Коли по всій Сицілійській землі святої мучениці Агафії розійшлася слава, сирійський люд здалеку йшов до граду Катанського поклонитися її святому гробу. Трапилося Лукії, дівиці чесній і серед сиракусанів знаменитій, іти на празник разом з иншими і з матір'ю її Євтихією, що була в кровоточивій хворобі від чотирьох літ, і жодний з лікарів лікуванням зцілити її не міг. Коли відправлялися ж церковні таїнства, читалося Євангеліє те. де згадується жінка кровоточива, яка доторком до краю Ризи Христової зцілилася, і коли це було прочитане, каже Аукія до матері своєї: "Якщо віриш, о мамо, в прочитане, віруй і в те, що Агафія, яка в ім'я Христове постраждала, сподобилася мати з собою завжди Того, за чиє ім'я постраждала. Доторкнися-бо гробу її з вірою і зцілися". По закінченні ж церковного співу, коли відійшли люди, впали перед гробом мучениці свята матір з донькою і почали зі сльозами молитися, допомоги просячи. Молилися ж довго, задрімала Лукія і бачила в соннім видінні святу мученицю Агафію посеред ангелів, маргаритами вельми прикрашену, що казала: "Сестро моя, Лукіє, Діво Господня, нащо просиш в мене те, що сама зразу подати можеш, бо віра твоя помагає матері твоїй, і вона здорова є. А так, як мною Катанський гра; славиться, так тобою Сиракусійський красуватися буде. бо благоприємну Христові у своєму дівстві оселю приготувала". Це чувши, Аукія збудилася, із трепетом встала і сказала матері своїй: "Мамо моя, мамо моя, це зцілена ти є, прошу-бо тебе через саму ту святу, яка молитвами своїми зцілила тебе, щоб не згадувала мені нареченого ніколи ж [вже-бо була заручена] ані не бажала бачити від тіла мого смертний плід, але все, що приготувала мені дати, коли мала йти до чоловіка смертного, що дівство моє знищити хотів, дай мені, коли йду до Жениха Безсмертного Христа Господа, Який дівство моє нетлінним збереже". Євтихія ж мати говорить до неї: "Все, що є батька твого, який помер дев'ять літ тому, цілим зберігала, більше примножила, аніж зменшила тобі спадок, моє ж все, що є, і що може бути, сама краще знаєш. Покрий спершу очі мої землею і що схочеш, те й зробиш з усім маєтком". Лукія говорить: "Послухай, мамо, ради моєї. Не вельми Богові любий той, хто дає йому те, чого сам з собою взяти ані сам собі використати не може, але якщо ти хочеш річ, приємну Богові, вчинити, дай йому те, що сама для себе можеш використати. Вмираючи ж, нічого не можеш використати, і коли даєш, даєш те, що не маєш сили взяти з собою. Жива ж і здорова, дай Христові, що маєш, і все, що мені дати хотіла, Христові передавати почни". Так коли кожного дня дівиця з матір'ю розмовляла, почалося речей роздавання і щоденне на потребу убогих витрачання. Продавали ж села, що були, і дорогоцінні прикраси, і бісер, аж довідався про те наречений і, печальний, почав питатися годувальниці Лукіїної: "Що це таке має бути, що чую про несподіване продавання сіл, і прикрас, і бісеру?" Годувальниця ж розумна була і сказала: "Наречена твоя довідалася, що такий маєток продається, який коштує тисячу золотих і більше, то, хотівши для тебе купити, продає деякі речі, щоб зібрати стільки золотих". Повірив-бо безумний словам її і про плотську подумав купівлю, замовк, ще й сам до продавання заохочував. Але коли довідався, що все роздане жебракам і убогим, вдовицям і сиротам, для подорожніх те і служителів Божих все витрачене, — пішов, доніс до Пасхасія-князя, кажучи, що наречена його християнкою є, що суперечить царському законові. Князь же, прикликавши її, умовляв словами і до жертви бісівської схиляв. Йому ж блаженна Лукія говорила: "Жертва жива, як же і віра чиста і непорочна перед Богом оця: відвідувати сиріт і вдовиць у скорботах їхніх. Я трьома цими роками не що инше робила, як приносила жертву живому Богові і вже нічого не маю, щоб приносити з маєтку більше, себе саму приношу Богові — жертву живу, і що Він захоче, хай те зі Своєю жертвою робить". Пасхасій говорить: "Ці слова розповідай подібним на тебе християнам, мені ж, що пильную царські устави, марне їх розповідаєш". Лукія сказала: "Ти царських законів слухаєш, я ж божественних законів слухаю, ти царів боїшся, я Бога боюся. Ти їх прогнівати не хочеш, я, щоб Бога не прогнівати, пильно стережуся. Ти їм догодити намагаєшся, я єдиному благоугодити Христові бажаю. Ти-бо роби, що тобі корисним видається, я ж те чиню, що як корисне собі пізнаю". Пасхасій говорить: "Спадок свій з блудниками своїми витратила і змарнувала і через те, як блудниця, говориш". Лукія каже: "Я спадок свій на добре перенесла місце, розтлівачі ж душі і тіла мого ніколи прийняти його не зможуть". Пасхасій говорить: "І хто є розтлівачем душі і тіла?" Лукія говорить: "Розтлівачами душі ви є, про них же говорить апостол: "Розтлівають звичаї благі бесіди злі", радите-бо душам людським перелюбодіяти, щоб, залишивши Мужа свого, тобто Творця свого, йшли за дияволом в ідолах суєтних і марнотних. Розтлівачами ж тіла ті є, що насолоду тимчасову полюбили більше вічної насолоди і скороминучу веселість воліють понад безкінечну радість". Пасхасій говорить: "Зупиняться і замовкнуть слова, коли прийдуть побиття і рани". Лукія говорить: "Слова Божі не замовкнуть ніколи ж". Пасхасій говорить: "Хіба ти є Богом?" Лукія каже: "Рабою Божою є, і через те говорю слова Божі, як сам Він каже: "Не ви будете говорити перед царями і князями, але Дух Святий, він промовить у вас". Пасхасій каже: "Чи у тобі Дух Святий і чи він в тобі говорить?" Лукія каже: "Апостол говорить: ті ж, що чисто живуть, церквою є Божою, і Дух Божий живе в них". Пасхасій каже: "Я тебе накажу у розпусний дім вести, щоб, коли будеш осквернена, утік з тебе Дух Святий".

Лукія говорить: "Ніколи не оскверняється тіло без волевлення розуму. Якщо-бо і тиміян на руку мою покладеш і нею кадило на жертву бісівську вкинеш, Бог, те дивлячись, засміється: за волею-бо і помислами судить, а не за ділом, що через насилля відбувається. Ґвалтуючого ж розтлівача дівство так стерпить, як же змія, як розбійника, як варвара. Якщо-бо мене проти волі і ґвалтувати накажеш, то чистоті моїй Вінець примножиш". Пасхасій каже: "Звелю тебе блудодійством заморити, якщо не підкоришся царським велінням". Лукія говорить: "Вже говорила тобі, що волі моєї ніколи не зможеш притягнути на бажання гріховне. Инше ж що-небудь тілу зробиш, що здається у твоїй владі, на те не зважає раба Христова".

Тоді Пасхасій, суддя нечистий і неправедний, звелів прийти господарям домів розпусти і віддав їм святу, говорячи: "Скличте народ на чистоту її і зробіть, щоб чинили наругу над нею доти, поки не умре". І коли почали її волокти в блудище, такої Дух Святий ваги дав їй, що зовсім була непорушна. Приступило ж багато за велінням ката, тягнули, з місця зсунути її намагалися і знесиліли, трудячись і потіючи. Діва ж Господня стояла непохитно. Тоді принесли шнур і, зціпивши її за руки і ноги, всі разом з великою силою тягнути почали, вона ж, як гора, перебувала непорушна. І був Пасхасій у скорботі і розгубленні і, прикликавши волхвів і чарівників і всіх жерців ідольських, звелів їм свої волхвування чинити біля Лукії, щоб рухомою стала. Проте нічого не досягли, стояли-бо, як прибиті тілом до землі, ніби зовсім не могли стопи ніг їхніх порухатися. Тоді звелів її сечею поливати, думаючи, що через волхвування якесь стоїть непорушна, але нічого не досяг. Приведено ж було і волів пар багато, щоб з місця зрушити і поволокти її змогти, проте і так не стала рухомою. Сказав-бо їй Пасхасій: "Які твої чари?" Лукія говорить: "Це не є мої волхвування, але Боже благодіяння". Пасхасій каже: "Яка причина, що немічну дівчину тисяча чоловіків не може зрушити?" Сказала свята: "Якщо і десять тисяч приведеш, почують Духа Святого, що каже мені: "Впаде з боку твого тисяча, і безліч праворуч тебе". Мучився ж нечестивою своєю душею суддя окаянний і помислами всередині був збентежений, воззивав. Йому ж свята діва говорила: "Нащо мучишся? Нащо різними помислами своїми бентежишся? Зрозумів, що церквою я є Бога живого, повір уже — якщо ж не зрозумів ще, далі вчися". Пасхасій же більше кидався і зітхав, бачачи, як ганьбить його свята. Тоді звелів вогонь великий запалити навколо неї, смолу ж, і сірку, і олію киплячу на неї виливати. Вона ж в Ім'я Господа нашого Ісуса Христа стояла непорушна й неушкоджена, говорячи катові: "Я молилася Господеві моєму Ісусові Христу, щоб вогонь цей не мав влади наді мною, щоб посміялися над тобою ті, хто покладається на Христа, і через те просила продовження мук моїх, щоб у віруючих страх мук відняти, невіруючим же відніму голос зневаги, щоб не зневажали християн". Дехто ж із друзів Пасхасієвих, не хотівши Пасхасія бачити сумним, в розгубленні кидалися, звеліли мечем вдарити в гортань її і відійшли з Пасхасієм в дім. Вона ж, хоч і зранена була вельми, проте не знемогла, але, скільки хотіла, молилася і, скільки хотіла, розмовляла з людьми, кажучи: "Благовістую вам, що буде мир Церкві Божій, Диоклитіян-бо від царювання відпаде, а Максиміян помре нині. І так же, як Катанський град має за себе перед Богом заступницю сестру мою Агафію святу, так мене цьому граду дано від Бога. Знайте, лише волю Його виконуючи, приймете віру". Це Лукія, Раба Господня, з гортанню, мечем проколеною, говорила, це перед очима її вели Пасхасія, залізом скованого. Сицілійці-бо потайки від нього послали до Риму, сповіщаючи, що Пасхасій край той немилостиво кривдить, оббирає і насильно забирає, викрадає чуже. Прийшов-бо у той час наказ із Риму, щоб закованого привести на суд, де ж і допитаний був, на смерть засуджений, і відсічена була голова його, загинув з шумом окаянний. Те, як його у залізі вели, бачила свята ще живою і на місці мук стояла, де поранена була, зовсім непорушна. Не вийшов з неї дух її, поки ж священики не прийшли і не причастилася пречистих і животворящих Христових Таїнств. І всім сказавши "Амінь", передала свята мучениця чесну свою душу в Руки Господеві. І поклали її на тому ж місці чесно, і збудували над нею церкву в ім'я її, на честь же Бога в Тройці єдиного, Отця, і Сина, і Святого Духа, йому ж Слава навіки. Амінь.