Воістину достойно і праведно завше дякувати Богу не тільки за добрих, але й лихоносних; це ж бо не тільки праведному примножує благодать, як це Иову було, але й великого грішника перетворює в досконалого святого, як на цьому преподобному звіститься. Про нього-бо самовидець цього, блаженний єпископ так свідчить.

Був у Печерському монастирі один чорноризець, на ім'я Арета, родом із міста Полоцька, котрий потай тримав у келії своїй велике багатство і настільки був одержимий скупістю, що ніколи не подавав ані жодної цяти в милостиню убогому, ані самому собі не тратив нічого в потребу. Однієї ночі прийшли злодії й покрали весь маєток його, тоді він від великої туги та скорботи мало сам себе не погубив і почав нападати на неповинних, багатьох мучачи без правди. Братія ж усе молила його, щоб перестав чинити такий розшук, і втішала, кажучи: "Свою печаль поклади ти на Господа, і тебе Він підтримає". Він-бо нікого не слухав і жорстокими словами всім надокучав.

Невдовзі впав у недугу люту і вже близько смерті був, однак і тоді не припинив нарікання й огуди. Одначе чоловіколюбний Господь, "що хоче, щоб усі люди спаслися", виявив милість свою на ньому. Якось-бо лежав у хворобі тій, наче мертвий, і після довгого без-мовства свого раптом всім на слух почав кликати із великим криком: "Господи, помилуй, Господи, прости, Господи, я зогрішив, твоє воно є, не жалію про це!" А по тому звівся із хвороби і розказав братії причину крику свого — таке явлення.

"Бачив, — каже, — що прийшли до мене ангели і бісівський полк та й почали змагатися щодо вкраденого мого багатства. Кажуть-бо біси, що не похвалив Бога цим, але огудив. "Через це наш є і нам має бути переданий". Ангели ж кажуть до мене: "О окаянний чоловіче, коли б ти подякував Богові за вкрадене багатство твоє, це тобі вважалося б за милостиню, як Йову. Коли ж хто творить милостиню, велике воно перед Богом є, бо своїм добрим зволенням творить. Але коли терпить з подякою за вкрадене насиллям, замість доброго зволен-ня має спокусу диявольську, хоче-бо диявол в огуду вкинути людину, тож творить їй те. Подячливий же все Богу віддає, через що те уподібнюється до милостині". Це ангели сказали мені, я ж, — каже, — закричав: "Господи, прости, Господи, зогрішив, твоє воно є, не жалію про це!" І тоді біси звідти щезли, ангели ж пораділи і, поклавши мені пропале срібло за милостиню, відійшли".

Це почувши, братія прославила Бога, який наставляє на шлях покаяння тих, що, зогрішили, і звістив їм силу такої подяки. Блаженний же Арета, Богом наставлений, відтоді в усьому змінився на краще розумом та норовом, аж усі дивувалися й говорили про нього з апостолом: "А де збільшився гріх, там зарясніла благодать". І той, кого ніхто раніше не міг відвернути від огуди, по тому ніколи не відвертався від хвали, в усі дні славлячи Бога й дякуючи Йому Иововим голосом: Господь дав — і Господь узяв", як Господь зволив, так і буде, "нехай буде благословенне Господнє ім'я". Також і про інші прогріхи свої каявся щиро, схиляючись до нелицемірної убогості, до послушання не тільки позірного, чистоти зовнішньої та внутрішньої, подвиг чинячи ненастанними моліннями, безмірним постом і іншими численними чеснотами тілесними та душевними (до чого привела його чеснота подячності), більше, аніж у срібло та золото багатіючи, а з чеснотами у самого Бога; до Нього й переставився на вічний спокій після достатніх трудів, і покладений був чесно в печері, де чудотворним нетлінням мощів своїх засвідчує блаженство своє, рівне милостивим, отже, помилуваний є. Його ж святими молитвами хай і ми, подячно поживши, помилувані будемо і з ними купно нехай дякуватимемо Богові в Тройці у Царстві Небесному в безконечних віках. Амінь.