Унікальність нинішньої нашої ситуації полягає у тому, що у країні існує критична маса пасіонаріїв, але більшість з них знаходиться під впливом антипасіонарного світогляду – я б назвав це «єворооптимізмом».

Цей світогляд дійсно пов’язаний з Європою – він є українським міфом про Європу.
Парадоксально також і те, що цей міф в певних моментах прямо суперечить цінностям та устремлінням української революції, зокрема, Майдану.

«З негідниками треба боротися» - каже Майдан, в той час як уявний Єврооптиміст нам каже «З негідниками треба домовлятися» (нагадаю, ЄС нас настійливо переконувало не виганяти Януковича, і зараз вимагає прикоротити виганяти Путіна з Донбасу).

«Нація, боротьба за національні права – шкідлива ідея, про неї треба забути» - радить нам Єврооптиміст, в той час як і на Майдані, і на Сході ми боремося за свою національну ідентичність, мову і культуру.

«Християнство (релігія) – дикість» - каже нам Єврооптиміст, бо в Європі останні десятиліття захопила владу відверто антихристиянська атеїстична ідеологія, котра себе нав’язує не гірше, ніж тоталітарні ідеології у 20-му столітті, жорстко контролюючи ЗМІ, школу, караючи за висловлену незгоду ув’язненням.

Насправді, весь цей Єврооптиміст зводиться лише до непасіонарної мотивації, він каже – ось хочете багатства і миру? Тоді будьте як євробюрократи — відмовтеся від гідності, від своєї національності, від релігії, прийміть атеїстичну віру в рівність усього нулю і буде вам щастя.

Проблема навіть не в тому, що Єврооптиміст нам пропонує багатство в обмін на нашу душу.

Проблема в тому, що оддавши душу, ми багатства не отримаємо, бо у багатства Європи зовсім інші причини. Ми можемо ще пару століть ретельно запозичувати сучасну європейську ідеологічну моду – двісті років тому це було всіляке народництво, сто років тому – марксизм, зараз – мультикультуралізм та гендерну рівність – ми все одно не будемо розуміти, чого у нас тут не виникає Європа, а скоріше навпаки, прогресує Азія.

Igor Lutsenko