впав перед іконою Владичиці нашої, молячись і кажучи: "О премилостива Госпоже Діво Богородице! Ти бо є уповання, і надія, і заступниця місту нашому, стіна ж, і покров, і пристанище всім християнам; тим і ми, грішні, на тебе сподіваємося, молимося, Госпоже, Синові твойому і Богові нашому за місто наше і не віддай нас ворогам нашим заради гріхів наших, але почуй плач і зітхання людей твоїх та й змилуйся, як колись над ніневи-тянами Син твій змилосердився через їхнє покаяння, також і тут милість покажи свою, Владичице!" Так святий помолився і почав співати молебень, а коли клірики заспівали кондак після шостої пісні: «Заступництво християн непосоромлене», раптово чесна Пречистої Богородиці ікона сама від себе рухнулася. Люди ж, бачачи дивне те чудо, всі як одними утами закликали: "Господи помилуй!" Святійший же архієпископ чесну ту ікону у руки взяв, люб'язно поцілував і пішов із народом, чинячи молебне співання, виніс її на стіну міську і поставив супроти ратних. І була так година шоста, почали супротивні міцніше налягати на місто і пустили стріли на нього, як великий дощ. І тоді, чесна Пресвятої Богородиці ікона, відвернувши лице своє від супротивних, обернула його на місто, що стало звісним знаменням превеликого милосердя Владичиці нашої, з'явленого людям, які в облозі бідували. Зирнув же архієпископ на святу ікону і побачив сльози, що текли ніби якийсь струмок едемський, і взяв фелон свій, збираючи в нього сльози, що крапали від ікони, і сказав: "О чудо преславне! Як із сухого дерева сльози течуть — це, Царице, являєш нам звісне знамення, що зі слізьми молишся Синові своєму і Богові нашому на збавлення міста. І весь народ, побачивши ікону Пресвятої Богородиці, яка плакала, закричали до Бога із слізьми та зітханнями. І раптово упав страх на супротивних і покрила їх тьма, і гнів Божий зсум'ятив їх, і почали один одного вбивати. Громадяни ж, бачачи таке їхнє сум'яття, розчинили ворота міста і, вийшовши озброєні, кинулися на ворогів, січучи одних, інших же живих полоняючи, і так перемогли всі полки їхні поміччю Пресвятої Богородиці. Відтоді святитель Божий Ілля установив святкувати світле свято предивного знамення пресвятої Богородиці у Великому Новіграді і нарік той день, день збавлення і день покари, бо молитвами Пресвятої Богородиці послав Бог збавлення громадянам, покару ж тим, що на споріднених собі і одновірних братів повстали, міжусобну війну зачавши, і відтоді великий Новоград був у мирі й тиші глибокій за правління доброго свого пастиря.

Сидів же на престолі своєму блаженний літ доста, на примноження хвали Божої збудував призначені святі церкви, і було всіх отих церков, од нього збудованих, числом сім. Перша церква, що збудував ще перед іноц-твом своїм, була Благовіщення Пресвятої Богородиці. Друга, що в час святительства свого збудував, — у пам'ять Богоявлення Господнього. Третя — на ім'я святого пророка Іллі. Четверта — преподобного Теодора, ігумена студійського. П'ята — святих трьох юнаків Ананії, Азарії та Мисаїла і святого Даниїла-пророка. Шоста — святого праведного Лазаря четвероденного. Сьома — святого чудотворця Миколи. Милостивий був вельми святий до всіх і покірливість велику мав, і любов нелицемірну, і був ніби сонце в Церкві Христовій, світячи добрими ділами та проганяючи тьму злодіяння і побиваючи голову князя пітьми диявола, що ворогує завжди і заздрить спасінню людському, мав-бо святий владу над духами нечистими, як в'язати їх словом, про що дивну покладаємо тут повість.

Стояв якось святий, за звичаєм своїм, на молитві у власній келії опівночі, і прийшов біс, бажаючи нава-дженням застрашити святого, і ввійшов у рукомийни-цю, що стояла в ложниці його, і почав, бурунячи воду, трепетати. Святий же, збагнувши бісівське навадження, приступив до посудини і огородив її хрестом і закляттям зв'язав в умивальниці біса, щоб не виходив звідти довгий час. Не можучи терпіти, біс, палений хресною силою, почав ніби людина кричати: "О люто мені! Ніби палять мене і не можу терпіти, швидко відпусти мене, святче Божий!" Святий же каже: "Хто ти є і як сюди ввійшов?" Відповідає диявол: "Я є біс лукавий і прийшов знітити тебе, гадав-бо, що застрашишся як людина і від молитви відійдеш. Ти ж мене ув'язнив, у посудині цій мучуся вельми, горе мені, що звабився і зайшов сюди, пусти мене, рабе Божий, звідсіль, і не буду сюди приходити". Так кричав біс довго. Святий рече: "Це за твою безсоромну смілість повеліваю тобі, щоб ночі цієї поніс мене в Єрусалим і поставив мене в церкву, де гріб Господній, із Єрусалима ж знову сюди, в келію мою цієї ж ночі щоб приніс, і я відпущу тебе". Біс же всяко обіцяв сотворити волю святого, тільки аби був випущений із посудини. Святий же поклав засторогу бісові, випустив його і сказав: "Будь ніби кінь уготований, що стоїть перед моєю келію, щоб я всів на тебе і здійснив бажання своє". Біс вийшов із посудини, ніби тьма, і став за повелінням святого конем. Святий же вийшов із келії, узброїв себе хрестом і сів на біса, й опинився тієї ж ночі у святому місті Єрусалимі поблизу церкви святого Воскресіння, де гріб Господній. Біса ж закляв, щоб не відійшов од місця того, і стояв біс, не можучи ніяк подвиг-нутися з місця, доки святий сотворив поклоніння гробу Господньому і чесному дереву хреста святого. Пішов-бо до церкви, уклякнув перед дверима і помолився, і тоді відчинилися церковні двері самі від себе, і свічки та й лампади біля гробу Господнього запалилися. Святий же, подячно молячи Бога, пролив сльози і поклонився гробу Господньому і обцілував його, також і животворящому дереву і всім святим іконам та місцям, які є в церкві, і, здійснивши бажане, вийшов і знову двері самі від себе зачинилися. І знайшов біса на тому ж місці, де бути йому повелів, — стояв наче кінь наготовлений, сів на нього й опинився тієї ж ночі у Великім Новіграді, в келії своїй. Відходячи ж од святого, біс молив його, щоб не оповідав нікому оте про нього, що закляттям був зв'язаний і служив як полоняник. "А коли, — рече, — кому оповіси, що на мені їздив, то не спочину, творячи тобі капості, доки не наведу на тебе спокусу велику". Тоді святий і сотворив бісу, який сквернословив, знамення хресне на собі, і щез біс, начебто дим, від нього.

Якось святий із чесними мужами, з ігуменами та ієреями і з богобоязливими громадянами в духовній бесіді вправлявся і розповідав житія святих і, багато чого на користь оповівши, випало йому розказати і про те, про що вище оповіджено. Розповідав про те, що наче знає такого чоловіка, який однієї ночі із Новограда був у Єрусалимі та й поклонився гробу Господньому і жи-вотворящому дереву хреста святого, назад повернувся тієї ж ночі у Великий Новград, їздячи на бісі, його-бо закляттям зв'язав, ніби полоняника. Слухачі дивувалися щодо цього вельми, а диявол, поскреготавши зубами на святого, сказав: "Оскільки виповів таїну цю, наведу я на тебе таку спокусу: хай будеш осуджений від усіх громадян як блудник. І відтоді, за попуском Божим, почав біс спокусу наводити на святого таку: багатьом людям, що приходили до святого за благословенням, показував диявол у келії всілякі привидження: іноді взуття жіноче, іноді намисто, іноді інше причандалля та одежі, якими жінки прикрашаються. Люди, що приходили, те бачачи, спокушалися і зле про святого думали, гадаючи, що блудницю в келії своїй тримає і підозрювали його вельми, а, порадившись поміж себе, казали: "Неправедно є такому святителю на апостольському престолі бути, коли він є блудник". Якось зібралися люди і пішли до келії святого, а біс перетворився дівицею і пішов перед людьми, ніби з келії святого тікаючи. Люди ж, побачивши, згукнули й почали гонити, бажаючи піймати ту дівицю; біс же забіг за келію святого і став невидимий. Почувши гомін людський, святий вийшов із келії і рече до людей: "Що таке, діти? ' Чого гомоните?". Вони ж закричали на нього як на блудника, докучаючи і докоряючи, схопили його і почали насилля чинити над ним. Не знаючи, що йому далі чинити, сказали поміж себе: "Ведімо його на ріку і посадимо на плота, хай випливе із міста нашого вниз по річці. 1 повели святого та цнотливого архієрея Божого на великого моста, що є на ріці Волхові, і скинули його на плота. І збулося лукавого диявола слово, що казав, хвалячись: "На тебе таку спокусу, — сказав, — наведу, що осуджений будеш від усіх як блудник". І радів лукавий, бачачи святого дарма оганьбленого. Але неповинність преподобного, за сприянням благодаті Божої, перемогла і осоромила ворога, бо святому, якого посадили на плота, поплив пліт той угору по ріці супроти великої бистрини водної, яка є біля великого мосту, ніким не тягнений, тільки силою Божою. І поплив до монастиря святого Георгія, що відстояв од міста на три поприща. Люди ж, побачивши таке чудо, жахнулися і перемінилися від злоби, розтерзали одежу свою і ридали, кажучи: "Согрішили і неправедне вчинили; оце вівці пастиря засудили!" І бігли берегом, молячи святого, щоб простив їм гріха їхнього, і хай повернеться на престол свій. "Прости нам, отче, — казали, — в невіданні согрішили супроти тебе, не пом'яни злоби нашої і не залишай нас, дітей своїх!" Також і клір весь, упереджуючи святого і схиляючи голови свої до землі, зі сльозами молили: хай повернеться на свій престол. Він же, як другий Стефан-першомученик, молив Бога за тих, що образили його, кажучи: "Не залічи їм, о Господи, цього гріха", — і пристав до берега поблизу вищеназваного монастиря, десь за пів поприща, і, вставши із плоту, вийшов на берег. Люди ж, з плачем припадаючи до нього, прощення просили і раділи, що умолили святого і що відкрив Господь неповинне й чисте життя його. Він же, незлобливий бувши, всім прощення подавав, розповівши, як, їхавши на бісі, був у Єрусалимі і як диявол похвалявся супроти нього. Всі ж, чуючи те, прославляли Бога. І так повернувся святий на престол свій із великою честю та славою і навчав людей, говорячи: "Діти, випробовуючи, всяке діло творіте, щоб не були зваблені дияволом і щоб ніколи не мали приєднаної до чесноти злоби, бо перед судом Божим винними будете". Після того мало пожив святий, а, довідавшись про відхід свій до Бога, поклав омофор свій, уже бувши у старості глибокій, і постригся у схиму; наречено ж йому було у схимі перше ім'я Іван, і переставився з миром до Господа. Тіло ж його покладено було у Великій церкві в чернечому образі, а після нього виведено було на престол брата його Григорія і добре пас той словесне стадо. Богу нашому слава тепер, і завжди, і навіки віків. Амінь.

У той-таки день відзначається пам'ять успення святого Луки, що був із Ликаонської єпархії, третього ігумена Спаської обителі, так званої Глибокої Ріки.

У цей-таки день у Пролозі покладено пам'ять святого мученика Стефана, папи Римського, а то має бути серпня місяця у 2-ий день.