Свята мучениця Агнія у старому Римі у християнських батьків народжена і вихована. У тринадцятий рік життя свого смертю дочасною від вічної звільнилася, бо життя безкінечне знайшла, єдиного Життєдавця полюбила і до нього з юности прилинула. Молода була літами, але стара розумом дорослим. Юна тілом, але душа її мала сивину мудрости. Гарна з лиця, гарніша вірою. Вона, любов'ю Солодкого Ісуса, від Чистої Діви народженого, зранена, дівством своїм йому уне-вістилася і, окрім Нього, нікого ж иншого не хотіла мати собі обручником. Настільки ж благородна і прекрасна була, що красою своєю очі і серце одного юнака, що був Симфро-нія, єпарха градського, сином, до себе прикликала, котрий, побачивши її, коли верталася з дівочої школи, зразу любов'ю до неї заполонився і, скоро випитавши і довідавшись про дім батьків її, багато почав до неї посилати дарів, ще більше ж обіцяв, просячи, щоб погодилася невістою його бути і поєднатися з ним шлюбом. Агнія ж свята всі дари ті відкидала, наче сміття, ні за що їх не мала, кажучи, що вона заручена з кращим Женихом, від Нього кращі і дорожчі має дари, Йому уневіщена є, не може покинути Його і змінити своєї до Нього любови і віри. І було так, що юнак той з дня у день більшою зранювався до неї любов'ю і розповідав про себе, що найшанованіший і найбагатший з усіх инших благородних юнаків. Думав, що дівчина більших дарів хоче від нього, тож більші й дорожчі приготував від перших: каміння і бісер, прикраси й одяг дорогий — і сам те приніс до неї. Просив її то сам, то через друзів і знайомих сусідів, щоб нікому над ним не надавала переваги. Знаючи його благородство, багатство, і доми, і спадок, — над тим ж усім панею має бути, якщо заручитися з ним схоче. Тоді відкрито почала говорити йому свята: "Відійди від мене, запалювачу полум'я гріховного, пристрасний нечистоти шанувальнику і їжі, приготованої для вічної смерти. Відступи від мене, бо випередив тебе до мене инший шанувальник, Який незрівнянно більше дарував мені прикрас і перснем віри Своєї обручив мене. Йому ж ти ані родом, ані саном дорівнятися не можеш. Він поклав на мене духовних прикрас утвар дорогу, правицю мою і шию мою обклав камінням дорогоцінним, дав на вуха мої із безцінних маргаритів ковтки й опоясав мене бісером, що ясно блищить, поклав знамення на лиці моїм, щоб нікого я полюбити більше від Нього не посміла, одягнув мене в одяг золототканий і незчисленним намистом прикрасив мене, ще ж і скарб безцінний показав, який дати мені обіцяв, якщо збережу в Нього віру. Не можу-бо ані бачити когось иншого, щоб не зганьбити першого любого мого, ані залишити не можу Того, з Ким же союзом любови міцно зв'язана, Його ж благородство найвище, могутність найміцніша, краса найгарніша, любов найсолодша всіляку благодать перевищує, від Нього ж мені оселя вже приготована, його ж голос є мені солодкий, уже скапали мені уста Його медом і молоком, вже обіймами Його чистими Йому є щиро віддана, плоть Його з плоттю моєю вже з'єдналася, і кров Його прикрасила лице моє, Його ж матір'ю є Діва, а Отець Його жінки не пізнав, Йому ж ангели служать, сонце і місяць красі Його дивуються, велінням Його мертві воскресають, дотиком хворі зцілюються, Його ж багатства ніколи не зменшуються і скарбниці не бідніють. Йому одному бережу віру і Йому всеревно себе ввіряю, і, маючи Його за мужа, дівою перебуваю, Його ж люблячи, непорочною є, торкаючись до Нього, чистою є, ані не буває по шлюбі синів, коли чари без болю і плід щодня примножується.

Це чуючи, несамовитий той юнак ще більше до неї ненаситною запалився любов'ю і болів серцем від любовного зра-нення — впав у тяжку недугу з жалю і печалі. Коли ж він на одрі лежав і з глибини сердечної тяжко зітхав, очевидною була для лікарів сердечна та рана. Батько ж його, коли це почув і причину хвороби, допитавшися, довідався, зразу послав до дівчини і до батьків її, хотівши заручити її за наречену синові своєму. Вона ж, як і спершу, відмовилася, кажучи: "Ніколи не відречуся попереднього свого Обручника". Єпарх же із гнівом ретельно випитував, хто є той, що хоче до сина його дорівнятися і дім його знищити. Тоді хтось із тих, що там стояли, розповів, що Агнія з юности християнкою є і волхвуванням християнським настільки зваблена, що Хрис-та, його ж християни за Бога мають, обручником своїм вважає. Це почувши, єпарх радий був, бо міг суддя цей як повинну покаранню за богів своїх зганьблення судити і сподівався владою своєю переконати її до шлюбу із сином. Зразу-бо, пославши слуг своїх, привів її і перед судом своїм поставив. Там спершу ласкою, тоді погрозами намагався і силувався відвернути її від Христа і Христові обіцяного дівства. Проте дівиця Христова ані ласками не спокушалася, ані погрозами не страшилася, але мужньою розумом була. І коли страшив, і коли лестив — однаково насміхалася. Бачив же Симфроній-єпарх таку діви мужність, до батьків її звернувся і з ними про заручини багато говорив. А тому що благородні були, насилля їм чинити не смів, радив, щоб усіляко доньку свою вмовляли до шлюбу. Вони ж відмовлялися, говорячи: "Ми, о єпарше, вмовити її не зможемо, бо ж із дитинства її волю знаємо, ніколи вона цього не зробить ані від свого наміру ніколи не відступить". Тоді єпарх знову представив діву на суд і багато їй про любов плотську і подружжя казав. Коли всіляке улесне й ласкаве слово не помогло, врешті сказав: "З двох одне собі вибери: або шлюбом із сином моїм поєднайся, або богині Вісті, якщо дівство зберегти хочеш, на вічну віддай себе службу, бо таких вона дівиць потребує". На такі його слова блаженна Агнія відповідала: "Коли сина твого, хоч і несамовитою похіттю розбещеного, проте живого чоловіка, зневажила, чоловіка, говорю, що розум має, що і чути, і бачити, і ходити, і благами світу цього насолоджуватися здатний, і не можу на нього через Христа мого ані поглянути, то як я ідола глухого й німого, бездушного ж і нерозумного маю вшанувати? І хай не вчиню образи Всемогучому Богові, голову свою безсердечному каменю не схилю, бачачи точно, що нема иншого Бога, окрім того, що створив Небо і землю, зі Сином Своїм Господом нашим Ісусом Христом, Який задля нас воплотився, постраждав, і був похований, і на третій день воскрес, Який нині на Небесах царствує Царством безконечним. Йому я служу і поклоняюся як істинному і живому Богові, богиню ж твою погану і всіх богів ваших нечистих проклинаю". Чувши це, єпарх Симфроній сказав: "Щаджу юність твою і образи, які ти вимовила на богів наших, прощаю тобі, бо несповна розуму тебе бачу. Пощади-бо й ти сама себе і не гніви богів". Свята ж Агнія сказала: "Нащо юність мою як нерозумну ні за що не маєш і вважаєш, що я потребую від тебе милости? Знай-бо, що віра не в роках і віці тіла, але в умі міститься. І Бог Всемогутній мудрість понад роки похваляє, і в умі більше, ані ж в літах благоволить. Богів же своїх, у гніві яких бути мені не бажаєш, покинь, хай самі гніваються на мене, самі хай говорять, самі хай велять мені себе шанувати і поклонятися". Сказав єпарх: "Одне собі з цього вибери: чи з иншими дівами на похвалу дому твоєму богині Весті принесеш жертву, чи в блудилище на вічні докори роду свого до безсоромних жінок підеш". Тоді свята Агнія дерзновенно відповідала: "Якщо б знав ти, хто є Богом моїм, не говорив би такого. Я ж, знаючи силу Господа мого Ісуса Христа, ні за що не маю погрози твої, уповаю безсумнівно, що і богам твоїм не принесу жертви, і дівство моє чистим і нерозтлінним збережеться. Маю-бо Хранителя тіла мого — ангела Божого, Господь же мій — Ісус Христос, Єдинородний Син Божий, Його ж ти не знаєш, Він для мене є стіною непоборною, Стражем незасина-ючим і Захисником постійним — не так, як боги твої, які є або мідні, з них же кращі казани для потреб людських бувають, чи камінні, які по дорозі розкидані. Божество ж не в камені перебуває, але престолом Його є Небо, не в міді чи в инший якійсь дорогій речі, але в Небесному Царстві все жи-ве Його хвалить і Йому поклоняється. Ти ж із подібними собі якщо від ідолопоклоніння до Істинного Бога не навернешся, то разом з богами твоїми, які у вогні вирізані й у вогні плавляться, вогнем вічним мучитися будеш.

Єпарх же розлютувався вельми, звелів оголити святу і вести нагою в блудилище, а оповідникові кричати так: "Агнія, злочестива дівчина, богів похулила, як блудниця, в блудилище передається". Оголена ж була свята діва на збиткування, але Бог, що уповала на Нього, не покинув її ані не допускав, щоб осоромлена і зганьблена була його Невіста, — зразу вчинив так, що волосся на голові настільки виросло, що зовсім покрило її, наче добротним одягом, і ніхто наготи її бачити не міг. Увійшовши ж у гріховний дім, побачила ангела Божого, чистоти своєї дівочої Хранителя, який так невимовною світлістю її осіяв, що через величність слави її, не могли на неї дивитися очі безсоромних і нечестивих. Блищала-бо вся кімната та, наче сонце сіяло в силі своїй, і як тільки хто цікавим оком на неї подивитися пробував, тільки більше тьмяніли очі його від невидимого образу. Коли ж почала молитися Діва, побачила перед собою одяг білий, не людськими. але ангельськими витканий руками, в нього ж одягнулася і ріст свій пристійний побачила: "Дякую Тобі", — сказала, — Господи мій, Ісусе Христе, бо, приймаючи мене в число рабинь Твоїх, цей одяг дарував мені". Тоді дім гріховний став домом молитви, місце бісівських забав стало оселею слави Божої, блудище нечисте прекрасною стало світлицею, де ж Христова Невіста з ангелом, що явився їй, хвалила і оспівувала Бога. Багато хто розбещений розумом і похіттю розпалений приходив, але слави, що оточувала Діву, забоявшись і божественну силу, що дівство її захищала, пізнавши, набували цноти і, поклонившися, відходили. Тоді й сам юнак той, зла начальник, з однолітками своїми прийшов, сповнений блудної пристрасти, хотівши насилля Діві святій учинити. І бачивши инших, які перед ним увійшли і вийшли без нічого, насміхався з них, немічними й бідними їх називаючи. Увійшов же сам із нахабством в кімнату, де молилася свята, і, бачивши небесне сяйво, не дав чести славі Господній, але безсоромно кинувся до Невісти Христової — та перш ніж рукою він торкнувся її, зразу напав на нього біс і кинув його на землю сильно, задушив його і зробив бездушним. Ті юнаки, що прийшли з ним, бачивши, що він довго затримується, думали, що чинить там гріховне діло. Тоді один з приятелів його, хотівши за отримання і сповнення бажання його похвалити і привітати, увійшов і знайшов його бездушним, що лежав, — тож почав велегласно взивати: "Мужі римські, поможіть, ця чарівниця чарами своїми убила сина єпархового". Збіглося зразу багато людей і бачили, що трапилося, одні відьмою, инші невинною її називали. Батько ж померлого, це чувши, прийшов із поспіхом серед людей і, бачивши сина свого, що бездушним лежав, із риданням сказав до неї: "О нелюдська і зі всіх жінок найжорстокіша, для чого заморила сина мого? Чи не мала більше на кому чарів своїх хитрости явити силу? Горе мені, що ти зробила! Розкажи, як ти його убила". Свята ж до нього лагідно відповіла: "Той, чию волю хотів сповнити, споконвічний ворог людського роду, має владу над блудниками і тими, хто не боїться Бога, найбільше ж над розтлівачами дівства. Він убив його. Усі-бо, скільки їх перед ним входило, живими і здоровими є, бо віддали честь Богові всіх, що послав ангела свого втрати мене в цю одежу милосердя і берегти цілим дівство моє, з пелен Христові обіцяне. Бачивши-бо світлість ангельську, поклонялися всі і виходили без шкоди. Син же твій, безсоромний, не боявся Бога, зразу, увійшовши, дичіти почав і хитатися, і коли простягнув руку свою, безсоромно торкнутися до мене хотівши, зразу передав його ангел Божий сатані на гірку і безчесну, яку бачиш, смерть. І ось не моїм, як же ти думаєш, чаруванням, але ангела Божого владою і велінням умертвлений є". Сказав до неї єпарх: "Про це стане відомо, що не волхвуванням це зробила, коли умолиш ангела свого, щоб воскресив сина мого". Відповіла свята: "Хоч і недостойними є за невірство ваше чуда такого, але тому, що прийшла година, щоб сила Господа мого Ісуса Христа явлена і прославлена була, вийдіть усі звідси, щоб звичні молитви я сотворила Богові моєму". І коли молилася, на землі ниць лежачи, явився ангел Господній, підняв її, плачучу, і воскресив померлого хлопця. Він же, вийшовши, великим почав кричати голосом: "Один Бог на Небесах, і на землі, і на морі Бог християнський, боги ж є нічим, лише блуду оманою, собі й иншим згубу вічну приносять". Це бачивши і чуючи, багато з людей увірувало в той день, числом сто і шістдесят, і, йшовши, хрестилися, їм же трохи пізніше невірні голови відтяли, разом з юнаком воскреслим. Через таке чудо збентежилися жерці і волхви, і зробили галас, і шум великий серед людей підняли, взивали до суддів, говорячи: "Візьми зсередини відьму, убий чарівницю цю, яка не лише убиває тіло, але й душі і серця зманює". Симфроній-бо, дивлячись на таке чудо, розгублений був і хотів відпустити святу, але боявся, що жерці повстануть на нього і що з батьківщини вигнаний буде. Намісника-бо свого, Аспазія на ім'я, задля примирення народного бунту залишив, сам пішов сумний, що не зможе Святу Діву після воскресіння синового звільнити. Аспазій же, прийнявши владу, звелів посеред гра-да розпалити вогонь і вкинути святу Агнію на спалення. Коли була вкинена свята, зразу розділилося на дві частини полум'я, даючи їй місце посеред себе просторе і прохолодне, — кинулося ж на тих, що навколо стояли, й опалювало їх. Народ же, бачивши неопалиму дівчину, не силі Божій, але чаруванню те зараховував, і говорив, навісніючи, і голосами хуль-ними взивав до хмар. Свята ж мучениця посеред вогню, звівши руки вгору, молилася: "Слава тобі, Всемогутній, що від усіх поклін і славу приймаєш, Отче Господа нашого Ісуса Христа, Ним же вибавив мене з рук людей нечестивих і від нечистого зберіг ти душу й тіло моє чистими. Ось і нині Небесною Духа Святого росою охолоджується мені вогонь, полум'я розділяється, і всі вогненні сили на слуг, які спалити мене намагалися, кинулися. Благословляю тебе, Боже Все-славний, що й посеред полум'я шлях без страху мені до Себе даєш. Те, у що вірила, бачу, чого сподівалася, те вже прийняла й бажане отримала, Тебе ісповідую устами і серцем, Тебе всім бажанням бажаю, ось до Тебе іду, Живого Істинного Бога, з Господом нашим Ісусом Христом, Сином Твоїм, і зі Святим Духом, щло живе і царствує на всі віки. Амінь". Коли здійснилася молитва і вогонь до решти погас, Аспазій, не терплячи збентеження народного, звелів меч встромити в гортань святої — і так мучениця Христова Агнія обагрилася кров'ю своєю, пішла на шлюб до Жениха Безсмертного. Батьки ж чесне тіло доньки своєї святої Агнії з радістю взяли, поклали на полі своєму недалеко від града, на шляху, названому Нументана. Там багато з вірних збиралося на молитву, найбільше уночі, бо боялися невірних, які й там, і на шляху засідали й велике творили зло. Якось напали несподівано, багатьох поранили, камінням кидаючи, і всіх розігнали, лише залишилася дівчина одна на ім'я Ємерентіяна, яка була ровесницею святої Агнії. Вона, сповнившися сміливости, насміхалася з розбійників, говорячи: "Нащо, камінносердечні, невинних людей камінням б'єте? Яку провину знайшли в тих, які Бога одного хвалять і вам своїми молитвами багато благ виклопотують". Вони ж, розлютувавшися, камінням побили її. І так, молячися біля гробу святої Агнії, передала дух свій Господеві. І зразу струс був великий, блискавка ж і страшні громи — і більша частина убивць тих упала мертвими, зверху вражені, і з того часу не сміли більше кривдити вірних, що ходили до гробу мучениці Христової. Батьки ж  святої, прийшовши з пресвітерами уночі, омили чесне тіло святої Ємерентіяни, закривавлене, і поблизу святої Агнії поховали. Самі ж безперестанно були при гробі любої доньки своєї, щоночі чували і плакали. Одної ночі побачили лик дів, що повз них ішов, золототканими одежами діви були світло прикрашені і славою небесною сіяли. Посеред них і святу доньку свою Агнію бачили, вона так само сіяла, мала праворуч себе Агнця, понад сніг білішого. Вона, покликавши инших, щоб зупинилися і зачекали трошки, сказала до батьків: "Не плачте за мною як за померлою, але більше радійте. І радійте зі мною, що з дівами цими прийняла світлу оселю, і з Тим, кого всім серцем полюбила на землі, нині поєдналася на Небесах". Те сказавши, невидимою стала. Через багато років, коли настав цар Константин Великий?, донька його Констаннія хворіла тілом вельми, обкладена була гнійними струпами з голови до ніг, і не було місця живого на тілі її, що навіть лікарі нічого помогти не могли. Раду ж добру прийнявши, пішла вночі до гробу святої мучениці Агнії і там із безсумнівною вірою зі сльозами молилася. Заснула й побачила у видінні святу Агнію, яка говорила до неї так: "Будь відважною, Констанціє, і віруй в Господа Ісуса Христа, Сина Божого, Спасителя твого. Він же нині зцілить тебе від ран". Збудившись зі сну, Констанція відчула себе настільки здоровою, наче ніколи не хворіла, і, повернувшись у палати свої, розповіла батькові своєму і братам, що зцілила її свята Агнія. І була радість велика в домі царському, і весь град радів, славлячи Бога за чудо те преславне. І багато людей приходило до гробу святої мучениці — різні приймали зцілення. Після цього Констанція-царівна впросила батька свого збудувати церкву в ім'я святої мучениці Агнії на гробі її. Там влаштувала собі життя, перебувала в дівстві з иншими багатьма благородними і славними дівами аж до смерти своєї. І так постав монастир дівочий при церкві діви і невісти Христової Агнії святої на честь і похвалу їй, на славу ж Христа, Бога нашого, з Отцем і Святим Духом славленого навіки. Амінь.