Папа Венедикт ХVІ, у своїй енцикліці про надію (SPE SALVI) звертає увагу на те, що людина після смерті проходить очищення. Наводить, при тому, думку сучасних богословів, які вчать, що вогонь, який палить, а водночас спасає – це сам Ісус Христос. Зустріч з Ним, це вирішальний момент суду. Від Його погляду в людині топиться всякий фальш, яким вона просякнула в житті. Те, що збудоване в житті людини, може тоді показатись сухою соломою, зарозумілістю, тай в одну мить завалитись. Це біль очищення – це біль спасенний. Хоча це болючий досвід, то, однак, це також предмет нашої надії, бо ж бруд, якого набралася людина у житті виявляється не чимось вічним, але очищується в Ісусі Христі.
Роздумуючи над тайною очищення людини та стражданнями, які з тим зв’язані, Папа пригадує нам і потребу допомоги померлим у тому очищаючому досвіді. Він звертає нашу увагу на те, що вже в юдаїзмі була думка, що ті, які живуть на землі, можуть допомогти померлим. Також християни, від самого початку, як на Заході, так на Сході, мали подібну думку і молитовну практику. Померлим можна допомогти, дати «покріплення і прохолоду» через Євхаристію, молитву та милостиню. У всіх часах християни були глибоко переконані, що любов може дійти на потойбічний світ, і, що можливим є взаємне обдаровування, в якому ми з’єднані почуттями, що перевищують грань смерті. Таке переконання лишається живим і сьогодні. Споглядаючи цю тайну Папа запитує: «Хто ж не бажав би, щоб до його близьких, які відійшли у потойбіччя, дійшов знак доброти, вдячності, а може прохання про прощення?».
Венедикт XVІ, пояснює також, яким чином хтось на землі може впливати на те, що діється з душею, яка переходить посмертне очищення. Говорячи про це, він звертає увагу на те, що ніяка людина не живе одинцем, у закритті в самій собі. Між нами існує глибока спільнота: «Ніхто не живе сам. Ніхто не грішить сам. Ніхто не буде сам спесенний». У моє життя завжди увіходить життя інших: в те, що думаю, говорю, роблю, дію. І, навпаки, моє життя увіходить в життя інших: як в злому, так в доброму смислі. Так, отже, моє заступництво за інших, також по смерті, не є для них чимось чужим, зовнішнім. У цілій мережі взаємовідношень, наша подяка, молитва за іншого, можуть бути кроком до їхнього очищення і удосконалення. Тому не годиться нашого земного часу прирівнювати до Божого часу, бо у взаємному спілкуванні з померлими, виходиться понад звичайний земний час. Це означає, що молитва за померлих завжди є «на часі», навіть, коли минуло вже дуже багато років.
При тому, Папа вказує, якщо ми молимось за померлих, в їхньому наміренні даємо милостиню, або постимо, таким чином надолужуємо те, чого вони з різних причин не змогли вчинити під час свого життя. Покійні стають перед Господом багатішими, а їхнє посмертне очищення стає легшим. Роблячи це, ми не допомагаємо лише померлим, але і самим собі. Тому Папа свою думку закінчує пастирською вказівкою: «Як християни ми не повинні запитувати лише: як я можу спасти самого себе? Нам треба ставити собі також запитання: що можу зробити, щоб інші були спасенні, і, щоб для інших зійшла зірка надії? Таким чином, я учиню більше також для свого власного спасіння».
(Джерело)
До теми
— Невже наша молитва може допомогти померлим?
— По-перше, у Бога немає мертвих, для нього усі живі. І Господь не казав, що ближнього треба любити лише тоді, коли він з нами на землі. Зі Святого Письма нам відомо, що немає можливості каяття після смерті, і тому ті, що відходять до Господа, мають потребу у допомозі, і наш святий обов’язок молитися за спокій душ наших рідних та близьких, та прощення їм гріхів. Тому і встановлені в Церкві, окрім особистих молитв, ще й такі поминальні дні, як Вселенська батьківська поминальна субота.
— Як правильно молитися за упокій померлих?
— Слово "поминати” походить від слова "пам’ятати”, тобто згадувати спочилого. Християнина згадують перш за все у молитвах, тому в ці дні треба особливу увагу приділити молитві: і домашній, і церковній. Якщо служба в храмі правиться не щодня, то панахиду можна відправити і в інший день, за традицією напередодні поминального дня.
Молитись за померлих родичів, близьких та знайомих є обов’язком кожного християнина. Найпростішою є молитва зі словами "Упокой, Господи, душу усопшого раба Твоєго (вказуючи ім’я) та померлої раби Твоєя (ім’я) та прости їм гріхи їх”. Інші заупокійні молитви можна знайти у молитвослові. Існує також благочестива традиція читати за покійними Псалтир з додаванням після кожної кафізми особливої заупокійної молитви. Зазвичай Псалтир читають над покійним одразу після смерті і до погребіння, або протягом 9-ти, чи 40-ка днів після смерті. Окрім приватної молитви, існує ще й молитва церковна. До заупокійних богослужінь належать панахида, літія, парастас та заупокійна літургія.
Що стосується місця, де ставлять свічки за упокій, то це так званий "канон” — невеличкий столик-підсвічник з розп’яттям. Головне тут ваша внутрішня налаштованість на молитву, а не місце, де ви стоїте.
— Як правильно замовити панахиду у храмі? Що принести?
— Щоб замовити панахиду, треба прийти до храму і запитати, де подають на панахиду. Існує благочестива традиція в поминальні дні приходити до церкви перед початком богослужіння, щоб встигнути подати поминальну записку на літургію. Тоді священик під час звершення проскомідії помолиться і за ваших близьких. Панахиду та заупокійну літургію можна замовити і заздалегідь, наприклад, з вечора. Але головне, щоб замовлення молитви не обмежувалося поданням записок та внесенням пожертви на храм. Ви повинні знайти можливість особисто бути присутніми на молитві, бо це молитва Церкви і від вашого імені за вашого родича, або знайомого. Що стосується продуктів, які приносять на панахиду, то зазвичай це хліб, цукор, олія, крупи тощо. Але існують і місцеві традиції, про які ви можете запитати у храмі. Після відправи панахиди, ці продукти священик, або та людина, якій він благословить, розділяє серед служителів храму та тих, хто потребує. У багатьох парафіях існує благочестива традиція продукти з великих панахид, як то батьківські поминальні суботи, відвозити до лікарень, в’язниць або до дитячих будинків.
— Чи справді померлим необхідні продукти?
— Дійсно, померлі не мають потреби у продуктах харчування. Але вони мають потребу у нашій молитві та милостині за них. Такою милостинею і є ті продукти, котрі ми приносимо на панахиду, та гроші, які ми роздаємо жебракам. Якщо душі чисті від гріхів, то благодійність служить для спасіння душ самих благодійників. Тож і нам доречно прислухатися до цих слів та поминати, тобто пам’ятати, згадувати спочилих у своїх молитвах та творити за них милостиню.
— Що робити, коли сняться померлі родичі? Що це означає?
— Хоча Церква дуже обережно ставиться до снів та не займається їх тлумаченням, коли сняться померлі, то це чи не єдиний випадок, коли Церква знає точну відповідь на питання "Що робити?”. Треба посилити молитву за упокій душі свого родича або близького, який наснився, відправити панахиду, або помолитися за спочилого за літургією.
(Джерело)
У Бога всі живі
Наше земне життя — це лише мить між народженням і смертю. А смерть — лише межа, за якою життя продовжується. Тіло, яке створено із землі, належить їй і до неї повертається, а душа, переступивши поріг смерті, продовжує жити. Як говорить св. ап. Павло в Листі до коринтян: «Знаємо, що коли земне наше житло розпадається, то маємо будівлю Божу, будинок нерукотворний, вічний на небі... Поки в тілі живемо, перебуваємо далеко від Господа, — бо ходимо вірою, а не видінням, — ми ж відважні і радше воліємо вийти з тіла, щоб жити біля Господа». Ці вічні оселі св. Павло сам бачив, будучи взятим «аж до третього неба», як свідчив про це в цьому ж Листі. Та немає таких на землі слів, якими можна було б про це розказати. Тому ще в Першому листі до коринтян він, цитуючи пророка Ісаю, говорить: «Те, чого око не бачило й вухо не чуло, що на думку людині не спало, те приготував Бог тим, що Його люблять».
За порогом смерті людей чекає незбагненна тайна вічності. Якою вона буде для кожного з нас, вирішуємо ми самі тут, на землі. Сповнення Божих заповідей, праведне і святе життя — ось дорога до щасливого вічного життя. Проте ми добре усвідомлюємо і зі смиренням визнаємо, що до кінця не зможемо повністю побороти гріх і зло у собі. Як же бути? «Без мене ж ви нічого чинити не можете», — сказав Спаситель. Сповнюючи Його волю, відкриту в заповідях Божих, молімся і надіймося на Його велике і безмежне милосердя. Молімся за тих, які вже відійшли від нас, в надії, що колись інші й за нас молитимуться. У Бога немає померлих, як Христос про це сказав: «Бог не є Бог мертвих, але живих, бо всі живуть для Нього». Господь не заборонив молитися за тих, що відійшли у вічність, бо «за порогом смерті вже ніхто не промовить: Господи, прости». Хіба наша молитва — це не вияв любові до них? Тим більше, що Спаситель вчив не тільки про прощення, тут, на землі, а й «на тому світі». Тому Церква і закликає всіх нас молитися за померлих.
Багато людей, і зокрема й далеких від Церкви, які не є практикуючими християнами, не ходять до храму молитися, свідчать, що в переддень смерті рідних і перед поминальними суботами їм часто сняться померлі родичі. Справді, чому саме в ці дні?
Ось яку дивну історію недавно розповів мені чоловік на ймення Віктор — головний інженер одного з найбільших підприємств Києва. П’ятнадцять років тому важко захворіла його дружина Ніна. Після тривалих обстежень у неї в кишківнику виявили злоякісну пухлину. На жаль, перша операція не дала бажаного результату. В скорому часі вона перенесла й другу, але хвороба далі прогресувала.
Не знаючи діагнозу, який лікарі й рідні замовчували, Ніна просила зробити їй наступну операцію. Лікарі бачили, що це не допоможе, тому відмовилися від зайвих витрат і мук, але на вмовляння рідних погодилися. Операцію мав проводити відомий професор, та за день до цього йому терміново потрібно було виїхати до Чехії на конференцію. Наступного дня рідні хворої вмовили провести операцію іншого досвідченого лікаря. Але й він за день до операції зламав собі руку. Тож, як часто буває, за порадою людей, вони звернулися до відомого в Києві священика-молільника. Добрий пастир погодився.
В часі звершення молитов Віктор на метро добирався додому. І враз відчув, що обручка на правій руці заворушилася. Він побачив, що вона тріснула так, що можна було вставити в тріщину сірник. Душу наповнило недобре передчуття. І тут — дзвінок по «мобільному» телефону. Рідні повідомили, що після від’їзду священика Ніна померла.
Після похорону вона кілька разів снилася рідним: була веселою і дякувала за молитви священика. З того часу Віктор і рідні стали ходити до храму. Вони визнали, що це Ніна навернула їх до Бога, до Церкви, до молитви.
Тож спішімо й ми всі до храму і молімося за померлих, яким дуже потрібні наші молитви.
Михайло МЕЛЬНИК. Протоієрей (Джерело)
