Один юнак на ім'я Йоан прийшов з Едесу з батьками в Антіохію. Батьки ж хотіли його поєднати шлюбом, нагледіли дівчину одну гарну на ім'я Марта і просили батьків її, щоб віддали її у співжиття синові їхньому. Вони ж казали про те дівчині, але не погоджувалася дівчина на шлюб, хотіла уневіститися Христові і Йому зберегти своє дівство чистим. Примушувана від батьків до шлюбу, побігла в церкву на передмісті антіохійському і, впавши, молилася зі сльозами, аби влаштував Господь щодо неї корисне. І було їй там божественне видіння, яке веліло, щоб покорилася батькам і виходила заміж. Поклалася тому дівчина на волю Господню, вийшла заміж за Йоана і була йому не лише в житті помічницею, але й до спасення керівницею, наставляла його на всіляке діло благе — і прикрашали життя своє постом, повстримністю і молитвами, намагаючись угодити Богові. Часто ж чесна Марта приходила до церкви Предтечі й молилася належно з великим старанням до святого Йоана Предтечі, аби виклопотав їй у Бога своїми молитвами благодать ту, щоб народити дитину, хлопчика. Й обіцяла, якщо народить, принести його, як же колись Анна Самуїла, на службу Богові. Через рік явився їй, коли в церкві на нічній молитві задрімала, святий Йоан Предтеча, кажучи: "Уповай, жінко, прийнята молитва твоя, й отримаєш прошене. Це ж тобі знаменням Божого благословення нехай буде: прийми пахощі ці (дав же їй груду кадила пахучого) і покади тим удома". Збудившись із дрімоти, Марта знайшла в руці груду кадила, його ж пахощі невимовні. Тоді знову явився їй Предтеча, кажучи: "Іди до мужа свого, зачнеш-бо сина і даси йому ім'я Симеон, молоко з правої груді пити буде, до лівої ж цілком не торкнеться, буде-бо сином правиці. М'яса, і вина, і будь-якої людською майстерністю зробленої страви не куштуватиме, але хліб, і мед, і сіль, і вода — їжа його буде. Годиться тобі його в дитинстві всілякою увагою пильнувати, бо має бути посудиною святою на службу Господеві, Богові нашому. Через два роки від народження його маєш принести його сюди, в мою церкву, й охрестити. І коли хрещення благодаті сподобиться, тоді стане відомо, ким має стати дитина та". Марта ж від того видіння страху і радости невимовної сповнилася, велику віддавала вдячність Богові і святому Предтечі. Повернувшись у дім до мужа свого, зачала від нього, і, коли сповнився час, народила без болю сина, і назвала його Симеоном, і годувала правою груддю. Коли ж хотіла довідатися, чи правду святий Предтеча сказав їй у видінні, що народжене лівої груді не має торкатися, дала немовляті ліву грудь — дитина з плачем відвернула личко своє і цілком не хотіла її ссати. Ще ж і таке чудо було: якщо якогось дня мама куштувала м'яса чи вина, того дня дитина не хотіла ссати грудей і була голодна аж до ранку. Тож, розуміючи причину, чому дитина не їсть, мати стримувалася від м'яса і вина щодня і їла з постом, бо мав бути постник великий. Коли йому виповнилося два роки, принесли батьки його в церкву Предтечі й охрестили. Після хрещення ж дитина зразу промовила такі слова: "Маю батька і не маю батька, маю матір і не маю матері". І повторював ті слова до семи днів, через що батьки і всі, що те чули, дуже дивувалися й розуміли, що він має бути наслідувачем не земного, а небесного. Відняте від грудей дитинча годували хлібом, і медом, і водою, бо м'яса ані нічого вареного зовсім не хотіло прийняти. Коли ж п'ятий рік мала дитина, стався землетрус в Антіохії (за царювання Юстина Великого), при тому впала хата кам'яна, у якій жили Симеонові батьки, і помер батько його, падінням хати вбитий. Мати ж залишилася жива, бо в той страшний час землетрусу, Божим Провидінням, не була вдома, але пішла в одну молитовницю. І дитини також тоді не було вдома, але в церкві святого первомученика Стефана, Богом захищена, збереглася ціла. Вийшло дитинча з церкви, не знало, куди йти, бо багато домів попадало, і не могло пізнати, де його дім. Блукало, ходячи по руїнах антіохійських, допоки одна жінка благочестива, яка знала його батьків, знайшла дитину Симеона, що заблукав, взяла його на руки і принесла на гору, що була поблизу града, де сама жила. А блаженна Марта, мати Симеонова, бачивши, що впав її дім і ніхто в ньому не зостався живим, думала, що з чоловіком загинула і дитина, привалена кам'яними стінами. І ридала дуже. Через сім днів явився їй святий Иоан Предтеча і розповів, що дитина жива і де перебуває. Вона ж пішла на гору ту, знайшла Симеона у вищезгаданої жінки, і розповіла та з подивом матері, що всі ті сім днів дитина ніякої не хотіла їсти їжі, лише двічі трошки хліба і води. Взяла мати сина, повела до Церкви Предтечі, там віддала дяку Богові і святому Предтечі за збереження дитини живою і повернулася. Одного дня думала собі Марта про видіння, які були їй щодо дитяти, і про дивні речі, які діялися вже в ньому, і не розуміла, ким далі має бути та дитина. Заснула і бачила видіння таке. Здавалося, що бачить себе з крилами і ввись здіймається, тримає в руках дитину і підносить її в дар Господеві, кажучи: "Таке твоє сходження бачити я хочу, о дитино, аби відпустив мене Творець мій з миром, сподобилася благословенною бути між жінками, бо віддаю Вишньому плід лона свого".

Після того була мати з дитиною на одному місці в Антіохії, що називалося Херувим, бо Тит, син Веспесіяна, царя римського, спустошивши війною Єрусалим, взяв з Єрусалимської церкви двох херувимів золотих, які над Кивотом Завіту стояли, і переніс їх до Антіохії — і тому що там херувими ті були поставлені, місце називалося Херувим. Там блаженна Марта із сином перебувала. І було хлопцеві Симеону таке видіння. Бачив Господа нашого Ісуса Христа, що на високому сидів престолі, і невимовна кількість праведних звідусіль до нього сходилася, і відкрита була книга життя, і відбувався суд, і видно було зі Сходу Рай насолод, і із Заходу геєну вогненну. І сказав до нього Дух Святий: "Почуй, дитино, і зрозумій, що тут бачиш, постарайся догодити Богові, щоб сподобитися чести зі святими. Й отримаєш невимовні блага, для тих, хто любить Бога, приготовані". З того видіння нарозумилося дитинча божественною премудрістю, і далося йому відкриття невідомого і бачення тайн чудесне. Через мало днів побачив одного мужа, дивного на вигляд, у білий одяг одягненого, який говорив до нього: "Йди за мною". І пішов за ним Симеон. І вів його муж, що явився, у край Тиверинський, що межував із Селевкією і підпорядковувався їй. І привів на місце одне, що називалося Псла. Там хлопець в горі пустельній перебував зі звірами, як із ягнятами, їх-бо лише мав співмешканцями. Люди ж його цілком не бачили. Вночі ж і вдень світло невимовне осявало його, годував же його той муж, що привів його туди, часто йому являючись і наставляючи у всьому, і їжу у час потрібний подавав. Тоді через якийсь час, того мужа настановою, вийшов на верх гори і знайшов там малий монастир, ігумен якого, святий на ім'я Йоан, стояв на стовпі. Тому ігуменові бували часті видіння про Симеона, що мав до нього прийти. Часом бачив дитину, яку в білому одязі колісниця в монастир його везла, деколи в повітрі летіла і над монастирем кружляла, колись на стовпі світловому стояла і зі стовпом до монастиря зближалася. Бачив же й ангела, що показував йому дитину ту і казав: "Це той, через кого спасення отримаєш". І розповідав ігумен про ті видіння чорноризцям, що з ним були. Коли ж, Божим керуванням, прийшов у монастир його Симеон блаженний, дивувалися ченці, як таке мале дитинча, що ледь шість років мало, змогло через таку пустелю йти і в монастир потрапити. Ігумен же Иоан зі стовпа побачив, пізнав зразу хлопця, бо його у видінні багато разів бачив, і вельми зрадів через нього, і прикликав його до себе, взяв на руки, і поцілував, і зі сльозами дякував Богові. Був же той хлопець з лиця дуже гарний: волосся русяве, очі світлі і любі, самим виглядом доброту виявляв, лагідний, мовчазний, у відповіді швидкий, у словах розумний, небесних дарів сповнений. І перебував у монастирі тому окремо, у мовчанні. Піст його був такий: часом через три дні, часом через сім, а коли через десять їв сочевицю, розмочену у воді, а води пив мало. Тому блаженний ігумен-стовпник Йоан дивувався вельми. Був же в монастирі тому мирянин один, що випасав стадо, він, бачачи надприродний піст хлопця, заздрістю диявольською зрушився і хотів його вбити. І коли мав розпочати задумане своє погане діло, зразу всохла йому рука, і боліло тіло вельми, і був при смерті. І, не хотячи, визнав гріх свій перед ігуменом і блаженним отроком Симеоном з покаянням.

Хлопець же, незлостивий, не лише пробачив йому гріх той, а й помолився за нього до Бога, і руки його всохлої торкнувся — і зразу зцілилася рука, і всім тілом став здоровий. З того часу ігумен і брати вельми шанували блаженного цього отрока як того, кого Господь з материнського лона вибрав й освятив на службу свою. Тоді попросив блаженний Симеон, щоб збудували йому стовп поблизу авви Иоана, — і зразу, за його бажанням, збудували стовп при стовпі Иоановому. І вийшов на нього хлопець семилітній, у чернецтво від преподобного Йоана одягнений. І став, наслідуючи отця свого авву Йоана-стовпника.

На початку стояння явився йому Господь наш Ісус Христос в образі дитини, невимовною сяючи красою. Його побачивши, святий Симеон усім серцем любов'ю до Нього запалав — пізнав-бо, що то Владика його і, відважившись, мовив: "Господи, як Тебе розіп'яли юдеї?" Господь же хрестоподібно руки простер, кажучи: "Так, юдеї Мене розіп'яли, проте Я сам захотів розіп'ястися. Ти ж буть мужнім і кріпися, співрозпинайся зі Мною щодня". Відтоді Божий угодник забув про своє тіло і, безтілесним уподібнюючись, ангельське мав життя. І перевершував у подвигах старця свого: співав старець щоночі тридцять псалмів, а Симеон співав п'ятдесят, часом вісімдесят, часто ж і цілий Псалтир за одну ніч закінчував, анітрохи не дрімаючи. Також і цілий день, не вмовкаючи, славословив Бога. Старець же, жаліючи його і боячись, щоб не знеміг від таких подвигів, переконував, кажучи: "Дитино, не роби такого труду, що силу людську перевершує, бо й нам спочити не даєш. Досить тобі, що з пелен співрозп'явся Христові, годиться тобі і про тіло своє мати хоч малу турботу, сон йому короткий дозволяти і давати їжі в міру, щоб зміг до кінця понести труди постницького життя. Не занечищує-бо людину їжа і пиття. Каже Господь у Писанні: "Всіляке зілля їстівне у їжу дав Я вам". Відповів старцеві Симеон блаженний: "Хоч і не осквернює їжа людину, проте нечисті помисли породжує і потьмарює розум, вкоріняється і потовщує пристрасть, перетворює духовну людину в тілесну, прибиваючи думки її до земних прагнень. Нам же, що вдень і вночі в законі Господньому повчаємося, треба боятися, аби нас не захопили сонні примари і щоб ми не занепали, як же говорить пророк: "Тане душа моя від смутку". Більше ж: недрімним чуванням належить відкривати уста на Боже славословлення, аби прикликати зовні благодать Святого Духа. Але що тобі, отче, до слів моїх, я собі самому, а не иншим закони кладу, мені-бо нужда наполягає молоде моє тіло настільки вгамовувати суворістю". І дивувався старець такій благорозумній відповіді хлопця. Осяяний був Симеон світлом Святого Духа, відкрито йому було все диявольське царство і всі примари. Бачив-бо самого найголовнішого князя пітьми, що сидів на престолі великому, мав вінець, що блищав на голові його, полки ж демонські стояли перед ним. Видно було перед ним усі до суєтної зваби приготовані прикраси: золото, срібло, каміння коштовне і маргарити. Все ж те наче болото було. І чути було голос труб, сопілок, і ріжки, і різні музичні свищики. І видно було гріх в образі дівчини вродливої, за нею ж, як слуги, ішли ті, що штовхають і зваблюють на гріх людей, — спокусники. Там було видно дух пронирности, дух нечистоти, дух ліні і дух сріблолюбства, що роззявився ненаситним ротом і хотів поглинути цілий світ. Ті звабливі духи намагалися і Симеона до гріха спокусити, і прикликали його на гріх словами любодійними. Але він звичайною зброєю — знаменням хресним — загородився й, ім'я Христове прикликавши, усі ті бісівські привиди відігнав від себе, як же світло сонця пітьму відганяє. Поглянувши на церкву, бачив престол Божий, з нього ж вийшла слава Божа, осяяла Симеона, і посланий був до нього з церкви один із патріярхів, що мав у руці миро пахуче. Його виливши на голову Симеонові, помастив його і мовив: "Силою помазання цього проженеш бісів, Божественною ж силою зверху підперезавшись, посічеш їх тисячу — і позбудешся їхньої пітьми. Дерзай тому, покладаючись на Творця, бо нічого не зможе ворог на тебе. І син беззаконня не скривдить тебе. З тої години блаженний Симеон прийняв владу над духами нечистими, і почав їх виганяти з людей, і від усіляких хвороб зцілювати.

Одного дня раб Божий Симеон Стовпник сказав до блаженного старця свого Йоана Стовпника: Отче, небагато днів перед цим показав мені Господь володарювання сатанинське, згубні його багатства, і бачив я підступ його, як намагається піднімати боротьбу на добродійних". Сказав до Симеона Йоан: "Бог, дитино, хай береже тебе від підступів його". Продовжив Симеон: "Проклята сила сатанинська, хоч і багато на нас зла винайти старанно намагається, але нічого не досягне". Старець же, бачачи, як дитина має за ніщо ворожі спокуси, і боячись, щоб у зарозумілість не впав, сказав до нього: "Проте боятися нам, о дитино, треба різноманітних цих підступів й уповати на чесноту нашу, бо в залізне взуття взувся ворог наш, завжди пастки на юних чорноризців влаштовує, і якщо коли виявить в них для себе час зручний, зразу з насильством нападає і важку на них боротьбу піднімає. Молитися ж більше годиться нам до Бога, і прикликати Еммануїла, щоб був завжди з нами й уневажнив усю ворожу силу". Цю їхню бесіду чув сатана і сповнився гніву, скреготав зубами на юного. Тоді страшними примарами почав нападати на нього, перетворюючись у лютих зміїв і звірів, і кидався на нього вдень і вночі, наче зразу пожерти хотів. Блаженний же Симеон, допомозі Вишнього себе віддаючи і зброєю хресною загроджуючись, говорив: "Не злякаюся страху нічного, стріли, що летить вдень, речей, що з пітьмою приходять, від нечисті і біса полуденного". Місяця ж грудня однієї ночі в другу сторожу диявол зібрав усі свої полчища, найшов на нього несподівано, вельми галасуючи, і, знявши накриття, що було над блаженним Симеоном, скинув у діброву. Рука ж Господня була на хлопцеві, утверджуючи його, і стояв блаженний непорушно не лише тілом, а й великодушністю: нітрохи не боявся нападів ворожих. Тоді зрушив диявол з моря вітер сильний і збурений, і дух бентежний, і були страшні громи та блискавки, вдаряли цілу ніч у стовп Симеона. Преподобний же Йоан думав, що вбили ті страшні громи Симеона, плакав і прикликав чорноризців, щоб пішли подивилися, чи живий хлопець на стовпі. Чорноризці не дали відповіді, і пострахів тих боялися, і з келії вийти не хотіли, і ненавистю на хлопця від диявола зрушені були. Говорили між собою: "Де нині піст його, що людські сили перевищує? Де подвиги його? Де чуда? Хай поможе собі сам". Блаженний же отрок Симеон, чуючи, як плаче над ним старець його, покликав його, кажучи: "Не сумуй за мною, отче, благодаттю-бо Христовою покритий я, ніякого зла не зазнав і диявола осоромив". Коли ж настав день, пішли чорноризці на стовп Симеонів, думаючи знайти хлопця мертвим. І, побачивши його живим і веселим, що лицем світився, як ангел Божий, засоромилися. І сварив їх старець Йоан, і встидав, коли верталися у свої келії. Чув же про блаженного Симеона Єфрем, архиєпископ Антіохійський, як в гостроті життя перебуває, прийшов побачити його. І побачив хлопця юного, настільки в чеснотах досконалого і Христові співрозп'ятого, — прославив Бога зі сльозами і повернувся у град, розповідав усім на користь про суворе постницьке перебування раба Христового. Почало до нього багато з ченців і з мирян приходити: одні бачити його хотіли, инші ж богонатхненною бесідою його насолодитися бажали, ще инші ж зцілення тілесним своїм недугам від безкорисливого лікаря шукали. Попросив якось блаженний від тих, що приходили до нього, мотузку волосяну і потай обвив нею ціле тіло своє по нагому. Вгризся ж шнур до костей, і багато крови виливалося з рани, і волосяниця його кров'ю змочувалася, прилипла до тіла його. І гнила на ньому плоть, він же терпів те доблесно. Почав же виходити сморід від плоті його, що гнила. Брати ж виходили до нього на стовп, намагалися довідатися, звідки такий сморід, і ледве довідалися, і сповістили те авві Йоанові. Той же обурений був таким ділом, звелів зняти помалу шнур з тіла Симеонового, і заборонив йому, щоб таке суворе катування чинив своєму тілу.

Мав же блаженнний Симеон благодать учення, що виходила, як ріка, з уст його. І скликав старець братів, велів святому, щоб говорив до них повчальне слово. І сам з насолодою слухав його. І був юний отрок для старих ченців премудрим і корисним учителем, діяв-бо в устах його Дух Святий. І дивувалися благодаті премудрости, що виходила з уст його. І називав старець Симеона новим Давидом, розповідав же і про видіння, яке мав щодо нього уві сні. "Бачив, — казав, — божественну якусь силу, що мала у правиці соти медові, і вгиналися над головою хлопця, і тік мед із сот по голові його".

Инший же знову старець питався: "Чи є голуби на стовпі цьому?" Відповіли йому брати: "Ні". Мовив старець: "Я бачив світлоносного голуба, який через дверцята до хлопця залетів і за якийсь час знову вилетів. І ввись до небес здіймався". Коли так вони між собою розмовляли, був блаженний Симеон у піднесенні і бачив, що його піднято у висоту, і далеко у всіх частинах вселенної літав. Тоді по семи драбинах виведено його вгору, і там, подібно до святого апостола Павла, бачив те, що око не бачить, і чув те, що вухо не чує. І знову звідти звели його. І питав того, хто водив його: "Що я бачив?" Той же відповів: "Це сім небес, на які ти був піднятий. Тоді побачив Рай, і сад прекрасний, і палати превеликі й пресвітлі, і джерело мира витікало. Нікого ж там більше не бачив, лише Адама і розумного розбійника". Отямившись, розповів побачене старцеві своєму, і сказав йому той: "Благословенний Господь, о дитино, що дав тобі благодать таку". Хлопець же робив успіхи в постницьких трудах. Коли ж приходив до нього хтось, що не мав у що одягтися, скидав із себе одяг свій, віддавав йому, сам же сидів нагий. Робив те не лише влітку, але і взимку багато разів. Старець же знову, хоч той не хотів, вбирав його в одяг, аби не помер від холоду. А він бив себе в груди, плакав, кажучи: "Горе мені, окаянному: святих сорок мучеників холод і лід в озері перетерпіли Христа ради, я ж не можу сподобитися на малому померзнути морозі! Як уникну вічного скреготу зубів і як отримаю частку зі святими?" І ридав через те довго. Старець же засмутився, сказав: "Що далі хочеш собі робити, о Симеоне? Ножа тільки нема в тебе, щоб самому себе вбити". Через якийсь час Симеон таке винайшов собі катування. Сидів на ногах своїх цілий рік, і зігнили стегна його і литки. І сморід великий виходив від нього. Авва ж Йоан закликав лікаря, хотівши зцілити Симеонові рани. А Симеон усміхнувся, сказав: "Живий Господь мій, що не торкнеться до мене рука і допомога людська". Господь же несподівано подав йому здоров'я — і встав обома ногами і стегнами цілий, ані сліду рани не мав. І віддав дяку Богові, стоячи на колінах досить часу.

Надійшло свято П'ятдесятниці. І коли день святковий світав, сказав блаженний Симеон до преподобного Йоана: "Отче, хто достойний прийняти Святого Духа, як же прийняли святі апостоли у вогняних язиках?" Сказав йому старець: "Вищих від себе речей не шукай і незбагненного не дошукуйся, але що тобі велено, про те думай". Сказав хлопець: "Написано: "Волю тих, що бояться Його, вчинить (Господь) і молитву їх почує, і спасе їх". Те мовивши, звів очі свої вгору і з усього серця помолився, кажучи: "Господи, що послав свого Святого Духа на святих своїх учнів і апостолів, пошли дар зі своєї благодаті і на мене і нарозуми мене, щоб я навчився заповідей Твоїх. Сильний-бо Ти з уст дітей здійснити Тобі хвалу, і хай говорю слова життя вічного". Коли він так молився, зразу Дух Святий, як свічка палаюча, з неба на нього зійшов і наповнив премудрости і розуму серце його. І говорив з Божественного Писання багато, і ніхто не міг противитися Премудрости Духу, що жив у ньому. Не лише устами, а й писанням складав душекорисні слова: про чернецтво, про покаяння, про воплочення Христове і про майбутній суд. І багато у Святому Письмі незрозумілого ясно розтлумачував, і дивував вельми старців таким у юному хлопцеві Божим даром, і казали: "На цій дитині сповнилося те, що написав Давид: "Слово Господнє розпалить їх". Нині ж розуміючи, що дивні він чинить діла, мало що менші від апостолів, дивувалися чорноризці, і боятися його почали, і жахалися не лише учення його, а й чудес, які від нього бували. Деякі з ченців тих бачили в сонному видінні три оселі, і три в них престоли, і три вінці, що лежали на престолах. Коли ж вони питалися: "Кому приготована ця видима слава?", почули голос, що говорив: "Симеонові-отроку". Симеон же, ангельським життям сяючи як сонце, вихоплювався із земного, до небесного сходження у серці своєму прокладав — захотів через вищий стовп до неба наблизитися. І збудували йому инший стовп, що мав висоту понад сорок ступнів. Коли ж хотів зійти на той стовп, почув про те архиєпископ Антіохійський, також і єпископ Селевкійський. І прийшли в монастир той із клириками своїми, і запалили свічки, взяли благоговійно божественного отрока Симеона, і вели його спершу до церкви, у святий вівтар, і хіротонізували його дияконом, тоді на вищий стовп із псалмами й піснями вивели. І стояв блаженний Симеон на тому стовпі вісім років. Старець же плакав, що не бачить лиця його. Симеон же, на вищому стовпі стоячи, понадприродне показував життя, уподібнюючись херувимам і незмовкаючими устами Бога славословлячи. Щоб не хвалилося ж всіляке тіло перед Богом, допустом Божим, сатана підняв на нього боротьбу плотську важку і хотів його сонними привидами осквернити. Той же міцно противився пристрастям, не давав сну очам своїм і молився з великими сльозами до Бога, щоб був йому Помічником на ворога, який повстає проти нього, щоб покрив його голову у день боротьби. І бачив мужа одного світлого, чесного, сивого, який зверху сходив, священичими ризами одягненого, що мав у руках чашу з Божественними Таїнствами пречистого Тіла і Крови Христових. І сповнилося повітря невимовних пахощів. Наблизився ж до нього видимий той світлий муж, причастив його і сказав: "Будь мужнім, і хай зміцніє серце твоє, і відтепер не мають сонні примари надокучати тобі, лише пильнуй уважно думки свої і покладайся на Бога". Симеон же святий від видіння того превеликої радости й невимовної насолоди сповнився, хвалив Господа. Пильнував себе як же від помислів, що находили, так і від бесід з людьми: щодня до дев'ятої години замкнений був, ні з ким же не хотів розмовляти, лише з єдиним Богом. Тоді надійшла блаженна кончина старця його преподобного авви Иоана Стовпника. її передбачивши, блаженний Симеон послав до нього, кажучи: "Не сумуй, отче, коли почуєш день відходу свого, бо спільний то для всіх людей борг. Зрозумів я, що нині прикликає тебе Христос у спокій, щоб після трудів спочив ти зі святими. Подай тому мені, о отче, Авраамське благословення і пом'яни мене, коли прийдеш поклонитися Престолу слави Пресвятої і Єдиносущної Тройці. І помолися за нас, щоб і ми, перемігши світ, отримали Небесне Царство й побачили в ньому один одного". Иоан же, те чуючи, не засумнівався, не вжахнувся розумом, бо готовий був на смерть, хоч і здоровий був тілом, ніякої не мав недуги. Сказав же через посланця Симеонові: "Хай благословить тебе, дитино моя, Бог Отець, якого ти знайшов, і єдинородний Син Отця, Його ж полюбив, і життєтворний Дух, якого бажав. Єдине Тройці Святої божество нехай буде тобі утвердженням і захистом, хай наставить тебе й утішить. І ті, що благословлять тебе, благословенними будуть, а ті, що проклинають тебе, прокляті будуть. Хай додасть тобі Бог честі, бо ти мене, духовного отця свого, як справжнього батька по крові шанував. Хай знайде ж благодать і милість від Господа і мати твоя блаженна, яка багато мені послужила». Брати, які перед старцем стояли, чули сказані слова, перестрашені були. Тоді спитали: «Що заповідаєш, отче, про хлопця Симеона?» Відповів старець: «Хочу, щоб усі були наслідувачами Симеона в полум'яносердечній його любові до Бога, хай удостояться молитовної допомоги його. Він є посудом, Богові вибраним, великим і чесним».

Повчив же авва Иоан братів і помолився за них, став таким, наче хоче трохи спочити, і, як сном солодким, блаженною заснув кончиною, не хворівши тілом анітрохи, і до святих отців приєднався.

Після переставлення преподобного старця свого Симеон святий на більші труди віддався. Устав життя його був такий: зранку до дев'ятої години молився, після дев'ятої години займався читанням і писанням книжним аж до заходу сонця. Після заходу ж сонця знову починав молитву і в ній цілу ніч без сну перебував аж до денниці. Коли світав день, велів сну, наче рабові, аби трошки прийшов до нього, і приймав його, дрімаючи, вельми коротко, і знову, збудившись, правило своє починав. У час же молитви тримав у правиці тиміям, який без вугілля вогненного курив від себе дим кадильний. Часом було чути в повітрі, наче багато людей співають разом з ним і проголошують «алилуя», — були то святі ангели. Часто ж багато днів і ночей без сну проводив. Один раз тридцять днів і тридцять ночей зовсім не дрімав, молився до Бога, щоб цілком забрав від нього сон, і було йому від благодаті Божої мовлено: «Годиться тобі трохи сном тіло упокоювати». Диявол же не міг дивитися на такий подвиг Симеона, знову озброївся на нього зі всім полчищем своїм і різними привидами страшити його намагався: перетворювався на зміїв і різних звірів і кидався, аби вкусити його. Часом перетворювався у якусь незвичну птаху, що лице дитини мала, і на лице йому падала. А коли являвся і у множестві воїнів: наче на війну, ішов на нього з кличем великим, хотівши зі стовпа скинути його і стовп перевернути на землю. Одного разу каменем великим вдарив у стовп — і похилився стовп, щоб упасти, але невидима Божа сила підтримала його і випрямила. Якось біс явився як дівчина-муринка, чорна й безсоромна, намагався обняти руками шию святого і говорив: «Ще раз борюся з тобою. І якщо здолаєш мене, то піду звідси на якийсь час». Усі ж ті привиди і примари бісівські проганяв святий молитвою і знаменням хреста святого. Бачив же й божественне предивне видіння. Бачив небо відчинене і Господа нашого Ісуса Христа, оточеного невимовним сяйвом, наче вогненним полум'ям, і святих архангелів Михаїла і Гавриїла — одного з правого боку, другого же з лівого. І хмара під ногами його багряна. Те бачивши, Симеон святий поклонився Господеві своєму і простягнув до нього руки, молячись, хай за благоволінням своїм подасть йому принести добрі духовні плоди. Христос же Господь помахом божественних своїх пальців благословив Симеона тричі. Поглянув Симеон долі — бачив на лиці землі силу-силенну бісів у різних подобах: одні — як вепри, инші — як стадо кіз. І дав йому Господь владу над ними, щоб прогнати їх. На утвердження ж тої влади зійшла від Господа в руки його палиця фінікова. І зразу видиме все бісівське множество втекло від лиця Симеона й безвісти пропало. Проганяв святий всіх лукавих духів від людей, яких до нього приводили, й инші всілякі зцілював хвороби і мертвих воскрешав. Чоловік один, у якого помер син, прийшов до стовпа святого, взивав зі сльозами, просячи, щоб помилував його і помолився до Бога за померлого його сина. Святий же, закінчивши свою молитву, сказав до чоловіка того: "Іди в ім'я Господнє, син твій живий". І повірив чоловік словам святого, пішов у дім свій і побачив сина, воскреслого з мертвих. Взявши його, вів до святого з невимовною радістю і дяку віддавав Богові й Божому угодникові. Після цього знову святий Симеон бачив Господа, Бога нашого. Перед ним стояли чини ангельські, з них же найперші тримали вінець царський, камінням коштовним прикрашений, на його ж верху був хрест, що блищав, наче блискавка. І хотіли святі ангели тим вінцем увінчати Симеона на царство. І сказав до них Симеон: "Не забирайте від мене волосяного одягу, в який одягнувся я Христа ради". Ангели відповіли: "За те маєш приготований вінець царства Христового. Одягнися, як у багряницю, у благодать Святого Духа і воцаришся зі святими в безкінечному Царстві". Блаженний же Симеон, поглянувши на Господа, мовив: "Господи, Творче всього, тому що недостойного мене благоволиш сподобити слави святих Твоїх у Царстві Твоїм, прошу Благість Твою: дай мені, щоб не споживав я більше земної людської їжі". І почув Господь, погодився з проханням його. І зразу святі ангели підійшли, на постницьку волосяницю його поклали одяг царський пресвітлий, вінцем увінчали голову і співали велегласно, кажучи: "Славний і препрославлений Христос, Бог, Цар неба і землі. І раб Його Симеон нехай прославлений буде". Після видіння того Симеон святий не споживав цілком земної їжі аж до кончини своєї: годований був небесною їжею, яку йому ангел приносив. Які ж і наскільки багато чуд вчинив цей Симеон і які дивні були його діяння, написано у просторій книзі його житія. Тут же — з багатьох трошки згадано, не продовжуючи слова, щоб не стомити тих, що читатимуть, і тих, що слухатимуть.

Відкрито ж якось було святому Симеонові цьому все погане, що на град Антіохію і на околиці його мало найти. Бачив-бо ангела, що тримав меч і кружляв у повітрі над градом. Возвав тому святий до Бога, молячись за град з усього серця. І став перед Господом, як другий Мойсей, щоб відвернув гнів свій від людей. І сказав йому Господь: "Це крик гріхів града цього зійшов перед Мене, гнів же мій і злість зрушив на себе. Згублю тому його у гріхах, пославши вогонь, і меч, і смерть. Він Мене роздратував нечестям своїм, Я ж передам його в полон народові нерозумному". Те видіння розповідав святий тим благоговійним мужам, що приходили до нього з града, і переконував усіх до покаяння. Небагато часу минуло, підняв Бог старого Хозроя, царя перського (він був дідом Хозроя молодшого, який животворне хресне дерево з Єрусалиму полонив). І прийшов Хозрой силою перською і халдейською, і добивався града силою. Блаженний же Симеон на стовпі стояв, покривав його Бог від тих варварів, що найшли на край. І молився святий до Господа належно, аби відвернув гнів свій від града і щоб не передавав його в руки ворогам. Проте не зміг вмолити і вгамувати праведного гніву Божого. Було ж знову святому видіння. У піднесенні був, побачив перед собою хрест пресвітлий, а при хресті двох ангелів, що мали в руках натягнені луки і приготовані стріли до стрільби. І сказали йому ангели: "Ось хрест послав тобі Господь на захист і на знамення світу, що не маєш підпасти під гнів Божий, який найшов на край. Стріли ж приготовані, щоб проганяти ворогів, які зближаються до цього твого місця, ми приставлені берегти тебе". Знову бачив Симеон у видінні град взятий і ворогів посеред града, зойк же, і плач, і крик великий чути з града, лише було видно, як мечі стинаються. Одних у полон відводили, а инші зі стін градських кидалися і з града втікали. Серед них же було і два чорноризці монастиря його, які, злякавшись язичницького нашестя, покинули монастир і гору і в град побігли. Коли вони з града з иншими людьми вибігали, бачив святий, як наздогнали їх варвари, одного мечем убили, а иншого в полон вели. Те все, що у видінні святий бачив, через кілька днів насправді збулося: взято було Антіохійський град, мечем і вогнем спустошено, багато людей в полон відведено, проте, молитвами святого Симеона, багато уникнули лютої біди тої. Варвари силою важкою увійшли в град — люди відчинили ворота градські північні і південні, не оточені військом варварів, і через них кинулися втікати, а инші, зі стін градських кидаючись, втікали. Багато людей втекло в гори і в пустелі, і збереглися, Божим милосердям, усі, окрім тих двох вищезгаданих ченців. Приходили ж вороги і до гори, на якій був монастир і стовп Симеона, але без нічого поверталися. Гора-бо покривалася, як же колись Синайська, мрякою і хмарами, що не видно було стовпа і монастиря. Инші ж, невидимою силою завернені і настрашені, втікали налякані назад, наче багато озброєних воїнів за ними гналося. Молитва-бо святого була зброєю страшною і непереможною на супротивних, і ні один з тих, що були на горі тій зі святим, ніякого зла не зазнав від нашестя варварського, лише ті два брати, які зі страху в град утекли. Після відходу варварів багато поранених приходило до святого — і всім він подавав зцілення. А багатьох, що були в полон відведені, визволив святий з пут і полону і на свободу вивів молитвами своїми. Хто-бо лише згадував ім'я святого в полоні — зразу спадали з тих пута і кайдани, і ходили посеред варварів невидимі, і виходили у свій край без будь-яких перепон. Так і вищезгаданий цей брат (його ж друг впав від меча) з полону вийшов з иншим одним воїном. Розповідали, кажучи: "Коли згадали отця і зі сльозами ім'я його прикликали, зразу пута, які на нас були, самі від себе розв'язалися, спали, ми ж поміж варварів пройшли, ніхто з них не спитав нас і не завернув". Старець один незрячий перед нашестям варварським сидів під горою при дорозі, милостині від прохожих просив. Несподівано напали варвари, один з них вдарив старця мечем у шию, проте не цілком голову відтяв, лише рану смертельну зробив. І лежав старець у крові своїй, мало що в собі мав живого духа. Святий же Симеон, прозорливими очима те побачивши, прикликав одного з братів і послав взяти і принести до нього того старця. Пішли тому, взяли на рогозину і принесли перед стовп. Святий же грудку землі водою свяченою розчинив, звелів до рани старцевої прикласти, кажучи: "В ім'я Еммануїлове приєднайся голово до місця свого й утвердися". І зразу зі словом стала голова старцева на місці своєму, і з'єдналася з жилами своїми, й утвердилася, і рана та страшна зцілилася, і проказав старець: "Ще ж і сліпі очі його, відкрийтеся". І всі на те дивилися, жахалися і славили Бога. Через декілька років стомився преподобний Симеон від неспокою, бо з усіх боків незліченна кількість людей приходила до нього, приносячи недужих своїх, і переривали безмовність його. Задумав покинути стовп той, на якому вісім уже років стояв, і переселитися деінде на місце безмовніше. Була ж не дуже далеко инша гора висока, пустельна цілком, бо не було в ній води зовсім. І ніхто з людей не сходив на неї, бо нелегка була до сходження і безводна, лише змії, і звірі, і чотириногі отруйні гади на ній селилися. На ту гору вирішив святий Симеон перебратися. Так він собі думав, і явився Господь з багатьма святими ангелами, зійшов з неба хмарою світлою на гору ту і мовив до нього: "Поспіши, Симеоне, зійти на цю гору Дивну, так-бо відтепер називатиметься гора ця, бо на ній багато разів здивую через тебе благодаттю своєю". І зразу з голосом тим показано було святому на горі тій пагорб високий і камінь, на якому ж ноги Господні стояли, і просвітилося підніжжя те від слави Господньої, як сонце. На тому камені наказав Господь Симеонові стати. Після видіння того прикликав преподобний братів, розповів їм про благовоління Господнє, щоб переселитися на иншу гору. І поставив їм ігумена, мужа старого і досвідченого, зійшов звідти і до Дивної гори пішов. Відпроваджували його брати зі сльозами. Зближаючись до показаного йому горба, став і молився до Бога довго. Коли ж закінчував молитву, чути було голос багатьох ангелів, що возгласили: "Амінь". І звелів святий учням своїм, аби на тому місці поставили хрест кам'яний на незабутню пам'ять про почутий там ангельський голос. Поглянувши на гірський пагорб, бачив Божу славу, що його осявала, і з радістю зійшов на нього, став на камені тому, на якому, бачив у видінні, Господь стояв і прикликав його на те місце. Був же тоді блаженному Симеонові від народження двадцятий рік. Проте й там не мав спокою від тих, що приходили. Зранку багато людей у перший його монастир прийшло і, не знайшовши його, підняли плач великий. Довідавшись, що на иншу гору переселився, пішли до нього завзято, недужих своїх несучи. їх же бачивши, преподобний засмутився, що ані там не дають йому самому з Богом побути. Дивлячись на сльози їхні, схилився на милість і покладав руки свої на кожного недужого з прикликанням Імени Господнього, зцілював і відпускав здоровими. Був на горі тій лев, який перестрів одного чоловіка, що до святого йшов, і кинувся на нього, хотівши його вразити й з'їсти. Чоловік же не міг втекти від звіра, крикнув на нього, кажучи: "Задля Симеона, Божого раба, не чіпай мене". І зразу лев, почувши ім'я Симеонове, вгамувався і нічого поганого не зробив чоловікові, повернувся від нього. Чоловік же, прийшовши до святого, розповів йому про річ, яка трапилася. І налякалися инші, що те чули, і просили святого, аби відігнав звіра з гори тої, щоб не було страшно тим, що приходять до нього. Преподобний прикликав учня Анастасія, з якого ж вигнав (як же і Христос Господь колись) сім бісів, і сказав йому: "Іди в печеру лев'ячу і скажи звірові: "В ім'я Господнє, говорить тобі Симеон, раб Христовий, іди з гори цієї, вже-бо не буде тобі тут мешкання, щоб не страшив ти братів, які приходять сюди". Анастасій же пішов і, лева у лігві знайшовши, сказав йому слова преподобного, наче до розумного промовляючи. Лев же зразу вчинив наказане — пішов звідти в инші якісь пустельні місця і нікому ж не завдав шкоди з тих, кого зустрічав дорогою. Тим часом в одному краю гнівом Божим розмножилися різні хвороби в людях, і помирало багато. Святий же, зрозумівши Божий на людей гнів, молився до Господа зі сльозами, щоб помилував людей своїх і відвернув від них праведний гнів свій. І був до нього голос від Господа, що говорив: "Чому болить тебе серце за людей тих? Хіба ти більше любиш їх від Мене? Розмножилися беззаконня їхні, і потрібне було їм покарання. Проте, щоб не засмучувати тебе, даю тобі владу зцілювати всілякі їхні недуги". Так сказав Господь рабові своєму Симеонові. Люди ж, хворобами вражені, прикликали в Бозі ім'я угодника Божого святого Симеона — і бачили його у видіннях, як відвідує доми їхні, осіняє хрестом і зцілення подає хворим. І, прокинувшись із видіння, відчували здоров'я, прогнані були хвороби. Прикликанням ж імени Симеона було в них і таке: запалювали в домах своїх лямпади, наповнені єлеєм, і кадили тиміям, і молилися, кажучи: "Христе, Боже наш, молитвами раба Твого Симеона, що на Дивній горі, помилуй нас". И отримували Господню милість. А ті, що не мали досить єлею, трохи в кадила наливши, запалювали — і горіло незгасно кадило їхнє до третього і четвертого дня, наче досить єлею було налито. Так чудесно єлей у світильниках не закінчувався прикликанням імени Симеонового.

Одного дня відкрито було преподобному, що зблизилася кончина святішого архиєпископа Антіохійського Єфрема. І, прикликавши братів, сповістив їм про те. І велів молитися до Бога, бо великий стовп церковний має впасти. Ті ж казали: "Чуємо, що архиєпископ здоровий". Наступного дня після утрені (була тоді п'ятниця) прикликав знову братів, сказав до них розчулено: "Святитель Божий Єфрем цієї ночі переставився, бачив-бо я, як душу його святі ангели до небес возводили. Коли був близько мене, привітав і мовив: "Прошу тебе, поминай мене у своїх молитвах до Господа". Сказав же преподобний і це зі сльозами: "Горе Антіохії, що не має Єфрема. Горе граду, що забрано від нього Єфрема". Після переставлення Єфрема того блаженного прийняв престол Домнин, що прийшов із Царгорода. Він був немилостивий до убогих, про що довідавшись, преподобний провістив йому Божу кару — і в скорім часі впав Домнин у хворобу, і скорчилися йому руки й ноги, і не міг ногами ходити ані руками працювати, але, як колоду, його носили. Знову відкрито було святому про землетрус, який мав бути в Антіохії, страшніший від попереднього, і сповістив те тим, що до нього прийшли. Плакали і молися до Бога, щоб відвернув гнів свій. Того ж вечора захиталася земля трусом великим, і попадали стіни градські, і високі гарні споруди з землею зрівнялися, і збентежилися люди страхом великим. Багато з них мурами, що падали, були побиті, і помирали, инші ж усі, старі й молоді, втікали на гору Дивну до угодника Божого, з великими сльозами просячи його, аби він своїми богоприємними молитвами вгамував гнів Божий. І молився святий з відданістю великою — зупинився землетрус, і видно було йому небо, відчинене зі Сходу, і світло невимовне звідти виходило, знаменуючи Боже милосердя, явлене людям, що каються. Після цього, велінням Божим, збудував преподобний на Дивній горі монастир і церкву руками людей, яких він зцілив, їх же була превелика кількість. І води на потребу монастирську і для прихожан досить випросив. І пшеницю в житниці молитвою примножив, настільки немаліючу, що до трьох років не зменшувалася, хоч і щодня багато її брали, щоб спекти хліб для багатьох людей, які звідусіль приходили. Збудував і стовп новий, на нього ж сам Господь (як же очима бачив преподобний) зі святими ангелами своїми прийшов і освятив стовп той. Зійшов, отже, на нього праведник з великою радістю і стояв на ньому до блаженної кончини своєї. У рік же, коли мав тридцять три роки, Божим в одкровенні наказом переконаний, прийняв хіротонію на єрейство, чого раніше не хотів. І прийшов до нього за велінням Господнім Діонисій, єпископ Селевкійський, і хіротонізував його на пресвітерство. Ставши священиком, Симеон здійснював достойно божественні таїнства, як ангел, служачи Богові непорочно. І мав часто дивні видіння й одкровення Божі, і майбутнє провіщав, і бачив те, що на відстані перебувало, наче тут було, і знав людські таємні діла та помисли. Чуд же зробив незліченно: на землі і на морі, явно і у видіннях являючись, сліпих просвітлював, прокажених очищав, кривих виправляв, бісів із незліченної кількосте людей виганяв, звірам уста загороджував, всіляку рану і всіляку недугу лікував, мертвих воскрешав — і сповнилося на ньому слово Христове: "Той, хто вірить в Мене, діла, які Я роблю, і він робитиме". І був справді дивний Бог у цьому святому дивному рабові своєму Симеонові, як же окрема книга, просторо написана про життя його і чуда великі, розповідає. Пробув же всіх літ життя свого сімдесят п'ять і, свій відхід до Господа передвидівши, скликав братів, повчив їх досить і, останнє цілування давши, у годину вечірню, коли звик приймати від ангела їжу, передав святу свою душу в руки Божі місяця травня в 24-ий день. І відійшов з ангелами насичуватися баченням лиця Божого в безкінечному Царстві Отця, і Сина, і Святого Духа, єдиного в Тройці Бога, Йому ж слава нині, і повсякчас, і навіки-віків. Амінь.