Олександрійський град виростив цього другого Макарія преподобного, який спершу в миру був продавцем овочів. А хрещення святе прийняв у чотирнадцять років від народження свого. Після цього відрікся світу, став ченцем і по достатніх в чернецтві подвигах і трудах сподобився священичого сану і прийняв старійшинство монастиря, який називався Келії і був у пустелі єгипетській між Нитрією і Скитом. Другом же був щирим преподобному Макарієві Єгипетському, з ним же і вигнання поніс за царювання Валентового, від Луція-аріянина, псевдоєпископа Олександрійського, і багато разів з тим святим Макарієм разом перебував. І були обоє Макаріїв подібні собі вдачею і життям, і одного наставника й учителя — великого Антонія — мали, від нього ж багато на досконале в чеснотах життя наставлялися, учнями його були. Старший же був літами преподобний Макарій Єгипетський і перший до Господа відійшов, а цей преподобний Макарій Олександрійський, після нього залишившись, декілька прожив літ. Про нього ж Паладій-єпископ у Аавсаїку пише так: "Бачив я того, що був святому Макарієві Єгипетському другом у справах віри, те ж ім'я мав, говорю про святого Макарія Олександрійського, який був пресвітером місця, названого Келії, де ж і я дев'ять літ перебував, а з них три роки прожив зі святим Макарієм. Його ж богоугодного життя діла і знамення і сам бачив, і довідався від тих, що жили з ним раніше". Він якось у великого отця Антонія бачив зібрані фінікові прути, з них же той мотузки і кошики робив, попросив у нього один сніп різок тих. Сказав же йому святий Антоній: "Написано є: "Не бажай речей ближнього твого". І коли те сказав, зразу всі різки, наче від зогню, висохли, що бачивши, Антоній сказав до Макарія: "Ось Дух Святий спочив на тобі, і будеш по мені моїх діл наступником". Після цього знайшов святого Макарія диявол у пустелі, коли той тілом вельми знеміг, і сказав йому: "Ось прийняв ти благодать Антонієву, чому не використовуєш її для себе і не попросиш в Бога їжі і підкріплення на подорож?" Відповідав йому святий: "Сила моя і слава моя Господь, ти ж не спокушай раба Божого". Зробив диявол привида, і бачив святий верблюда, навантаженого всілякими їстівними речами, тож, блукаючи по пустелі, його бачив святий, до нього наближався і, розуміючи, що то марево, став на молитву — і раптом привид той пожертий був землею. Цей преподобний Макарій Олександрійський до великого Макарія, який був у Скиті, прийшов, і коли обоє, кудись ідучи, хотіли перейти ріку Ніл, трапилося вийти їм на великий пором, на який вийшли два тривуни з великою гордістю і прикрасами зовнішніми, мали колісницю мідну, коні з позолоченими вуздечками, і воїнство, яке оточувало їх, — зброєносці та отроки, гривнами і поясами золотими прикрашені. Ті тривуни, коли бачили цих двох преподобних старців, у старий одяг вбраних, що в кутку сиділи, схвалили смиренне й убоге їхнє життя. І один із тривунів тих сказав до них: "Блаженні ви, що зневажаєте світ"". Відповів йому Макарій Олександрійський, говорячи: "Ми справді зневажаємо світ, вас же світ зневажає". Знав же, що це не своєю вимовив волею, але пророчо, бо обидва мали ім'я Макарії, тобто блаженні. Той же тривун тими словами його розчулився і, коли прийшов у дім, скинув одяг свій і, багато вчинивши милос-тинь, пустельне вибрав життя.

Захотів якось преподобний Макарій Олександрійський їсти ягоди свіжі і предобрі, які йому хтось прислав. Хотів же повстримністю перемогти бажання те — послав їх до иншого брата немічного, який таких же ягід бажав. Той прийняв їх із радістю, але, хотівши зберегти свою повстримність, послав їх до иншого, немічнішого, брата, який такої ж їжі бажав. Але і той, прийнявши, те саме зробив, хоч і сам дуже був голодний. І так ті ягоди відсилав один до другого, і коли вони багатьох братів обійшли, прийшли знову в руки преподобного цього Макарія, від останнього вже брата як великий дар принесені, цілі, ніхто ж бо з них не посмів скуштувати. Преподобний же, те дослідивши і довідавшися, що всіх братів ті ягоди обійшли, здивувався і Богові подякував за таку всіх братів повстримність, не скуштував до того й сам з них нітрохи. А коли чув про такий подвиг, що хтось його творить, сам його наслідувати і всіляко старанно сповнити намагався. Чуючи про Тавенисіотів, що протягом усієї Великої Чо-тиридесятниці нічого ж, зготованого на вогні, не куштують, поклав собі устав протягом семи років не куштувати з того, що на вогні приготоване: ні печеної, ні вареної страви — і не їв ані хліба, ні варива, хіба ярину сиру чи якесь насіння, у воді розмочене. У такій повстримності сім літ перепровадив. Чув про иншого якогось монаха, який з'їдав на день лише одну літру хліба, — йому схотів уподібнитися: роздробив хліб на малі шматки й поклав в одну посудину, яка мала горловину вузьку, що тільки рука могла зміститися. І постановив собі стільки на день з'їдати хліба, скільки рука, один раз у посудину вкладена, вийняти могла. Велике й те було тілу умертвлення, про що нам [розповідає Паладій] колись, усміхаючись, Макарій цей говорив: "Багато, — казав, — окрайців, брав рукою в посудині, але через вузьке горло вийняти не міг, і так митник мій, посудина ця, не давала мені їсти стільки, скільки хотів". Три роки, так голодуючи, пробув, чотири лише чи п'ять лотів хліба на день ївши, також і води подібну п'ючи мірку. Олії ж секстарій на весь рік вистачало йому до їжі. Хотів якось до решти здолати сон: двадцять днів і ночей під покрівлю не входив, і був вдень печений спекою, стужею ж уночі всіляко морив себе, аби не заснути. І як же сам пізніше на користь иншим про себе розповідав, висох мозок голови його, і якби далі в келію не зайшов і не заснув, зразу втратив би розум. І говорив святий: "Наскільки зміг, здолав сон, природу ж людську, що сну потребує, не міг здолати, але підкорився їй". Цьому святому надокучав инколи дух любодіяння, і через те осудив себе сидіти нагим шість місяців у болоті скитському, яке в глибокій пустелі було, у ній же багато комарів великих, наче оси, що можуть і вепрів диких шкіру прокусити. І зранений був преподобний тими комарами стількома, що инші думали, наче він прокажений. А коли по шести місяцях у келію свою повернувся, ледве за голосом упізнали учні його, що то отець Макарій. Але і вдруге на таку ж від комарів муку себе засудив, коли комара на нозі своїй, який дуже йому надокучав, рукою своєю убив, і багато крові витекло. Після цього розкаявся і докоряв собі, як убивці і месникові, бо за свою образу сам помстився, і віддався за те нагий комарам на поїдання.

Захотів якось преподобний бачити вертоград і гріб, названий Кіпотафіон, Янила і Ямврія, волхвів єгипетських, які в часи фараонів були, щоб там боротися з бісами. Розповідає-мо-бо, що на місці тому багато було лютих бісів, їх же волхви ті мерзенним своїм волхвуванням зібрали там. Були ж волхви ті братами і за хитрість волхвування свого найпершу честь мали у фараона, і багато могли в цілому Єгипті. Збудували ж на місці осібному в пустелі вертоград із каміння чотирикутного, а в ньому гріб собі влаштували ділом предивним, і багато золота там поклали, і насадили дерев всілякого роду, і великий викопали колодязь, було-бо місце те лугове і вологе. Усе те зробили, сподіваючися після свого з тіла відходу, що там душі їхні будуть вічно жити і такими благами, як у раю, насолоджуватися. Хоча до вертограду того не знав дороги раб Божий Макарій, чуттям якимось пішов за зорями, і як же навісліри" переходять море, так він усю перейшов ногами пустелю. Взяв же був якісь тростини і після кожного поприща запихав у землю одну тростину, щоби могти по тих знаках назад повернутися. Коли за дев'ять днів всю ту пустелю пройшов, до згаданого вертограду наблизився. І коли ніч настала, спочив трохи з труду і заснув. Диявол, який завжди противиться Христовим подвижникам, зібравши всі ті тростини, яісими Макарій знаменував путь свою, поклав йому в головах, коли той спав. Встав же старець зі сну, знайшов тростини, які лежали біля нього, у сніп зв'язані. Це ж було з допусту Божого на більший подвиг рабу Його, щоб не на тростини покладався, але на Божу милість, яка водила колись стовпом хмари Ізраїль сорок років у страшній тій пустелі. Говорив же подумки святий Маїсарій: "Коли, — казав, — наближався до вертограду і гробища того, вибігли назустріч мені до сімдесяти бісів у різних подобах, з них же одні кричали, инші з великим гнівом скреготали на мене зубами своїми. инші ж, як ворони, летіли на лице мені й намагалися розшматувати, кричачи: "Що тут хочеш, Макарію? Нащо прийшов до нас? Хіба у вас нікого з ченців не спокушали? Там, з подібними тобі, є такі, що вже наші. Маєш пустелю, з неї ж друзів наших відігнав, нічого в нас з тобою нема спільного, чому находиш на місця наші? Будь задоволений пустелею як пустельник, це ж місце нам вручили ті, що побудували його. Не можеш тут перебувати, для чого хочеш увійти в те наше володіння, в яке ні один ніколи з живих людей не входив з того часу, відколи братам, які це створили, зробили ми поховання?" . І коли більший крик і зойк чинили біси, сказав до них святий Макарій: "Увійду лише і подивлюся. І піду звідси". Сказали йому біси: "Обіцяй нам те совістю твоєю". Сказав Христовий раб: "Зроблю так". Дияволи ж зникли. Коли входив він у вертоград той, зустрів його диявол страшний з мечем оголеним, не пускаючи його. До нього ж відповідав Макарій святий: "Ти йдеш на мене з мечем, я ж іду на тебе в ім'я Господа Саваота, в Силі Бога Ізраїлевого". І втік від нього диявол. Увійшовши всередину, преподобний бачив усе, що було там: і колодязь, в ньому ж висів дзбанок мідний, ланцюгом залізним скріплений, старий дуже; і плоди яблук гранатових, які всередині нічого не мали, висохли-бо від сонця; і дивну гробу споруду, багато золотом прикрашену. І все досить роздивившись, вийшов звідти без шкоди і перепон, і за двадцять днів повернувся в келію свою. У тій його путі, коли повертався, не стало хліба і води, які ніс зі собою, і почав був знемагати, і вже упасти мав з голоду і спраги, і ось явилася йому, як же сам пізніше оповідав, подоба якоїсь дівчини, в білу одежу вбраної, яка несла відро води чистої перед ним здалеку, ніби за верству. Вона часто ставала, показувала йому воду і до себе прикликала, щоб ішов і пив. Він же не міг її досягнути, проте, надією пиття ведений, три дні за нею йшов, тяжко трудився, три дні~бо дівчина та являлася, спереду йдучи. Тоді побачив стадо буйволиць [багато-бо їх в тому краї], з них же одна проти стомленого і знеможеного старця встала, маючи при собі теля мале, текло ж молоко з дійок її. І чув зверху голос, що говорив: "Макарію, приступи і пий її молоко". Він же, приступивши, ссав досить й укріпився тілом. Говорить про себе святий і це: "Щоб більшу [каже] силу свою явити мені і навчити злиденність мою на Його промисел покладати надію, Господь звелів буйволиці тій іти за мною, аж до келії моєї, й у всі дні годувати мене в дорозі. Вона ж, велінню Творця підкорившись, ішла за мною, не припускаючи телятко своє до дійок своїх, щоб одного мене годувати".

Копав одного разу студню цей святий і дивний муж задля прохолоди ченцям. Було ж на місці тому, де копав, терня і гілляччя. Звідти ж вибігши, гаспид вкусив його (є ж та тварина дуже отруйна і шкідлива). А святий, обома руками взявши гаспида за обидві пащі, роздер його, говорячи: "Тому що не послав тебе Бог мій на мене, як посмів ти до мене наблизитися і кусати?" Не пошкодив ж преподобному той укус анітрохи. Про Тавенисіотів знову чув блаженний, що уклад життя мають предивний: змінили чернечий одяг, мирсьісий взяли. Пішов туди і п'ятнадцять днів ішов пустелею. У Тавенисійський монастир прийшов як простий чоловік і питав про архимандрита Пахомія, мужа досвідченого і провидця, пророчого дару сповненого, але тому ж не було відкрито тоді від Бога про Макарія. Увійшов же Макарій до Пахомія і сказав: "Прошу, тебе, отче, прийми мене у твій монастир, щоб я був ченцем". Сказав йому Пахомій: "Не можеш вже ченцем бути, бо ти старий і трудитися не маєш сили. Є брати, з юности до чернечого трудолюбства звиклі. Ти ж у таких роках не можеш понести трудів і, знемігши, підеш звідси, і про нас злословити будеш". І не прийняв його в перший день, ані в другий, аж до сьомого. Макарій же, терплячи, просив. У сьомий же день сказав до архимандрита: "Прийми мене, авво, якщо не буду постити й робити те. що брати роблять, то накажеш мене з монастиря вигнати". Пахомій же святий сповістив про нього братам, щоб прийняли його, було ж братів тисяча і чотириста. І прийнятий був Макарій в монастир той. Пройшло ж трохи часу, настав піст святий Чотиридесятниця, і бачив старець кожного з братів, що відповідно до сили своєї постили: один-бо приймав їжу увечері, инший — через два дні, а ще инший через п'ять дніб куштував, инші ж стояли цілу ніч, молячися, удень же сиділи. працюючи. А той-бо Макарій, гілля фінікове намочивши, встав в одному куті й через усю Чотиридесятницю до Пасхи не скуштував хліба, ані води, хіба трохи зовсім сирого листя синьої капусти, яку їв у дні недільні, і то через те, щоб инші бачили, що він їсть і щоб у зарозумілість не впасти. Стоячи в куті тому, безперестанку працював руками і не спочив з труду, не сів, не ліг, хоч з потреби якоїсь і відходив зі свого місця, то знову зразу, прийшовши, ставав, не відкривав уст своїх, не говорив ні з ким, але в мовчанні серцем своїм до Бога творив молитви. Те бачивши, подвижники монастиря того розгнівалися на авву свого і сказали до нього: "Звідки привів нам безплотного чоловіка ка осоромлення наше? Чи його виженемо звідси, чи ми підемо". Преподобний ж Пахо-мій, те від братів чувши і постницьке його життя випробувавши і пізнавши, молився до Бога, щоб відкрив йому про нього, хто то є. І було йому відкрито, що Макарій є. Тоді преподобний Пахомій, взявши за руку преподобного Макарія, увів його до церкви і, обнявши його люб'язно, сказав: "Добре прийшов ти, чесний отче. Ти — Макарій, і утаїв себе пе-реді мною, з багатьох років чув про тебе, хотів бачити тебе. Дякую тобі, що дітей моїх смирення навчив, щоб не возно-силися розумом, гордячись за свої пости і подвиги, досить користи приніс нам". Довідалися і брати всі, зійшовшись, любо його цілували і щоб молився за них, просили. Тоді, мир всім давши, преподобний Макарій до себе повернувся. Цей безпристрасний чоловік розповідав про себе і таке: "Захотів одного разу скерувати свій розум так, щоби ні про що земне не думати, і в одному бути Бозі, і не відлучатися від Нього ніяк. Поклав же собі на те богодумання п'ять днів. І, замкнувши келію і двір свій, щоби ніхто до мене не приходив і щоби ні з ким не бесідувати, встав, починаючи з понеділка, і розуму своєму заповідав, говорячи: "Бачиш, що не зійдеш з Неба, маєш ангелів, архангелів і всі небесні сили: Херувими, Серафими і Творця їхнього Бога, там-бо будь, не сходь же в піднебесну, щоб в помисли земного не впасти". І коли так два дні і дві ночі стояв, весь розум спрямувавши догори, настільки роздратував "диявола, що той весь полум'ям вогненним став, попалив усе, що було в келії моїй, і рогозина, на якій же я стояв, вогнем горіла, і думав, що й сам весь згорю. І, настрашившись, перестав на третій день з покладеного собі, не міг більше розум тримати нерозсіяним, зійшов до помислів земних: Бог так захотів, щоб у зарозумілість те мені не обернулося". Про цього преподобного Паладій-єпис-коп розповідає і це: "Прийшов, — каже, — до нього колись, знайшов перед келією його якогось пресвітера зі села, його ж голова хворобою, яку називають гангрена, з'їджена була настільки, що й самі його уста ззаду голови можна було побачити. Він прийшов до преподобного Макарія задля зцілення, і не впускав його до себе святий, розмовляти з ним не хотів. Просив я святого, говорячи: "Помилуй бідного того і принаймні дай відповідь йому". Блаженний же сказав мені: "Не-достойний він зцілення, бо від Бога є йому це покарання. Якщо ж хочеш, щоб він зцілений був, порадь йому, щоб відтепер перестав священнодіяти". Спитав я святого: "Чому?" Він же відповідав: "Перелюбодійствуючи, літургісав, і через те покараний. Якщо ж забоїться Бога і перестане те, що без страху чинив, зцілить його Бог". Я ж [говорить Паладій] коли сповістив те пресвітерові, з присягою обіцяв він з того часу не священнодіяти. Тоді преподобний Макарій, взявши його, сказав до нього: "Чи віриш ти, що Бог є і що ніщо не є для Нього таємним?" Відповідав пресвітер: "Так, вірую, отче, і молю тебе, помолися до Нього за мене, грішного". Сказав Макарій: "Не зміг утаїтися перед Богом". Відповідав той: "Не зміг". Казав йому Макарій: "Якщо визнаєш гріх свій і Боже за нього покарання пізнаєш, то виправляйся відтепер". Пресвітер же визнав своє гріхопадіння й обіцяв більше не грішити, ані не священнодіяти, але бути в чині простих. Тоді святий поклав на нього руки і помолився за нього до Бога — і за кілька днів зцілився той від ран, і волосся йому відросло, і здоровий повернувся додому, хвалячи Бога і дяку підносячи великому Макарієві". Мав же святий Макарій келії свої по різних місцях: одну — в Скиті, який був у внутрішній пустелі, другу — в Ливії, ин-шу в місці, названому Келії, а иншу — в горі Нитрійській. З них же одні не мали дверей ані віконця, в них сидів у святу Чотиридесятницю в пітьмі, инша ж була тісніша, у ній не міг простерти ноги, а инша просторіша, у ній же бесідував з тими, що приходили до нього. Незчисленну кількість зцілив тих, що страждали від духів нечистих. Згадує Паладій одну благородну дівицю, із багатьох років розслаблену, із Тесало-ніків до нього принесли її за двадцять днів. Преподобний, помазавши її святим єлеєм і молячись, зцілив від хвороби і здоровою у її град відіслав. Вона багато після зцілення свого подала в монастир милостині. Приведений був до преподобного один хлопець біснуватий, йому ж на голову поклавши правицю, а лівицю на серце, молився до Бога — був же хлопець весь напух дуже, ніби вогор надутий. І коли раптом хлопець той закричав, зразу всіма виходами його води багато вилилося, і стало тіло його на свою міру, яким було раніше. Помазавши хлопця святим єлеєм і водою святою покропивши, віддав його батькові. Заповідав же хлопцеві, щоб сорок днів не куштував м'яса, не пив вина, — і так зробив його здоровим.

Напали якось на преподобного марнославні помисли, які витягали його з келії і спонукували, щоб доброю радою і праведною причиною ішов до Риму благодійствувати хворим: вельми-бо діяла в ньому благодать на нечисті духи. Довго ж не слухав тих помислів, намагався боротися з ними, відтак впав же на порозі келії своєї, ноги свої поклавши зовні, і говорив: "Тягніть і волочіть, біси, якщо можете, я-бо ногами своїми не піду". І довго лежав, аж до вечора, тоді встав. Проте знову ті ж на нього напали помисли — тоді блаженний, взявши кошик, що мірою був два пуди, наповнив його піском і, завдавши собі на плечі, ходив по пустелі. Зустрів його Теосевій, космитор, родом антіохієць, і сказав йому: 'Що носиш, отче? Дай мені той тягар і не трудися". Той же відповів: "Томлю того, що мене томить: коли-бо в безділлі і лінощах перебуває, подорожувати кличе мене". І так преподобний, довго томившись, повернувся в келію, втомлений тілом, здолавши помисли.

Учень його, блаженний Пафнутій, розповідає про нього, що коли сидів святий Макарій надворі, звір, гієна, взявши щеня своє, яке сліпим було, принесла до святого і перед ногами його кинула. Святий же, взявши щеня те, плюнув в очі його і помолився до Бога — і зразу щеня прозріло. Мати ж, взявши його, відійшла. І наступного дня звір той, гієна, прийшла до Блаженного, несучи шкіру овечу велику, яку побачивши, святий сказав до гієни: "Звідки це маєш, хіба вівцю чиюсь з'їла. Тому що вона з неправди є, я не приймаю". Гієна ж голову схилила додолу і, схиливши коліна до землі, при ногах святого поклала ту шкіру. Він же сказав до неї: "Казав тобі, що не прийму, поки не присягнеш мені, що не кривдитимеш більше убогих, з'їдаючи їхніх овець". Гієна ж схилила свою голову, показуючи, що погоджується зі словами святого і підкоряється їм. Тоді прийняв святий шкіру гієни, дарував же її святій Меланії Римлянці, яка відвідувала святих отців у тій пустелі, і називав ту шкіру "дар гієни". І що дивне в мужах, що для світу розп'ялися? Що звір, благодіяння отримавши на славу Божу і на честь святих Його, розумів те і дар блаженному приніс. Той, Хто приборкав левів Даниїло-ві пророку, Той і гієні дав розуміння отриманого доброчин-ства і вдячности навчив її. Про цього ж святого Макарія розповідається, що з часу хрещення свого не плюнув на землю до смерти своєї. Хрестився ж у чотирнадцять років від народження, а після хрещення прожив шістдесят років у трудах і подвигах чернечого життя. Вищезгаданий Паладій, прийшовши якось до преподобного цього, збентежений помислами і понурістю [як же сам пізніше те сповістив], сказав: "Що робити мені, авво Макарію, що надокучають мені помисли, говорячи: "Нічого тут не робиш, іди звідси". Відповів йому святий отець Макарій: "Говори і ти до своїх помислів: "Стережу стіни ці Христа ради". Тому Паладієві преподобний Макарій на користь розповідав про преподобного Марка, що з рук ангельських причастя Божественних Таїнств приймав, — бачив же те своїми очима святий Макарій, коли, служачи Святу літургію, причащав братію. "Ніколи ж не подав, — казав, — Божественних Таїнств Маркові-под-вижнику я, але ангел з вівтаря подавав йому невидимо, я ж лише пальці руки того, що подавав, бачив. Той Марко преподобний, коли був юний, Старий і Новий Завіт умів читати з уст, був же покірний і стриманий вельми". "В один же із днів нічого не робив у келії своїй [говорить Макарій святий], пішов я до нього, бо зістарівся вже, і сів при дверях келії його, розуміючи, що він є вище людини, як же і було, і підслуховував [простим я ще тоді був і невігласом], що старець говорить чи робить. Він же всередині сам боровся зі собою і дияволом, мавши вже літ сто, і зуби йому вже випали. І говорив сам до себе: "Що хочеш ще, злий старче? Ось вже і вино пив ти, і олії скуштував, що ще бажаєш з'їсти в старості, рабе черева?" До диявола ж говорив: "Відступи від мене, дияволе, зостарівся ти зі мною у боротьбі, наклав на мене ослаблення тіла, влаштував, щоб я пив вино і куштував олію, зробив мене солодкоїдним — і хіба ще щось я тобі винен? Нічого ж у мене не знайдеш, щоб ти міг украсти, відступи від мене далі, вороже людський". Те святий Макарій розповідав Паладієві, який і записав це.

Руфин же, пресвітер, до житія преподобного цього Макарія Олександрійського додає і таке. В одну з ночей диявол, штовхнувши двері келії Макарія, сказав: "Встань, авво Мака-рію, і ходімо в собор на співи". Той же, благодаті Божої сповнений, пізнав підступ ворожий і відповідав: "О брехуне і добра ненависнику, яка твоя участь і яке приятельство зі собором святих?" Сказав диявол: "Чи не знаєш, о Макарію, що без нас ні одні співи церковні ані одне зібрання чернече не відбувається, іди-бо і побачиш діла наші". Відповів старець: "Хай заборонить тобі Господь, бісе нечистий". І, звернувшися до молитви, просив Господа, щоб явив йому, чи справді є те, чим хвалився, говорячи, диявол. І настав же час опівнічного співу. Пішов у собор і знову молився собі до Бога, щоб відкрив і показав йому правдивість сказаного від диявола. І ось побачив по цілій церкві наче якихось малих хлопчиків, етіопів очорнених, які туди й сюди ходили швидко, наче літали. Звичай-бо там був усім братам, що сиділи: один говорив псальми, инші ж слухали. І присідаючи до кожного брата, етіопи ті малі підсміхалися, і якщо комусь двома пальцями торкалися очей — зразу той дрімав, якщо ж комусь на уста палець клали — той зразу позіхав, перед иншими ж у жіночих подобах ходили, ще перед иншими показували так, ніби будується щось, чи носиться щось — і різні діла творили. І що біси, підсміхаючись, перед кимсь зображали, те ті думали у серцях своїх. Від инших же, коли щось таке -робити починали, зразу силою якоюсь проганялися, стрімголов відкинені, і більше навіть стояти перед такими ані близько йти не сміли. Иншим же немічним братам, що молитви нітрохи не слухали, на віях і плечах сідали, збиткуючись. Те бачивши, преподобний Макарій зітхнув тяжко і заплакав, говорячи до Бога: "Поглянь, Господи, і не замовчи, Воскресни, Боже, хай розійдуться вороги Твої і хай втікають від лиця Твого, бо душа наша сповнюється наруги". Після відпусту прикликав авва Макарій кожного брата по одному до себе і допитував його, про що той думав на співах церковних. І розповідав йому кожен про помисли свої, і явно виявилося, що кожного помисли були про те, що біси перед ним, збиткуючись, зображали. Друге ж, страшніше, той же преподобний Макарій розповідав, що в той час, коли брати до Божественних Таїнств приступали і до прийняття Тіла Христового простягали руки [в той-бо час не ложечкою причащалися, але Тіло Христове в руку, як же нині антидор, приймали, кров же з чаші пили, аж до часу Золотоустого святого, про що Листопада в 9-ий день, після житія святої Теоктисти, написано], тоді бачив преподобний, що декому з братів вугля вогненне етіопи в руки вкладали. Тіло ж Христове, яке рукою єрей подавав, поверталося назад до вівтаря, а від тих, що були достойні Святого Причастя, далеко відбігали біси. Ангел же Господній стояв біля вівтаря з єреєм і з єрейською рукою свою простягав руку при роздаванні Божествених Таїн. Так преподобний Макарій, ясновидний, бачив достойних і недостойних і пізнавав помисли людські зі зображуваних бісами речей. И иншого багато цей преподобний братам на- користь розповідав, і лінивих виправляв, і чуда різні робив. До Господа відійшов, проживши літ сто, нині ж у безконечному житті з друзями своїми, преподобними отцями, славить Отця, і Сина, і Святого Духа, одного в Тройці Бога, Йому ж і від нас, грішних, хай буде слава, честь і поклоніння навіки. Амінь.