АПОСТОЛЬСТВО МОЛИТВИ У ЗЛУЦІ З НАЙСВЯТІШИМ СЕРЦЕМ ІСУСА
КОРОТКА ІСТОРІЯ АПОСТОЛЬСТВА МОЛИТВИ
Початок цьому Товариству поклав о. Ґотреле, який
1844 р. в день св. Франциска
Ксаверія, апостола Індії, заохочуючи молодих
схоластиків, які готувалися до апостольської праці, поручив їм, аби вони
вже від того дня і години розпочали свою апостольську діяльність, а
саме: щоб вони всі свої молитви і добрі вчинки щоденно жертвували за
навернення поган і справи Католицької Церкви і саме в злуці з
Найсвятішим Серцем Христа Спасителя, Котрий, утаєний у Найсвятішій
Євхаристії, неустанно молиться і Себе жертвує за поширення Царства
Божого на землі і за спасення людей. Ця думка з піднесенням і натхненням
була прийнята молоденькими схоластиками, а відтак вирвалася з
монастирських мурів до світських людей, і звідси взяло початок
Товариство під назвою "Апостольство Молитви”.
Це Товариство було апробоване Папою Пієм IX 1866
року і наділене відпустами. Це Апостольство Молитви швидко поширилося по
всьому світі і нараховує десятки мільйонів членів. У 1897 р. Товариство
отримало новий статут, затверджений Папою Левом XIII. Тоді ж був
остаточно визначений його стосунок Братства Серця Ісусового.
СТАТУТ АПОСТОЛЬСТВА МОЛИТВИ
I. Апостольство Молитви – це побожне Товариство,
члени якого своїми молитвами та іншими побожними вчинками стараються
причинитися до поширення та збільшення слави Божої і спасення людських
душ, бо мають силу випрошувальну і здатні прихилити нам для досягнення
визначеної мети Найсвятіше Серце Ісуса.
II. У цьому Апостольстві є три ступені членів,
відповідно до обов'язків, які беруть на себе його члени. Перший ступінь
(який є суттю Товариства і спільний для всіх членів) творять ті, що в
певний спосіб (за визначеною формулою) щоденно усі свої молитви, справи і
терпіння жертвують у злуці з Найсвятішим Серцем Ісуса у наміреннях, в
яких Господь наш Ісус Христос безустанно за нас просить і Себе приносить
за нас у жертву. Отже, любов і набоженство до Найсвятішого Серця Ісуса є
прикметною рисою всіх членів Апостольства Молитви; це набожество є
найсильнішим з усіх середників, через нього члени, спонукані прикладом
Найсвятішого Серця Ісусового, гарячіше запалювалися до молитви, а сама
молитва, відправлена спільно з Найсвятішим Серцем, щоб стала ще
успішнішою і осягла визначеної мети, тобто спричинилася до поширення
слави Божої.
Отже, Апостольство Молитви є зовсім окреме від
Архибратства Найсвятішого Серця Ісусового, і тому Товариства, церкви і
всі ті, що на лежать до Апостольства, не можуть надалі вважатися
приналежними до Архибратства Найсвятішого Серця Ісусового, заснованого у
Римі при церкві Пречистої Діви Марії de Pace, хіба якби були прийняті
до нього його провідником.
III. Другий ступінь творять ті члени, котрі, крім
обов'язків членів першого ступеня, тобто крім молитви, якою виєднують
собі клопотання (заступництво) Найсвятішого Серця перед Отцем з метою
поширення слави Божої, відмовляють ще й інші молитви до Пречистої Діви
Марії, щоб випросити поміч цієї Всемогутньої Матері, у спасінні людських
душ. Вони щоденно відмовляють один раз "Отче наш" і десять разів
"Богородице Діво" у наміренні, визначеному їм на початку кожного місяця і
затвердженому Святішим Отцем. Не слід, однак вважати, що тим самим вони
належать до побожного Товариства "Живого Розарію" або що беруть на себе
його обов'язки, тобто щоб розважати, відмовляючи таїнство, призначене
жеребом щомісяця, і що мусять бути поділені на кружки, з котрих кожен
нараховує 15 членів.
IV. Третій ступінь творять ті, що виконуючи
обов'язки бодай першого ступеня, дбають іще й про те, аби наші молитви,
що відправляються за навернення душ, не були безуспішними. З цією метою
щомісяця або щотижня, за розпорядженням Святішого Отця від 10 лютого
1882 р., приймають Святе ви нагороджуюче Святе Причастіє, котрим
стараються Найсвятіше Серце, розгніване людськими гріхами, переблагати і
нашими молитвами випросити у Нього прощення. Тому всі ті, котрі
належать до цього третього ступеня і означене винагороджуюче Святе
Причастіє приймають після постанов Товариства винагороджуючого Святого
Причастія, стають членами цього Товариства і отримують його відпусти.
V. Так само і так зване Товариство "Святої Години",
хоча воно є окремим від Товариства Апостольства Молитви, та все ж усі
члени Апостольства Молитви, котрі побожну практику, звану Святою
Годиною, належно виконують, виконають, щоб Найсвятіше Серце Ісуса,
розгніване людськими гріхами, переблагати і нашими молитвами учинити
ласкавим, можуть отримати всі ті духовні ласки, які їм за відправлення
цієї побожної практики надані рескриптом Святішого Отця Пія IX від дня
13 травня 1875 р. і через Бреве Святішого Отця Лева XIII від дня 30
березня 1886 р. Більше ніяких набожних вчинків нікому не вільно
накладати на Апостольство, не порушуючи, однак, прав, які мають окремі
єпископи у своїх дієцезіях.
VI. Вірні, вписані до цього Товариства, що
відзначаються особливою побожністю і палають особливою ревністю за
спасіння душ, через що звуться Ревнителями і Ревнительками, повинні з
усіх сил дбати про те, щоб з кожним днем щораз більше зростала слава
Божа, спасення душ і почитання Найсвятішого Серця Ісуса після уставів
Апостольства. Тому вони у визначений час повинні збиратися, аби спільно
радитися про способи, які найбільш відповідні для цієї мети.
VII. Головний осідок чи осередок цього Товариства
знаходиться в Тулузі. А його Генеральним провідником є кожночасний
Генеральний настоятель Товариства Ісусового, котрий може своє урядування
делегувати іншому, котрий має перебувати в Тулузі.
VIII. Крім Генерального провідника, будуть також
Провідники дієцезіальні і Провідники окремих Товариств. Дієцезіальні
Провідники, котрих повинен призначати місцевий єпископ на відділ своєї
дієцезії, будуть поставлені або кожночасним Генеральним Настоятелем
Товариства Ісусового, або його Генеральним Делегатом у Тулузі, ним
призначеним.
Провідники окремих Товариств будуть призначені (за
апробатою єпископа дієцезії) дієцезіальним Провідником. Як дієцезіальні,
так і місцеві Провідники будуть підлягати дієцезіальному єпископові і в
усьому тому, що стосується вищезазначених побожних вчинків, за винятком
того, що стосується уставів, затверджених Апостольською Столицею.
IX. Для прийняття в члени достатньо, аби Провідники
окремих Товариств вписали їхні імена до вписової книги тієї церкви або
місця, де Апостольство стало організоване і щоб їм роздали вписові
листи, потреби ж пересилати список членів до головного осідку
Апостольства немає.
X. Усі відпусти і ласки, які за вищезазначені
побожні вчинки були надані Апостольству, мають і надалі залишатися в
силі.
Свята Конгрегація Кардиналів Святої Римської Церкви,
поставлена над справами єпископів і чинів, згадані устави ласкаво
визнала і затвердила.
Дано в Римі, у Секретаріаті тієї ж
Конгрегації, дня 11 липня 1896 р.
А. Тромбетта, І. Кард. За секр. Верга, Преф.
Блаженний Гр. Хомишин
www.saintjosaphat.org
