У часи нечестивого царя Максиміяна була в місті Олександрії дівиця на ймення Катерина, дочка Консти, попереднього царя, вельми красна, зростом висока, мала сімнадцять років, вельми премудра. Навчалася-бо всілякого еллінського писання, здобула мудрості всіх давніх книготворців: Гомера, Вергілія, Гіпократа, Платона та інших; не тільки філософів, але й лікарів книги добре пізнала: Асклипія, Гіпократа, Галина і, просто кажучи, навчалася всього риторського та силогічного мудрування і всякого мовлення та мов, аж усі дивувалися з її мудрості. І багато найзаможніших князів шукали, щоб пойняти її за жінку від матері її, котра була християнкою таємно через велике гоніння, яке підняв на той час супроти вірних Максентій. Родичі ж бо та й мати її часто їй радили, щоб вийшла заміж, аби не відійшло царство батька її до когось іншого і щоб не позбулися його всеконечно. Катерина ж, люблячи вельми дівство, як любомудра, аж ніяк одружуватися не бажала, а бачачи, що вельми їй у тому долягають, сказала до них: "Коли хочете, щоб вийшла заміж, то знайдіте мені такого юнака, котрий був би подібний мені в чотирьох обдаруваннях, якими я (як самі це кажете) перевищую всіх інших дівчат, і тоді зволю взяти його за чоловіка, оскільки не бажаю пойняти недостойного, за себе гіршого. Питайте повсюди, коли буде хто подібний до мене в доброродстві, в багатстві, у красі, в премудрості, а коли бракуватиме йому якогось із цих дарувань, то не буде мені достойний". Вони ж, бачачи, що годі знайти такого юнака, повідали, що царські сини та інші деякі з великих князів можуть бути доброродні й багатші за неї, але в красі та премудрості не уподобиться з нею ніхто. Катерина ж сказала: "Безкнижного жениха мати не зволяю".

Мала мати її одного духовного отця, чоловіка святого й боговгодного, який жив у таємному місці близько города. Взяла-бо Катерину й пішла з нею до того боговгодного мужа, щоб прийняти від нього добру пораду. Він же, бачачи, що дівчина доброглядна та доброчинна, і почувши її добророзумні та розмірені слова, поклав у розумі своєму вловити її до пізнання Христа, Царя Небесного, і каже їй: "Знаю одного предивного Юнака, котрий тебе непорівнянно перевищує в усіх даруваннях, про які сказала ти: краса Його переважає сонячне сяйво, премудрість Його керує всіма чутливими та розумними створіннями, багатство Його розділяється на весь світ і ніколи не умалюється, але те, що роздається, ще більше множиться; доброродство Його є невимовне й недовідоме". Це почувши, дівчина Катерина гадала, що про якогось земного князя говорить, і знітилася серцем та й лицем змінилася, відтак запитала: "Чи правда все те, про що кажеш?" Він-бо мовив, що істинна правда, ще й більші благодаті юнак той має, яких і висловити годі. Запитала ж дівчина: "Чий же він син, той, котрого так похваляєш?" Він же відповів: "Не має батька на землі, але народився невимовно надприродно від однієї найблагороднішої, Пресвятої й Пречистої Діви, котра сподобилася народити такого Сина через велику свою чистоту й святиню, і пробула безсмертна душею й тілом, і винесена була вище небес, і поклоняються їй святі ангели як Цариці всього живого". Мовить йому Катерина: "Чи можна побачити Юнака того, про якого таке дивне оповідаєш?" Старець же рече до неї: "Коли учиниш так, як я тобі скажу, то сподобишся побачити пресвітле лице Його". Вона ж мовить до нього: "Бачу, що ти людина розумна і старець чесний, вірю, що правду кажеш; готова ж бо учинити все, що повелиш, аби тільки побачити хваленого тобою". Тоді старець дав їй ікону Пресвятої Богородиці, котра тримала в обіймах Божественне Дитя, і каже їй: "Це є зображення Діви та Матері того Дитяти, про якого тобі таке чудне оповідав". Візьми-бо в дім свій і, зачинивши двері палацу свого, учини молитву всенічну із благоговінням до тієї, що зветься Марія. І умоли її, щоб зволила показати тобі Сина свого, — сподіваюся, що коли умолиш її з вірою, то вислухає тебе і дасть тобі побачити Того, кого бажає душа твоя". Тоді дівчина, взявши святу ікону, відійшла до палацу свого і вночі замкнулася сама у спальні своїй і молилася, як навчив її старець. А молячись, заснула від труду, і побачила у видінні своєму Царицю ангелів, як була на іконі зображена зі святим Дитям, Котре проміння видавало більше сонця, але відвернуло до Матері лице своє, тож не могла Його прямо зріти Катерина. Бажаючи ж побачити його прямо, пішла на другий бік — Христос же знову звідтіля лице своє відвернув, і так було тричі. І почула Всесвяту Діву, яка сказала своєму Синові таке: "Глянь, Дитино, на рабу Свою Катерину, яка гарна вона й предобра". Він же відповів: "Поморочена є й бридка, і не можу дивитися на неї". Знову каже Богородиця: "Хіба вона не премудра над усіх мудреців, не багатіша й доброродніша над дівчат з усіх міст?" Христос же відповів: "Знову кажу тобі, Мати моя, що є дівчина та безумна, і бідашна, і простородна, і доти не погляну на неї, доки пробуває в такій нечисті, і не хочу, щоб Мене в лице бачила". Преблагословенна ж Мати рече до нього: "Молю тебе, Найсолодша Дитино моя, не неваж створіння Свого, але навчи її і скажи їй, що має чинити, щоб насолодитися славою Твоєю й бачити Твоє пребажане лице, що Його ангели бачити бажають". Христос же відповів: "Нехай іде до старця, котрий дав їй ікону, і що той скаже їй, те нехай учинить, — тоді й побачить Мене і благодать від Мене знайде". Це побачивши й почувши, дівчина, збудившись, почудувалася на те видіння. Коли ж настав ранок, пішла з нечисленними рабинями своїми до келії святого старця і, припадаючи зі слізьми до нього, повідала бачене й молила, хай наставить її, що має чинити, аби насолодитися любов'ю бажаного. Преподобний же повідав їй докладно всі таїнства істинної християнської віри, починаючи від світотворення і творення праотця аж до конечного пришестя Владики Христа, і про невимовну славу райську та про всебільну безконечну муку. Вона ж, як книжна й премудра, все збагнула швидко і повірила від усього серця та й прийняла від нього святе хрещення. Повелів же їй старець помолитися знову із великим жаданням до Пресвятої Богородиці, щоб явилася до неї, як раніше.

Скинула-бо стару людину Катерина, а вдяглася в одежу оновлення Духа, і відійшла в дім свій, і всю ніч молилася зі слізьми, доки знову не заснула. І тоді побачила Небесну Царицю з Божественним Дитям, Котре дивилося на Катерину з великою добротою і тихістю. Запитала ж Богоматір Сина, кажучи: "Чи догідна є Тобі, Сину мій, ця дівиця?" Він же відповів: "Вельми догідна, тепер вона пресвітла і славна, хоч раніше була посоромлена й безчесна; тепер багата й премудра, хоч раніше була вбога й нерозумна; тепер її полюбив, яку раніше ненавидів, і настільки забажав, що хочу заручити Собі в нетлінну наречену". Тоді Катерина впала на землю, кажучи: "Не є я достойна, Владико, бачити Царство Твоє, але сподоби мене бути з рабами Твоїми". Пресвята ж Богородиця взяла праву руку дівчини і сказала до Сина: "Дай їй, Дитино моя, персня на обручення й заручи її Собі, щоб сподобив її Свого Царства. Тоді Владика Христос дав їй одного персня найкращого та й каже їй: "Цього дня приймаю тебе за наречену Собі нетлінну й вічну, збережи-бо погодження це старанно: не приймай відтак іншого жениха земного". Коли Христос Господь прорік це, скінчилося видіння, і встала дівчина, явно бачачи на своїй правиці пречудового персня, і прийняла до серця таку веселість та радість, що відтоді полонилося Божественною любов'ю серце її, і настільки змінилася чудовною зміною, що більше про земні речі не мудрувала, але думала тільки про преулюбленого Жениха свого, день і ніч ненастанно мислячи, Його бажаючи, щодо того навчаючись і при неспанні, й у спанні.

У той час прийшов до Олександрії пребеззаконний цар, маючи не по розумі велику й безмірну ревність до нечутливих своїх богів, сам же був нечутливий і безсловесний. Захотів же учинити їм великого празника, послав по всіх довколишніх містах та країнах, повеліваючи, щоб зібралися до нього люди із жертвами, аби соборно пошанувати богів. Зібралось, отож, безліч люду, ведучи кожен за спромогою на жертву: той волів, той овець, убогі ж несли птицю та інше подібне. Коли ж настав день того поганого торжества, віддав у жертву безумний цар сто і тридцять юнаків, інші ж вельможі та князі менше дали в жертву. І кожна людина посильно приносила жертву, і наповнилось усе місто галасу тварин, що їх кололи, і смороду від диму жертов, аж був повсюди великий стиск та сум'яття — і все повітря осквернилося. Коли ж так учиняли, побачила добровірна і предобра Катерина таку звабу й пагубу душ людських, поранилася люто серцем, співчуваючи на погибель їхню, і з ревності Божественної піднялася на подвига: узяла зі собою небагатьох рабів та й пішла до храму, де безумні чинили жертви.

Коли ж стала у дверях храму, звернула зір усіх на чудову красу свою, яка була свідченням унутрішньої її краси. Звістила царю, що має сказати йому вельми потрібне слово, — він-бо повелів їй стати перед себе. Прийшла-бо Катерина перед царя, спершу поклонилася йому, віддаючи належну честь, відтак рече: "Пізнай, о царю, звабу, якою від бісів звабилися, і служите, як богам, ідолам тлінним та нечуттєвим. Воістину сором є великий бути таким сліпим і безумним, поклоняючись такій мерзоті, отож пойми віру премудрому своєму Діодору, котрий каже, що боги ваші були людьми і закінчили життя окаянно, але заради деяких славних діянь, які учинили, поставили їм люди стовпи та ідоли. Останні ж роди, не відаючи думок прародителів своїх, які тільки заради спомину поставили їм кумирів, гадаючи, що то є річ доброчесна й доброчинна, почали поклонятися їм, як богам. Ними-бо й хиронейський Плутарх бридиться і зневажає їх. Тим учителям вашим віруй, о царю, і не будь винуватцем погибелі стількох душ, через них маєш дістати вічну муку. Пізнай-бо єдиного істинного Бога, присносущного, пребезначального й безсмертного, що на останок літ був Людиною заради нашого спасіння. Цим царі царюють, і країни управляються, і весь світ складається: Його словом усе створене і пробуває. Цей всесильний і преблагий Бог не вимагає таких жертов ані не веселиться від заколення невинних тварин, але тільки повеліває, щоб непорушно зберігали Його заповіді".

Це почувши, цар роз'ярився вельми і пробув довгий час безголосий. Відтак, не можучи противитися словам її, відповів: "Полиш нас тепер, щоб учинили жертву, а по тому вислухаємо твої слова". Здійснивши погане своє торжество, нечестивий цар повелів привести святу у свої палати і сказав їй: "Скажи нам, дівице, хто ти є і яка суть слів, що їх говорила ти нам!" Вона ж відповіла: "Я є дочка царя, який був перед тобою, називаюся Катерина, навчена всього мистецтва: письмен риторських і філософських, землемірства та інших премудростей, але все це зневажила як марнотне й безкорисне і зволила уневіститися Владиці Христові, що каже через пророка Свого таке: "Погублю мудрість премудрих, і розуму розумних відкинуся". Цар же, дивуючись розуму її й бачачи таку доброчесність та красу, гадав, що була народжена не від смертних батьків, а є якась богиня з богів, яких він пошановує. І ледве віру йняти хотів, що від земнородних є такої невимовної краси дівиця. Її ж привабливістю поранившись, говорив слова любодійні. Свята ж, збагнувши його беззаконну думку, рече йому: "Біси, яких ви, наче богів, пошановуєте, зваблюють вас, і нерозумні похоті ваблять вас. Я ж вважаю себе за землю і тлін, створив-бо мене Бог за Своїм образом та подіб'ям і такою пошанував мене красою, щоб від цього найбільше подивувалися люди премудрості Творця, що для такого поганого й тлінного лиця зміг дати добророзум'я й таку красу". Озлобився цар на такі її слова й рече: "Не кажи зле про богів, котрі мають безсмертну славу". Свята ж насупроти відповіла: "Коли захочеш трохи струсити млу й запаморочення зваби, збагнеш поганство своїх богів та й пізнаєш істинного Бога — вимовлення самого імені Його, а чи хрест, у повітрі зображений, проганяє твоїх богів і губить їх. І коли велиш, явлю тобі істину ясно". Цар же, бачачи вільну її мову, не захотів бесідувати з нею, боячись її, щоб не здолала його словами своїми премудрими і не посоромила його. Але мовив таке: "Не добре є царю бесідувати із жінками. Зберу я премудрих філософів, щоб бесідували з тобою, — тоді збагнеш неміч своїх гадань і в наші догми маєш повірити". Це сказавши, повелів берегти сторожко святу діву. Відтак послав по всіх містах влади своєї таке писання:

"Цар Максентій премудрим філософам та мудрецям, котрі є в моїй області, радуватися. Всі, що премудрому богу Єрмію служите і закликаєте підвладних до розуму муз, прийдіть до мене, щоб загородити вуста одній премудрій жоні, котра з'явилася у ці дні й наругу чинить великим богам, найменовуючи діяння їхні байками та блудослів'ям, і так маєте виказати вашу отецьку премудрість — нехай вона прославиться між людей, а від мене приймете дари і воздаяння вашій праці".

Зібралися-бо найвиборніші мудреці, числом п'ятдесят, гострі на розум і багатосильні у мовленні. До них — бо рече цар таке: "Приготуйтеся старанно і без лінощів до мужнього подвигу супроти однієї дівиці, щоб змогли здолати її у словесному змаганні про богів; і не легковажте, що з жінкою маєте бесідувати, але готуйтеся, ніби мали б постати супроти мужнього та премудрого старця, — отак покладіть усе старання ваше і викажіть мудрість вашу, оскільки, як я вивідно збагнув її, перевищує в мудрості самого дивного Платона. Отож молю вас, щоб ви ніби супроти нього самого поставали, — отаке старання викажіть. І коли переможете її, то дам вам великі дари, коли ж переможені будете, наповнитеся невимовного сорому і замість дарів гірку смерть візьмете".

Коли це мовив цар, відповів один із найславніших та наймудріших філософів, кажучи: "Не бійся, царю, хоча й гострого розуму та жінка, одначе, як жінка, не може бути у премудрості досконала і в риторстві вправна. Повели лишень перед нами стати і побачиш, що, як тільки побачить таких і стількох філософів та риторів, відразу ж посоромиться". Цар же, вислухавши хвалька-філософа, наповнився весь солодощами та веселощами, сподіваючись, що сміливий та поганий язик переможе переповнену покірливості й Божественної премудрості дівицю. Тож повелів відтак привести святу перед себе — було зібрано на арену велику кількість людей, які хотіли бачити й чути змагання оте. Але перш ніж дійшли послані до святої, навідався із небес архангел Михаїл та й каже їй: "Не бійся, дівчино Господня, зараз-бо Господь твій дасть тобі премудрість до твоєї премудрості, щоб перемогла у словесному змаганні п'ятдесятьох мудреців, і не тільки вони, але й багато хто вірити мають через тебе, і всі мучительні вінці приймуть". Це сказавши, відійшов архангел. Зайшли ж послані, взяли її і привели перед царя і перед філософів, щоб бачили всі, і тоді доблесний отой філософ, котрий хвалився, сказав гордо до святої Катерини: "Чи ти це є, котра безсоромно і бездумно докоряє богам нашим?" Свята ж покірливо йому відповіла: "Це я, одначе не безсоромно і не бездумно, як ти сказав, але кажу те помірковано та любоістинно, що боги ваші є ніщо". Мовить мудрець: "Оскільки великі віршотворці найменовують їх високими богами, як ти зворушуєш язика свого з таким дерзновенням на них; од них-бо ти прийняла премудрість і приєдналася ти до солодощів їхніх дарів". Вона ж відповіла: "Я не від ваших богів, але від мого єдиного істинного Бога премудрість маю безкоштовно, бо Він сам Премудрість та Життя. І коли хто Його боїться та й береже Його божественні повеління, той воістину є філософом; діла ж богів ваших і повідання достойні сміху й докору та й наповнені зваби. Одначе скажи мені: хто із великих віршотворців твоїх і як богами їх найменував?" Мудрець каже: "Перший наймудріший Омир^а, молячись до Дія, каже: "Зевсе славніший, превеликий боже та інші безсмертні боги". Також і преславний Орфей, дякуючи Аполлонові, каже таке: "О сину Латонів, що здалеку стріляєш! Сильний Фебе, що все доглядаєш і царюєш над смертними й безсмертними, сонце, узяте в золоті крила". Такі найперші і найславніші віршотворці пошановували богів і безсмертними їх явно називали. Не зваблюйся-бо ти і не поклоняйся Розіп'ятому, як Богові, Його ж бо ніхто із давніх мудреців Богом не називав і ніхто не знав Його як Бога". Відповіла свята Катерина: "Той же Омир ваш в іншому місці говорить про найбільшого твого бога Дія, що є він неправдивий звабник та лукавий і що хотіли зв'язати його інші боги: Їра, Посейдон та Атена, коли б не втік і не сховався. Подібно й іншого багато на зневагу богів ваших книги ваші з'являють. А що сказав ти, що Розіп'ятого жоден давній учитель не ісповідував за Бога, то хоча б і не належало щодо Нього спитувати, що є Він Бог істинний, Творець небес та землі, та моря, сонця й місяця і всього людського роду, одначе задля правдешнього увірення покажу від ваших книг свідчення. Почуй, що про нього премудра Сивилла ваша говорить, свідчачи про його Божественне воплочення та спасительне розіп'яття: "Згодом один прийде на багаточасну цю землю, і без гріха буде плоть та й звільнить тління безтрудними Божества межами, незцілимих страстей зруйнує тління, і до нього заздрість буде від невірних людей, і на висоті повішений буде, ніби смерті достойний". Почуй і правдивого свого Аполлона, як невільно він сповідав істинного Бога Ісуса Христа, принуджений бувши від Його сили: "Один мене, каже, — примушує Небесний, котрий є Світлом Трисвітлим, Богом є, котрий постраждав, але не саме Божество постраждало, бо надвоє є: і смертний плоттю, і чужий для тління — Той є Богом, Муж, котрий усе терпить од смертних: хреста, докуку, поховання". Це каже Аполлон про істинного Бога, Який є безначальний, як і Той, що народив Його, і так само завждисущий, начало й корінь, джерело створених усіх благ; створив світ із небуття, щоб бути міг, і утримує його; єдиносутній є Отцю, став людиною заради нас і ходив по землі, наказуючи, навчаючи і добродіючи людям; також смерть прийняв за нас невдячних, щоб звільнити від першого засуду і щоб прийняли колишню насолоду й блаженство, і так розчинив для нас знову райські ворота, що злом ми зачинили, і воскрес за три дні, зійшов на небеса, звідкіля і сходив, і послав Духа Святого учням Своїм; вони ж пішли у цілий світ проповідувати Його Божество, в яке належить і тобі вірувати, філософе, щоб пізнав істинного Бога; і будеш рабом Його, Котрий є милостивий і благоутробний і закликає тих, що зогрішили: "Прийдіть до Мене, усі струджені та обтяжені, і Я вас заспокою". Повір, отож, відтак своїм учителям та богам — Платону, кажу, Орфею ж і Аполлону, — котрі чисто і ясно, хоча й не бажали, сповідували Христа Бога". Це й багато іншого говорила премудра Катерина, здивувала філософа, і став безголосий, не можучи нічого аж зовсім говорити насупроти. Цар же, побачивши його так переможеного і здивованого, повелів іншим бесідувати зі святою дівою. Вони ж відрікалися, говорячи: "Не можемо стати супроти істини. Коли ж бо начальник наш замовк переможений, то ми що маємо казати?" Тоді цар роз'ярився, повелів розпалити великий вогонь посеред міста, в якому спалити всіх філософів та | мудреців. Ті ж, почувши такого присуда й вирішення царське, припали до ніг святої, просячи її, щоб помолилася за них єдиному істинному Богові, аби простив їм усе, в чому в невіданні зогрішили, і хай сподобить їх святого хрещення й дару Пресвятого Духа. Свята ж сповнилася солодощів та радості і сказала їм: "Воістину блаженні ви і щасливі є, бо, тьму покинувши, пізнали світло істини, а тлінного на землі царя зневаживши, приступили до Небесного нетлінного. Безсумнівно-бо на милість Його сподівайтеся і віруйте, що вогонь, яким вас страшать нечестиві, буде вам за хрещення і драбиною, що в небо виводить. У тому вогні очиститеся від усілякої скверни плоті й духа і віднайдетеся як чисті, світлі зорі перед Царем слави, і будете Йому улюбленими друзями". Коли сказала це свята, звеселила їх такими сподіванками і назнаменувала кожному на чолі печатку Христову — хреста святого, і пішли з радістю на мучення. Воїни ж укинули їх у вогонь у вісімнадцятий день листопада-місяця. Ввечері пішли деякі благочестиві та христолюбні люди зібрати мощі їхні і знайшли всіх цілими — і волосина їхня у вогні не згоріла. Тим чудом багато хто до пізнання істини навернувся, і мощі ті чесно поховали в пристойному місці.

Цар же мав усю турботу свою щодо святої Катерини — у який би спосіб навернути її до свого безчестя. Не досягши нічого через філософські силогізми, почав ласкою та лукавством зваблювати її, кажучи: "Послухай мене, добра дочко, що раджу тобі, дітолюбний батько твій. Поклонися великим богам, передусім же мусикійському Єрмію, котрий прикрасив тебе такими філософськими даруваннями. Я ж розділю з тобою царство своє, боги мені у свідки, і віддам тобі половину влади моєї, і будеш зі мною жити, веселячись ненастанно". Свята ж, премудра бувши, збагнула його лукавство та звабу і каже йому: "Відкинь, о царю, лукавство і не вподоблюйся лису. Я ж бо єдине скажу тобі: християнка я є і зволила уневіститися Христові, Його єдиного маю за Жениха й Дорадника, і красу дівства свого маю, а одяг мучеництва бажаю над земні царські багряниці". Цар же знову рече: "Принуджуєш мене, хоча й не хочу, щоб збезчестив достойність твою і красне твоє тіло обклав ранами". Свята ж відповіла: "Чини, що хочеш, бо тимчасовим безчестям будеш мені спосібником до слави вічної, і велика кількість людей, як сподіваюся, вірити почне у мого Христа, і з твоєї палати численні підуть зі мною до священних небесних світлиць". Так прорекла свята; Бог же, з висоти дивлячись, привів до здійснення пророцтва оті. Відтак цар розгнівався вельми, повелів стягти з неї порфиру й, оголивши, бити її немилосердно воловими жилами. І били слуги мученицю дві години міцно по плечах і по череву стільки, аж доки дівоче її тіло роздробилося ранами і стало від виразок потворне, як раніше було красне й прегарне, і кров, ніби ріка, текла, і земля нею обагрилася. Свята ж стояла з такою мужністю й доблестю, що ті, котрі дивилися, чудувалися вельми. Пізніше повелів той дикий звір посадити її до темниці і не дати їй ані їжі, ані пиття, доки не намислить, якими муками погубить її.

Августа ж, царева дружина, мала велике бажання бачити лице святої Катерини, бо полюбила її вельми, почувши про чесноти її, і премудрість, і мужність, найбільше ж через одне видіння, яке побачила уві сні, воно нижче буде розказане. Від того уразилася серцем любов'ю до неї настільки, що заснути не могла. Вийшов-бо цар із міста із якоїсь причини і загаявся там кілька днів; знайшла цариця пригідний час, щоб добутися бажаного. Був же один великий князь, друг вірний царський, саном воєвода, на ймення Порфирій, людина добророзумна; йому повідала Августа таємно про наміра свого, кажучи так: "В одну із минулих ночей побачила я у своєму видінні Катерину, яка сиділа посеред юнаків багатьох та красних дів, одягнена в білі одежі. І таке сяйво виходило від лиця її, що не могла дивитися на неї. Вона ж посадила мене поблизу себе і поклала на мою голову золотого вінця, кажучи: "Владика Христос посилає тобі цього вінця". Відтоді маю таке бажання побачити її, що не знахожу спокою серцю своєму. Молю-бо тебе, учини якось, щоб побачила її таємно". Порфирій же відповів: "Я виконаю бажання твоє, царице!"

Коли ж настала ніч, узяв воєвода двісті воїнів і пішов із царицею до темниці, і, давши сторожі гроші, ввійшли до святої. Як глянула цариця, здивувалася світлості лиця її, котре цвіло Божественною благодаттю, і, впавши миттю до ніг її, зі слізьми почала говорити: "Тепер я є щаслива й блаженна цариця, що сподобилася бачити тебе, яку безмежно бажала зріти, і жадала, як олень, чути медоточного язика твого; і тепер, як сподобилася бажання здійснити, не печалюсь уже, хоч би життя та й царства позбавлена була. Веселюся серцем та душею, приймаючи таке солодке осяяння від гарного бачення тебе. Блаженна ти й достойна похвали, що до такого Владики пристала, від якого прийняла такі дарування". Свята ж відповіла їй, кажучи: "Блаженна є і ти царице! Адже бачу вінця голови твоєї, піднятого ангельськими руками у висоту, його маєш за три дні прийняти за малу муку, яку перетерпиш, щоб піти до істинного Царя царювати вічно". Вона ж рече їй: "Боюся мук, а найбільше супряжника, бо жорстокий він є і нелюд". Каже їй свята: "Дерзай, матимеш у серці Христа, який допоможе тобі, щоб не наблизилася до душі твоєї жодна мука, тільки трохи поболить тіло твоє тут дочасно, а там заспокоїться навічно". Коли це проказала свята, спитав її Порфирій, кажучи: "Що дарує Христос тим, які в Нього вірять, оскільки хочу і я в Нього вірити і воїном Його бути?" Рече йому мучениця: "Чи ж не читав ти, чи ж не слухав християнського писання?" Відповів Порфирій: "Із малих літ у бранах управляюся, а про інші речі турбот не мав". Каже йому свята: "Не може язик виповістити про те добро, що його преблагий Бог і Людинолюбець уготував тим, котрі люблять Його і бережуть повеління". Тоді Порфирій, наповнившись безмірної радості, повірив у Христа із двомастами воїнів і з царицею, і поцілували всі із благоговінням мученицю та й відійшли. Милостивий же Людинолюбець Христос не покинув святої Своєї нареченої без піклування стільки днів, але, як дітолюбивий батько, дбав про неї і посилав їй їжу через одну голубицю на всяк день. Також і Сам добрий Подвигоположник прийшов відвідати її зі славою великою і з усіма небесними чинами й більше укріпив мужність її, і наповнив її дерзновенням, кажучи: "Не бійся, улюблена Моя наречена, бо Я є з тобою, і жодне мучення не наблизиться до тебе, а терпінням своїм багатьох до Мене навернеш і багатьох вінців сподобишся!" Такими словами Господь її утішив та й відійшов.

Назавтра став на судищі цар і повелів привести мученицю, котра увійшла до царської (палати) з духовною благодаттю і зі солодкою тією світлістю, аж і наближені озорилися нею. Здивувався цар вельми і гадав, що хтось давав їй їжу в темниці і через це не ослабла ані не змінила краси лиця свого через стільки днів. Хотів покарати сторожу, але свята Катерина, щоб не були інші мучені неповинно через неї, ісповідала істину, кажучи: "Знай, царю, що мені їжу не подає людська рука анітрохи, але Владика мій Христос, Котрий турбується за рабів Своїх, — Той живить мене". Цар подивувався на таку красу і захотів знову спокусити її ласкою та улесністю, кажучи їй: "Тобі належить царювати, дочко, сонцевидна дівчино, котра й саму Артеміду перевищує красою; прийди-бо принеси жертви богам, щоб царювала з нами, і проживеш життя прерадісне. Молю тебе: не побажай погубити такої привабливості та краси мученнями". Каже свята: "Я є земля і тлінь, уся ж краса, як цвіт, зів'ядає і, як сон, зникає від малої немочі чи від старості, а після смерті цілком зігниває — не турбуйся про привабливість та красу мою". Коли так бесідували свята із царем, один єпарх, на ім'я Хурсаден, жорстокий норовом і немилосердний мучитель, бажаючи показати царю любов і доброхіть, мовив: "Я, царю, винайшов одне мучення, яким ту дівицю переможеш. Повели учинити четверо дерев'яних коліс на одній вісі і до них прибити навколо списи та інше гостре заліззя. Два ж бо кола нехай обертаються управоруч, а два — уліворуч, а посеред них нехай буде зв'язана дівиця, і так колеса, крутячись, роздроблять плоть її. Але спершу нехай колеса обертаються вільно перед очима її, щоб, бачачи їх, злякалися жорстокого мучення і прихилилася до волі твоєї; коли ж ні, то нехай прийме таку гірку смерть". Сподобалося цареві єпархова порада, і повелів учинити такі колеса. Привели святу на люте те мучення; крутили колеса вільно довго перед очима її, щоб злякати. І каже їй мучитель: "Бачиш, яка уготовлена тобі мука? В ній маєш прийняти гірку смерть, коли не поклонишся богам". Вона ж відповіла: "Казала тобі багато разів про наміра мого, більше не трать часу, але чини, що хочеш". Він-бо, бачачи, що не може застрашити її і від Христа відвернути, повелів на колеса прив'язати її й обертати сильно, щоб гостренним заліззям роздроблена була на частини і померла найлютішою смертю. Коли почалося таке мучення, раптово зійшов із небес ангел Господній, звільнив святу від вуз цілу й неушкоджену, колеса ж розтрощив на частини, які від такого розбиття розліталися і багатьох невірних уразили та й умертвили. Народ, що стояв поблизу, побачивши преславне таке чудо, закликав: "Великий Бог християнський!" — а цар із ярості поморочився, і лютував, і мислив знову винайти на мучення нову муку.

Цариця ж, почувши про те чудо, вийшла зі свого палацу і викрила царя, кажучи: "Воістину юродивий ти і незмисленний, коли дерзаєш боротися із живим Богом і мучити неправедно рабу Його". Цар, несподівано таке почувши, роз'ярився, й лютував, і став над усіх звірів нелюдом. Покинув святу Катерину, звернув ярість на супряжницю свою, забувши природну до неї любов, і повелів принести великого ковчега та наповнити його оливом, щоб був нерухомий. У ковчежне покриття набив цвяхів, сочки жінки своєї вклав між ковчегом та покриттям і тим пригнітив їх вельми, — боліло від того невимовно. Гнітив так її сочки доти, доки силою не відторгнулися, а блаженна Августа, терплячи той невимовний біль, раділа, що за істинного Бога страждає, до Нього молилася, щоб послав їй із висоти поміч. Коли ж було відірвано їй сочки, текла кров, як ріка, і всі, що там стояли, переповнилися жалістю і співчували тій, котра так терпить гірку й нестерпну муку. Кровоядець же той немилосердний не помилував дружини своєї, але повелів їй голову відсікти мечем. Вона ж такий наказ радісно прийняла, кажучи до святої Катерини: "Рабо істинного Бога! Учини молитву за мене!" Вона ж рече їй: "Іди з миром, щоб царствувати із Христом вічно!" Й усічена була блаженна цариця поза містом у двадцять третє число листопада. Стратилат же Порфирій уночі взяв її тіло й поховав чесно. Назавтра ж із вошами своїми, які повірили у Христа, постав перед царем, говорячи: "І ми християни є, воїни великого Бога!" Цього чути не стерпів цар, зітхнув із глибини серця і сказав: "Агей, загинув! Та ж бо позбувся чудового Порфирія!" Тоді обернувся до інших воїнів і сказав: "І ви, воїни мої люб'язні, звабилися і від богів батьківських відступилися? Чим зогрішили вам боги, що покинули їх?" Вони ж не відповіли на це й словом, тільки Порфирій мовив: "Через віщо минаєш голову, а запитуєш ноги? Зі мною бесідуй". Цар же рече: "Лиха голово, ти винуватець погибелі їхньої!" Не міг більше говорити від ярості й повелів відсікти всім голови, і так померли. І здійснилося пророкування святої Катерини, котра сказала цареві, що багато з палацу його повірить у Христа Бога.

Тоді мучитель, привівши Катерину на судище, сказав їй: "Велику скорботу й марноту вчинила ти мені: звабила жінку і мужнього мого Стратилата ти погубила, котрий був усією силою воїнства мого, та й іншого багато лихого трапилося мені через тебе. Тож належить тебе погубити немилосердно, але прощаю тобі, бо шкодую погубити тебе, дівчину таку красну й премудру. Вчини ж волю, люба моя, принеси жертви богам, й учиню тебе собі царицею, й ніколи не скривджу тебе, і не вчиню жодного діла без твоєї поради, і проживеш зі мною у таких веселощах та блаженстві, в яких ані одна ніколи не жила цариця". Це й багато іншого говорив лукавий, зваблюючи вибрану наречену Христову, але не міг звабними своїми словами розлучити її із Христом, із Яким вона міцно зв'язалася істинним союзом любові. Тоді побачив, що ані ласками, ані обіцянками, ані проханнями, ані погрозами й муками не може зм'якшити твердішої від діяманта, тож видав щодо неї вирока, аби була відсічена їй голова за містом. Взяли ж бо її воїни, повели на місце усічення, пішов слідом за нею люд численний чоловіків та жінок, які плакали за нею, що мала загинути, як вони гадали, така премила й премудра дівчина. Кращі із жінок і доброродніші говорили до неї, ридаючи: О найкрасніша й пресвітла дівчино! Через віщо така ти жорсткосердна й перевагу даєш смерті, а не солодкому життю? Заради чого губиш марно й дочасно цвіт юності своєї? Чи не ліпше послухати царя і насолоджуватися великим добром у житті цьому, аніж умерти окаянно?" Вона ж відповіла: "Покиньте безкорисно плакати, а більше радійте, бо я тепер бачу улюбленого Жениха Ісуса Христа, Творця і Спаса мого, Котрий є красою мучеників, і вінцем, і славою, і закликає мене до невимовних райських доброт, щоб я з Ним царювала, — і возвеселюся у вік безконечний. Не за мною, а за собою плачте, бо за невір'я ваше підете у вогонь безконечний мучитися навіки".

Досягши ж місця кончини, учинила таку молитву: "Господи Ісусе Христе, Боже мій! Дякую Тобі, що поставив Ти на камені терпіння ноги мої і справив Ти стопи мої, простягни тепер пречесні долоні Свої, що їх на хресті поранив Ти, і прийми душу мою, яку в жертву приношу Тобі заради любові Твоєї. Пом'яни, Господи, що плоть і кров я є, і не попусти, щоб від лютих спитувачів на страшному Твоєму суді явилися зогрішення мої, удіяні в невіданні, але омий їх кров'ю, що її проливаю за Тебе, й уладь, щоб тіло це, котре заради Тебе муками уранене й мечем усікається, невидиме було ворогам Твоїм, котрі гонять мене. Доглянь із висоти своєї, Господи, й на людей, котрі тут поруч є, і настанови їх на світло пізнання Тебе, і тим, котрі закличуть через мене всесвітле ім'я Твоє, дай, що просять на користь, щоб від усіх оспівувалася велич Твоя навіки".

Так помолившись, рече мучителеві: "Кінчай повелене!" Він-бо витяг меча, відсік чесну її голову, і потекло з рани молоко замість крові. Чесні ж її мощі в той-таки час (як бачили те достойні вірні) взяли святі ангели й перенесли їх чесно на гору Синайську на славу Христа Бога, що з Отцем та Святим Духом у єдиному Божестві царює навіки. Амінь.