| Жила в IV сторіччі у єгипетському місті Олександрії багата родина, що походила з Македонії. Було в тій сім'ї четверо діточок: два хлопці й дві дівчини. Один з хлопців умер замолоду. Другий покинув світ і пішов жити в пустиню, щоб далеко від світового гамору віддатися богомільному життю; там він непомітно й закінчив своє життя. З дівчат одна зроду була сліпа; зате друга, що звалася Синклітика, була всією надією й потіхою батьків.
Красу лиця дав Бог Синклітиці таку, що надивитися було годі; а душа в неї була ще чудовіша: Божі ангели могли любуватися нею. Бо не була Синклітика з тих дівчат, що люблять світ, чоловіче товариство, любощі, танці, забави. ^Зона з дитинства полюбила чистоту й молоденькою дівчиною посвятила своє дівицтво Господеві Богу, щоб усе життя й навіки веселити тільки свого небесного Обручника, Йому одному належати душею і тілом.
Багатство Синклітики, її велика краса та доброта приковували до неї очі й серця багатьох достойних юнаків; та Синклітика знала тільки одне: "Ісусе, я вся твоя!" Коли побачила, що хлопці стають їй поперек дороги життя, почала втікати від них, а, пересвідчившись, що вона свого ворога носить в собі самій, почала постити й умертвлятися різними способами, щоб своє гарне тіло підкорити ще кращому духові.
Вмираючи, батьки Синклітики зробили її єдиною спадко-1-ємицею всього майна, щоб вона могла опікуватися своєю бідною сестрою. Синклітика роздала своє майно вбогим, а собі знайшла на полі гробівець родичів і там замешкала зі своєю сестрою.
Як тільки переселилася до тієї "палати", відразу запросила туди священика і при ньому відрізала своє волосся, щоб тим постригом скласти обітницю, що з цієї хвилини відрікається від світу та відновлює свою давню посвяту Господеві Богу. З того часу молитва й умертвіння стали її головним заняттям. Та тільки Бог і його ангели могли любуватися її духовними й покаянними вправами, бо від людей св. Синклітика дбайливо ховала свої побожні практики.
Та захотів Господь Бог виявити й перед людьми великі чесноти й святість чистої дівиці, щоб за допомогою її прикладу багато інших повести дорогою євангельських чеснот. Коли жінки й дівчата довідалися про побожне життя св. Синклітики, то почали приходити до її печери за різними духовними порадами. Спочатку не сміла покірна дівиця давати іншим якої-небудь науки; та доброта її серця й потреби ближніх додали їй відваги. Тоді вона почала говорити їм святі слова повчання й потіхи, а говорила з такою ревністю й сердечністю, зі сльозами в очах та покорою в усій своїй поставі, що зворушувала всіх, хто приходив до неї.
"Які щасливі були б ми, — говорила Свята, — якби так старалися здобути собі небо й сподобатися Богу, як світові люди стараються добути собі багатство й скороминуще добро.
На суші їм не страшні злодії та розбійники; на морі під ними розбиваються кораблі й загрожують їм усякі небезпеки; вони, ті люди світу, пробують усього, зважуються на все, щоб лише збагатитися, а ми, що служимо такому великому Панові, у здобутті безконечного добра боїмося кожної неприємності".
Іншим разом, застерігаючи їх перед небезпеками життя, говорила: "Нам треба завжди чувати, бо ми є в постійній небезпеці; як не будемо пильнувати, ворог схопить нас тоді, коли будемо найменше сподіватися. Корабель, що пройшов щасливо поміж небезпечні підводні скелі, може затонути навіть на спокійному морі від несподіваного вітру, якщо керманич буде необережний. Ворогові все одно: чи влізти вікном, чи захитати основами, аби тільки зруйнувати дім! У цьому житті ми пливемо незнаним морем; дорогою зутрічаємо скелі, струмки; деколи ми спокійні, іншим разом нас кидає й жене буря; через те ми ніколи не є в безпеці; як заснемо, то певно загинемо. За кермо нашого корабля ми повинні поставити досвідченого керманича, самого Ісуса Христа, що заведе нас безпечно до пристані нашого спасіння, якщо ми не зруйнуємо себе своєю власною байдужістю".
Св. Синклітика часто практикувала в житті покору. "Скарб доти в безпеці, доки схований; та як тільки ми його відкриємо й залишимо на очах усіх, його вкраде перший злодій; подібно й чеснота буде в безпеці, доки тримати її в таємниці, та як відкриємо її нерозважно й передчасно, вона піде з димом... Душа, що на подобу орла, підноситься вгору й перебуває на вишині понад усіма скороминущими речами, перемагає левів і змій". Такими й подібними науками заохочувала св. Синклітика до любові, покори, чуйності й усяких чеснот.
Сатана, зрозумівши, що йому не звести нанівець все те добро, що йшло від Синклітики, почав спокушати й мучити святу Божу слугу так, як колись праведного Йова. На 80 році життя її нутро почала палити й в'ялити якась дивна гарячка; одночасно стали псуватися її легені, а голову й щоки почав роз'їдати відразливий рак, через що їй відняло мову. Синклітика зносила всі ті страшні болі з неймовірною терпеливістю і, віддавшись на Божу волю, бажала ще більшого терпіння. Ледве вдалося вмовити її дозволити ампутувати завмерлі частини тіла. Три останні місяці вона не мала спокою, не могла говорити та її терпеливість краще навчала людей, ніж слова.
За три дні до смерті вона вже знала, що буде звільнена з в'язниці тіла. Коли прийшла остання година розлуки душі з тілом, св. Синклітику оточила небесна ясність, а перед її очима з'явилась чудова, надземна, потішаюча з'ява; тоді й передала вона в руки Всевишнього Творця свою чисту, гарну душу.
Св. Синклітика прожила 84 роки. По небесну нагороду відійшла 400 року.
Велике було терпіння св. Синклітики на землі; та не до порівнання більшим є тепер її щастя в тій небесній батьківщині "де немає ні болю, ні журби, ні зітхання, тільки безконечне життя".
Схожі матеріали:
|
