Забули жиди про свого Бога. Грішили вони і божкам поклонялися, убивали своїх Пророків і закривали вуха на їхні напоумлення і перестороги. Прийшло і каяття, та вже запізно. Могутній король Сирії, Антіох Епіфан, зайняв Єрусалим, розграбував усе майно церкви, за три дні від меча загинуло 80 тисяч народу, а сорок тисяч пішло в неволю. Король забрав зі святині 1800 талантів, повернувся до Антіохії, а Филипа Фригійчика залишив намісником, який по відході короля, в одну із субот, коли жиди святкували, зробив другу різню між народом. Антіох хотів поневолити жидів, щоби покинули віру в правдивого Бога і поклонялися ідолам; храм єрусалимський наказав перетворити в божницю олімпійського божка Дія, і стало обезчещеним святе місце, заборонено було святкувати суботу і визнавати святу віру, бо за це жорстоко мучили й убивали. Двох жінок, які за законом обрізали своїх дітей, з немовлятами біля грудей водили по цілому місті, а потім скинули з високої скелі в безодню. Багато побожних людей переховувалися для святкування суботи в печерах; але Филип велів спалити їх живцем, а вони гинули без найменшого спротиву, бо боялися порушити суботу.

У цей час жив священик Єлеазар, що був уже в поважному віці. Привели його до Филипа, але він не хотів зневажити закону Божого і їсти свинини. Знайшлися такі, що намовляли його, щоби для виду погодився, а вони йому замість свинини подадуть інше, звичайне м'ясо, але Єлеазар не хотів навіть слухати про таке. «Не годиться нашому вікові таке вдавати, щоб молодь не думала, що дев’ятдесятлітній Єлеазар перейшов на поганську віру, та через моє лицемірство, з прив’язання до короткого та незначного життя, і сама не збилась з дороги, - а й собі щоб не накликати на старість сорому та безчестя. Ба, навіть якби я й уник тепер людської кари, то рук Вседержителя ні живий, ні мертвий не уникну. Тому коли я тепер помру безбоязно, то виявлюся гідним моєї старости, я для молоді лишу зразок відважної та шляхетної смерти за величні й святі закони» (2 Мак. 6, 24-28). І загинув мученицькою смертю, і, як каже Св. Письмо, не лише молодим, але й багатьом поганам дав своєю смертю приклад мужності та доброчесності.

Потім привели на суд сімох братів і їхню матір. Це були брати Макавейські. Їхніх імен Святе Письмо не подає, але згідно з переданням вони називалися: Авим, Антонін, Гурій, Єлеазар, Євсевон, Алим і Маркел. Їхня мати звалася Соломія (або Саломія). Не знаємо, чи постраждали вони в Єрусалимі під Филипом, чи послано їх на суд аж до Антіохії, що є правдоподібнішим, бо Св. Письмо каже: «Сталось також, що семеро братів з матір’ю були разом схоплені. Цар повелів катувати їх бичами та воловими жилами, щоб заставити їх їсти заборонену свинину» (2 Мак. 7, 1). Їх били бичами й жилами, але це їх не налякало, а найстарший сказав, що вони готові померти за батьківські закони. Розпалили кати великий вогонь, принесли всі знаряддя мук, розпекли залізні ліжка.

Найстаршому з братів відрізали язик, відтяли кінці рук і ніг, здерли з нього шкіру і кинули на розпалені бляхи. Коли він помер, інші брати із матір’ю укріпляли одне одного, щоб витривати в муках і постояти за Божий закон.

Так як і першого, замучили і другого, а той останнім зітханням сказав своєму мучителеві: «Ти, злочиннику, забираєш у нас це життя дочасне, але Цар світу воскресить нас, що вмираємо за його закон, - до вічного життя».

Коли обтинали руки третьому, він сказав: «Я маю їх з неба й заради його закону не дбаю про них; від нього сподіваюсь знов їх дістати».

А четвертий серед найтяжчої муки, коли вже був близький до смерті, сказав так: «Ліпше померти від руки людей, коли хтось має надію в Бога, що він воскресить його знову; для тебе ж воскресіння до життя не буде».

Коли ж мучили п’ятого, то він підніс очі до неба і сказав до царя: «Ти чиниш владою, що її маєш над людьми, все, що хочеш, хоч і ти тлінний; але не думай, що Бог покинув наш народ! Зажди, отже, то й побачиш велику його силу, і як він тебе й твоє потомство покарає».

Також і шостий загинув серед мук.

І далі Святе Письмо пише, що безмірного подиву та доброї пам’яті достойна є матір, яка бачила, як семеро її синів гинуть упродовж одного дня, благодушно все терпіла, уповаючи на Господа, і мужньо укріпляла кожного словами: «не я дала вам дух і життя, не я звела докупи первні вашого тіла, тож Творець світу, який творив людину, коли вона поставала, який дав буття всім істотам, - віддасть назад вам у своєму милосерді дух та життя, бо ви тепер жертвуєте собою задля його святих законів».

А коли прийшла черга до сьомого сина, то Антіох, бачачи його молодість, обіцяв йому всякі почесті і багатства, якщо він його послухає, а коли те не допомогло, наказав матері, щоби вона намовила його до послуху. А тепер послухайте, матері, що сказала вона до свого сина: «Сину мій, змилуйся надо мною, що носила тебе в лоні 9 місяців, що годувала тебе 3 роки і вигодувала та й довела до цього віку, кормивши тебе. Молю тебе, дитино, поглянь на небо й землю, подивися на все, що в них є, і зрозумій, що все це Бог створив з нічого, і що й людський рід став існувати таким робом. Не бійся цього ката, а, гідний своїх братів, прийми смерть, щоб я могла тебе в Божому милосерді знову мати разом з братами».

Тільки-но вона закінчила це говорити, хлопець сказав до катів: «Чого чекаєте? Я не послухаю царського наказу. Я повинуюся велінню закону, що його дав Мойсей батькам нашим. А ти, винахіднику всякого зла на євреїв, не уникнеш рук Божих! Ми за свої гріхи страждаєм. Наш вічно живий Бог розгнівався на нас на короткий час, щоб нас навести на розум і покарати, та він знову примириться зі своїми слугами. Ти ж, нечестивцю і наймізерніший з усіх людей злочиннику, не несись даремно вгору, пишаючись дурними надіями та здіймаючи на синів неба свою руку, бо ти ще не втік від суду Бога Вседержителя, який усе бачить. Наші брати тепер, перетерпівши короткі муки, осягнули вічне життя в Божому союзі. Тебе ж Божим судом спіткає справедлива кара за твою гординю. Я ж, як і мої брати, віддаю тіло й душу за батьківські закони, просивши Бога, щоб незабаром змилувався над народом нашим і щоб ти, зазнавши кар і муки, визнав, що він – Бог єдиний».

Розлючений цар наказав мучити його більше за всіх, «отак він і розлучився бездоганно з життям, звірившись повнотою на Господа. Останньою після синів померла й мати» (2 Мак. 7, 40-41).

А Бог покарав мучителя і послав на нього тяжку хворобу. І той, як каже Св. Письмо, що у своїй гордості наважувався давати накази хвилям моря і досягав висоти гір, і хотів досягти до зір, лежав знеможений усяким терпінням, хробаки точили його живе тіло, а сморід виходив з нього такий, що ніхто не міг приступити до нього. Тоді каявся і впізнав, що є один Бог, і писав листи до жителів Єрусалима, просив прощення – але Бог не помилував того, хто вдаваним жалем хотів випросити собі лишень здоров’я для тіла, і помер Антіох, як каже Св. Письмо, бідною смертю.

Пам'ять всіх тих святих Мучеників з давніх-давен почитали у Св. Церкві, а отці і вчителі Церкви, свв. Кипріян, Амврозій, Григорій Богослов, Йоан Золотоустий та інші у своїх листах почитали їхню пам’ять. Для матерів не можливо знайти кращого прикладу, як приклад св. Соломії – бо певно лише та матір є доброю, яка бажає дитині правдивого щастя. А для всіх нас нехай святими будуть слова св. Єлеазара: «якби я й уник тепер людської кари, то рук Вседержителя ні живий, ні мертвий не уникну».

НАУКА. Застановімося над Святими Тайнами. Тайна – це видимий і діючий знак невидимої ласки, установлений Ісусом Христом для нашого спасіння. В кожній Тайні мусить бути: 1) знак видимий, наочна якась дія, 2) слова, з’єднані з цим знаком, 3) невидима діюча ласка. Видимий знак (наприклад, лиття води, помазання св. єлеєм) не є тільки якимось образом ласки, він сам собою приносить ласку і тому називається діючим. Людина потребує видимого знаку, бо через наші думки, через очі, вуха все доходить до нашого розуму. «Якщо б ми були чистими духами, то не потрібно було б нам жодних тілесних знаків для уділення нам духовних дарів, проте, оскільки ми складаємося з душі і тіла, то потребуємо тих знаків» (св. Йоан Золотоустий). Вже Сам Христос Спаситель, уділяючи Свою ласку, використовував для цього видимі знаки; Він, наприклад, болотом помастив очі сліпонародженого, рукою доторкнувся до прокаженого, подув на Апостолів, уділяючи їм владу відпускати гріхи. Святий Дух зійшов на Апостолів у вигляді вогненних язиків. «Оскільки гріх вийшов і від душі, і від тіла, то так само і душа, і тіло мусять бути від гріха очищені» (св. Амврозій).

Молитва (тропар Мучеників): «Болізньми Святих, іміже о тебі пострадаша, умолен буди Господи, і вся наша болізни ізціли, человіколюбче молимся!»

Луцик І. Я. Ілюстроване життя святих. – Львів, 1907. – 788 с. – С. 380-382.

www.saintjosaphat.org