Одна річ цінувати жінку як жінку, але інша річ боротися за тендерну рівність. Саме про це йтиме мова. Кажуть, що жінка - це унікальне поєднання зовнішньої беззахисності й великої внутрішньої сили. У нашій державі ця ознака, напевно ще по­двоюється, через моральний негаразд, через на­сильство у сім'ях, через хвору економіку. Все це поволі руйнує жіночу душу. Як би там не було, але жінка завжди має залишатися жінкою, навіть, якщо і слабкою, і в тім її жіночність і краса. Відтоді як Ісус Христос привернув увагу людства до жінки і навчив поважати жінок, пройшло ба­гато часу й відбулися зміни у свідомості суспіль­ства. Сьогодні ООН (Організація Об'єднаних Націй) своєю Конвенцією про «Ліквідацію всіх форм дискримінації щодо жінок», на мою дум­ку, більше загострює проблему, намагаючись її вирішити. А саме тому, що пропагує думку, що жінки більш гнучкі, проявляють більше відпо­відальності і відвертості по відношенню до соці­альних обставин, більше турботи виявляють до міжособових відносин. Це в свою чергу підштов­хує слабшу половину до заміни ролей, до рішу­чих нежіночих кроків. Не потрібно багато дис­кутувати, щоб розуміти, що за Божим задумом жінка створена на допомогу чоловікові, як голові, а не навпаки, як це хоче нав'язати сучасний світ. Потрібно, радше, починати з того, що найбільше руйнує жіночу душу. Суспільство має обов'язок створити умови для спокійного закладення сім'ї, народження дитини у сім'ї, що складається з чоловіка і жінки, а не думати, щоб жінка стала якомога сильнішим лідером, щоб позмагалася за права з чоловіком і щоб про неї заговорив увесь світ. Це, грубо кажучи, - диявольська спокуса. І її найкраще допоможе подолати Посередниця люд­ського роду - Богородиця Марія, яка своїм прикладом в усі часи вказує, як жінка має виконува­ти волю свого Творця, як має ставати берегинею роду і як її покора може піднести над сильними світу цього. «Ось я - слугиня Господня!». І нехай так станеться у нашому українському суспільстві й у всьому світі.

МІСІЙНИЙ: Щоб Святий Дух подавав витривалість тим, яких - особливо в Азії - утискають, переслідують і вбивають за ім'я Христове.

Як свідчать останні події, Христова Церква і далі страждає. Країною, де найбільше пролива­ється християнська кров, є Північна Корея. Вона очолює десятку країн, де ці переслідування найсильніші. Також неспокійно є в Афганістані, Са­удівській Аравії, Сомалі, Ірані, на Мальдівах, у Пакистані, в Узбекистані, в Судані. Найгіршим у Північної Кореї є те, що ця комуністична країна створила власну релігію імені свого засновника - Кім Ір Сена. Всі, хто вірить у якогось іншого бога, підпадають під переслідування. За різними оцінками, там біля 400 тисяч християн належать до підпільних спільнот, а близько 70 тисяч пере­бувають у концтаборах. Нігерія і Китай, як і рані­ше, вважаються державами, де християн катують і вбивають. Допомога світового товариства є мі­зерною й полягає тільки в інформативному за­хисті, конкретних дій не прослідковуємо вже ро­ками. Але з ними Бог, «хай розуміють це народи». Він ніколи не покидає своїх дітей напризволяще. Християни мають надію: прийде час, коли за їх­німи й за нашими молитвами «народ, що в тем­ряві ходить», побачить Світло, покається у своїх помилках і прийме «Світло, що просвітлює і дає життя кожній людині».

МІСЦЕВИЙ: Щоб у нашому суспільстві розвивалися доброчинність і милосердя.

Люди, які допомагають іншим, зажди є при­кладом для наслідування. Чутливість на людську біду, доброта, альтруїзм вписують таких людей в історію. Наскільки щиро й по-справжньому особа поривається до доброчинності й милосер­дя, це вже інше питання. Іноді може спонукати якийсь випадок, іноді це данина моді, а іноді це, так би мовити, закладено в генах. Якщо гово­рити про наших вітчизняних доброчинців, то фактом є те, що можливостей наші багаті люди мають менше, зате щирість у них є більшою. Щоб не залізати кожній відомій людині в душу, й не догадуватися, з яких переконань вона жертвує десятину, нам, як християнам, варто, дякуючи за всякий дар, пам'ятати, що завжди будуть люди на землі, які потребуватимуть нашої допомоги їй уваги. А якщо ми самі раптом матимемо змогу щось вділити, скажімо, дітям із дитячих будин­ків, то дізнаймося, чи справді вони потребують, наприклад, мішка картоплі чи ящика помаранчі. Це тому, що в наш час існує чимало благодійних фондів, тільки як прикриття для відмивання грошей... Переконуймося у чесній доброчиннос­ті безпосередньо на зустрічах з особами, яким до­помагаємо, і тоді наша лепта буде корисною їм і заслугою для нас.