Після вільного страждання Господа нашого Ісуса Христа і після воскресіння його, і на небо вознесіння, був у Кесарії Палестинській сотник на ймення Корнилій, родом із Італії Трацької. І хоча у тьмі невір'я сущі діла світу мав, цей еллін був подібний життям християнину, бо він, не знаючи Христа, без відання милостинями пошановував: живучи посеред лихого світу, був добродійний, як свідчить про нього Лука, говорячи в Діях: "Проживав же один чоловік у Кесарії, на ймення Корнилій, сотник полку, що звавсь Італійський. З усім домом своїм він побожний був та богобійний, подавав людям щедру милостиню і завжди Богові молився". Не зневажив Бог таких його добродійностей, благоволив просвітити його світлом віри і в пізнання істини привести: хай добрі його діла не покриваються тьмою невір'я. Цей ото богобоязливий муж одного дня, молячись Богу в домі своїм, побачив ангела Божого, що явився йому, звіщаючи, що молитви його і милостині зійшли перед Бога, і повеліваючи: хай пошле в Іопію по Симона, названого Петром, і що від нього почує, те нехай учинить. Він-бо тоді послав з проханням прислати Петра. Коли ж ішли посланці до Іопії, зійшов Петро на горницю помолитися в шосту годину дня, був він зголоднілий. І побачив видіння, що переконувало його: хай не збридить іти до іншоплемінного та необрізаного мужа — не спілкувалися-бо юдеї із іншими народами і бридилися ними. Видіння ж Петру було таке: посудина якась як плащаниця, з чотирьох країв прив'язана, із небес сходила тричі, і голос, що повелівав Петру те, що є в посудині: четвероногі земні, і звірі, і гади, і пташки заколювати та їсти. Коли ж Петро заперечував і казав, що ніколи не їсть нечистого, знову голос із небес говорив: що Бог очистив, того не скверни — те видіння означало навернення Корнилія та інших язичників. Голод же Петровий знаменував голод, описаний Амосом-пророком: "Не голод на хліб і не спрагу на воду, але спрагу почути Божі слова", голод такий-бо був у домі Корнилієвім і в усіх народів. І так як Петро тілесного хліба бажав, так ті духовного. Посудина ж, з чотирьох боків прив'язана, визначала Церкву Христову, чотирма євангелістами утверджувану у вірі; в посудині різні нечисті тварини, звірі, гади, птахи — народи знаменували, що земними своїми мудруваннями були четвероногими тваринами, в землю розумом дивились і не вміли мудрувати горнім і вишнього шукати, звірі ж були лютістю, а гади отрутні — нечестям душешкідливим; птахи ж високолетні були високоумною гординею. Заколоти ж їх повелено та їсти — це значить гострим слова Божого мечем убити давні язичницькі безсловесні пристрасті і звірині звичаї, сотворити ж очищені хрещенням, душі їхні і тіла в жертву живу доброприємну Богу. Потрійне з небес сходження посудини знаменувало трикратне у хрещенні занурення, очищене те Богом мало бути, сказав небесний голос, — це звіщає, що не тільки за ізраїльтян, але й за інші народи Христос пролив кров свою, що омиває гріховні скверни.

Розміркував отож Петро те видіння і не розумів його, але тут посланці від Корнилія прийшли і про нього запиталися. Дух же повелів іти з ними без розмислу: хай першого з-поміж язичників чоловіка приєднає до тіла Церкви Христової, а за ним і інші язичники до Христа хай прийдуть. Коли ж зайшов Петро в Корнилієвий дім, зустрів його Корнилій чесно з усіма родичами своїми та люб'язними друзями і, впавши в ноги його, поклонився. Петро ж підняв його, кажучи: "Ви знаєте, як недобре є мужуюдеянину входити до іншеплемінників і спілкування із ними мати, одначе відкрив мені Бог, що не подобає називати поганою чи нечистою жодної людини. Прийшов отож до вас без сумніву й запитую: за яким розмислом прикликали мене до себе. Корнилій же оповів йому докладно, як бачив ангела і що чув од нього, і молив Петра: хай скаже йому слово спасіння. Петро ж розтулив вуста свої й почав проповідувати йому Ісуса, що Бог був у плоті, який на землі із людьми жив, навчаючи й наставляючи людей на шлях, що веде в небесне царство, і сотворив численні знамення та чудеса, лікуючи всіляку хворобу і воскрешаючи словом, і він волею постраждав, помер і воскрес, щоб людину увільнити від пристрастей та воскресити від смерті й дарує їй життя вічне. ї він має судити живих та мертвих, про нього-бо всі пророки свідчать,і кожен, котрий вірує в нього, прийме гріхів відпущення. Коли говорив це Петро, Дух Святий слова його в серця тих, що чули його, вселяв і до увірювання ж приводив, і хрестився Корнилій із усім домом своїм. Він перший із язичників повірив у Господа нашого Ісуса Христа, після ж хрещення свого все залишив та в слід Петра пішов і від нього єпископом був поставлений. Обходячи ж із ним та іншими багатьма численні краї, трудились у проповіданні Христа. Коли ж був Петро із Тимотеєм і з цим Корнилієм в Ефесі, почули вони про Скипсеосійське місто, що вельми віддається ідолопоклонству, і радилися, кому б із них іти туди на проповідь. Метнули жеребки, і впав жеребок на Корнилія; він-бо, прикликавши Бога в поміч, пішов спішно в те місто. Був же там один князь, на ймення Димитрій, в еллінській премудрості великий філософ, що дуже ненавидів християнське благочестя, а пошановував язичницьких богів, а найбільше Аполлона й Дія. Той звідався, що Корнилій увійшов до міста, тоді прикликав його перед себе і запитав: звідкіля і для чого прийшов? Корнелій відповів: "Я раб є Бога живого, прийшов посланий сюди, щоб тебе закликати від глибочезної тьми незнання і вивести до світла істини, тож чисте проміння пізнання вкладу в твою душу". Той же нічого від сказаного не зрозумів, розгнівався та злісно рече: "Я тебе одне запитав, а ти мені відповідаєш інше; свідчуся богами, що коли на кожне запитання не відповідатимеш мені, то не помилую старості твоєї, ані посоромлюся сивин твоїх. Кажи ж бо мені: кому воїн-ствуєш і з якої причини сюди прийшов?" Корнилій же рече: "Коли хочеш увідати воїнствування моє, то знай, що сотник я є саном, і коли почув про тебе, що ти, і жона твоя, і що всі, хто в області твоїй, у великий блуд упали, прийшов збавити вас од бісівської звади і наставити на шлях істинний і примирити з єдиним живим Богом, що створив небо й землю і все, що в них є". На це Димитрій рече: "Бачу тебе, старістю похиленого і милую тебе заради численних літ твоїх, перестань-бо продовжувати словесну тріпачку свою і приступи до богів наших та й поклонися їм. А коли не захочеш цього вчинити, то знай, що тяжким віддам тебе мукам, і жоден Бог, окрім моїх богів, не забере тебе з рук моїх". Корнилій же рече: "Сильний мій Бог є, не тільки збереже мене від усіх зол цілим та неушкодженим і збавить од рук людських, але й богів твоїх зможе стерти і зруйнувати в порох ідолів їхніх і тебе, котрий марно уповає на них, привести до пізнання свого, я ж бісам та бездушним їхнім ідолам ніколи не поклонюся. Писано-бо є: "Боги, що неба і землі не сотворили, погинуть...". І знову: "Господові Богові своєму вклоняйся і служи одному йому. Прийшов-бо сюди через те, щоб привести вас до покаяння, і вирветеся із диявольської сіті живі, ті, що уловлені від нього в свою і його волю". Князь же рече "Клявся богами своїми, що не помилую тебе, але тяжким віддам мукам, коли богам не принесеш жер-тов". Корнилій же спитав: "Яким богам велиш принести жертви?" І каже князь: "принеси жертви Аполлону та Дію". Рече Корнилій: "Покажи-но мені тих богів своїх". І радий був князь, гадаючи, що хоче поклонитися їм, і повів його до храму Дієвого.

Подався за ними народ, бажаючи бачити Корнилія, як він кланятиметься ідолам і, дійшовши до храму, ввійшли в нього князь із Корнилієм і з усіма, що з ними прийшли, серед них була й жінка княжа на ім'я Євантія і син Димитрій, так був названий, ім'ям батька свого. Корнилій же святий, будучи в ідольському храмі, повернувся на схід і, уклякнувши на землю, молився, кажучи: "Боже, що стрясаєш землю і крадеш гори в серця морські, що Даниловою рукою знищив ти Біла, і умертвив ти змія, і вуста левів замкнув, зберіг ти цілим раба твого. Ти і тепер скинь ідолів цих і дай пізнання людям твоїм, щоб увідали, що велика сила Твоя". Так святий помолився і вийшов із храму, вкупі із ним вийшов і Димитрій-князь і вся сила народу, що пришла; Євантія ж із сином Димитром залишилася ще в середині храму; і раптово стався землетрус, і розпався храм із ідолами, і знищились у порох боги їхні, на яких уповали. Утримана там була жива й дружина княжа із сином поміж упалих стін. І всі люди бачили падіння храму й перелякалися. Не відав князь, що дружина й син його стінами привалені, а Корнилій веселився від виявленої сили живого Бога і рече князеві: "Де тепер, о князю великий, боги твої?" Він же, сповнившись ярості, каже: "Мов нам, чарівниче, яким волхвуванням учинив ти, щоб упав храм із богами нашими?" І радився князь зі своїми, якими муками Корнилія погубити. Кінчався уже день і заходило сонце, тому не було часу мучити Корнилія. Повелів-бо князь зв'язати йому руки й ноги і так підвісили його в темниці, щоб цілу ніч висячи, страждав до ранку, а завтра хотів його люто мучити і вбити. Відведено було святого в темницю, руки й ноги мав зв'язані, і підвісили його, як це повелів мучитель. Тоді прийшов до князя один із рабів його на ім'я Телетон, кажучи: "Пане, пані моя і єдинородний син твій загинули в храмі, що впав од землетрусу". Князь же Димитрій, те почувши, розтерзав ризи свої і ридав гірко, ридали із ним і начальники міські, інші ж його втішали, але хто може втішити таку серця жалість, що раптово найшла від несподіваної смерті дружини, а вкупі й сина. Тоді тим, що були там, каже: "Ідіте, розкидайте каміння впалого храму, доки не знайдете кісток улюбленої дружини моєї і солодкого мого сина, а знайшовши, принесіте мені на руки мої". Це кажучи, підняв голос і плакав плачем великим. Коли він отак ридав, прийшов спішно начальник жерців, на ім'я Варват, кажучи: "Чув голос жінки твоєї і сина серед упалих стін, що кричали й казали таке: "Великий Бог християнський, що зберіг нас живими від гіркої цієї смерті через раба свого Корнилія; моліте отож святого того мужа, хай виведе нас звідсіля, щоб до кінця не загинули; бачимо-бо дивні чудеса Бога його і чуємо голос співання ангелів: "Слава у вишніх Богу, і на землі мир, у людях благовоління".

Почув це князь од Варвата, тоді побіг швидко з усіма своїми до раба Божого в темницю і знайшов його, як ходив: ангел-бо Господній від вуз звільнив його. І припав князь до ніг Корнилієвих, кажучи: "Великий Бог твій, Корнилію, що береже дружину мою і сина мого в упалому храмі, молю-бо тебе, раба Бога вишнього, прийди і виведи їх звідтіля, і вже я і всі зі мною увіруємо у Христа розп'ятого, якого ти проповідуєш". Пішов-бо із ними святий Корнилій до впалого ідольського храму, звів до неба очі свої й рече. "Господи, Боже сил, що доглядаєш землю і твориш на ній землетруси, від лиця якого розтають гори і висушуються глибини, сам Ти є, Господи, сам почуй зітхання зв'язаних, і виведи із землі Євантію, і не відверни лиця свого від сина її, але почуй душі їхні заради імені Твого!" Так Йому молився, і раптово розверзлося місце, де поміж упалих стін затримана була Євантія із сином, і вийшли звідтіля обидва здорові, Бога хвалячи. Всі ж, що там були і преславне те чудо бачили, закричали: "Великий Бог християнський!" І охрестився Димитрій із дружиною та сином і з усім домом своїм, хрестилися із ним і інші люди, числом двісті сімдесят і сім. Пожив-бо святий Корнилій у тім місці час достатній, терня невір'я із сердець людських викорінюючи і сіючи сім'я благочестя, і невдовзі ціле місто привів Христу, а одного чесного мужа, на ім'я Євномія, пресвітером поставив. Бувши ж у похилих днях, приспів до блаженної кончини своєї, про неї ж передчасно увіданий був, віддався старатливій молитві, готуючись у дорогу, якою мав іти до Господа свого. Зібралися ж усі, що їх від безбожжя відвернув, християни, наказав їм пробувати у вірі й любові і в усілякій вправляти себе чесноті, успішно трудячись у заповітах Господніх, навчивши їх достатньо, почув голос із небес, що говорив до нього: "Корнилію, іди до мене, це-бо приготував тобі вінця правди!" Це почув Корнилій, відтак звернувся до молитви, уклякнув і рече: "Господи Боже наш, що сподобив мені віри дотримати, подвига здійснити і перемогти супротивного, дякую тобі за все! Молю ж Тебе, Господи, поглянь на рабів Твоїх із висоти своєї і милостивий будь до них, утверди у вірі їх, укріпи в подвигах, допоможи в дотриманні святих твоїх заповідей, хай ненастанно славлять пресвяте ім'я Твоє нині й навіки віків!" І, всім сказавши: "Амінь!" — віддав із радістю дух свій в у руки Бога, що кликав його до небес.

Князь же Димитрій із Євантією, дружиною своєю, і з сином Димитрієм, і з Євномієм. пресвітером, і всіма вірними плакали немало над отцем та вчителем своїм, і свічі палили, і співали надгробних пісень. Поховали його чесно поблизу упалого Дієвого храму. І в усі дні вірнії, на гріб приходячи, кадили Ливаном і молилися, і багатьом од гробу його подавалося болящим сцілення.

Минуло багато літ, і всі перейшли до Господа, і останньому родові невідомо стале те місце, де були поховані святого Корнилія мощі. Наросло навколо нього кущовиння і лози багато, і ніхто про багатоцінний той скарб не відав. Випало ж якось прийти туди єпископу Силуяну з міста, що називався Троада, і явився йому у видінні нічному святий Корнилій, говорячи: "Довгий час тут живу і ніхто не відвідає мене". Єпископ же, вставши зі сну, дивувався баченому і не розумів, хто йому явився. В наступну ніч знову з'явився святий, говорячи: "Я є Корнилій-сотник, мощі мої лежать під кущем поблизу того місця, де був колись храм Дієвий. Ти-бо споруди мені церкву поблизу Димитрового міста, а місту тому ім'я Пандохіум, тут багато поховано тіл вірних і святих братії". Назавтра звістив єпископ видіння клиру свойому і пішов з усіма до того куща, якого у видінні показав йому святий і, помолившись старанно, почав копати і знайшов ковчег, котрий мав у собі цілі й нетлінні мощі святого Корнилія, від них-бо невимовні відходили пахощі; і звеселився вельми, що знайшов такий великий скарб. Був у недомислі єпископ щодо церкви, яку звелів йому святий збудувати, не мав-бо стільки маєтку, щоб досить було для побудови церкви. Однак і в тому святий Корнилій не загаявся допомогти єпископові, наступної-бо ночі з'явився одному чоловіку на ймення Євгеній, що був благочестивий і вельми багатий, і повелів тому, щоб дав кошти єпископу Силуяну, скільки буде потрібно для побудови церкви. Євгеній же сповістив про те видіння єпископу і дав йому все, що потрібно, і почав будувати святий храм, невдовзі його спорудив і всілякими приоздобив окрасами. А коли те сталося, в неї захотіли перенести від куща в новозбудовану церкву чесні мощі святого; зібралася велика кількість вірних із єпископом Силуяном і з Євгенієм, маючи в руках своїх запалені свічки. І коли почав єписокоп із клиром співати трисвяту пісню, тоді сам від себе взявся ковчег і був понесений невидимими руками — ніхто-бо з людей не осмілився доторкнутися до нього. Всі ж те чудо бачачи, що сам від себе йде ковчег, дивувалися вельми зі страхом і єдиними вустами співали: "Свят, свят, свят Господь Саваот, що являє нам сили й чудеса свої через Корнилія, раба свого!" Випало ж там бути й невірним багатьом, котрі, побачивши те чудо, повірили в Господа нашого Ісуса Христа. Коли ж дійшли церкви і ввійшли до неї, стали люди обабіч там і сям, дивлячись, як пройде ковчег із мощами і де стане. Він же, просто йшовши, став поблизу олтаря із правого боку. Хотів-бо єпископ поставити його в середину олтаря, але ніхто не міг двигнути ковчега із того місця, на якому сам став, і були численні чудеса тоді й потім од святих і чудотворних мощів угодника Божого. Коли ж помер єпископ Силуян, настав після того Філосторій, той переконав одного іконописця, на ім'я Єнкратій, щоб усю церкву іконописним мистецтвом прикрасив, а найбільше, щоб самого святого Корнилія ікону добре б написав. Іконописець же, коли почав писати ікону святого Корнилія не міг добре зобразити обличчя його і загладжував його і знову писав, і знову загладжував, не можучи написати гарно. Образився ж Єнкратій і певні огудні слова на святого вирік, залишив його образ і хотів що-інше на стіні церковній писати, зійшов на драбину, посковзнувся ногами, і впав із драбини на землю, і настільки забився, що був ніби мертвий. Взяли його друзі, що там нагодилися, понесли в дім його і поклали на ложі ледве живого, що і слова сказати не міг. Побачили всі, що з'явилася черва довкола вуст його, одна в уста вповзала, інша з вуст виповзала — це була покара за те, що дерзнув вустами своїми певні огудні слова мовити на святого. Одначе, як сам Господь, так і святі його раби не до кінця гніваються і не довіку ворогують, бо назавтра той до Єнкратія з'явився, котрий вивів живими із середини зруйнованих стін Димитрієву дружину і сина його, узяв за руку, ніби зі сну піднявши з ложа, і невидимий став. Єнкратій же відчув себе здоровим, побіг до церкви святого і, припавши до чесного ковчега, в якому лежали цілющі Корнилієві мощі, із плачем прощення просив за прогріх свій, дякував же святому, що помилував і сцілив його від хвороби, бо вже при смерті був. Дві користі той іконописець від явлення святого віднайшов: сцілення і пізнання обличчя його, який був з виду, і зобразив на іконі святого Корнилія таким, яким бачив його, коли той йому явився, і славив Христа-Бога із Отцем і Святим Духом, славленого навіки. Амінь.

У той-таки день пам'ять святих мучеників: Іллі, Зотика, Лукіяна і Уалеріяна, що постраждали в царство Лукінієве від князя Максима. І преподобного отця нашого Петра, що в Атрої, цей, гадаю, той-таки, що і вище цього місяця в 5-ий день, що в Афірі. І святого священномученика Єліяна, пресвітера від Анкири Талатійської, постраждав у царство Лукінієве за Христа.

І святих мучеників Кронида, Леонтія, Серапіона, що були потоплені в морі в Єгипті після численних мук. І святих мучеників Селевка, Макровія та Годіяна, що були віддані звірам у Талатії. Тут-таки згадує Пролог святого мученика Стратоника, що був після різних мук до двох садових дерев прив'язаний і розтерзаний, але, гадаю, що це не той самий, що і вище був у 9-й день цього місяця названий Стратором. У цей-таки день кладе Пролог святого мученика Теодота, що постраждав за Христа в Олександри, але це той-таки, що й Теодор, архієпископ олександрійський, що його пошановують у 3-ій день грудня.