Завдання берегти і поширювати Христове Євангеліє є обов'язком кожної охрещеної людини. Святий апостол Павло про таку місію каже в посланні до Римлян: «Ми, що вмерли для гріха, - як нам у ньому далі жити? Чи ж ви не знаєте, що всі ми, що в Христа Ісуса охрестилися, у смерть його хрестилися? Ми поховані з Ним через хрещення на смерть, щоб як Христос воскрес із мертвих славою Отця, і ми теж жили новим життям. Бо якщо ми з'єднані з Ним подобою Його смерті, то будемо і подобою воскресіння. Знаємо, що старий наш чоловік став розп'ятий з Ним, щоб знищилося оце гріховне тіло, щоб нам гріхові більше не служити, бо хто вмер, той від гріха звільнився. Коли ж ми вмерли з Христом, то віруємо, що житимемо з Ним, знаючи, що Христос, воскреснувши з мертвих, вже більше не вмирає: смерть над Ним більше не панує. Вмираючи - бо, Він умер для гріха раз назавжди, а живучи, живе для Бога. Так само і ви вважайте себе за мертвих для гріха, а за живих для Бога в Христі Ісусі» (Рм 6, 2-11).

Саме таке життя в Христі Ісусі гарантує вірність Євангелію і допомагає нести мир і справедливість туди, де тих засад бракує.

МІСІЙНИЙ: Щоб Святий Дух дарував світло і силу християнським спільнотам і вірним у багатьох регіонах світу, де їх переслідують чи утискають задля Євангелія.

Переслідування і дискримінація християн у різних частинах світу все ще залишається фактом, попри намагання або загладити, або спотворити правду про такі дії. Правозахисні організації, які займаються проблемами переслідування, вказують на те, що християни, а особливо емігранти, стають причиною «знеславлення» місцевої релігії. І в такий спосіб їх переслідування і утиски виправдовуються, а конфлікти набувають ширшого характеру.

Апостольська Столиця каже, що не можна певну расу ототожнювати з релігією. Потрібні такі ініціативи, які б гасили прояви дискримінації і насильства, та створення умов, у яких би не порушувалася свобода вираження релігійності й не страждали вірні Христові друзі. Право іти до Бога мають всі люди, незалежно від расових чи політичних ознак. Відповідно, ніхто не має посягати на силу Христової віри, притемнювати світло Святого Духа у дітях Творця. Має бути прогрес насамперед у ділянці терпимості й людяності, щоб Євангеліє було доступне всім

МІСЦЕВИЙ: Щоб молоді батьки розуміли важливість участі бабусь і дідусів у плеканні духовної зрілості нащадків.

«Страшнішого горя нема, ніж те, коли старість мати в домівці стрічає сама» (В. Симоненко). Хоча це явище є лише одним із наслідків визрілої проблеми, однак український поет стукає до сердець, щоб запобігти такій ситуації.

Така реальність не є рідкістю у сучасному світі, який відкидає кращі традиції сімейних стосунків які роками плекав наш народ. Це ті випадки, коли приклади життя черпаються із сумнівних телепередач, власної самовпевненості, шляхом відкидання цінностей. Традиційна сім'я, передання досвіду поколінь іноді сприймається молодою сім'єю як щось застаріле, немодне. Натомість виноситься на п'єдестал життя «просунуте», без комплексів. А саме таке життя часто-густо передбачає усунення бабусь і дідусів від участі у плеканні духовної зрілості нащадків або, в кращому разі, означає, що старенькі мають з'являтися лиш тоді, коли потрібно їхнім «просунутим» дітям, і зникати, коли це перестає їм бути вигідно. Неважко здогадатися, якими виростуть діти таких батьків. Неважко і передбачити, що чекає їх самих в недалекому майбутньому, бо коли не були вдячними за власне життя і виховання, то звідки це почуття з'явиться в їхніх нащадків?

Розуміння важливості співжиття з бабусями й дідусями, отими хранителями українських казок, у яких добро завжди здобуває перемогу над злом, має бути донесеним до кожної сім'ї, щоб усувати бар'єри у плеканні духовної зрілості нащадків і зростанні пошани один до одного.

ПОКРОВИТЕЛЬ НА БЕРЕЗЕНЬ

СВЯЩЕННОМУЧЕНИК ПОЛІКАРП СМИРНСЬКИЙ (8 березня)

8 березня (23 лютого за юліанським календарем) ми святкуємо пам'ять святого Полікарпа, ім'я якого означає «багато плодів». Святий Полікарп народився між 69 і 81 роками й жив та служив у місті Смирні (сьогодні це Ізмір у Туреччині). Він дожив до глибокої старості. Ще в молодості навернувся до Христа через проповідь апостолів, був учнем апостола Івана. Полікарп листувався з святим Ігнатієм Антіохійським, який написав адресоване йому послання. Святий Іриней Ліонський, автор Послання до Филип'ян, був учнем Полікарпа.

Наприкінці довгого життя і служіння Господу єпископа Смирнського заарештували під час гоніння християн за правління римського імператора Марка Аврелія. Святий старець звелів дати воякам їсти та пити і попросив годину для молитви. Він молився аж дві години, і воякам аж було сумно арештовувати такого доброго чоловіка. Після арешту Полікарпа привели перед величезний натовп народу і наказали: «Клянись фортуною кесаря, покайся і скажи: «Безбожників геть!»» (християнам закидали безбожництво, бо вони не поклонялися божкам римлян та греків). Полікарп махнув рукою у бік натовпу і сказав це. Коли проконсул наказав йому хулити Христа, то угодник Божий відповів словами, які лунають крізь віки: «Я служу Христові вісімдесят шість літ, і Він у нічому мене не скривдив. Як же можу ганити мого Царя, що мене спас?» А на останній наказ проконсула, щоб він зрікся Христа і визнав римських богів, старець рішуче відповів: «Я не можу замінити краще на гірше». Тоді дали наказ прицвяхувати його до стовпа і спалити живцем. Святий Полікарп сказав, що Бог дасть йому силу перенести вогонь, тому вони можуть просто зв'язати його шнурком. Коли запалили багаття, воно не торкнулося його, а тільки палало навколо. Тоді вирішили пробити праведника списом, і його кров погасила вогонь. Тіло святого старця спалили. Мучеництво Полікарпа сталося у Велику Суботу 167 р. Життя його є також глибоким прикладом любові, яку християни мали би проявляти один до одного.

о. Христофор ГАНИНЕЦЬ,ЧСВВ

charnetskyj.org.ua