Таке писання було прочитане в лаврі посеред церкви. Вороги, злістю осліплені, здійняли галас і колотнечу, викрикаючи на невинного й чистого серцем отця святого. Одні докоряли, ображали та злословили, инші ж, взявши свій одяг і речі, з лаври вийти поривалися. Ще инші, схопивши сокири, і мотики, і рала, кинулися до келії, що її сам преподобний Сава створив, і зруйнували її до основ з великою люттю; дерево ж і камінь скидали вниз, у поточище, і відійшли звідти до Сукійської лаври. Ігумен же лаври тої Аквилин, муж побожний, не був несвідомий зла їхнього, не прийняв їх, а відігнав від лаври своєї. Вони ж пішли до Текуїтського потоку — там, келії собі влаштувавши, поселилися. Коли цей кукіль від лаври відсіявся, залишилися брати, як пшениця, плодом були благоприємним Богові. Небагато ж часу проминуло, почув святий Сава, де є ті, що від лаври відлучилися, і те, що в скруті великій перебувають. Поклав на коні й осли лаврські багато їжі і поїхав до них, хотівшії і гнів їхній вгамувати, і в скруті допомогти їм. Дехто ж з них, побачивши Блаженного Саву, що до них наближався, казали: "Це і сюди кривий той іде", — та инше злослів'я від гніву й люті говорили. Він же, незлобливий, люб'язно на них поглянув і благі слова їм сказав, їжею їх утішив, бачивши ж скруту їхню, й убогість, і невлаштованість, бо були як вівці без пастиря. Повідомив про все патріярха і просив його, щоб облаштувати їх добре. Плтріярх же вручив йому їх, давши на будову сімдесят зо/отих і багато на потребу. Він же до них прийшов, затримався в них п'ять місяців і побудував їм церкву, і пекарню, і нову лавру побудував. Привів же зі старої лаври одного із досвідчених отців на ім'я Іван, мужа, що мав дар передбачення, і, його ігуменом їм поставивши, у свою лавру повернувся.

Іван же, у тій новій лаврі начальствуючи, пробув сім літ і відійшов до Господа. Переставляючись же, майбутнє передбачив. Просльозився до тих, що обабіч нього сиділи, і сказав: "Це наближаються дні, коли ті, що живуть тут, від православної віри відійдуть і гордовитістю вознесуться самі в собі, але в дерзновенні своєму знищаться, і висота їхня раптово впаде". По Івані був ігуменом Павло, римлянин родом; він лише шість місяців начальствував, але, гамору терпіти не захотівши, утік до Аравії і там в монастирі Северіяновоку помер. Дізнавшись же про втечу Павлову, Сава дав Агапіта, учня свого, ігуменом нової лаври. Той виявив деяких із братів, що мали учення Оригенове, як отруту гаспидську у вустах і як муку та біль під язиком. Серед них же був першим палестинець на ім'я Нон, що хотів здаватися істинним християнином, маючи подобу благочестя, усередині ж повний пустослів'я язичницького, злослів'я маніхейського, Дидимової ж і Єнагрієвої та Оригенової єресі. Таких братів Агапіт знайшов і боявся, аби й инші тими єресями не заразилися, оповістив про них патріярхові і, за його радою, вигнав їх із обителі. По п'яти ж роках і Агапіт переставився, а після нього Мамантові ігуменство доручили. Нон же зі своїми однодумцями, почувши про Агапітове переставлення, повернувся в нову лавру, не боячися блаженного Сави, притаївши отруту єресі своєї. Тим часом преподобний Сава, знайшовши одну печеру, що від старої його лаври за десять стадій містилася, з північного боку близько Кастелії, монастир будував — помагали йому маєтками своїми пресвітер святого Сіону Маркіян зі синами своїми Антонієм та Іваном.

На горбі, де Євдокія-цариця стовп збудувала, у пустелі східній, жили два ченці, що трималися несторієвої єресі. Ними святий отець Сава вельми журився, бо з дороги праведної зблудили. У той час мав він таке видіння: бачилося, ніби в церкві служба відправлялася, і там посеред братів, бачить, стоять і двоє несторіянців. І коли настав час причастя, усі брати без перешкод до Божественних Таїнств приступили і причастилися. Коли мали приступити двоє єретиків до причастя, раптом з'явилися воїни страшні, відкинули їх від причастя і з церкви вигнали. Просив же блаженний воїнів, щоб залишили тих двох ченців у церкві з братами і причаститися їм не боронили. Воїни ж відповідали, кажучи: "Не можна допустити їх до причастя Божественних Таїнств, бо, очевидно, юдеями є, що ані Христа Богом, ані Пречисту Діву Марію Богородицею не сповідують". Через те видіння ще більше сумував блаженний, журячись над загибеллю душ їхніх: багато-бо доклав труду, постячи й молячись за них до Бога, щоб просвітив їх світлом пізнання Істини. Ще ж і до них часто ходив, навчаючи, і караючи, і просячи, і вмовляючи, щоб благодаттю Божою здобути їх для православної Христової Церкви, — і так про спасіння душ людських турбувався. Звів же їх із горба того і в монастир Теодосіїв віддав, а замість них одному з учнів своїх, на ім'я Іван Візантієць, горб вручив, де ж невдовзі і монастир неустанної Божої помочі влаштувався.

Був у великій лаврі чорноризець один на ім'я Яків, єрусалимець родом, поводженням нахабний і гордовитий. Він радився з деякими такими, як сам, ченцями, коли не було тоді в лаврі Сави блаженного: він у пустелі, за звичаєм, великопісний час в усамітненні проводив. Вийшов Яків із лаври і в семиусному рові почав собі монастир будувати — рівний хотів бути преподобному Саві. Коли ж повернувся Сава з пустелі і Якова діло побачив, пішов до нього і вмовляв його, щоб відступив від задуму свого: не є корисно, каже, починати щось нахабством і зарозумілістю, — але той не послухав старця і чинив наперекір словам його. Святий же казав йому: "Якщо не підкоришся, вважай, щоб недосвідченістю не був покараний". Це сказавши, відійшов у свою келію. На Якова ж напали страх і трепіт, і впав у страшну хворобу, у ній же шість місяців лежав, ледве що з'їсти міг. І вже втративши надію на життя, звелів віднести себе до блаженного Сави, щоб випросити прощення при кончині своїй. Його ж побачивши й батьківськими словами повчивши, Сава подав йому руку, з одра підняв, здоровим зробив, ніби анітрохи не хворів. Причастивши ж його Пресвятих Таїнств, їсти йому дав. І вже Яків не повернувся до нового свого творіння, але прийняв послушництво у притулку, прислуговуючи подорожнім. Недбалий же він був у своїй службі: зварив багато бобу, більше, ніж треба, залишилося його після трапези стільки, що й ще один день можна від надлишку того трапезу задовольнити, — він же його через вікно в потік викинув. Ще й не раз, а багато разів так робив. Побачив те отець Сава, зійшов таємно в потік і, викинений біб зібравши, у келію свою приніс, підсушивши його трохи на сонці. Минув якийсь час, зварив Преподобний того бобу і, добре приготувавши його, покликав Якова до себе на обід. Коли вже він відходив, каже старець до Якова: "Пробач, мені, брате, що не пригостив тебе так, як хотів, і не догодив тобі в їжі: не вмію добре готувати страву". Яків же говорить: "Справді, отче, добре приготував ти біб цей, я давно такої страви не їв". Відповів старець: "Повір мені, дитино, що то є той біб, який ти висипав у потік. Знай же: той, хто не може бобу покласти в горнець і приготувати в міру, щоб не змарнувалося, не може монастиря будувати і братією керувати. Так і апостол каже: "Якщо хто не вміє своїм домом управляти, то як про Церкву Божу пильнувати зможе". Чуючи те, Яків, засоромився і за колишню свою жадобу влади, і через недбайливу свою службу із покаянням прощення просив.

Тому Якову, коли сидів у келії своїй, докучав біс нападами похоті тілесної і помислів нечистих. І тривали ті напади довго, не міг більше терпіти Яків, але, взявши ніж, відрізав пристасні уди свої. Був же біль великий і багато витекло крови, почав кликати братів, що поблизу жили, на допомогу. Брати ж, прийшовши й побачивши, що сталося, як могли, лікуванням вгамовували біль його і за немалий час ледве зцілити його змогли. Докотилося це й до вух преподобного Сави, і вигнав старець із лаври Якова, який уже зцілився від рани. Вигнанець пішов до преподобного Теодосія, розповідаючи йому про біду, що з ним трапилася, і про вигнання. Просив його, щоб умовив Саву Преподобного знову прийняти його до лаври і до його келії. Теодосій, схилений проханням братовим, пішов до блаженного Сави, просячи його за вигнаного брата. Сава ж, задля прохання такого отця і друга свого, прийняв Якова, давши йому заповідь, щоб не розмовляв ні з ким, окрім прислуговуючого йому, ані з братами не говорив, не заходив до собору ані з келії своєї не виходив. До того ж від причастя Пречистих та Божественних Таїнств відлучив його. Сидячи в мовчанні, Яків творив плоди, достойні покаяння, багато сліз перед Богом проливаючи, щоб зверху дарувалося йому відпущення. І Сава блаженний через божественне одкровення дізнався, що прощений є гріх Якову. Одного разу преподобний Сава бачив у видінні мужа світлого, що поблизу стояв, і мертвого якогось, що лежав у ногах Якова. Коли за його воскресіння Яків молився, почувся голос зверху, що мовив: "Якове, почуті молитви твої, доторкнися-бо мертвого, і оживе". І коли Яків за велінням доторкнувся мертвого, зразу мертвий воскрес. Муж же світлий до Сави каже: "Це воскрес мертвий, ти ж далі звільни від пут того, хто воскресив". Це бачивши, Сава зразу послав, кличучи до себе Якова, і, звільнивши його від епітимії, дозволив входити йому в собор і з братами причащатися Пречистих Таїнств. Після семи днів свого розрішення Яків до Господа відійшов.

Був преподобний отець наш Сава як дерево прекрасне, що гілля гарне випускає. Так способом святого життя свого і належними до Бога молитвами у лаврі своїй святих отців і подвижних ченців примножував, щоб були святими, як і він святий був, за писаним: "Якщо корінь святий, то й гілки". З тих гілок святих згадаймо блаженного старця Антима, що був із Витанії, у численних чернечих подвигах життя своє провадив. Той на початку свого приходу до лаври збудував собі келію малу з иншого боку потоку, на схід, напроти стовпа преподобного Сави, і перебував у ній тридцять літ. На старість же ослаб і, наблизившися до кінця, у хворобу впав і на одрі лежав. Бачив отець Сава, як він постарівся і в якій недузі лежить, хотів його взяти в одну з келій, ближчих до церкви, щоб там могли відвідувати його брати і служити йому без зусиль. Той же просив, щоб дали йому там померти, де він від початку поселився. І залишений був у своїй келії хворий. Одної ж ночі преподобний Сава, за звичаєм своїм перед ранковим співом на молитву вставши, чув, ніби голосів багато предивних співало. Думав-бо, що утреню співають у церкві, дивувався собі, що без нього і без звичного його благословення утреню співають. І зразу прийшов до церкви, нікого ж не знайшов, ще й двері замкнені, і повернувся, дивуючись, що чув голоси. І знову чув їх, що співали зі всілякою насолодою, співали оце: "Пройду в місце покрову дивного, тоді до дому Божого, в голосі радости і прославлення звуки тих, що святкують". Дізнавшись, звідки ті дивні голоси походять, — що з того боку, де була келія Антима Блаженного, пізнав переставлення його і зразу розбудив церковника, звелів ударити в било, щоб зібралися брати. З них же взявши кількох, пішов у келію старцеву зі свічками та тиміяном.

Увійшовши всередину, нікого иншого не знайшли, лише тіло Антима Блаженного, що лежало мертве, — душа ж його з ангельським співом до Господа відійшла. Взявши те чесне тіло, несли до церкви і співали надгробне, зі святими отцями поклали.

Брат один із Теодосієвого монастиря, тілом міцний, на ім'я Афродисій, на службу відправлений був. Розгнівався в дорозі на осла, що ним пшеницю віз, й ударив його сильно. Осел же від удару того впав і здох. Через те вигнав Афродисія преподобний Теодосій з обителі своєї. Пішов-бо Афродисій до преподобного Сави й у нього перебував досить років з таким великим покаянням, що в благодаті Божій помер, бо дізнався час кончини своєї за сім днів. І просив отця Саву, щоб відпустив його до преподобного Теодосія просити прощення. Послав же з ним Сава учня свого Теодула, говорячи отцеві Теодосію: "Це спільного нашого брата Афродисія прийняв же я колись як чоловіка, нині, благодаттю Христовою, посилаю до тебе ангела". Теодосій же з любов'ю прийняв, пробачив йому й відпустив з миром. Він же, повернувшись до святого Сави, спочив у Господі.

З града Мидава, який з иншого боку Йордану, мешканці часто приходили до Преподобного, приносячи йому що на потребу, а від нього благословення взявши. Серед них був один знатний муж на ім'я Геронтій, що, до Святого Граду прийшовши, у хворобу впав. Хотівши йти на Єлеонську гору помолитися, впав із осла свого, побився і ще гірше розхворівся, що й не сподівався лишитися живим. Його Сава преподобний, єлеєм святим помазавши, зразу зробив здоровим. Якось, коли обідав із Геронтієвим сином Томою і не знайшлося вина, оцет у вино добре перетворив. Одного ж разу, коли зварені гарбузи для робітників згіркли, знаменням хресним солодкість їм повернув. Ішов якось преподобний з Єрихону до Йордану з одним учнем своїм юним, трапилося їм зустріти багато світських людей, з ними ж була дівчина одна вродлива. Коли вони поминули їх, хотів старець випробувати свого учня й каже: "Якою є та дівчина, що нас поминула? Мені здається, що на одне око сліпа". Відповів учень: "Ні, отче, обидва ока має зрячі". Каже старець: "Помиляєшся ти, дитино, одним оком бачить дівчина"'. Він же стояв на своєму, говорячи, що дуже добрі очі має. Каже старець: "Як ти довідався?'' Відповів учень: "Я, отче, дуже приглядався до лиця її і бачив, що її обидва ока зовсім світлі були". Тоді каже йому старець: "Якщо так старанно на лице дивився, то чому не згадав заповіді зі Святого Письма, де сказано: "Сину, хай не здолає тебе бажання чужого добра, хай твої очі тебе не ловлять ані не захоплюйся її бровами? Знай-бо, що відтепер не будеш зі мною в келії, бо не пильнуєш очей своїх". І відіслав його в Кастилію на покару.

Коли був одного разу преподобний у пустелі, яку називають Рува, зустрів його на дорозі лев, що мав у нозі своїй скалку болючу, і, впавши в ноги святому, показував свою лапу, ревучи, ніби просячи, щоб зцілив болість його. Святий же витягнув скалку з ноги його, зменшив біль його, і ходив лев услід святого, служачи йому. Мав же тоді старець зі собою учня на ім'я Флаїс і осла одного, і коли посилав учня на якесь діло, велів леву стерегти осла. Лев же, взявши зубами мотузку, виводив осла на пашу й увечері, напоївши, приводив його до старця. Коли ж минуло декілька днів і лев виконував свою службу, посланий був у якійсь справі Флаїс і, бісівською намовою, впав у гріх нечистий. У той час лев, що пас осла, з'їв його. Флаїс же побачив, що через його гріх лев з'їв осла на його викриття, боявся з'явитися перед старцем і відійшов зажурено в одне село. Старець же довго шукав учня і, знайшовши, привів його до себе і, в келії замкнувши, покаяння наклав на нього. Той же, добре покаявшись, багатьма сльозами очистився від гріха свого — допомагали йому молитви святого його старця, що про спасіння душ людських дбав вельми.

Згадати ж випадає піклування його і про цілу Церкву Божу, коли посилали його в Царгород у справах церковних. Причина послання його починається звідси: Анастасій-цар, єретично мудруючи, заперечував Вселенський четвертий, що в Хадкедоні, святих отців Собор. Збентежив у той час Церкву вельми, вигнав Євтимія, патріярха Царгородського, ще ж і гнівався на Флавіяна Антіохійського і на Ілію Єрусалимського і вигнати їх хотів, бо єресі його не приймали. Ілія хотів царя вмовляти, щоб подав мир Церкві, ігуменів-пустельників із Палестини, серед них же був і Сава, із просьбою до нього послав, написавши таке: "Вибраних рабів Божих, благих же і вірних пустинножителів, а з ними й Саву, що є всій пустелі главою, Палестині світильником, із просьбою посилаємо до Вашої Держави. Ти ж, труди їхні й піт прийнявши, о царю, звели припинити на Церкву напади і не допускай помноження зла. Знаємо-бо, як пильнуєш, щоб догодити Богові, Який дав тобі діядему". Коли досягли святі отці Цареграда і в палати царські входили, Сава останнім з них ішов. Сторожа, що при дверях стояла, бачивши його у вбранні бідному і латаному, як одного з жебраків його затримала й увійти всередину не пустила. Цар же отців, що прийшли до нього, чесно прийняв і послання патріярхове прочитав, питався, хто з них є Савою, його ж патріярх у посланні вихваляє. Переглянулися отці й кажуть, що "разом з нами йшов і не знаємо, де зостався". Зразу цар шукати його звелів. І ледве знайшли його, що десь у закутку стояв і псалми Давидові читав. Коли ж до царя введений був, побачив цар, що перед ним йшов ангел світлоносний, і пізнав, що Сава — чоловік Божий, встав з престолу, честь йому віддав і всім сісти звелів. Досить бесідували, Сава блаженний більше за всіх, що були там, отців старався, вмовляючи царя богонатхненними словами, щоб мир Церквам подав, обіцяючи йому за те від Бога на ворогів перемогу. Мало що прислані отці встигли, і вже були відпущені, Сава преподобний залишився, щоб царя умовляти й патріярха Ілію примирити з ним. І перезимував преподобний у Візантії, часто до царя входячи, про православ'я же і про Єрусалимського патріярха бесідуючи, бо вільний вхід у царське даний був Преподобному, щоб міг коли завгодно входити й виходити без будь-якого від сторожі затримання і допитування. І впросив у той час царя, щоб не гнівався на патріярха і палестинським церквам спокій дарував. Тоді в Єрусалим повернувся, на дорогу дав і обдарував його цар щедро: прийняв-бо з руки його до двох тисяч золотих, що приніс до себе, розділив поміж монастирями своїми; частину ж якусь послав у Муталасійське село, де народився, аби в отчому дворі збудували церкву святих мучеників Косми і Дам'яна.

Блаженний же патріярх Ілія, мир церквам палестинським і собі через Саву отримавши, не багато часу у тиші пожив: єретики безперестанку царя на лють бунтували, наставляючи його проти Христової Церкви і проти її пастирів, щоб пригнічувати їх. Звелів цар бути Собору в Сідоні, поручив старійшинство двом єпископам, що трималися Євтихієвого та Діоскорового зловір'я: Сотирихові, Кесарії Кападокійської єпископу, і Філоксену Ієрапольському, — щоб на соборі тому Халкедонський Собор прокляли, Флавіяна ж та Ілію скинули з престолів їхніх, — що й сталося. Єретики, своє беззаконня здійснивши, блаженного Флавіяна, Антіохійського патріярха, що до собору їхнього пристати не схотів, із безчестям вигнали злочестиві, царя маючи на своєму боці, а замість нього Севір-єретик престол захопив і багато біди православним робив за те, що не хотіли з ним стосунків мати. Послав же свої догмати собору і до Ілії Єрусалимського. Той же, єретичних законоположень не прийнявши, назад відіслав їх. Про це дізнавшись, цар розгнівався на блаженного Ілію страшно і знову ті догмати до Єрусалиму послати велів — через якихось мирян із немалою силою війська, щоб тих, котрі не хочуть, змусили покоритися соборищу їхньому, що був у Сідоні. Коли вони прийшли до Єрусалиму, і велике заворушення було, і патріярх у біді опинився, преподобний Сава зібрав усіх ченців із монастирів своїх і, у Святий Град увійшовши, розігнав присланих Севірових служителів і військо, самого ж Севіра з його однодумцями анатемі перед усіма віддав. І повернулися єретики зі встидом до тих, що посилали їх, розповідаючи про велике православних дерзновення, своє ж велике безчестя. Тоді цар невимовного гніву наповнився, послав до Єрусалиму Олімпія, єпарха Палестинського, з великим військом і звелів, щоб не якимись законами чи судами, але царською владою патріярха Ілію скинули з престолу. Прийшовши з великою силою, Олімпій зразу цареве веління виконав: скинув патріярха без суду й у вигнання в Аїл послав, а на його місце возвів сина Маркіяна-пресвітера Івана, щоб Халкедонський собор проклясти, із Севіром же об'єднатися обіцяв. Про це довідався блаженний Сава і знову, як і спершу, духовне своє військо зібравши, як воєвода якийсь, пішов до Святого Граду. Але вже не застав єпарха Олімпія: той, наказане йому зло здійснивши, радісний до царя повернувся. Сумував дуже Блаженний за неповинним святого патріярха вигнанням, і плакав за ним. Побачив, що новий патріярх Іван єретично мудрствує, звернувся до нього, щоб не мав зв'язків із Севіром, Халкедонський же собор захищав і за нього став аж до крови. Якщо ж ні, то від усіх отців пустельних як єретик буде проклятий. Іван же засоромився, а разом з тим настрашився: боявся таких і стількох багатьох отців богонатхненних, що зі святим Савою прийшли, — відрікся Севіра і всієї єресі, православіє ж, що на Халкедонському соборі утверджене, прийняв. Й утішилися отці святі.

Відомо ж стало про те цареві незабаром, що новопоставлений патріярх Іван відкидає собор Сідонський, Халкедонський же приймає. Через те розгнівався цар на Олімпія і скинув його із сану за те, що такого патріярха вибрав. А замість Олімпія такого собі Анастаса, усій Палестині єпарха, поставив, до Єрусалиму його послав, щоб патріярха Івана або до Севірового товариства схилив, або із престолу скинув. Коли прийшов Анастас, зразу патріярха взяв і кинув його до в'язниці. Патріярх же просив єпарха, щоб звільнив його, обіцяючи все наказане виконати, тільки щоб не виглядало, що з примусу, каже, волю цареву виконав, але добровільно, й обіцяв у наступну неділю в церкві перед усім людом проклясти собор Халкедонський, Сідонський же прославити й об'єднатися із Севіром. Випущений був патріярх із темниці, послав таємно до преподобних отців Сави і Теодосія, щоб постаралися зібрати всіх отців і прийти до нього в день недільний до церкви. Трапилося тоді бути в Єрусалимі й Іпатію, родичеві царевому, що прийшов для поклоніння. І коли настала неділя, прийшли обидва архимандрити, Сава і Теодосіи, маючи зі собою багато чорноризців, аж до десяти тисяч. Коли ж церковний собор був і єпарх Анастас, також й Іпатій, царевий родич, до церкви з воїнами своїми увійшли, і люду багацько зійшлося, вийшов патріярх на амвон, маючи зі собою Саву і Теодосія, весь же народ і чорноризці до патріярха закричали: "Прокляни єретиків, Халкедонський собор утверди!" І, прийнявши дерзновення, патріярх воскликнув, кажучи: "Якщо хто думає так, як Євтихій, Несторій, Севір і Сотерих, анатема хай буде". Також і блаженний Теодосіи із преподобним Савою закликали: "Якщо не приймуть чотирьох Соборів, як чотирьох євангелистів, хай будуть прокляті". Бачивши ж те, Анастас-єпарх злякався великої кількости чорноризців і людей і, вийшовши з церкви, поспіхом утік із Кесарії. Родич же царевий клявся отцем, що прийшов не Севірову стверджувати віру, але святим місцям поклонитися і приєднатися до святої католицької Церкви. Дав же преподобним отцям Саві і Теодосію багато золота, щоб розділили поміж чорноризцями, які прийшли. Після цього преподобні отці від усього собору писали до царя таке: "Господь наш Ісус Христос, усіх Цар вічний і Бог, земного царства скіпетри вашій владі благістю своєю поручив, бажаючи воістину всім Церквам, насамперед же матері Церков (святому Сіону) благий мир подати через ваше добротолюбіє. Знають же всі, що від цієї Церкви починається велике праведної віри таїнство, що аж до кінця світу триватиме, яке ми, цих божественних місць населення, першими від святих апостолів прийнявши, цілим і неушкодженим аж до цього дня зберегли і навіки Христовою благодаттю збережемо, з праведної путі через жодних противників не відступимо, ані не принесуть шкоди погані і суєтні їхні голоси. У тій-бо непорочній і чистій вірі, в якій і ваше царство виховувалося і виросло, дивуємося нині, що в дні вашої держави таке сум'яття і таке заворушення найшло на Святий град Єрусалим, що навіть Божих служителів не оминає, але пресвітери та ченці, що полюбили з юности добродійність, покірне ж у мовчанні життя собі вибравши, перед очима юдеїв та деяких инших язичників зі самого святого Сіону через площі посеред града волочені бувають і в погані їх вигнано місця. Ще ж і примушувані бувають те, що не пасує праведній вірі, робити, так що ті, які приходять сюди заради молитви, замість користи для душі шкоду знаходять і спокушені повертаються. Просимо Вашу Державу, щоб позбавила нас від такого зла, — його ж винахідником і зачинателем є Севір, йому ж через гріхи наші Антіохійську віддано церкву, на його ж самого душі загибель, усім же церквам на спокусу. Чи відступництвом є нам, єрусалимцям, нині учитися віри? Ми були всім отцями у слові благочестя, а нині виглядає, що ми пізніше пізнали праведне сповідання. Хіба не знаємо, що новоявлене хоче здаватися покращенням праведної і здорової відданої віри отців, хоч насправді покращенням не є, але воістину розбещенням перелюбодійним, яке для тих, що прийняли її нагороду, готує згубу душевну? Не терпимо щось инше до віри докласти понад встановлене трьомастами вісімдесятьма святими отцями в Нікеї та иншими пізнішими трьома Вселенськими Соборами, ані що-небудь змінити, але готові за те й душі наші покласти і незчисленних, якщо-буде можливо, зазнати смертей. Мир же Божий перевищує будь-який розум, хай збереже святу нашу віру і бурю, проти неї відновлену, хай стишить, до Своєї святої слави, до прикрашення ж вашого царства". Таке святих отців послання прийнявши, цар лютував страшно й замислив Івана-патріярха з обома архимандритами, Савою і Теодосієм, за межі єрусалимські вигнати. Але Божий промисел злості його здійснитися не допустив: стався тоді якийсь варварський напад, отож відклав цар гоніння на Церкву і на преподобних отців, проти варварів на війну готуючись на инший час.

Були ж по неправедному святого Ілії-патріярха вигнанні праведним судом Божим голод, і посуха, і зубожіння велике по всій Палестині, як у дні Іллі-пророка. Закрилося Небо й не дало дощу, і висохли джерела водні. Ще ж і саранчі намножилося, і наповнила вона все лице землі, і з'їла всю траву польову і листя дерев. Тривала ж така кара Божа до п'яти років, багато померло з голоду і спраги. І казали люди єрусалимські, що за неповинне патріярха Ілії вигнання голодом карає Бог Палестину. У той час блаженний Сава, скликавши старійшин створених ним семи монастирів, звелів їм ні про що тілесне не турбуватися, пригадуючи їм євангельські слова, що вчили: "Не турбуйтеся, що будете їсти, або що пити, або у що зодягнетеся, але покладайтеся на Бога, що знає всіх потребу. І насичені будемо всемогутнім промислом Божим". Одного разу, коли надходила неділя, економ великої лаври казав Преподобному: "Не можемо, отче, ударити в било цієї суботи і неділі до Божественної Служби, бо не тільки отцям, коли зберуться, не маємо що дати, щоб скуштували, але навіть до святого Приношення хліба нема, так збідніли". Святий же відповідає: "Я через брак їжі Служби Божої не залишу, вірю-бо, що Той, Хто звелів про завтрашнє не турбуватися, має силу прогодувати нас у час голоду. Пономар же хай пішле в град посуд чи ризу і, продавши, хай купить до Святої Літургії потрібне". Так святий економові відповів і надію на Бога поклав, терплячи. І ще неділя не надійшла, як прийшли до нього якісь юнаки, Божим промислом послані, що вели зі собою тридцять ослів, навантажених хлібами, і пшеницею, і вином, і єлеєм та иншими різними наїдками, і Преподобному все те віддали. Він же, Богові подякувавши, каже до економа: "Що скажеш, брате, чи заборонимо вдарити в било в цю суботу і неділю, бо нема що запропонувати отцям, які зберуться?" Економ же великій святого вірі і великому про них промислу Божому подивувався, прощення за маловірство своє просив. Після цього преподобний Сава захотів відвідати святішого Ілію, патріярха Єрусалимського, що був у вигнанні, — було ж тоді Саві від народження його років вісімдесят. Взявши зі собою двох ігуменів, Стефана і Євтала, пішов. Бачивши ж Саву і тих, що прийшли з ним, Ілія утішився і затримав їх у себе на кілька днів. У всі ті дні, виходячи із келії своєї о годині дев'ятій, від відпусту вечірнього аж до дев'ятої години дня не показувався нікому, але, замкнувши за собою двері, перебував у самотині. О дев'ятій же годині виходив до них, обідав з ними й духовними утішався бесідами. По відпусті ж вечірньому знову йшов у самотню свою келію. Одного ж разу не вийшов до них, за звичаєм — був же день дев'ятий місяця липня, вони ж його чекали весь день, не скуштувавши їжі. О шостій же годині вечора вийшов патріярх, заплакані мав очі і мовив до них: "Ви їжте, я-бо часу не маю, виконую одну справу". Вони ж його допитувалися, чому так затримався і пізно вийшов, через що плаче. Він же, тяжко зітхнувши й заридавши, каже до святого Сави: "О отче блаженний, о горе, у цю годину Анастасій-цар помер, випадає і мені від життя цього відійти по десяти днях і зустрітися з ним перед Страшним судом Божим". І було так. По десяти днях святіший патріярх Ілія переставився, трохи похворівши перед кончиною своєю. Його ж чесно поховавши, Сава Блаженний до лаври своєї повернувся. Про смерть же Анастасія-царя розповідається, що тої ночі, в яку про нього було явлення Ілії і патріярхові, грім і блискавка зверху ударили й палату царську наповнили, і гонила блискавка царя, що бігав з місця на місце і з кутка в куток. Досягши його в одному куті, убила, і так поганий погано загинув.

По смерті зловірного царя Анастасія прийняв царство Юстин благочестивий і послав у всі краї землі своєї веління, нехай правовірні із вигнання відпущені будуть і кожний з них своє місце і свій сан отримає; Халкедонський собор у святі книги нехай буде вписано, мир же і тишу нехай має Церква Христова. Коли таке веління цареве у святий град Єрусалим прийшло і всі утішилися, патріярх Іван просив преподобного Саву, щоб пішов до Кесарії і Скитополя благочесне те веління царське показати і собор Халкедонський до церковних вписати книг. Преподобний, хоч і немічний був тілом, старий літами й багатьма чернечими подвигами обтяжений, проте задля Церкви Христової не відмовився від такого послуху, не облінився понести труд такого шляху, але пішов з иншими деякими начальними чорноризцями. І зустрів його у Кесарії святий Іван Хозевіт, що був тоді там єрархом. У Скитополі ж митрополит Теодосій і всі мешканці прийняли його з любов'ю, і чуда там творив. Про Силвана, одного самарянина сановитого, що на християн повставав, пророкував, що вогнем посеред міста спалиться, про що пізніше явить слово. Жінку кровоточиву зцілив. Дівчину біснувату вилікував. І велику Церкві користь приніс, повернувшися. Коли вже минув четвертий рік бездощів'я в Палестині і велика нестача води була, і брати хотіли розійтися і просили святого, щоб їх відпустив, він, покартавши їх за нетерплячість. на Бога покладатися звелів. І на третій день з'явилася над лаврою дощова хмара і був дощ великий, і наповнилися водою рови лаврські. Був же дощ той у лаврі лише, а в околицях ані крапля не впала. Прийшли з навколишніх монастирів ігумени до старця, мовлячи: "Чим розгнівили тебе, отче, що зневажив ти нас, своїй тільки лаврі дощу випросивши від Бога?" Він же утішив їх словами благими, обнадіявши, що не має і їхнім монастирям забракнути води, бо дасть Бог дощу всій Палестині. Коли настав п'ятий голодний рік, така нестача води була, що жебраки у Святому Граді помирали від спраги. Через посуху і бездощів'я спорожніли криниці та рови й висохли потоки. Патріярх же Іван у великій був печалі і, проходячи по місцях, що колись були болотяні та мокрі, копав рови та колодязі, воду знайти хотів, але не знаходив. У Силуанському потоці великим трудом і за великої кількости робітників викопав до сорока сажнів і не знайшов води — втратив надію, сидів, плачучи над спільною бідою для цілого міста. Був же місяць вересень, і зближалося свято Оновлення. Дізнавшись, що преподобний Сава у лаврі своїй молитвою звів дощ, послав прикликати його до себе і просити, щоб помолився до Бога за помилування людей своїх і не заморив їх до решти голодом і спрагою. Преподобний же Сава відмовлявся, кажучи: "Хто я такий, щоб змогти заспокоїти гнів Божий, сам грішний". Патріярх же просив його великим благанням. І сказав Преподобний: "Це заради послуху, увійшовши в келію, буду молити ласки Божої. Якщо ж три дні минуть і не буде дощу, то знайте, що не послухав мене Бог. Просіть-бо і ви, щоб дійшла молитва моя до Бога". Це сказавши, відійшов. Зранку ж спека була велика, і багато робітників у тому рові увесь день працювали. Увечері ж залишили весь посуд і кошики, сподіваючись знову зранку прийти до роботи. Коли настала ніч, повіяв вітер з півдня, і були блискавки, і громи, і дощ великий цілу ніч ішов, що наповнилися водостоки і потоки текли звідусіль. І збільшилося води на місці викопанім, і земля, що її стільки часу і з трудом висипали з колодязя, пішла на своє місце за одну годину і покрила посуд і коші, і зрівняла із землею колодязь, що не пізнати було, де копали. І всі купелі Святого Граду води наповнилися молитвами Сави преподобного, люди ж із веселістю вдячність воздавали Богові.

На вісімдесят шостому році життя Сави преподобного Іван-патріярх помер, залишивши по собі Петра, родом із Єлевферополя, мужа добродійного. Відтак минуло три роки, цар Юстин старий був і немічний тілом, залишив царювання, вручивши його Юстиніянові, синові своєму. Петро ж патріярх любив Саву преподобного і шанував його, як і попередні патріярхи, і приходив до нього часто в пустелю. Мав же патріярх сестру на ім'я Ісихія, що жила по Бозі. Вона впала у хворобу велику, багато ж лікарів зцілити її намагалися, і нічого не вдавалося. Просив патріярх Саву святого прийти у дім хворої і молитву за неї створити. Він же, прийшовши, знаменував хвору хресним знаменням трикратно, і зразу стала здорова, славлячи Бога. По цьому преподобний і богоносний отець Теодосій до Господа відійшов, місяця січня у 18-ий день, було ж-тоді преподобному Саві дев'яносто і один рік від народження його. У той час самаряни, що в Палестині жили, відторглися від землі царя грецького, поставивши собі царя з роду свого на ім'я Юліян. І напали на християн, і велику біду зробили. Церков багато захопили і попалили, напали на села і міста, багато християн побили, найбільше в неапольських межах, і там же краю того єпископа на ім'я Самсон, взявши, убили мечем. А тих пресвітерів, що були з ним, посікли на частини, змішали з мощами святих мучеників і вогнем спалили. Дізнавшись про те, цар багато війська на самарян послав, і була війна, убитий був цар самарянський Юліян. Тоді й Силван, його ж загибель преподобний Сава передбачив, від християн був узятий і в Скитополі посеред граду спалений був. Син же Юліянів Арсеній пішов до Царгороду й помалу не знати яким чином добився ласки у царя — сановитим став у дворі царському. І дерзновення до царя здобувши, наговорював брехливо на християн, що в Палестині [сам він нечестя самарянського], ніби вони були винні у повстанні самарян і відторгненні їх від держави царської. І гнівався цар на палестинців, повіривши наклепу Арсенія-самарянина. Коли довідався Петро, патріярх Єрусалимський, з єпископами, що були під ним, просив блаженного Саву потрудитися в Царгород на вгамування гніву царевого і просити його за багато потреб церковних і градських. Сава ж преподобний, хоч вже і вельми старий був, проте пішов із поспіхом, церковну потребу воліючи понад власний спокій. Довідавшись про його прихід, благочестивий цар Юстиніян і царгородський патріярх Єпіфаній послали чесних мужів зустріти його. Коли входив він до царя, відкрив Бог очі цареві Юстиніяну, як колись Анастасію. І побачив благодать Божу, що над головою преподобного Сави ясно світилася і, як вінець, голову його обвивала, проміння випускаючи сонячне. Настрашений був, став із престолу свого і поклонився йому, благословення просячи. Обняв же преподобного голову, цілував її люб'язно й радісно. Просив же старця, щоб і царицю його Теодору сподобив благословення свого, що й було. Побачивши Саву преподобного, цариця поклонилася йому, мовлячи: "Молися за мене, отче, хай подасться мені плід лона". Старець же каже: "Бог, усіх владика, хай збереже царство ваше". Каже цариця: "Моли, отче, Бога, хай розрішить неплідність мою і подасть мені народити сина". Каже старець: ''Бог слави хай береже царство ваше у добрій вірі і хай подасть над ворогами перемогу". Цариця і втретє про розрішення непліддя свого просила старця, але почувши те ж, що й спочатку, була збентежена.

Коли ж преподобний відійшов від цариці, отці, що з ним були, питали його: "Чому, отче, засмутив царицю, не помолився за неї так, як просила?" Відповів їм старець: "Повірте мені, отці, що не має вийти з лона ЇЇ плід, щоб не напоївся Севірового вчення і гірше від Анастасія не бентежив Христову Церкву". Тими словами преподобний повідомив, що цариця всередині єретично мудрувала. Прийнявши ж прохання преподобного, цар гнів свій із палестинян перекинув на самарян і встановив самарянам закон зібрань собі не робити, щоб діти їхні не перейняли спадку по батьках своїх. Врешті старійшини їх, винуваті у ворожнечі, хай будуть убиті. Тоді й Арсеній Самарянин сховався від царя, що повелів убити його. Потім же звернувся до святого Сави, впав у ноги йому, просячи святого хрещення, щоб так уникнути царського гніву і втекти від смерти. І хрещений був сам, і всі його хрестилися.

Хотів же цар ласку свою показати й угодити Саві преподобному — звелів йому, щоб просив у нього, чого потребує, і нехай візьме золота на потребу монастирям своїм скільки хоче. Преподобний не сам збагатитися, але корисного для християн хотів: просив царя, щоб скасував податки на царя в Палестині, бо люди бідніють через напади самарянські. Хай спалені і зруйновані від самарян церкви знову збудує царською волею. Хай у Святому Граді створений буде притулок для подорожніх на перепочинок християнам, що здалеку приходять поклонитися Гробу Господньому. Хай там-таки постане лічниця для подорожніх і лікарі хай приставлені будуть. Хай церкву Богородичну, що її заснував Ілля-патріярх, добудує, хай створить град у пустелі, нижче монастирів його, і воїнська сторожа хай буде поставлена на захист від варварського нападу. Над усе ж хай попіклується про викорінення єресі зі землі своєї: Арієвої, Несторієвої, Оригенової та инших єретиків, що бентежать Церкву Божу. За все ж те обіцяв цареві від Бога землі, що їх попередні царі розгубили, — Рим та Африку, — знову до Грецької землі приєднати. Цар же, даючи на те волю, звелів бути тому, що святий просив, сам докладаючи зусилля, щоб незабаром бажання Преподобного у всьому здійснилося. Поки настановляв же цар про прошення святого радників і скарбників своїх, Преподобний, трохи відступивши, читав Давидові псалми, відправляючи час третій. Один же з учнів його на ім'я Єремія, приступивши до нього, сказав: "Чесний отче, коли цар стільки старання має щодо виконання твого прошення, ти нащо, від нього відступивши, стоїш осібно?" На те йому старець: "Дитино, вони своє діло роблять, а ми творимо діло наше". По цьому цар дав писання святому і відпустив його з миром. Бог же цареві за явлену блаженному Саві благодать і за виконання його прошення воздав сторицею. Збулося пророцтво старцеве, бо за короткий час дві преславні над ворогами перемоги отримав, Рим і Африку прийняв й обох царів — Витига Римського і Гелимира Картлинського — в Царгород як полонених приведених бачив. Преподобний же Сава до Єрусалиму повернувся, знову патріярхом і єпископами ошений був піти до Кесарії і Скитополя царське показати писання. І там же малого хлопця Кирила [що житіє це написав] побачив, учнем своїм нарік, пророкував же про нього, що чорноризцем має бути і лаври його мешканцем. Повернувшися звідтіля і якийсь час перебувши, впав у недугу. Про те довідавшись, патріярх Петро прийшов відвідати його і, бачивши, що нічого нема в келії старцевій, потрібного хворому, хіба що трохи ріжків і старих фініків, взяв його на ноші й поніс у єпископію свою, і сам піклувався про нього, своїми руками допомагаючи йому. Декілька днів проминуло, бачив преподобний Сава одне божественне видіння, що оповіщало про швидке його переставлення. Він же, про побачене патріярхові сказавши, просив, щоб відпустив його до лаври, щоб він у своїй келії міг померти. Патріярх же, всіляко догодити йому хотівши, відіслав його до келії зі всіма потребами для упокоєння хворого. Старець же ліг у келії своїй, прикликав усіх отців і братів і, останнє їм давши цілування, поставив на своє місце ігумена, одного мужа достойного, на ім'я Меліта, заповідаючи йому берегти без пошкоджень устави монастирів, переданих йому. І пробув чотири дні, нічого не куштуючи ані до нікого не говорячи. У вечір же суботній, попросивши Пречистих Таїнств і причастившись, останнє сказав слово: "Господи, в руки Твої передаю дух свій". І так помер у 5-ий день місяця грудня. Проживши всіх років життя свого дев'яносто чотири, перейшов до життя без старости, відпроваджували його ангели Божі та святі мученики.

Чути ж було зразу по цілому єрусалимському порубіжжі про успення Преподобного, і зібралася зі всіх лавр і монастирів незліченна кількість ченців, і патріярх з єпископами і начальниками градськими прийшов. І, співаючи надгробне, поклали тіло його чесне між обома церквами, на місці, де преподобний колись бачив стовп вогненний. Про те, що душа його свята проваджена була на Небеса ангелами і мучениками, сповістилося ж звідси. Був один у святому граді продавець срібла, родом із Дамаска, на ім'я Ромул, слуга старійшини Гетсиманського. Той сам розповідав, що в час переставлення преподобного отця Сави злодії, прокопавши його дім, покрали срібла багато, і його власне, і чуже, що в нього було, десь до ста літрів. У великій печалі був Ромул, прийшов у церкву святого мученика Теодора й пробув п'ять днів, плачучи і свічу запалюючи перед олтарем. На п'яту ж ніч заснув і бачив святого мученика Теодора, що мовив йому: "Що тобі, брате? Чому так тужиш і стільки плачеш?" Він же каже, що срібло і своє, і чуже втратив, — злодіями вкрадене. "Через те плачу, і тужу, і молюся, проте безуспішно, не почув ти мене". Святий же говорить: "Повір мені, брате, що не був тут у ці дні, звелено було зібратися всім мученикам святу душу Преподобного Сави, що з тіла вийшла, зустріти і провадити її на місце спокійне. Нині ж не плач, але йди на те місце [назвав те місце] і знайдеш украдене". Ромул же зразу встав і, зі знайомих декого взявши, пішов на вказане місце, і знайшов так, як у явленні від святого Теодора повідано йому було. Не можна не сказати і про инші деякі чудеса, що були по переставленні Преподобного. Два брати гостелюбні виноград мали і братам із лаври Сави блаженного, що до них приходили, давали спочинок. На погану хворобу розхворілися якраз у час виноградозбирання, що й надію втратили і на вино, і на життя своє. Маючи ж любов і віру до Преподобного Сави, його ж згадуючи, прикликали на допомогу. Святий же поспішив на молитву їхню, явився кожному з них зосібна і мовив: "Ось молю Бога про здоров'я ваше, і дам вам, як просите, встаньте-бо і йдіть на діло своє". Вони ж при пам'яті були і, здоровими себе почувши, прославили Бога і святому дякували. І відтоді у всі роки в той день, коли трапилося їм чудо, свято велике влаштовували.

Жінка одна на ім'я Гінаруса, благочестива і добродійна, обіцяла дві завіси подати на прикрасу церковну і в Кастилію, і в Печеру. Але через лінь тої, що ткала, не скоро готувалися ті завіси, через те сумувала Гінаруса. Явився ж їй преподобний Сава, кажучи: "Не журися, завтра почне здійснюватися діло, якщо не є неприємним твоє приношення". Явився ж і ткалі і з гнівом картав її за лінивство. Коли ж настав ранок, розповіли одна одній побачене, і здійснене діло було швидко.

Економ Великої лаври найняв верблюдів сарацинських, щоб принести з Мертвого моря куплену пшеницю. Коли йшли верблюди з пшеницею до лаври, один з них відійшов зі шляху праворуч, впав із вантажем з берега у потік й обмастився у болоті. Господар же верблюда, сарацин той, скрикнув: "О отче Саво, допоможи і не дай загинути худобі моїй!" І тут же миттю побачив старця чесного, що на верблюді сидів. Поспішив же иншим шляхом і, в потік зійшовши, знайшов худобу свою неушкодженою, а того, що сидів на ньому, не бачив. Також і пшениця виявилася цілою. З того часу у всі роки приходив сарацин той до лаври поклонитися гробу Сави Преподобного.

Одного разу оригени, з різних зібравшися місць, Леонтія такого собі маючи за начальника, хотіли наскочити несподівано на Велику лавру й розігнати преподобного Сави правовірне стадо, лавру ж всю до основ зруйнувати. Приготувавши для того багато мотик і рал та иншого немало залізного знаряддя та зброї, пішли в силі своїй із гнівом великим. Була ж друга година дня, і напала на них в дорозі мла і темрява, і, весь день трудячись, до лаври не втрапили, але в місцях непрохідних заблудилися, де й ніч їх застала. І ледве наступного дня недалеко від монастиря Маркіяна святого знайшлися, і Зрозумівши, що нічого не зможуть, розійшлися кожний собі зі стидом — сповнилися на них слова пророка Ісаї: "Зранення і труд в дорогах їхніх, осядуть, як сліпий стіну, і як той, що очей не має, обшукають, і будуть опівдні, як опівночі".

Бог же беріг лавру задля угодника Свого преподобного Сави, що добре у ній потрудився. Його ж святими молитвами хай і те від усіх лих оберігає, Він же преблагий і єдиний у Тройці Бог, Отець і Син, і святий Дух, Йому ж слава навіки. Амінь.