Коли ж про рівноангельське життя преподобного і богоносного отця нашого Пахомія у всіх єгипетських краях слава розійшлася і всі вірні прославляли за нього Христа Бога, багато з тих, що палкішу мали любов до Бога, розчулювалися серцем і, зневаживши світ і все, що у світі, до преподобного того отця у чернецтво приходили — серед них же був і блаженний Теодор, якого ж нині вшановуємо пам'ять. Він був сином багатих і славних християнських батьків, але вибрав добровільну убогість, все відкидаючи, аби прийняти Христа. Початок же його старання до чернецтва був такий. Відзначали в домі благочестивих його батьків велике свято в одинадцятий день місяця тива (по-єгипетськи), тобто в шостий січня, коли святкується Богоявлення Господнє. Теодор, чотирнадцятилітній хлопець, бачивши дім свій дуже гарним, прикрашеним на свято і всілякими мирськими благами наповненим, суєту в цьому всьому розгледівши, розчулився душею, бо торкнулася благодать серця його, і сказав собі: "Яка мені користь з цього? Або який матиму здобуток я, окаянний, коли, тимчасовими теперішнього життя насолодами насолодившись, позбавлений буду вічних? Ніхто-бо з тих, що тимчасовим насолоджується, не зможе вічної слави отримати". Це все собі кажучи, зітхнув з глибини серця, у час обідній увійшов до комірчини, впав лицем до землі і молився до Бога зі сльозами, кажучи: "Господи, свідку таємного і випробовувачу тайн людських, Ти знаєш, що нічого з того, що є у світі цьому, не бажаю більше від любови Твоєї, тому прошу Тебе, Владико: настав мене на путь Твою, щоб чинити мені волю Твою, і просвіти душу мою, аби славив я і хвалив Тебе, Господа мого, завжди". Коли він так молився, увійшла в кімнату мати його. Він же встав із землі і мав очі, сліз сповнені. Поглянувши на нього й бачивши його очі, від плачу підпухлі, спитала: "Що тобі, дитино? Хто тебе засмутив? Чого плачеш? Чому від нас, коли обідали, відлучився? Ми ж сумували, шукали тебе всюди, щоб разом з нами возвеселився ти". Він же відповів їй: "Іди, мамо, обідай без мене, я-бо нині не хочу їсти". Довго ж мати просила і вмовляла його до трапези — не послухав. І щодня, ходячи в училище і навчаючись книг, постив до вечора. Часом же цілий день нічого не куштував, наступного дня ввечері трохи приймав їжі. Два роки не їв дорогих і смачних страв, навчаючись досконалої постницької повстримности. Тоді вийшов таємно з дому свого, покидаючи батьків, і багатство їхнє, і славу, і всім світом нехтуючи, і знайшов в одному монастирі богоугодних ченців — почав жити з ними у страху Божому. І, дивлячись на постницькі їхні труди, наслідував життя їхнє і намагався в міру сили своєї догодити Богові. Коли сиділи якось монахи на вечірній молитві і над Божественним Писанням роздумували, чув Теодор, як один з них казав про сіни, які були в Старому Завіті, і про Святая Святих, розповідав тлумачення про два народи так. Зовнішні сіни — народ юдейський, Святая Святих — покликання народів, що мають найтаємничіший і найславніший вхід, бо замість жертв тваринних, і кадильниці, і трапези, і кивота, що містив хліб манний, і Книги Завіту, і що ще там иншого було, і замість світла світильника — явився нам Бог Слово у тілі, просвітленому Ним, і було нам світло пізнання, і хліб життя, і жертва за гріхи наші. Таке тлумачення чернець той розповідав братам, що з ним сиділи, і казав: "Це тлумачення я чув від святого отця нашого Пахомія, який зібрав у Тавенисіоті братів, що трудилися в Господі, вірю ж, що дарує мені Господь прощення прогрішень моїх, бо праведного мужа пом'янув я в цю годину". Блаженний же Теодор, про преподобного Пахомія чувши, розпалився серцем і сказав: "Господи Боже, якщо є такий муж святий на землі, то сподоби мене його бачити і йти за ним у всілякій заповіді, щоб і я спасся і достойним став тих благ, які Ти приготував для тих, хто любить Тебе". Те казав, обливаючись сльозами, — зранений був бажанням божественним. І через декілька днів прийшов до них один із чесних учнів Пахомія, на ім'я Пекусій, муж старий і добродійний. Попросив Теодор, аби взяв його зі собою в Тавенисіот, у киновію преподобного отця Пахомія. Пекусій же взяв юнака, і, коли досягнули обителі, поклонився Господеві Теодор, кажучи: "Благословенний Ти, Боже, що поспішив послухати мене, грішного, і виконав прохання моє". Коли ж прийшов до дверей келії святого Пахомія, почав вельми від розчулення сердечного і від духовної радости плакати і змочувати лице сльозами. І бачив його отець преподобний, сказав йому: "Не плач, дитино, і я-бо, хоч і грішний, слуга спільного для всіх нас Господа і Отця". І прийняв преподобний Пахомій блаженного Теодора з любов'ю в монастир свій. Бачив же Теодор у монастирі тому багато братів, що трудилися в Господі, просвітився умом, і прийняв ревність богоугодження в душі своїй, і вдосконалювався у Бозі чеснотами, розумний-бо і кмітливий був, легко пізнавав істинний шлях спасення і здобував зі смиренням послух великий і дивовижний. Божою ж благодаттю укріплений був, у молитвах пильний, у трудах нелінивий, у пості ж не знемагав. Не переставав весь час бажати більшого в добрих ділах успіху і благодаті Господньої. Коли ж бачив когось смутного — втішав, а такого, що в чомусь прогрішився, — виправляв доброзичливо і співчутливо. Бачивши те, преподобний Пахомій полюбив його вельми і дав йому місце у своєму серці.

Чула ж мати Теодорова про сина свого, що в Тавенисіоті в преподобного Пахомія перебуває, взяла від єпископів лист до Пахомія святого, що наказував віддати їй сина, і прийшла в Тавенисіот. І прийняли її в гостинниці монастиря дівочого, у якому ж сестра Пахомієва постила. І послала мати Теодорова до святого Пахомія, бажаючи бачити сина свого. Сказав же старець до Теодора: "Дитино, мати твоя прийшла сюди, бачити тебе хоче і має до нас лист від єпископів. Тому йди до неї, насамперед через те, що святі єпископи написали, їх же маємо послухати". Відповів Теодор: "Отче, скажи мені спочатку, чи не маємо дати Богові відповідь у День Судний, коли після таких починань чернечого життя до матері своєї, яку я зі всіма світськими пристрастями Бога ради залишив, піду, і спокусяться через мене брати. Коли-бо ще перед новою Благодаттю, у Завіті Старому, наказано було синам Леві батьків і братів своїх не знати, щоб зберегти закони Божі, тим більше не годиться мені, що в новій Благодаті такого дару — чину святого чернечого — сподобився, вибрати любов батьківську понад любов Божу. Каже Владика наш: "Якщо хтось любить батька або матір більше від мене, не є мене достойний". Сказав йому святий Пахомій: "Дитино, якщо тобі не є корисним бачити матір свою, то я тебе не примушую, будь досконалим ченцем, що відрікся світу до решти і себе самого". Довідалася мати, що син не хоче зовсім не лише повертатися додому, але навіть бачити її. Забажала і вона не повертатися до себе, але жити в монастирі тому дівочому в чернецтві. Казала собі: "Якщо захоче Бог, побачу сина мого між отцями святими і свою душу здобуду через нього". Так мужня і постійна воля до Бога юного ченця не лише свою, але і матері своєї спасла душу, привівши її у тісне й прескорботне чернече Бога ради життя. Міцнів же духом преподобний Теодор й уподібнювався у всьому отцеві своєму духовному — Пахомію святому, скоряючись йому, Бога ради, як самому Богові. Отець же багато разів випробовував його в послусі і терпінні, наказуючи йому якісь діла робити, і, коли той наказане робив, докоряв йому, наче недобре зробив. І те зруйнувати, инше знову робити наказував. Той же ні в чому не перечив отцеві, ані не нарікав, ані не гнівався, ані не сумував, але завжди з радістю приймав накази від отця і докори від нього мав для себе за похвалу. Через якийсь же рік прийшов до нього брат по крові на ім'я Пафнутій, бажаючи також ченцем стати. І зовсім не хотів Теодор прийняти його, бо той не цілком ще відмовився від старої людини, — і плакав Пафнутій. Довідався про те святий Пахомій, сказав до Теодора: "Добре є послаблювати спочатку таким, що хочуть у чернечий увійти подвиг. Як же новопосаджене дерево потребує великої підживи й опіки, так і в повстримності чернечій для початківця потрібна мала відрада і втіха, допоки благодаттю Господньою повстримність вкорениться і чернець вірою утвердиться". І послухав Теодор отця, прийняв брата по крові і наставляв його на чесноти. Инший же брат — за духом — лінивий був життям, і часто преподобний Пахомій переконував його і наставляв. Тому той образився і хотів з монастиря втікати. Зрозумів же те блаженний Теодор, вдав собі образу на отця і, наче також бажаючи втікати, сказав до брата того: "Чи знаєш, брате, що жорстокі понад міру слова старця цього, і не знаю, чи зможу більше тут терпіти". Брат же той, чуючи від Теодора слова такі, зрадів і сказав йому: "І ти страждаєш від нього, як я?" Сказав Теодор: "І дуже страждаю, але, якщо хочеш, будемо разом, утішаючи один одного, допоки ще раз випробуємо його. І якщо відтепер виявиться до нас добрий, залишимося тут. Якщо ж все одно на нас злий і гнівний буде, то вийдемо разом звідси". І послухав брат той Теодора, не пішов з монастиря, чекаючи, щоб обидва разом вийшли. Теодор же пішов, сповістив те осібно преподобному Пахомію, і похвалив старець розум Теодора. Тоді прикликав отець обох, схилив перед ними голову свою, кажучи: "Простіть мені, браття, бо згрішив перед вами. Мусите й ви, як справжні сини, терпіти і зносити немочі отця вашого". І так брат той розчулився, зупинився в некорисному своєму намірі і відтоді виправився.

Бачив преподобний Пахомій, що блаженний Теодор у чеснотах і благорозумності робить успіхи і може бути корисним для инших словом, бо досвідчений у книгах. Звелів йому в певний час сказати Слово Боже з уст на користь братам, було ж тоді йому двадцять років від народження. Теодор же, послушливий, без жодного заперечення виконав наказане. Став посеред собору і почав із Божественного Писання проповідувати Боже Слово з уст, розповідаючи багато корисного, що на шлях спасення веде. Дехто ж зі старших старців, бачачи, що Теодор їх повчає, не захотіли слухати його, але нарікати почали, кажучи один до одного: "Ось новоначальний навчає нас. Юний нас, старців, повчає. Не будемо слухати його!" І, вставши, пішли із собору у свої келії. Коли ж закінчив Теодор Божого Слова проповідь, преподобний Пахомій прикликав до себе тих старців і сказав їм: "Чому покинули собор, і не слухали повчання, і пішли в келії ваші?" Вони ж сказали: "Тому це зробили, що дитину нам, таким старцям, що багато літ у монастирі провели, учителем поставив". Такі слова чуючи, преподобний Пахомій зітхнув тяжко і сказав їм: "Нерозумні, полонені дияволом, усі-бо ваші чесноти стратите через зарозумілість. І не Теодора покинули, відійшовши, але Слово Боже відкинули, утікши від нього, і позбулися Святого Духа. Хіба не бачили мене, як я з великою увагою слухав його і багато з його слів скористав?" Так Пахомій преподобний, достатніми словами настановивши і вгамувавши старців тих, зцілив ваду зарозумілости і нарікання їхнього і зробив їх слухачами благорозумного й корисного Теодорового повчання. Після цього поставив Теодора урядником Тавенисіотської обителі, сам же оселився в иншому, меншому й безмовнішому, монастирі, і керував добре Теодор дорученою йому від отця обителлю.

Коли ж єпископ града Панополя, блаженний Вар, хотівши у граді своєму влаштувати монастир, прикликав проханням до себе преподобного Пахомія, тоді й преподобний Теодор пішов туди з отцем своїм Пахомієм. І коли була влаштована обитель, прийшов до них один філософ, хотівши розмовляти з великим старцем Пахомієм. Той же не хотів сам розмовляти з ним — зрозумів, що на спокусу той прийшов, послав до нього двох учнів своїх — Корнилія і цього блаженного Теодора. І сказав до них філософ: "Хочу з Писання розмовляти з вами". Сказав до нього святий Теодор: "Говори, коли хочеш". Філософ же сказав: "Хто, не народившись, — помер, і хто, народившись, — не помер? Хто ж помер і не стлів?" Теодор же преподобний відповів йому: "Не складне твоє питання, о філософе, проте скажу тобі: "Той, хто помер, не народившись, — Адам. Той, хто народився і не помер, — Енох. Померла і не стліла жінка Аотова, у стовп соляний перетворена. Ти ж послухай здорової нашої поради і, покинувши некорисне тобі запитування і схолястичні силогізми, приступи до Христа, Йому ж служимо, і приймеш відпущення гріхів". Він же мовчав, наче німий, і відійшов, дивуючись кмітливій відповіді. Преподобний же Теодор прожив вельми богоугодно у весь час життя свого і корився отцеві своєму аж до його кончини, і в хворобі тілесній послужив йому. Після блаженної ж кончини отця свого преподобного Пахомія також і після швидкої кончини намісника його, блаженного старця Петронія, поводирем став святому стадові і багатьма чудами збагатився, через що славний був і знаний святішому Атанасію Великому Олександрійському. Користь приносив багатьом ділами і словами, у глибокій старості до Господа відійшов, щоб стояти із преподобним Пахомієм у лику богоносних отців на небі перед престолом слави Отця, і Сина, і Святого Духа, єдиного у Тройці Бога, Йому ж слава навіки. Амінь.

Про цього преподобного Теодора Місяцеслов Великий пише так: "Освяченим називається, бо коли зачала його мати у лоні своїм, бачила у сні зірку пресвітлу, що з неба зійшла до лона її". Так проявив Бог свого угодника ще у лоні материнськім — освяченим бути благодаттю Святого Духа. Але тому що цього нема у Метафраста, ані в рукописах грецьких, ані у Великій Мінеї Четьї, ані в Пролозі, тому й ми цього в житії його не дали, тут же, на кінці лише, згадали. Здається, що те зоряне з неба до лона матері зішестя святого Теодора Сікеота, якого 22 квітня шануємо, як же про те в житії його написано, стосується більше, ніж цього святого Теодора, учня Пахомія. А що цього Освяченим деякі називають, то розуміти годиться, що в той час ченці в кийовії Тавенисійській не мали єрейського освячення (що в житії Пахомієвому очевидно). Його першого переконали прийняти єрейське поставлення — і через те названий Освяченим, як же і Сава преподобний, що його 5-го грудня шануємо, Освяченим називається, через те що він перший у Лаврі своїй єреєм став. Хоч про святого Теодора в житії його не сказано, чи був він єреєм, проте відомо, що не всіх святих житія детально написані, як же навіть житіє Ісуса Христа не є детально описане у Святому Євангелії. Сказано-бо, що якби про все детально писати, то цілий світ не вмістив би написаних книг. Тому цілком правдоподібно, що святий Теодор цей був єреєм і через те Освяченим називається.

На початку житія цього преподобного Теодора згадано місяць єгипетський, названий "тива", що в нас називається січень. Також у житії преподобної Марії Єгипетської згадано фармудій. Належить тому всіх місяців єгипетських довідатися назви такі:

ТОТ ПАОФІ АТИР     ХІАК ТИВА МЕХИР

вересень жовтень листопад грудень січень лютий

ФАМЕНОТ ФАРМУТІЙ ПАХОН   ПАУНІ ЄПІФИ МЕСОРІ

березень квітень травень   червень липень серпень

Хай буде й те відомо, що числа єгипетських місяців з нашими не збігаються.

ТОТ (тобто вересень) починається нашого 29-го серпня.

ПАОФІ починається 28-го вересня.

АТИР починається 28-го жовтня.

ХІАК починається 27-го листопада.

ТИВА починається 27-го грудня.

МЕХИР починається 26-го січня.

ФАМЕНОТ починається 25-го лютого.

ФАРМУТІЙ починається 27-го березня.

ПАХОН починається 26-го квітня.

ПАУНІ починається 26-го травня.

ЄПІФИ починається 25-го червня.

МЕСОРІ починається 25-го липня.

Тому, коли місяця тива було в єгиптян 11-е число, тоді в нас було 6-е січня, свято ж Богоявлення Господнього, коли блаженному хлопцеві Теодору прийшло розчулення і світу зневаження.