Єліконіда, Христова мучениця, була народжена й вихована в Тесалонікії у царство Гордіяна і Филипа. Коли ж гоніння від ідолопоклонників всюди налягло, прийшла в Коринт і, бачивши, що всюди люди приносять жертви бісам, стала на високому місці й возвала, кажучи: "О нерозумні і тверді серцем мужі коринтські! Бачу, що ви зовсім нечестиві, покинули вічного і нетлінного Бога, до душезгубних ідолів повернулися. Погляньте, прошу, на висоту неба і на ширину землі та розгляньте розумом вашим: хто натягнув, наче шкіру, небо над головами нашими, хто заснував землю над безоднею, хто непогамовні хвилі морські вгамувати сильний страшним і славним Ім'ям своїм? Хто чоловіка з глини створив і вдихнув у нього дух живий? Той, хто пригорщею тримає все творіння, — один справжній на небі живий Бог. Боги ж язичницькі — біси, німі і бездушні, подібні нехай будуть на них всі, що їм поклоняються". Коли так свята вільно й голосно промовляла, зразу нечестиві схопили її і до ігемона свого Перинія вели. Він же поглянув на неї і, благородність лиця її побачивши, почав лагідно до неї говорити, кажучи: "Добра тобі бажаю, донько найвродливіша, думаю, що віриш у богів наших, що завжди перебувають, і тішуся тобою". Сказала свята: "Яка може бути радість у нечестивих? Радість твоя, о ігемоне, перетвориться на плач, і погорда твоя — на неміч. Я вірю в Бога, що над усім є, і радію, що сподобилася за Бога мого увійти в подвиг цей, у якому без сумніву переможний вінець сподіваюся отримати". Сказав ігемон: "Хай не буде жінкам безумним подібного багатомовства, але покірно й коротко скажи мені, як називаєшся". Відповіла свята: "Не безумна я, але мудра в Христі, якщо ім'я моє довідатися хочеш, Єліконіда називаюся". Сказав ігемон: "Не годилося тобі Єліконіди ім'я давати через велику безсоромність твою, муки і рани збираєш на тіло своє". Відповіла свята: "Добре Єліконідою називаюся, бо милосердя мого Бога завжди є зі мною, і кидаю стріли в батька твого, диявола. Тобі ж, Перинію, ім'я не пасує, бо нечестиве й окаянне твоє тіло зі скверною душею вогненними тризубцями на згубу волочитимуть". Сказав ігемон: "Коротко скажи нам: принесеш жертву богам чи ні? Присягаю богом моїм Асклипієм-лікарем, що не пожалію тебе, якщо не послухаєш веління царського і не поклонишся богам нашим". Відповіла свята: "Чуєш, як вільно говорю я — раба Христова! А Асклипій хто? — Не знаю. Ти ж роби, що хочеш". Тоді ігемон гніву сповнився, почав мучити святу. Спершу звелів її, на землі простягнену, бити і стопи ніг її різати, тоді в казан, наповнений смолою і дуже розігрітий і киплячий, вкинути мученицю. Але ангел Господній явився, вистудив казан і смолу киплячу в росу холодну перетворив. І виходили з казана пахощі великі, наче від ароматів. Те бачивши, ігемон проголосив, кажучи: "О який великий волхв Христос, що може вогонь перетворити на воду!" Сказала ж йому свята: "Наскільки великими вважаєш нині богів своїх Дія і Асклипія, їх же осоромила одна жінка, рабиня Христова". Від тих слів святої більшої люті сповнився кат і чарівницею її назвав, звелів волосся її зі шкірою здерти і свічками палаючими палити обідрану голову її і груди. Всі ті муки терпіла мучениця доблесно, ніби жодного не відчувала болю. Тоді ігемон лють на лагідність перемінив, почав ласкою до святої говорити: "Донько люба, підійди і принеси жертву богам непереможним, найкраще ж Венері і Мінерві. І зроблю тебе жрицею великої Діяни і дорівняю до жінок сенаторських. Стовп же золотий в ім'я твоє посеред града поставлю і царям про тебе листом сповіщу. І будеш цілому граду цьому як мати". Свята ж Єліконіда сказала: "Веди мене у храм богів своїх, нехай принесу жертви". Те чувши, ігемон великої сповнився радости, і зразу звелів проголошувачам і трубачам голосити, і цілий град зібрати, і з великим торжеством вів святу до храму ідольського. Вона ж, входячи в капище, сказала жерцям: "Хочу сама, одна, на самоті чисті принести жертви. Накажіть всім із храму вийти. І самі вийдіть, і замкніть двері". І послухали її жерці, замкнули святу саму в капищі. А самі були зовні, стоячи перед дверима, ликуючи і голосячи трубами і тимпанами. Невіста ж Христова одна всередині була, схопила ідола Венери, розбила його на три частини, тоді скинула ідола Мінерви, який, впавши на землю, розсипався весь. Після того Асклипія скинула з вівтаря його, відламала йому руки, і ноги, і голову. Те саме зробила Дієві. Не чутно було того розбиття богів жерцям і людям зовні, бо голос труб і тимпанів глушив. І стояли так довго, чекаючи, поки дівчина закінчить свої молитви і жертви. Після достатнього часу стомилися жерці, заглянули в капище й побачили богів своїх на землі розбитих, свята ж на вівтарі сиділа і хвалила Христа, Бога свого. Скочили, роздерли одяг свій і з великою люттю схопили мученицю, кричали до ігемона: "Страть чарівницю цю!" І був галас і крик серед людей, розгніваних за розбиття ідолів. Всі-бо кричали, взиваючи: "О ігемоне, швидко страть чарівницю цю!" Ігемон же звелів відрізати груди святій мучениці і в темницю вкинути, допоки подумає, якою найлютішою смертю її стратити. І перебувала свята у темниці п'ять днів. Тим часом прийшов у Коринт на місце Перинія инший ігемон, на ім'я Юстин. Йому сповіщено було про мученицю Єліконіду, і про катування її, і про розбиття богів їхніх. Юстин же, переживаючи дуже за богами своїми, гніву за розбиття їх сповнився на Єліконіду і звелів розпалити піч сильно. І палили піч три дні, і вкинули в неї святу. Вона ж, наче колись отроки у Вавилоні посеред печі, ликувала, співаючи і благословлячи Господа, був-бо їй вогонь наче роса, і полум'я вогненне наче дух холодний. Тоді вийшло з печі велике полум'я, кинулося на тих, що навколо стояли, і попалило їх до сімдесяти мужів. А свята після достатнього часу вийшла з вогню неушкоджена. І сказав до неї ігемон: "Скажи нам, погана жінко, якими волхвуваннями змогла ти перемогти вогненну силу?" Відповіла свята: "Христос, Господь мій, Його ж ти не бачиш і ніяк побачити не можеш, прийшов і вистудив вогонь". Не вірив же ігемон, звелів принести перед себе ліжко мідне, сильно розжарене, і на ньому перед очима своїми покласти святу нагу, і знизу вугілля вогненне розпалити. Казав-бо: "Нині побачу, чи прийде Христос допомогти їй". Коли так святу мучили, вийшла з тіла її така кількість крови, що весь вогонь погасила і вистудила ліжко. Зняли тому її з ліжка і відвели до темниці. Там, лежачи на землі, молилася, кажучи: "Ісусе, сило і міць наша, Ісусе, славо наша, о Христе, надіє наша, будь мені Помічником і рани мої, о Лікарю добрий, полікуй, рятуючи добром своїм тих, що уповають на Тебе". Коли вона так молилася, явився Христос, Спас світу, у світлості великій, зі святим архистратигом Михаїлом і архангелом Гавриїлом. І, близько до неї підійшовши, подав їй руку свою, кажучи: "Підіймися, і стань на ноги свої, і кріпися. Я-бо з тобою, дивлячись на подвиг твій, милосерджуся над тобою, і божественною силою полегшую біль, і лікую рани твої". Тому, вставши на ноги свої, мучениця впала перед Господом на землю, поклонилася Йому і сказала: "Ісусе Христе, Боже мій, зціли мене, рабу свою, і дай перемогу на супротивного, аби, перемігши його, з піснями і голосом радости у святий двір я увійшла". Спаситель же сказав до неї: "Дерзай, донько, Я зцілюю тебе і вінець безсмертя у царстві своїм готую для тебе". Те мовивши, Господь відійшов на небо. Святі ж ангели віддали їй хліб чистий і світлий, наче сонце. Його ж з'ївши, стала цілим тілом здорова. І просвітилося лице її, наче сонце. І тіло її біле було, як сніг. І дякувала Богові, співаючи і славословлячи до світанку. Коли ж настав день, вивели її знову на судилище і звірам на поїдання на видовищі віддали — спустили на неї двох левів голодних, яких морили голодом три дні. Вони, прийшовши до святої, поклонилися їй і лизали ноги її. Люди ж, те бачивши, підняли голос, кажучи: "Справді чарівниця жінка ця нечестива. Бо і звірів отуманила, що не можуть торкнутися до неї. Страть її, о ігемоне. Страть швидко!" Коли так люди говорили, Божою силою двері позорища розламалися і відчинилися, і вискочили леви між людей, з великою люттю ревучи і скаженіючи, і кинулися люди втікати, й ігемон зі страху втік у претор. Леви ж гнали і хапали втікачів, убили ж людей сто і двадцять осіб. Тоді ігемон, не знаючи, що далі робити з мученицею, звелів її мечем убити. І вивели святу за град на страту, піднесла руки свої до неба й молилася, кажучи: "Прийди нині, о Христе, Боже мій, і стань перед рабою своєю в цю годину, й обіцянку свою виконай: введи мене у святу твою загороду і з благословенними твоїми вівцями вчини. Зарахуй мене до жінок, що угодили Тобі: Сари, Ревеки, Рахилі, Лії, Сусанни і Твоєї пренепорочної Матері, Пречистої завжди Діви Марії, також Марти і Марії, сестер Лазаревих, і Анни Пророчиці, яка на стрітення Твоє зі святим Симеоном Богоприємцем про Тебе свідчила, і Єлисавети, Матері Предтечі, і першомучениці Теклі. Впиши мене в їх число і дай мені, щоб я з ними спочила навіки. Коли так свята молилася, чути було голос зверху, що говорив: "Іди, донько, готовий тобі вінець і престол, і ангельські лики співи урочисті на твій вхід до неба починають". Такий голос свята почула, сповнилася радости невимовної, з веселістю схилила під меч голову свою і була страчена. З рани ж замість крови витекло молоко, що було знаменням чистоти її. А тіло її чесне, взявши, вірні поховали благоговійно, славлячи Отця, і Сина, і Святого Духа, одного в Тройці Бога, Йому ж і від нас нехай буде честь, і слава, і поклоніння нині, і повсякчас, і навіки віків. Амінь.