Люди, які потрапляють у біду через стихій­ні лиха, мали б отримати спочатку необхідну матеріальну допомогу від держави, від добро­чинних організацій, щоб знову стати на ноги. Це був би один бік вирішення проблеми. А з іншого боку, потрібно, щоб усі люди, навіть коли ще немає природного лиха, катаклізмів, глобального потепління, економічної кри­зи, не покладали надію тільки на власні сили. Гроші, соціальний статус, успіх можуть стати зайвими. Тому що ні гроші, ні досвід, ні демо­кратичне голосування не спроможні зупинити снігопади, шторми, землетруси тощо. Тільки усвідомлення, що пора слухати Слово Боже і жити ним, визнавши свої помилки, буде кро­ком до обнови життя. Як у Діяннях Апостолів моряки слухали власника судна - багатого чоловіка - покладалися на нього, тому що ба­гатий завжди правий, замість того щоб взяти до уваги застереження апостола Павла, через якого говорив Господь, так і в наші часи люд­ство покладаючись на власний добробут в певний період втрачає те, що, здається, має, розводячи руками: як так? Апостол дав зрозу­міти всім, що хай навіть човен і потоне, але ми не маємо загинути. Надія дає силу щоб вижити, гроші, добробут тільки підживлюють.

МІСІЙНИЙ: Щоб діяльність християн на користь миру в світі була нагодою свідчити про ім'я Христове всім людям доброї волі.

Кілька років тому британський тижневик склав рейтинг найбільш мирних і найбільш войовничих країн. Найбільш мирною була ви­знана холодна Ісландія на другому і третьому місці - Данія і Норвегія. Найнебезпечнішою країною визнано Ірак. Загадково, що у перелі­ку чинників, які формують те чи інше суспільство, не брали до уваги рівень релігійності чи відсоток приналежності до тієї чи іншої релігії. Вираховували мир внутрішній і зовнішній тіль­ки на основі того, скільки є зброї у населення, який доступ до неї, скільки загиблих людей у конфліктах, яка армія, скільки є поліцейських дільниць, яка ймовірність терактів і т. ін. Чомусь забувають або не вважають за важливе вказати на те, що саме діяльність християн у світі спону­кає лідерів держав до зміни політики, до брат­ніх взаємин з усіма народами і, таким чином, надає справжній миролюбний рейтинг кожній державі. Де проповідується Христос і є відкри­тими людські серця для прийняття Істини, там одночасно закладається і мир.

МІСЦЕВИЙ: Щоб християни в Україні свідчили про надію на Боже Провидіння на противагу зневірі в суспільстві.

«Якщо даруєш комусь надію, то залишаєш­ся ще й винуватим» - каже народна мудрість. Ті, що подарували українським громадянам надію в певний час, а тепер зійшли зі сцени, напевно, питали себе ще тоді, перед стартом: «Як не я, тоді хто? Не тепер, то коли?» (Іван Світличний). По-людськи ніби все правильно: мають бути рішучість, мужність і патріотич­ність. Але, як показує досвід, цього замало. Невідомо, чи відчувають вони себе винува­тими зараз... Відомо тільки, що вони мають бажання спробувати ще раз подарувати на­дію. На фоні теперішньої зневіри легко можна купитися на чергову надію. Це з одного боку, але з іншого - ще важче перебувати у безна­дії, яка є тепер. Тому потрібно найперше пле­кати надію на Боже Провидіння і просити мудрості, щоб гідно перейти «пустелю» і відчути справжню землю під ногами. Господь, даючи надію, ніколи не покидає своїх дітей, як це роблять непоодинокі лідери. Творець зажди дотримує свого слова і подає руку допомоги через своїх слуг: Папу, єпископів, священиків, ченців і черниць. Потрібно тільки бути від­критим на дію Святого Духа і корисні поради богопосвячених осіб.

ПОКРОВИТЕЛЬ НА СІЧЕНЬ
ПРЕПОДОБНА МЕЛАНІЯ

Преподобна Меланія, яка першою зі знатних римлянок "з юних років линула до Христа та жадала тілесної непорочності, уражена Боже­ственною любов'ю", народилася в християн­ській родині. Батьки її, люди знамениті й багаті, бачили в дочці спадкоємицю й продовжувачку роду. В чотирнадцять років Меланія проти своєї волі була видана заміж за знатного юнака Апініана. З самого початку спільного життя свя­та благала чоловіка жити з нею в непорочності або відпустити незаплямованою тілом і душею.

Апініан відповідав: "Коли, за велінням Госпо­да, ми набудемо двох дітей для спадкоємства нашого майна, тоді разом відречемося від світу". Незабаром свята Меланія народила дівчинку, яку молоді батьки присвятили Богові. Продо­вжуючи жити в шлюбі, Меланія таємно носила волосяницю й проводила ночі в молитвах. Другі пологи Меланії були передчасними і болісними. Народився хлопчик, його охрестили, і він від­разу відійшов до Господа. Бачачи страждання своєї дружини, блаженний Апініан просив Бога зберегти життя Меланії і дав обітницю провести залишок спільного життя в непорочності.

Одужавши, свята зняла назавжди свою шов­кову одежу. Незабаром померла їхня дочка. Тим часом батьки святих противилися їхньому ба­жанню присвятити себе Богові. Лише тоді, коли на батька Меланії надійшла смертельна хвороба, він попросив у них пробачення і дав настанову йти вибраним ними шляхом, прохаючи молити­ся й за нього. Святі відразу полишили місто Рим, і для них почалося нове життя, цілком присвяче­не служінню Богові. Апініанові було на той час 24 роки, а Меланії - 20. Вони взялися відвідувати хворих, приймати подорожніх, щедро допомагати убогим. Обходили в'язниці, місця заслань і копальні та звільняли нещасних, яких утримували там за борги. Продавши маєтки в Італії та Іспанії, вони щедрою рукою допомагали старцям і монастирям, купуючи для них землі в Месопотамії, Сирії, Єгипті, Фінікії та Палестині.

Поселившись у місті Тагасті в Африці, подруж­жя заснувало чоловічий та жіночий монастирі. У 417 році вони виїхали до Святої Землі, де у молит­ві й пості провели решту свого життя. Св. Мела­нія закінчила своє праведне життя 439 року.

о. Христофор ГАНИНЕЦЬ,ЧСВВ

charnetskyj.org.ua