Святий преподобний отець наш Іван, великий у постництві, був із меж славного міста Средського, із села, названого Скрина, [жив] у царство христолюбного царя болгарського Петра, а грецького Константина Діогена, батьків мав благочестивих роду болгарського. Коли ж вони померли, все бідним роздав, від юності-бо возлюбив Бога, і прийняв чернечий образ. Із батьківщини своєї пішов, нічого іншого не носячи на тілі своїм, тільки один шкіряний одяг. І зійшов на гору одну високу й порожню, там у чеснотливому житті пробував, диким зіллям живлячись. Коли минув якийсь час, за диявольським навадженням, напали на нього вночі розбійники і, вельми його бивши, прогнали звідтіля. Іван же із тієї гори пішов, поселивсь у пустелі Рильській і, зайшовши у дупло дерева, в постах і молитвах, ненастанно молячи Бога, пробував там. Прожив же в тому місці шістнадцять років і мав харчем тільки зілля, і лиця людського не бачив, тільки звірів диких. Його велике терпіння уздрів Бог і повелів на тому місці вирости гороху, і ним блаженний численні літа живився. Побачили його якісь пастухи, іншим людям про нього сказали, і почали до нього приходити, приносячи недужих своїх, і молитвами його святими здоров'я діставали. Пішла слава про преподобного по всій землі, і багато хто, захопившись добродійним життям святого, зволили жити з ним, і у печері, яка там була близько, церкву учинили й монастиря влаштували, за начальника й пастиря маючи преподобного Івана. Він-бо добре пас стадо своє, багатьох Господу привів, і чудеса творив, і до глибокої старості досяг, і з миром кінець прийняв, переставившись до нестаріючого блаженства, і своїми учнями похований був, їм-бо й з'явився після немалого часу, повелівши принести мощі свої у Средське місто. Вони ж, відчинивши гроба, побачили тіло преподобного ціле, не піддане тлінню, випускало воно добропашність, — і прославили Бога. Із честю перенесли у Средець і поклали у церкві святого євангелиста Луки. Згодом збудовано було чудову церкву в його ім'я, і в ній покладено було тіло преподобного, яке творило дивні і преславні цільби.

Минуло немало часу; піднявся угорський король із численними воями на Грецьку землю, полонив її і досяг міста Средця, забрав ковчега із тілом преподобного, чув-бо про чудеса святого, і повелів нести чесно ковчега його до своєї країни й покласти у церкві у місті, що звалося Острогома. Архієпископ же острогомський, почувши, що великий є перед Богом преподобний Іван Рильський і прославлений чудами в усіх країнах, не вірив тому. "Не пам'ятаю, — казав, щоб його згадували в давніх писаннях", — і не захотів піти поклонитися святому. І раптово язик його німотою зв'язався. Він-бо, пізнавши причину німоти своєї, адже поганьбив преподобного, пішов швидко до ковчега його і, припавши, обцілував його, просячи прощення. Угодник же Божий святий Іван скоро почув архієпископа і в тому ж часі розв'язав язика його і знову дав змогу йому ясно говорити. Він-бо, цільбу діставши, із плачем повідав усім про своє прогрішення перед святим. І інші численні й преславні чуда та цільби удіяв святий в Угорській землі. Король, роздивившись усе те і подивувавшись преславним чудесам святого, більше й жахом великим був охоплений, тож прикрасив ковчега його сріблом та золотом і, обцілувавши мощі його, з великою честю знову в Средець послав. Отож на місце у своїй святій церкві покладений був у літо 6605 (1097).

Небагато часу проминуло, доброзволив Бог оновити болгарську владу, що занепала через грецьке насилля, і піднісся ріг Болгарського царства через христолюбного царя Івана Асана; той на початку царювання свого оновив і утвердив упалі міста болгарські, ходив із воїнством, покоряючи краї й приймаючи міста. Дійшов і до Средця і, покоривши його, побачив святого й преподобного Івана Рильського і, почувши преславне про нього, поклонився святому ковчегу його, відтак, поцілувавши пречесні мощі його, переніс славно через патріарха Василя у царське своє місто Тернов і там у збудованій йому церкві поклав, славлячи Бога в Тройці єдиного, Отця, і Сина, і Святого Духа, Йому ж бо і від нас буде честь і слава навіки. Амінь.

У той-таки день святого священомученика Садота, єпископа персидського, і тих, що з ним. Страждання його шукай лютого 20-го.