Кожного дня ми когось зустрічаємо. Це можуть бути наші рідні, близькі, знайомі і навіть незнайомці. Сьогоднішня недільна Євангелія оповідає нам про зустріч двох осіб - Ісуса і жінки самарянки. Два різні світи, єврейський і самарійський, дві різні культури, які ворогують між собою, хоча їхні прадавні корені є спільними.
На перший погляд це є звичайна і випадкова зустріч. Ісус, стомлений дорогою, сів відпочити біля криниці, що знаходилась на самарійській території неподалік від міста Сихар, і саме в цю мить туди підійшла жінка самарянка набрати води. Ісус не залишив її без уваги, а нав'язав діалог, попросивши напитись. Жінка була здивована, вона не очікувала такого, адже Ісус юдей і просить в неї, жінки самарянки, дати йому напитись , знаючи що їхні народи ворогують між собою: "Як Ти, будучи юдеєм, просиш пити в мене, жінки самарянки? Адже юдеї не спілкуються з самарянами" (Ів 4,9). Ісус продовжував дивувати її, хвилину тому просив напитись води, а тепер пропонує їй напитися: "Коли б ти знала Божий дар, і Хто Той, що говорить тобі: Дай Мені напитися! - ти просила б у Нього, і Він дав би тобі живої води. Каже жінка до Нього: Тай зачерпнути не маєш чим, Пане, а криниця глибока, то звідки маєш воду живу?" (Ів 4,10-11). Жінка не зрозуміла, що Він пропонує, бо не знала хто Він такий.
Ісус Христос сьогодні говорить до нас ті самі слова, що сказав до жінки самарянки, пропонуючи нам "воду життя". Він хоче, щоб ми не мали більше спраги: "А хто питиме воду, що Я йому дам, не матиме спраги повік, бо вода, яку Я йому дам, стане в ньому джерелом води, що тече в життя вічне" (Ів 4,14).
Христос говорить про спрагу нашої душі, Він хоче погасити спрагу, яку має кожна людина в пошуках свого щастя.
Кожен з нас шукає те щастя так, як його розуміє. Одні шукають в грошах чи добрій роботі, вважаючи що матеріальні добра вгамують цю спрагу бути щасливим. Інші - в безтурботному житті, а де-які - у розвагах і самозадоволенні. Можливо це є так. Але де те щастя, коли гроші вкрали, роботу втрачено, кохана людина нас покинула чи померла? Де шукати те щастя, де місце його перебування?
Наше життя подібне до швидкої гірської річки, що пропливає руслом цього світу. В цьому світі все проходить, все змінюється, і вічним є тільки Бог і Його слава. Але Бог чомусь у нашім житті на другому плані. А те щастя, яке ми шукаємо і хочемо знайти, приносить нам тільки розчарування, тривогу і неспокій в нашій душі.
Тому і сьогодні Ісус пропонує нам, так як тій жінці самарянці, "воду життя", яка втамовує нашу спрагу в пошуку того щастя. Бо Бог чекає нас постійно, пропонує нам вічне щастя, і любить нас більше ніж ми самі себе. "Так бо Бог полюбив світ, що Сина Свого Єдинородного дав, щоб кожен, хто вірує в Нього, не загинув, але мав життя вічне" (Ів 3,16). Проте від нас залежить чи ми виберемо те ДЖЕРЕЛО, звідки витікає правдиве щастя, чи зануримося у наші власні пошуки того щастя, відкидаючи Бога з нашого життя і переконуючи себе, що ми самі є творцями нашої долі і нашого щасливого буття. А таке, на превеликий жаль, є, і так думає здебільшого сучасна людина.
Тому, маючи добрий приклад жінки-самарянки, подивімось уважно на наше життя, і проаналізувавши його, побачимо, що та наша життєва метушня вводить нас у блуд, а правдиве ДЖЕРЕЛО ЩАСТЯ є біля нас. Це є Христос, який через Своє Воскресіння дарував нам щастя і життя у Бозі, і тільки від нас залежить чи ми приймемо те запрошення, щоб вгамувати нашу спрагу, чи відкинемо.
Але попри те все, знаючи і розуміючи, що є тільки одна єдина дорога, яка веде нас до щастя, ми і надалі обминаємо її. Чому так? В чім річ? Напевно самого бажання і розуміння тих реалій життя є замало. Адже нам крім того всього бракує цілковитого довір’я до Бога, яке мала жінка самарянка, визнавши свої немочі і слабкості перед ним. Ми, навіть якщо і наближаємося до Бога, то це тільки здебільшого наші зовнішні прояви, так, як наша традиція, звичаї чи культура. Однак Христос хоче відвернути від такого бачення життя не тільки цю жінку самарянку, але і кожного з нас, хто є його послідовниками через Тайну Хрещення.
Бо часто можна чути: "Хай священики моляться, хай відправляють, а нас більше нічого не обходить.” Багато людей вважають, що зовнішніми жертвоприношеннями відмолять гріхи, відкупляться від гріха. Ні, Бог хоче, щоб людина поклонялася Йому в дусі і правді. "В правді” означає щиро, в глибокому розумінні потреби перебування людини з Богом. "Я — дорога, істина і життя! Ніхто не приходить до Отця, як тільки через мене” – говорить Христос. "В Правді”, отже, означає – з Христом.
Саме тому Милосердний Спаситель приходить до нас, як до тієї жінки-самарянки і кличе: "Коли хто спраглий, нехай прийде до Мене і п’є! Хто вірує в Мене, як Писання каже, то ріки води живої з нутра його потечуть”.
Тому кожен, хто в своєму житті обтяжений труднощами чи гріхами, має завжди нагоду, через приклад жінки-самарянки, побачити Спасителя в своєму житті. Які би трудності не зустріли нас на дорозі життя стараймося не опускати рук, не впадати в ще більші гріхи, а прийти до Христа, віддавши Йому тягар своїх проблем і взяти на себе Його "легке і любе ярмо”. Ідімо і наслідуймо у нашому житті Христа, бо тільки Він є "Дорога, Правда і Життя”. Амінь
Відомо, що свої знання ми поглиблюємо тоді, коли зустрічаємось з чимось новим. Коли йтимемо крізь наші будні, виконуючи щодня одне і те ж заняття, то нічого не навчимося. Лише тоді, коли натрапляємо на нові обставини, починаємо роздумувати, аналізувати, і, таким чином, розвивається наш інтелект.
Четверта неділя після Великодня в нашому Літургійному календарі називається Неділею про самарянку. У цей день на Святій Літургії чуємо уривок з Євангелії від св. Івана, у якому розповідається про жінку-самарянку, яка, виконуючи свої щоденні обов’язки, при криниці зустріла Спасителя. Ця зустріч показує нам, що може трапитись з людиною, коли перед нею з’являється нова дійсність – дійсність буття з Богом.
Ісус Христос почав розмову з тією, з якою, згідно з тогочасними звичаями, не повинен був говорити, бо вона була чужинкою. Розмовляючи з нею, Він поширив її знання про Бога, а також відкрив себе як Месію, представив себе тим, Який може дати води живої. Самарянка не могла зрозуміти, про яку воду йшлося, бо її думки все ще перебували біля тієї криниці, при якій відбулася зустріч. Але згодом вона збагнула про що йдеться й відразу побігла до міста, щоб поділитися новиною із земляками, і їх привести до Христа.
Самарянка зацікавилась змістом Ісусових слів і наслідком того був духовний зріст та кращі стосунки з Богом. Причиною було те, що вона до кінця захотіла вислухати Його слова.
Ісус Христос продовжує подібну працю між нами й до сьогодні. Ми схожі на ту жінку, на яку біля криниці чекає Спаситель. Чекає, коли ми прийдемо до Нього на молитві, щоб поглибити наше знання про Бога. Ми повинні вчитися від самарянки відкривати наші серці до науки, яку звіщає Ісус Христос. Він ввійшов в наше життя, щоб допомогти нам переродитись, стати людьми, згідними з Божим задумом. Щоб це сталося, мусимо поглибити наше християнське життя. Для того потрібно серйозно призадуматись над наукою Спасителя, а це приведе нас до доброго співжиття з Богом.
Часто певні події доводять до непорозуміння, до зневіри. Це трапляється в різних ділянках нашого життя, та найчастіше – в духовній сфері. Завдяки Христовій науці, яка заохочує нас до застанови над зв’язком з нашим Творцем, ми духовно зростаємо.
Самарянка зовсім щиро і відверто поставилась до Ісуса та Його науки і ця щирість змінила її поведінку на кращу. Робімо і ми так само, і тоді Христос дасть нам напитися „води живої”.
Усі права застережено. Повне або часткове використання матерiалiв www.traducionalist.at.ua дозволяється за умови посилання (для iнтернет-видань — гiперпосилання) на www.traducionalist.at.ua. Увесь матеріал, представлений на сайті www.traducionalist.at.ua, взятий з відкритих джерел. Відповідальність за достовірність фактів, цитат, власних імен та інших відомостей несуть автори публікацій.
