«Мати любимая, схоронище моє, будь милосердна зо мною...» (З акаф. Н.З.).
Марія є не лишень Мати християн взагалі, Вона ще й твоя Мати, — зокрема. Вона зродила тебе особисто до життя ласки; Вона й надальше про тебе старається в усіх подробицях твойого життя.
Туземська мати мусить розділювати свої почування поміж усіх своїх дітей. Але не так у Пресвятої Діви! Вона кожного з нас любить стільки, скільки любить нас усіх разом. Вона про тебе зокрема старається так, як Вона старалася б, коли б ти був лиш сам один!
Наблизись всеціло до нашої Матері, а Вона тобі оповість, чим Вона була для тебе аж досі. Ти навіть собі не уявляєш, яку велику любов Вона мала зглядом тебе; ти й не думаєш, що ти коштував Її багацько журби.
Одної хвилі заходило питання на раді Пресвятої Тройці чи ти будеш істотою людською, чи ні? І Господь Бог у своїй доброті, рішив Тебе сотворити.
А Марія, що знала Тебе, заки Ти ще існував і надіялася, що ти колись будеш Її дитиною, простягнула руки, щоб тебе прийняти... і тебе призвано щоб ти існував.
Але при цьому подумай, скільки то потім треба було предбачливої ніжности зо сторони твоєї Матері, щоб ти не згинув, як згинуло багато інших людських істот, заки ще побачили денне світло.
З Її сторони треба було так уложити всі обставини, щоб ти дійшов до ласки Святого Хрещення. А скільки то, подібно як і ти, розумних сотворінь, не одержали тої ласки, — і то без їхньої провини!
Твоя Мати постаралася, щоб ти стався христіянином, Братом Ісуса та Її улюбленим дитям.
Знай, що ніколи ніяка душа не одержала благодати скоріш, заки благодать та не перейшла через Серце Марії. Все то, що ти одержав, перед і по твойому Хрещенні, прийшло до тебе через Її посередництво, через Її молитву, — тому, що Вона хотіла.
А скільки то журби було відносно тебе, як ти згодом дійшов до ужитку розуму. Від тої пори ти сам рішив, чи належатимеш до Бога, чи до сатани! Ніхто тебе не змушував: твоя юна воля свобідно вчинила свій вибір, — але не без піддержки й подиху благодати.
І подумай лишень, — з яким то неспокоєм Її Материнське Серце вижидало твойого рішення. Воно намагалось знати, чи ти добровільно згодишся бути Її любимцем, Її дитям, чи ти захочеш належати до Ісуса, чи ти схочеш віддати Богові славу і підчинитись Йому, як це Йому належиться: — і чи ти вкінці, захочеш з твоєю Матір’ю бути в небі, чи бути відлученим від Неї через цілу вічність.
А скільки ж то понук Вона не піддавала тобі, заким твоя воля рішилася бути з Богом, а проти сатани?... Якої то придумчивої ніжности не уживала Вона, окружаючи твою волю неначе б сіттю сприятливих обставин, щоб Її спинити й недопустити до вихоплення з під Її солодкого впливу!
І задля того то Вона дала тобі христіянських батьків і перед твоїми очима поставила добрі приклади; та й для того то Вона вчинила, що ти вродився у відповідному окруженні, і що Вона помножила для тебе надхнення, таємні заклики до чесноти, докори сумління по зділаних похибках, привабність до того, що є добре і чисте, а відразу і зогидження до того, що грішне,
І помимо таких пребагатьох старань, ти вимкнувся, — і то навіть стільки разів; ти пішов шукати паші на невідповідних нивах, ти предложив свої услуги ворогові свого Отця, ти вважав за краще бути невільником сатани, ніж згодитися бути доброю дитиною своєї Небесної Родини...
А скільки то разів ти кинув свій батьківський дім, не попрощавшись навіть зо своїм Улюбленим Отцем і своєю заплаканою Матір’ю... О, ти сам це знаєш!
І тепер, коли ти читаєш оці сторінки, чи ти вже повернув під кришу Вітцівського дому, — чи може ще й дальше пасеш нечисте стадо своїх пристрастей? Чи ти вже просив прощення у свойого Отця, подібно, як це зділав блудний син? Чи ти вже наново обняв свою Небесну Матінку, заявляючи їй зо сльозами, що ти вже ніколи Її не залишиш?
Ох, лишенько! Як же ж то смутно глядіти на душі, коли вони з такою легкодушністю занедбують домівку своєї Божественної Родини! Скільки то вони заперестають упадати, — і знову падають у гріх!...
Такі подібні до тих немічних дітей, що то неустанно впадають у небезпеку смерти, спричинюючи через те своїй матері невпинну тривогу. Пресвята Діва завсіди близько тих непоправних грішників, що то повстають з гріхів і знова в них впадають.
Вона молить-благає Свойого Сина, щоб не допускав Він на них смерти, коли вони в стані гріха. Вона в їхньому йменні складає Йому обітницю, що вони поправляться, — і якщо ті бідні грішники задержать у собі бодай крихіточку набожности до Пресвятої Діви, то Ісус дозволяє Себе ублагати.
Під час французько-пруської війни один військовий священик (капелан), відбуваючи свої звичайні об’їздки по лазаретах, зустрінув одного вояка, що вже був на виздоровленні. Священик хотів йому дати медалик Божої Матери.
«Я вже маю один»,» заявив жовнір, — «ось він тут, у моїй калитці». — «А чому ж ти його не носиш?» — «Боюся, щоб його не згубити, бо він для мене є дорожчий, ніж гора золота!» — «Чому ж він для тебе такий дорогий?» — «Я вам оповім завтра, тай при цьому, може бути, ще дещо додам».
Слідуючого вечора згаданий священик прийшов для сповнювання своїх обов’язків, — а вояк почав оповідати:
«Цей медалик подарувала мені моя мати, коли я вирушав на війну. Вона його власноручно повісила мені на шиї, нічого навіть не промовивши... вона лиш плакала...
«Коли я вже відходив, вона мені сказала: «Я часто тебе напоминала, але завсіди безуспішно: а тепер я повіряю тебе твоїй Небесній Матінці, — і якщо ти мене забудеш, то не забувай Її!»
«І я пішов, не кажучи нічого й утираючи сльози, що попливли з моїх очей...»
«Як що ти можеш мене забути, то не смієш забути про Неї!» — ті слова врізьбились мені у серці, і мушу вам, отче, сказати, що я не забув ні одної ні Другої.
«Мене приділено до частин з Монахіюм, і ми вирушили в похід, — а я й не висповідався. Я був такий легкодух, — кажу вам, — що у мені не було нічогісенького доброго, — за винятком хиба лиш одного медалика Божої Матері.
«Але що торкається моєї Небесної Неньки, — то я щиро Її любив. У найбільших моїх замішаннях, думка про Неї приводила мене до поваги, у моїх смутках Вона мене потішала, у зворушеннях гніву Вона мене вспокоювала. Носячи медалик Пресвятої Діви, я почувався щасливим».
«Послухайте дальше. В околицях Верту (Worth) завязався страшний бій з Французами; між тим куля вдарила мене в груди, — і я повалився непритомний...»
«Коли я прийшов до себе, я не відчував ніякого болю; я шукав своєї рани. На грудях мойого плаща й моєї блюзи була діра, але я не мав ніякої рани: лиш незамітну, синю плямку. Стяжка від мойого медалика була розірвана, — і я найшов мій дорогий медалик; куля впала у чобіт. Ось, — він! Глядіть, — як він сплесканий, на одній стороні видніється образок Пресвятої Діви, а на другій витиснені слова: О Маріє без порока Зачата, заступися за нами!»
«Пригляньтеся цьому медаликові і цій кулі. Чи цей відтиск на медаликові не відповідає зовсім цій кулі?»
«І цей дорогий медалик спас мені життя! Та й скажіть мені тепер, отче, чи можу я забути Цю Божественну Матінку — або й також ту, що вручила мені цей медалик у хвилині походу?
Я б хотів ще дещо додати, — то вже на мені тяжить від нового року. Я б вкінці хотів відбути добру Сповідь; минувшого року сповідник відмовив мені розрішення, а я собі сказав: «Ну й добре! Я вже ніколи не буду сповідатися!»
Але згодом я відчув жаль. Пресвята Діва, — сказав я до себе, — таким чудесним способом помогла тобі, — наколи ти не поправишся, то з певністю будеш дуже злим чоловіком... Коли я прийду до своєї старенької мами, то треба, щоб вона бачила, що я поправився.
«Та й вже від довшого часу хотів я до неї написати, але, з тягарем на серці, до того не прийшло. По сповіді це піде краще!...»
По вісьмох днях пізніш, — він відбув загальну сповідь і написав довгого і сердечного листа до своєї матері. А мати вмить поспішила приклякнути й заплакати з радости перед іконою Божої Матері Сьомиболісної у церковці лікарні в Монахіюм, куди вона так часто приходила висказувати своє горе Божественній Матері!...
Може бути, що й ти, Дорогий Читачу, розпізнав риси подібносте поміж життям того вояка, — а твоїм власним...
Який же ж невдячний і без серця ти б був зглядом своєї Небесної Неньки, якщо би ти змусив Її навіть плакати над тобою і з болем слідкувати за тобою у твоїх заблудженнях! Отже, що мерщій поспіши до Неї, проси у Неї прощення, — і зачинай Її любити й потішати!
А якщо, — навпаки — ти провадиш життя невинне, то усильно дякуй своїй Матері. Це завдяки їй; а не тобі, ти отримав цю благодать. І благодать ця не є якимсь добродійством звичайним, — це є чудо доброти Марії зглядом тебе!


о. Йосиф Схрейверс ЧНІ "Моя Небесна Ненька"