Для багатьох хрещених та ніби і віруючих людей свято Преображення зводиться на жаль до народної традиції свята - Яблуневого Спаса, хоча ми всі розуміємо, що ні яблука, а ні виноград до цього свята відношення не мають. Просто колись ще в Старому Завіті всі початки плодів приносили до храму для благословення. Люди раніше старались жити з Богом, а звідси виникали різні звичаї, які відображали такий спосіб життя. Земля приносить плоди по промислу Божому, а людина на знак подяки приносить їх у храм. Тому всі ці фрукти, які будемо посвячувати після літургії, в духовному розумінні ніяк не пов’язані з Преображенням, просто вони дозрівають до цього свята. Тому ми повинні зрозуміти, що освятити плоди – фрукти, а потім їх з’їсти, це не є найголовнішим у цьому святі, бо саме це применшує правдиве значення духовного торжества, яке переживає Свята Мати Церква.
Пригадуємо собі слова з книги Буття 1:26 «Сотворімо людину на наш образ і на нашу подобу». Людина своїм гріхом заплямувала образ і подобу Божу. Тому приходить у цей світ Ісус, Син Божий – щоб повернути первозданну природу кожному із нас. Господь приймає тіло людини, щоби уподібнитися нам у всьому, крім гріха.
Перед своїми стражданнями Ісус хоче показати те, що від них було приховано до певного часу. Саме подія Преображення на горі Тавор мала компенсувати апостолам опущені їхні знання. З цього євангельського уривку довідуємось, що Христос бере з собою «на високу гору» трьох вірних учнів, яких дуже любив і які дуже любили Його. Перед ними показує свою велич. Учні Христові преображенням Господа були передчасно приготовані до того, щоб не спокушатись стражданнями і смертю возлюбленого Учителя і Господа. Ісус перед учнями преобразився по тій причині, що по закону достатньо було свідчення трьох свідків для підтвердження істини.
Цими спасительними діями Ісус показує апостолам, що Він є правдиве Отче сіяння, Бог і Господь, Цар слави хоча смиренно прийняв вигляд людини. Зовні Його бачили як людину, а всередині Він є правдивий Бог. Апостоли славу Його раніше бачили від чудесних діл, які творив для юдейського народу, а зараз на власні очі бачили вони славу Його – лице світилось, як сонце, а ризи як світло. Цікаво є те, що кожен з євангелистів по своєму описує цей момент. Змальовуючи подію чудесного Преображення Господнього для опису слави Божої вдаються до порівнянь лику та одягу Господа з «сонцем» та «світлом» Мт.17:2, зі «снігом», який є таким білим, «що на землі й білільник так не вибілив би» Мк.9:3, одіж була «біла та блискуча» Лк. 9:29. Що ми можемо уявити більш сіяючим та променистим, аніж сонце, і білим та блискучим за сяяння снігу на вершинах гір?
Показує, що Він волею своєю йде на добровільні страждання, про які говорив перед тим учням. Він є Бог, який може зробити все. І це все робить з великої любові до людей.
Апостоли, які побачили Ісуса у славі також побачили і пророків Мойсея та Іллю. Вони між собою розмовляли про те, як Ісус має добровільно взяти на себе ці страждання. Це пояснює нам, що у вічному житті слава святих буде подібною до слави Христа.
Цікавим і повчальним був Голос Отця, який тоді був звернений до апостолів, а сьогодні і до нас : «Його слухайте». Напевно коли ми з вами завжди будемо слухати святу Матір Церкву та Ісуса, то не будемо у житті йти злою дорогою.
Ми чули з вами про те, що лице Спасителя світилось. Що це було за світло? Як це світло бачили апостоли? Григорій Палама – пояснює нам, що це було не матеріальне світло, а Божа слава, яка відкрилась учням. Апостоли бачили сіяння слави, як тілесними очима так і всіма своїми душевними почуттями. Якщо точніше сказати, то це апостоли преобразились до такої міри, що змогли бачити Божу славу. Господь вибирає трьох апостолів і веде їх на гору Тавор, щоб відділити від інших апостолів та учнів, які на той час не були готові прийняти своїм розумом славу Учителя. Ісус напевно міг це зробити і перед усіма своїми послідовниками, але чи вони всі це правильно б зрозуміли. Тому у всі часи подвижники, які занурювались у молитву на самоті, залишали свої спільноти та ховались від людського ока.
Саме бачення слави – є не найвищим баченням у духовному житті. Найвище бачення називають богопізнанням, а це є занурення, погруження чи входження у Божу природу. Перебуваючи в такому стані подвижник своїми почуттями перестає образно сприймати дійсність. Симеон Новий Богослов пояснюючи в чому суть споглядання Божества, говорить, що людина наближаючись до Бога споглядає Його, як безмежний океан. Вона спочатку бачить у всьому безмежність, а згодом перестає і це бачити оскільки поєднується з нею або розчиняється у Ньому. Пригадаймо апостол Павло після подібного пережиття не пригадує «чи був у тілі чи поза тілом», тобто побачене не можливо передати дослівно.
По мірі очищення людини від гріха і настає наближення людини до Бога, все більше у цій людині відображається слава Божа. Тому святих, церква називає преподобними, через те, що вони дуже сильно уподібнились життям та вченням до Христа. Добре про це говорить апостол Матвій : «праведники засяють, як сонце у Царстві Отця свого» - Мт.13, 43
Просімо Всемогутнього Бога, щоб Він по своїй великій любові дарував і нам таку ласку, щоб ми з вами могли преобразитись, як апостоли та споглядати свого Спасителя у Небесній славі. Амінь.
