У ті часи, коли люди в пітьмі і смертній тіні ідолопоклонницького нечестя сиділи, почало світло святої віри через проповідь апостольську сяяти. Був тоді цар на ім'я Ліціній, жив у граді, названому Магедон. Мав він тезойменну собі царицю Ліцінію, народив з нею доньку і назвав її Пенелопія. Коли вона почала доходити віку і була шести літ, стала з лиця така гарна, що багато дівчат красою перевищувала. Тому збудував батько для неї вежу за градом, далеко, на окремому гарному місці, що мала покої розмаїті, всілякою красою прибрані і багатством великим переповнені. У них же були престоли, і трапези, і свічники, і ліжка, і весь посуд золотокований. І вивів на ту вежу доньку свою Пенелопію з тринадцятьма гарними служницями, і вніс до неї богів своїх золотих, щоби оберігали доньку його, і замкнув її там до віку дорослого і відповідного шлюбу. Приставив же до неї чесну одну стареньку на ім'я Карія, щоб була їй пестункою, яка сидітиме і їстиме з нею, старшою буде над служницями. Ще ж приставив і старця одного, мужа чесного і розумного, на ім'я Апеліян, аби щодня, приходячи до неї, учив її книг. І перебувала так дівчина шість літ і три місяці. І вже коли минуло їй 12 літ, надумав батько видати її заміж за когось зі славних царських синів. Тим часом, коли дівчина сиділа у своєму покої високо на вежі, залетів голуб зі сходу через вікно у покій, гілку оливну в дзьобі тримав. її поклавши на трапезі, зразу геть полетів. Тоді, за якийсь час, залетів орел, що ніс вінець із різних квітів. І він, поклавши на трапезі вінець, вилетів геть. Потім через инше вікно залетів ворон, що ніс у дзьобі змію малу, яку поклав на трапезі і вилетів зразу. Дивилася на те дівчина, разом і пестунка її, і дивувалися обидві, не розуміючи, що має бути після таких знамень. І коли Апеліян-учитель у визначений час до них прийшов, розповіли йому, що бачили.

Апеліян же, потаєний християнин і ясновидець, розміркувавши, сказав до дівчини: "Почуй, Пенелопіє, донько царева, і пізнай, що голуб знаменує добру вдачу твою: лагідність, тихість, цноту дівочу. Гілочка оливна знаменує благодать Божу, яка через хрещення має тобі податися. Орел же, що високо літає, символізує царя і переможця, знаменує те, що царювати маєш над пристрастями і піднесешся богомислієм, переможеш ворогів невидимих, наче поганих птахів. А вінок квітів знаменує винагороду, що за подвиги свої приймеш від царя Христа в Небесному його Царстві, де готується для тебе нетлінний вінець вічної слави. Ворон же зі змією знаменує ворога-диявола, що хоче завдати тобі скорботи, печалі і гоніння, наче змія люта. Знай тому, о діво, що Цар великий, який небом і землею володіє, хоче тебе заручити собі за наречену, і маєш через Нього багато страждань перетерпіти". Таке тлумачення чуючи, дівчина складала Апеліянові слова у серці своєму, і бажанням божественним почало зігріватися її серце. Наступного дня зійшов до неї на вежу батько її — цар Аіціній — з царицею і боярами. Хотів бачити її і радити щодо шлюбу. Бачивши, що лице її сяяло красою, наче промінням сонячного світла, сповнився радости і сказав до неї: "Ось, люба моя дитино, досягла вже часу шлюбу, скажи-бо мені, котрого царя син тобі до вподоби, щоб я тебе пошлюбив з ним?" І розповідав їй про багатьох синів навколишніх царів. Вона ж сказала до нього: "Батьку, дай мені сім днів, щоб я подумала, і потім сповіщу тобі". Батько ж повірив словам її, пішов додому. Тоді Пенелопія підійшла до ідолів і сказала: "Якщо ви боги, то почуйте мене. Ось батько мій хоче віддати мене мужеві у шлюб, я ж хотіла б у дівстві перебувати, бо турботи житейські перепоною є до богослужіння. Скажіть мені: йти мені заміж чи ні?" І мовчали німі ідоли, бо були бездушні. Зневаживши їх, дівчина обернулася на схід і, поглянувши на небо, сказала: "Якщо Ти справжній Бог, Той, кого галилейці проповідують, прошу Тебе, відкрий мені, чи добре мені йти заміж, чи у дівстві зажди перебувати?" Був же вечір, і задрімала, і бачила у сонному видінні ангела Божого, що говорив до неї: "Пенелопіє, більше не зватимешся Пенелопією, але Іриною, бо будеш для багатьох прибіжищем і мирною пристанню, і через тебе багато тисяч душ людських, навернувшись до Бога, спасуться. І буде ім'я твоє великим і дивним у вселенній. А те, що розповів тобі Апеліян-старець про птахів, яких ти бачила, — то правда, бо Дух Божий говорив устами його. Прийде ж до тебе цієї ночі чоловік Божий Теотим. Він прийняв від Павла святого, апостола Христового, учення і пресвітерство і носить його послання. Він дасть тобі святе хрещення і навчить тебе, що маєш робити". Те мовивши, ангел став невидимий. А дівчина, опам'ятавшись, сповнилися великої радости і чекала приходу пресвітера. І невдовзі прийшов до вежі тої чоловік Божий Теотим, ангелом ведений і на вежу возведений. Прийняла дівчина його радісно. І, сівши, учив її, і няньку її, і всіх служниць її, і з насолодою його слухали. Повчивши ж досить про істинного Бога Ісуса Христа і про святу в Нього віру, і про таїнства християнські, охрестив її в ім'я Отця, і Сина, і Святого Духа і нарік їй ім'я замість Пенелопії Ірина. Також охрестив і няньку Карію, і всіх служниць. И уневістив Ірину Христові, щоб берегла для Нього своє дівство неосквернене до кончини своєї. И укріпив її, аби мужньою була в подвизі страдницькому, у нього ж має увійти за Господа свого Ісуса Христа, істинного Бога, Жениха Безсмертного. Після достатнього повчання благословив її і тих, що з нею, і, апостольські послання давши і Божій благодаті поручивши її, пішов собі. Блаженна ж Ірина зі служницями вдень і вночі славила Бога і дякувала Йому і з послань апостольських ненастанно навчалася. Взявши ж богів батьківських золотих, скидала їх через вікно долі по одному, кажучи до них: "Якщо ви боги, врятуйтеся самі". Падаючи з такої висоти, ідоли розбивалися і розсипалися в порох, і насміхалася свята з немочі їхньої. Раділа ж у Господі своєму Ісусі Христі, істинному Богові.

Коли минуло сім днів, знову батько її і мати з боярами на вежу до неї зійшли і говорили про шлюб. Вона ж відповіла їм, кажучи: "Зрозумійте правильно, що я раба Христова, у Нього вірю, Його полюбила, Царя Небесного вічного, і Йому уневістилася — Нареченому чистому, нетлінному й безсмертному. Иншого мужа пізнати не хочу ані иншому богові не поклонюся, нема богів, окрім Нього. Хіба не бачите загибелі богів ваших, що з вікна на землю впали, не змогли собі допомогти, — так і вам помічниками будуть. Марна надія ваша, яку на них маєте, і марний труд ваш і витрати на ідолів: золото-бо і срібло годиться роздавати потребуючим, жебракам, сиротам і вдовам, ви ж кличете робітників, виковуєте собі богів бездушних і позбавляєте убогих потреб їхніх. І стали ви ворогами Богові живому, слугами бісів. Але доки не перестанете дико поводитися, як же телиця невчена, що в ярмо не впрягається? Пізнайте Бога живого, зрозумійте, що Він може омертвити й оживити. Коли ж засяє світло Боже в серцях ваших, тоді втече від вас диявол, який тягне людей зі світла в пітьму, виводить із загороди Божої у загибель і переставляє справа наліво. Але ви перші постарайтеся нині втекти від нього, бо гіркий і лютий той сатана закриває очі сердець ваших, аби ви не пізнавали правди. До тебе ж найбільше слово моє, о батьку, щоб пізнав ти Бога, що все словом сотворив. Ти, коли захотів збудувати мені цю вежу, зібрав на діло людей багато, було то робітників три тисячі п'ятсот і триста приставників. І заледве за дев'ять місяців змогли закінчити будівництво. Бог же всіх віків одним своїм словом створив небо, і сонце, і місяць, і зорі, світло і пітьму, і назвав світло днем, а пітьму найменував ніччю, і заснував ні на чому ж тягар землі, і водам звелів текти, щоб служили нам, і деревам різним рости, і розподілив час, і роки, і місяці, і створив звірів, і худобу на землі, і птахів у повітрі, а у водах рибу. На кінець створив чоловіка, пречистими своїми руками глину із землі взявши, і поставив його господарем вселенної, все підкоривши під ноги його. Те все за шість днів звершив Бог Словом своїм, що є єдинородним сином Його — Ісусом Христом, який без матері від Нього народився перед усіма віками, співприсутній Йому і співпрестольний. Він на закінчення років від Чесної Приснодіви без батька, дією Святого Духа, воплотився і народився, і з людьми прожив, і чуд незліченно зробив, сліпих просвітив, прокажених очистив, розслаблених поставив, мертвих воскресив. Його ж жиди із заздрости розіп'яли, бо сам так страждати захотів, спасення нашого ради. Але по смерті і похованні воскрес у третій день, силою Божества свого, і вознісся на небо, і сів праворуч Бога Отця, і зіслав Духа Святого на святих своїх учнів, і їх послав у вселенну, щоб просвітити затьмарених, і навернути заблукалих, і врятувати тих, що гинуть, — для всіх-бо спасення хоче і милість Його до роду людського не закінчиться довіку".

Коли свята це говорила, всі з насолодою слухали, і взяли цар і цариця любу свою доньку, у град її відвели. Вийшли ж назустріч доньці царській всі градські дівчата, у вінцях ликуючи, і кланялися їй. Весь же люд, на високі вибравшись місця, на мури і доми, похвали вигукував, хвалячи прекрасну дівчину Пенелопію. І коли зближалися до царської палати, побачила свята Ірина демона, що казав їй: "Нічого між тобою і мною спільного нема у граді цьому, дівчино, іди з нашого міста, бо ніхто з християн тут не живе". Свята ж сказала: "Іменем Ісуса Христа наказую тобі, щоб сказав мені, хто ти". Він же сказав: "Я — демон, що живе в ідолі Аполлоновім, учитель любодіїв і перелюбників, помічник волхвів, злодіїв вождь, друг блудників, насмішник п'яниць, через кровопролиття радію, всілякої неправди і брехні є наставником і всього зла — батьком. Кажу ж тобі: іди з цього града нашого, щоб не зрушив я на тебе батька твого, розпаливши його на гнів, бо уб'є тебе". Той голос демоновий багато хто чув, самого ж не бачили. Блаженна діва заборонила йому, кажучи: "Я тобі наказую іменем Ісуса Христа, щоб ти пішов із цього града". І затремтів демон і невидимий став. Після цього диявол розбестив серце цареве і зрушив його на гнів і лють проти доньки. Прикликавши царицю, той сказав: "Що нам робити, що донька наша зваблена? Краще б я не будував тієї вежі. Хотівши зберегти дитину — стратив її і втратив надію свою". Цариця ж сказала йому так: "Нерозумні слова ти кажеш. Чим-бо звабилася донька наша? І що лукаве в ній бачиш?" Сказав цар: "У Христа вірить, а богів відкидає". Сказала цариця: "Боги, що не створили неба і землі, нехай загинуть. Дитина ж моя сподобилася слави царя Христа, який покликав її на життя вічне". Тоді розгнівався цар, звелів царицю викинути з палати. І прибігла одна з рабинь, сповістила те дівчині Ірині. Вона ж, вставши, пішла і стала перед батьком своїм. І коли побачив її цар, поник долі, мучився гнівом у серці своєму, дияволом зрушений. І сказала свята Ірина до батька свого: "Чому сумне лице твоє, о батьку? Царство твоє мирне, війни нема перед тобою, дитина твоя прийшла до тебе, і звідки печаль на тебе найшла?" Цар же відповів: "Краще мені було б, якби не родив тебе, дитино. Я-бо задля тебе зробив діло гарне — вежу пречудову, богів золотих, щоб тебе стерегли, приставив, трапези, і ложа, і престоли задля тебе золотом прикрасив, ти ж віддала мені злом за добро". Вона ж сказала: "Скажи мені, батьку, що погане тобі зробила?" І сказав цар: "Чи мале те зло, що Христа Богом називаєш, від богів моїх відвертаєшся?" Сказала свята: "Нічого не зробила злого, батьку, взираючи на Христа мого, істинного Бога, і надію на Нього, а не на ідолів твоїх покладаючи". Цар же грізним голосом мовив: "Принеси жертву богам, Пенелопіє". Відповіла свята: "Не перекручуй, батьку, імени мого, не є-бо я Пенелопія, але Іриною наречена від ангела у видінні і від пресвітера у святому хрещенні". Знову сказав цар із гнівом: "Чужий плоде, а не мій, принеси жертву богам". Відповіла Ірина свята: "Не принесу жертви богам, що на гнів тебе зрушують, вони є плодом вогненного роду, що для еллінів приготований". Цар же збентежився від люті сильної і звелів її, зв'язану, вкинути під дикі коні, щоб ногами її розтоптали. І коли вкинена була дівчина, прийшов і сам цар до коней, хотівши бачити смерть її. І ось один кінь найдикіший, вирвавшись з упряжі, кинувся на царя раптом і схопив зубами праву руку його, і вирвав її з плеча, і самого царя, розтоптавши, забив, і знову став на місці своєму лагідний, і всі коні, як ягнята, покірні були і не шкодили святій Ірині. Кінь же, що убив царя, Божим велінням прийняв голос людський, прославляв святу мученицю, кажучи: "Блаженна ти, голубко Христова, що розтоптала змія, ти на землі дивна, на небі любов'ю вшанована будеш, ти будеш зарахована до праведних, світло вічне, й оселя безсмертного Жениха чекає на тебе — діву мудру і мужню. Бо хоч і жінка ти тілом, але духом добре воїнство показуєш". Коли звільнена від пут була Ірина свята, батька свого мертвого воскресила молитвою і зцілила руку його — і повірили в Христа цар, і цариця, і цілий дім царевий, і з людей багато, десь до трьох тисяч. І не за довгий час цар покинув царство своє, щоб вільно для Христа працювати, й оселився з дружиною своєю і домашніми у вежі тій, яку ж доньці своїй спорудив. А свята Ірина залишилася у граді, навчала людей і приводила багатьох до Христа Бога, перебуваючи ж у домі першого учителя свого старця Апеліяна.

Після цього прийняв царство Магедонського града инший князь, на ім'я Седекія. Він, довідавшись про святу Ірину, прикликав Апеліяна-старця і спитав його: "Чи в тебе є дівчина, донька царська?" Відповів Апеліян: "У мене, царю". Сказав цар: "Що вона думає, не знаєш?" Відповів старець: "Думка її, як же і моя і всіх, хто знає Бога правдивого: щодня постить до вечора, увечері ж з'їдає малий окраєць хліба і випиває одне горня води. Трапези иншої не знає, ложа не має, але на голій землі спочиває. Вдень же і вночі перебуває в молитвах до Бога і в читанні божественних книг вправляється". Те почувши, цар здивувався і, пославши єпарха свого, привів її до себе з пошаною. Прийшовши ж до нього, дівчина сказала: "Вітаю, царю". Відповів цар: "Вітаю й тебе, світла дитино". Сказала дівчина: "Чому мене прикликав?" Сказав цар: "Сядьмо і порозмовляємо про мир і любов". Діва сказала: "Я слухаю Писання Святого, що каже: "У сонмі суєтному не сяду, із законопереступниками не увійду". Сказав цар: "Хіба ми є законопереступники?" Сказала свята: "Кожен еллін, що не знає істинного Бога і поклоняється ідолам, є законопереступник". Сказав цар: "Примушуєш мене, хоч і проти волі моєї, мучити тебе, не жаліти тої, хто донькою царською є". Сказала свята Ірина: "Чому ж затримуєшся, зволікаючи бесідою, починай вже мучити мене, готова-бо я на всі муки за Бога мого". Сказав цар: "Покинувши всіляке злослів'я, принеси жертви богам, дівчино". Відповіла свята: "Марно бентежишся, царю, заохочуваний сатаною, знай, що ніяк не послужу бісові, не пожалію тіла свого за Христа, Господа мого". Сповнився ж цар люті, радився з єпархом, як би її заморити. Спершу-бо, яму глибоку викопавши і наповнивши її зміями, єхиднами, керастами, василісками і всілякими гадюками, вкинув туди святу діву. Там вона перебувала десять днів жива і здорова; ангел-бо Господній з нею у яму зійшов і зберіг її неушкодженою, гади ж усі вимерли. І довідався цар, що жива є мучениця в ямі, здивувався і думав, що волхвуванням зачарувала й умертвила гадів. Звелів її витягнути з ями, сів на судищі і сказав до неї: "Принеси жертви богам, які тебе пошкодували, умертвили зміїв, тебе ж зберегли живою, аби пізнала ти силу та доброту їхню і поклонилася їм". Відповіла свята: "О безумче, зваблений сатаною, якого я розтоптала! Коли дерев'яні чи кам'яні боги умертвляють зміїв? Але скоро сам вкинений будеш у рів підземного пекла з богами своїми, яким служиш, і погрузнеш у пітьмі кромішній, приготованій для тебе з сатаною, де буде плач і скрегіт зубів". Цар же, гнівом дихаючи, прикликав дроворуба з пилою залізною і звелів перепиляти її. І коли, прив'язавши її до дерева, почали пиляти, пила не торкалася до тіла дівочого і притуплялася, наче до каменя, тоді переламалася посередині. Принесена ж була друга пила, але й та переламалася, а ті, що пиляли, самі порізалися уламками пили й повмирали. Тоді третю, найгострішу і найміцнішу, пилу принесли. І звелів цар перепиляти діву через стан її. Тому зв'язану поклали на землі знову, і камінь великий поклали на груди, і почали пилою тіло її святе пиляти, і торкнулася пила тіла, і потекла кров. Цар же засміявся і сказав до мучениці: "Де Бог твій? Хай прийде нині і поможе тобі, якщо сила в Ньому". Коли цар сказав це, раптом була блискавка, і грім страшний, і збурення повітря, і повмирали слуги, що пиляли, і втік цар у палату зі страху, і люди втікати кинулися, і пролився дощ великий, наче потік із градом сильним, і багато падало мертвих, убитих блискавкою, і громом, і градом. Ангел же Господній, зійшовши, розкидав каміння з грудей святої, і зцілив рану її, і здоровою поставив. Те чудо бачивши, люди увірували в Христа — вісім тисяч. Потім знову цар, біс його під'юджував, узяв святу і радився з єпархом, як її згубити. Винайшли на неї смерть таку: до колеса млинового прив'язали її, щоб крутилося колесо і стерло її. І коли пустили воду під колесо, стала вода наче кам'яна, і ні одна не потекла крапля, і була свята без шкоди. Цар же викрикав із боярами своїми: "О яка велика сила чарівниці цієї! Ось перетворила природу води на иншу природу!" Люди ж, дивлячись на таке чудо, зрушилися на царя і закричали голосами великими, докоряючи і досаджуючи, і, взявши каміння, кидали на нього і вигнали його з града. Він же пішов на батьківщину свою, прожив сім днів і помер з горя, і злости, і сорому.

Після смерти ж Седекія син його Савах, хотівши помстити-ся за безчестя батька свого, зібрав силу воїнства велику, десь до ста тисяч, і пішов війною на град Магедон. Почули ж громадяни, що зближається цар Савах, злякалися дуже і замкнули град. І сказали святій Ірині: "Через тебе гинемо". Вона ж веліла їм не боятися, вийшла проти царя, що надходив, і помолилася до Бога, кажучи: "Ти, що почув колись раба Твого — пророка Єлисея, почуй і мої молитви, і вразь невидимо народ цей, що йде знищити град. Осліпи ворогів Твоїх, нехай зрозуміють, що Ти один Бог". І зразу почув Господь молитву її — вразив сліпотою царя і всіх воїнів, що з ним були. Зрозумів же цар, що Ірина навела сліпоту на нього і воїнів його, послав до неї прохання, кажучи: "Нині знаю, що непереможна сила Бога твого, прошу тому тебе: помолися до свого Бога за мене і за воїв моїх, щоб прозрів я і ті, що зі мною". Свята ж схилилася на милість, помолилася належно до Владики всіх — і прозрів цар зі всіма, що з ним. І послав до громадян, мирно кажучи: "Чи хочете мене мати собі за царя, як же і батька мого мали? Я ж прощаю вам те, що вчинили безчестя батькові моєму". Громадяни ж, бачивши силу цареву велику, вчинили з ним мир і відчинили град. Поклонилися йому і прийняли його собі за царя. Коли ж цар Савах обняв царство і зміцнів на ньому, зрушився гнівом на святу Ірину, біс-бо його на те намовляв. І, прикликавши до себе мученицю, сказав: "Прощаю градові прогрішення, на тебе ж гніваюся, бо через тебе повстали люди на батька мого гнівним устремлінням і камінням його побили. Проте, якщо хочеш і ти прощена бути, вчини волю мою — принеси богам жертви і вільною будеш". Свята ж докорила цареві його безумством і зрушила його на гнів. Тому звелів цар вкинути її до темниці і радився з боярами, як би її мучити. Була ж свята у темниці сім днів, і явився їй Христос, кажучи: "Не бійся, донько, Я з тобою, підтримуючи тебе". Після цього вивів цар мученицю з темниці, звелів гострі цвяхи залізні вбивати їй у п'яти і покласти їй на плечі веретище, повне піску, і гнати до названого якогось місця, що лежало від града десь за п'ять поприщ. Вклали слуги вудила в уста святої, вели її туди, наче худобину женучи. Свята ж, ідучи, говорила до Бога: "Справді наче худоба я в Тебе, Господи, і я завжди з Тобою, утримав Ти руку мою праву, і порадою своєю наставив мене, і зі славою прийняв мене". Поглянувши ж праворуч від себе, свята побачила ангелів Господніх, що йшли з нею, і зраділа дуже. Коли ж була на призначеному місці і слуги поверталися до міста, тягнучи вудилами мученицю з наругою, і людей багато за ними йшло, побачила свята перед собою ангела, що бив залізом землю. І сказала собі: "Ось згуба ворогам Божим має бути". І коли дійшла до того місця, раптом розверзлася земля, пожерла слуг катових, що вели святу, і залишилася свята з пут і вудил звільнена, і спала верета з піском із плечей її, і цвяхи з ніг її повипадали — і була здорова ногами, і ходила, славлячи Бога. Довідавшись про те, цар сказав: "Боги, що розверзли землю, низвели слуг від чарівниці цієї". Инші ж, сперечаючись, казали: "Бог живий є зі святою мученицею Іриною". Инші насміхалися зі святої діви. І прийшов ангел, що розверз землю, убив раптовою смертю багатьох невірних, десь до десяти тисяч. А ті, що залишилися, взивали, кажучи: "Боже Ірини, пожалій нас, віримо-бо в Тебе і прибігаємо до Тебе". Й увірувало у той час душ до тридцяти тисяч. Цар же все одно не вірив — вразив і його ангел Божий, і загинув окаянний цар із шумом. Свята ж, у граді навчаючи, багато силою Христовою чудодіяла: не лише-бо зцілювала хворих, очищала прокажених і бісів з людей виганяла, але й юнака, що помер, за яким гірко плакали батьки, воскресила молитвою. І привела до Христа до п'яти тисяч люду. Прийшов же у град, велінням Божим, святий Теотим-пресвітер, який охрестив святу Ірину. Його побачивши, свята рада була і поклонилася йому. І, взявши пресвітера того і всіх людей, що повірили в Христа, пішла до вежі, де жили батько її і мати в безмовності, працюючи для Бога. І там усі, що повірили в Христа, прийняли хрещення святе.

Перебувала ж свята Ірина у граді Магедоні, навчаючи і до віри людей приводячи, три роки. Тоді пішла в инший град, що називався Калінік (чи Каліполь), де був Нумеріян-цар, родич перших царів — Седекії і Саваха. І коли Нумеріян влаштовував празник нечистій богині Артеміді і жертви ідолові її приносив, стала свята Ірина перед лицем його, викрила в нечесті його і визнала Христа, істинного Бога. Цар же сказав до бояр своїх: "Подібна з лиця і зросту на батька свого Аіцінія дівчина ця. Але погані діти кривдять батьків своїх, бо через погану цю доньку добрий батько позбувся царства. Вона ж винна і в смерті Седекія, брата мого, і сина його Саваха, як же я чув, умертвила волхвуванням. Справді згубниця царів жінка ця". І сказав до святої: "Що скажеш, чарівнице, чи принесеш жертви богам, чи перебуватимеш далі у згубному своєму мудруванні?" Свята ж, знаменувавшись хресним знаменням, відповіла: "Я принесу жертву хвали Богові Вишньому, бісам же твоїм і бездушним їхнім ідолам не принесу жертви. І тому, що про царів говориш, знай добре, що Бог мій, який володіє життям і смертю, звелів їм померти, а не я. Бійся й ти Бога мого, бо короткі твої дні і скоро кончина твоя наздожене тебе". Цар же, те чувши, розпалився гнівом, і заскреготав зубами своїми, і заричав, як лев, і звелів зразу трьох волів розжарити мідних, кажучи: "Якщо в одному волі силу вогненну волхвуванням здолає, то нехай буде вкинена в другий, якщо і в другому те ж зробить, то в третій нехай буде вкинена". І було так.

Коли були розжарені воли мідні, наче вугілля гаряче, вкинули святу в одного вола, і молилася в ньому, промовляючи: "Боже, поспіши на допомогу мені, бо страждаю Імени ради святого Твого". І явився їй ангел Господній, наказуючи не боятися і полум'я остуджуючи. Люди ж нарікали на царя, кажучи: "Даремно стратив прекрасну юність дівчини". Коли ж вистигла мідь, виявилася свята живою і здоровою, анітрохи від вогню шкоди не зазнала. І сказав цар до прислуги: "Чи не казав я вам, що чарівниця та дівчина. Бачите, що загасила вогонь. Тому вкиньте її в другого вола". І вкинули святу. Вистиг і другий віл. Вкинули її в третього. І зразу той віл третій, велінням всесильного і всемогутнього Бога, зрушився з місця, наче живий, і пройшов чверть милі, і знову на своє місце повернувся, і розпався. І вийшла з нього мучениця свята ціла. Люди ж, бачивши таке чудо, голосно взивали: "Ти наш Бог, сильний і міцний, що твориш чуда дивні і преславні!" И увірувало в Христа до десяти тисяч людей. Цар же не лише перебував у невір'ї, а й ображав Вишнього Бога — і вразив його ангел Божий невидимо, і розхворівся до смерти. Помираючи, заповів єпархові своєму Ваводону, щоб Ірину, мучивши всіляко, найлютішою убив смертю. І відійшов окаянний той цар. А свята перебувала в граді тому декілька днів, навчаючи людей святої в Христа Господа віри і зцілюючи всілякі недуги. А пресвітер Теотим, туди-таки прийшовши, охрестив тих, що повірили.

Єпарх же, бачивши, як весь люд градський тримаєтся святої Ірини, боявся мучити її там, аби збентеження і бунт серед людей не вчинилися через неї, тому пішов в инший град, що називався Константиновим, а мученицю звелів воїнам взяти і зв'язану вести за собою. Коли прийшов у град той, сів на судищі і, поставивши перед собою святу, сказав до неї: "Чи знаєш, що владу мені дано над тобою? Тому підійди до богів наших і принеси їм жертву, щоб я не мучив тебе лютими муками". Відповідала свята: "Слухай, єпарху, усі, які можеш винайти, муки наклади на мене — і побачиш силу Бога мого". Єпарх же звелів принести ґрати залізні і покласти на них мученицю, прив'язати її веригами залізними, обкласти багатьма дровами і запалити. Коли розгорілося там полум'я, звелів єпарх на мученицю лити єлей, і лій, і смолу. І так печена була свята довгий час, і світилися ґрати і вериги залізні, наче вугілля розжарене, а свята була неушкоджена і, наче в росі холодній, співала, славлячи Бога. Тоді ангел звільнив її від заліза — і вийшла здорова. Те бачивши, єпарх і ті, що з ним, здивувалися дуже. І, припадаючи до ніг її, єпарх сказав: "Рабо істинного Бога, молюся тобі, не згуби мене, як же царів ти згубила, бо й я вірю в Сина Божого і християнином хочу бути". І так повірив Ваводон-єпарх і з ним людей багато.

Привів туди ангел Божий Теотима-пресвітера, і хрестилися від нього всі, що увірували.

Перебувала ж Ірина свята у граді тому п'ятдесят днів. Коли вийшла звідти, схопили її воїни царя Саворія, який у Месемврії, граді Тракійському, царював, і до нього привели. Бо той цар чув про неї і шукав, аби взяти її. І, бачивши святу, сповнився гніву й убив її мечем. І поховали її за градом. І сказав цар: "Чути було про страшну силу тої чарівниці. Царів-бо волхвуванням своїм убила, нині ж чому не могла мене вбити, але я вбив її? І де є помічник її Христос, чому не вирятував її з рук моїх?" Так невірний цар насміхався із сили Христової і хвалився як переможець. Але всемогутня сила Божа: чого не може вдіяти Той, хто в час добровільної своєї від юдеїв ганебної смерти багато тіл померлих святих воскресив, і увійшов у святий град, і явився багатьом?" То хіба не може і цю святу з мертвих воскресити, щоб увійшла в Месеврію і явилася цареві? Справді сильний є Христос, Бог наш, на небі і на землі і все, що хоче, робить. Тому послав ангела свого і воскресив її з гробу живу, і сказав до неї ангел Господній: "Хоч і здійснила ти подвиг страждання твого і годиться тобі вже спочити, бо блаженна ти й досконала на небесах, проте нехай не хвалиться нечестя і беззаконня, наче здолало силу Бога нашого. Через те увійди в град, нехай бачать тебе живу й посоромляться всі насмішники нечестиві, і пізнають, що все може Бог наш. Не маєш же більше терпіти зла ніякого і ні від кого". И увійшла свята у град Месемврію, гілку оливну тримаючи в руках своїх. Коли ж побачили її громадяни, сповнилися невимовного страху й подиву. І зійшовся до неї весь люд, великим взиваючи голосом: "Дивний Бог Ірини, і нема иншого, окрім Нього!" І розказано було про те цареві, що Ірина з мертвих встала. Він же настрашився дуже і, бачивши її, припав до ніг її, кажучи: "Нині я зрозумів, що Бога великого маєш. Залишайся тому в граді нашому, прошу тебе, і зроби нас християнами". Свята ж залишилася серед них сімдесят днів, навчаючи про святу віру. І всі повірили в Христа. І прийшов, Божим велінням, блаженний Теотим-пресвітер, охрестив царя і всіх людей його. Тоді пішла звідти на батьківщину свою у град Магедон і побачила, що батько її вже спочив у Господі, і, поплакавши за ним, молилася до Бога. Перебувала трохи часу з матір'ю своєю, і забрано було її звідти хмарою й поставлено в Ефесі. І ходила через град, апостольськи проповідувала Христа, робила чуда зцілення різних недуг, багатьох від ідолів до Христа навертаючи. Коли ж минуло досить часу, прийшов туди до неї Богом посланий Апеліян-старець, що був колись учителем її, йому ж рада була свята. Через декілька днів сказала до людей: "Радійте, браття мої, і мир Ісуса Христа з вами хай буде, і будьте благі духом, веселячись у Господі своєму, і міцними будьте у вірі. Я ж відходжу від вас і дякую вам, що прийняли мене, подорожню. Знайте ж, що кожен, хто подорожнього приймає, другом стає Небесному Богові". Казали ж собі громадяни: "Куди йде ця вчителька наша?" Инші казали: "Може, спочити хоче в Господі?" Инші промовляли: "Достойна вона перед Богом, і забереться з очей наших, бо ми грішні". Наступного дня Ірина свята, взявши старця Апеліяна і шістьох благоговійних мужів, пішла з ними за град і, знайшовши в камені гріб новий порожній, у якому ніхто ніколи ж не був покладений, увійшла в той гріб і сказала до Апеліяна і мужів: "Закрийте мене твердо зверху каменем, щоб ніхто инший не зміг відкрити до четвертого дня". І, цілувавши останнім цілуванням Апеліяна і мужів, що були з ним, знаменувалася хресним знаменням і лягла. Прикотили мужі камінь великий зверху гробу і в град повернулися. На четвертий же день Апеліян з тими самими мужами до гробу прийшов і не знайшов тіла Ірини святої. І подумав собі, що переклав її Христос Бог у рай, і пішов у град, проповідуючи те людям. Зійшлося ж багато людей до гробу, і, бачивши гріб порожній, дивувалися, і, вражені, славили Бога. Таким було життя і страждання благородної діви Ірини. Такі подвиги невісти Христової, яка стала на допит спочатку батькові своєму Ліцінію, тоді Седекії і синові його Саваху, потім Нумеріянові і єпархові Ваводону, на кінець Саворію. Міста ж, у яких страждала, такі: Магедон, батьківщина її, Калінік (або Каліполь), Константина і Масемврій у Тракії. Спочила ж у Господі в Ефесі місяця травня у 5-ий день і, ставши перед Христом, молиться до Нього за вселенну. Це ж написав Апеліян-старець, славлячи Отця, і Сина, і Святого Духа, єдиного у Тройці Бога. Йому ж честь і поклоніння від усього творіння належить нині, і повсякчас, і навіки віків. Амінь.