«Хто нам відкотить камінь від входу до гробу?»
Єпископ Софрон Мудрий, ЧСВВ
Бурі й урагани - це кліматичні явища нашої планети. Вони дуже сильні й нищівні. Куди лиш прокотяться, лишають за собою сумний, спустошений краєвид: ліси поламані, дерева покручені, пригнуті до землі чи повиривані з корінням. Житла понищені, дахи позривані - усюди видно знищення і руїну. Подібно виглядав світ після останньої війни. Подібно виглядають міста і села всіх тих країн, де ще й сьогодні кипить війна і несе з собою суцільне знищення.
В природі після кожної бурі чи хуртовини настає спокій, погода, відсвіжуюча роса, сонце, що випромінює життєдайне тепло. Одначе для втомленого людства на світі спокій ще не прийшов. Не втихли ще хуртовини, не розійшлися ще чорні хмари. То тут, то там враз зривається буря. Все ж таки ми не сміємо допустити до того, щоб нами заволоділи смуток і пригноблення, страх і боязнь.
Саме сьогоднішня Євангелія хоче наповнити нас радістю й новою силою духа, повчаючи нас про те, що становить собою правдиве щастя в житті людини. А над усе хоче викорінити і прогнати геть з наших сердець смуток і страх, бо це почуття нищівні; тож сіють вони безрадність, бездіяльність й упідлення людини. Почуття смутку і страху повинні бути, зокрема, далекими від тих, хто шукають Христа Воскреслого.
Смуток, по всій суті,почуття руйнівне. Воно нищить у людині всі творчі сили, гасить запал, родить зневіру, створює безнадійність. Сили, які мали б послужити до творення добра, краси і правди, зуживає він на нищення людини. Це правда, що причини, які побуджують нас до смутку, бувають серйозні й слушні, але частіше трапляється, що людина піддається смуткові без жодної важливої причини. Тоді людина без потреби нищить себе і затроює життя своїм ближнім. Усвідомити собі це - річ хосенна і великої ваги. Іноді смуток походить з несвідомості чи з браку сильної віри, а дуже часто підступно підсувають нам його всякі ворожі сили, яким особливо залежить на знищенні даної людини або й цілої суспільности.
Яскравий приклад невластивого смутку подає нам сьогоднішня Євангелія. Непотрібно журилися жінки, які «рано-вранці першого дня тижня» поспішали до гробу Христового. Вони дуже тривожилися і говорили: «Хто нам відкотить камінь від входу до гробу?» Невже вони забули те, що Христос заповів, що третього дня воскресне? Коли б вони мали хоч трохи надії і віри, журба і смуток не мали б у них місця. Навпаки, їм треба було радше перейнятися почуттям радости, бо ось Христос вже встав. Свідчить про це відвалений камінь.
Жінки-Мироносиці на власні очі бачили, як тяжким надгробним каменем привалено вхід до гробу, де спочивало тіло Ісуса - їх надія, любов і щастя. Здавалося, що ніхто не відважиться його відкотити. Самі ж вони - безсилі й не знали, як взятися до цього діла. Тим часом про це подбав хтось інший.
Як дуже короткозорою є людина, як обмеженим є обсяг безпосереднього сприймання дійсности! Ми ледве свідомі того, що діється довкола нас у вимірі кількох чи кількадесятьох метрів. Все інше, принаймні хвилево, є закритим перед нами. Аж по деякому часі ми переконуємося, що журилися безпотрібно, що безкорисно витрачали енергію.
В житті часто так буває, що й ворожі сили намагаються за всяку ціну привалити «надгробним каменем» наші надії, сподівання, уподобання, нашу будуччину. Інколи ціль свою вони осягають. Одначе пам'ятаймо, що це ще не причина, щоб сумувати і піддаватися безділлю. А радше всякі ворожі наступи повинні побуджувати нас до наполегливішої праці, до самооборони, гарту духа й сильного довір'я до Божого Провидіння. Будьмо свідомі того, що для «відвалення цього каменя», який іноді нас так дуже пригнітає і давить своїм нестерпним тягарем, співпрацюють з нами й інші люди, а над усе Божа благодать, про що й ми самі не знаємо, як не знали жінки-мироносиці.
Дорогі брати і сестри! Ще більш загрозливим від смутку є страх. Якщо смуток знесилює, зневіряє, обезвладнює людину, то страх псує та принижує. Люди зі страху відрікаються віри, всіх засад етики, а навіть людської гідности. За «миску сочевиці», за марні «срібняки» або за продовження свого мізерного життя запродують інших, а то й свою власну душу. Страх поштовхує до неправди, до фальшу, облуди і злочину. Тож не диво, що коли ворог Бога і людей хотів знищити людину, то завжди послуговувався страхом. За допомогою страху і терору він осягає свою ворожу і злобну мету.
Тому сьогоднішня Євангелія закликає нас, щоби за всяку ціну позбутися почуття страху, кажучи: «Не жахайтеся!» Не бійтеся! Ви, що Христа шукаєте, не маєте причини до страху. Бо Христос устав з мертвих. Він смертю смерть подолав. Вся людська сила і злоба зістали знищені, печаті з гробу зірвано, камінь відкочений, сторожі повтікали. Христос переміг! Він живе і тріумфує!
Дорогі в Христі! Не біймось і ми, що шукаємо Христа живого, воскреслого! Нехай страхаються радше ті, що шукали і шукають Христа, щоб його вбити, щоб його знищити, ті, що відважилися і відважуються богохулити. Вороги Божі нехай страхаються, бо мимо всіх заходів і старань не змогли й не зможуть убити, знищити Христа-Бога. По трьох днях він воскрес. Тріумф ворогів Христових був дуже короткий. Вони це добре зрозуміли. Але, на жаль, страх перед відповідальністю за злочин, сподіяний супроти Христа, замість побудити їх до покути штовхнув їх до дальших злочинів: Христа переслідувати і вбивати у людських душах, вживаючи до цього неправдомовности й підкупства. Не страхаймось цього, бо в остаточнім розрахунку правда завжди переможе.
Коли жінки-мироносиці наближалися до гробу, побачили ангела, який прийшов з висот, щоб відкотити їм камінь від гробу. Ангел цей був ясний, наче блискавка, зодягнений в білу одежу. Жінки, побачивши його, зжахнулися. А він до них промовив: «Не жахайтеся! Ви шукаєте Ісуса Назарянина...». «Чого шукаєте живого між мертвими?» (Лк. 24:5-6), «Він воскрес, його нема тут. Ось місце, де його були поклали!.. Але йдіть, скажіть його учням та Петрові, що випередить вас у Галилеї; там його побачите, як він сказав вам» (Мр. 16:6-7). Й учні увірували, пішли, знайшли Христа, переконалися особисто про його воскресіння. Перші Апостоли, учні й послідовники Христові, стали під прапор Розп'ятого Ісуса і, наперекір брутальному насиллю й дикій заїлості, пішли відважно на підбій світу, незважаючи на гоніння, переслідування і пролив крови; вони осягнули свою мету: поширили Божу благовість по цілому світі.
Дорогі брати і сестри! Якщо і ми в нашому житті щиро шукаємо Христа, тоді не страхаймося ворожих Христові сил. Та не шукаймо Христа поміж мертвими, Христа історичного, такого, який лише колись жив і діяв. Зате шукаймо Христа воскреслого, живого, Христа тріумфуючого. Лише такий Христос може бути нашою остоєю, нашою силою, провідником і остаточною перемогою. Станьмо відважно під прапор Христовий! Без смутку і страху впроваджуймо Христа в усі ділянки нашого життя, нехай він їх оживляє, нами керує. Поширюймо Царство Боже всюди, де лише живемо і працюємо. Тоді напевно щезнуть з наших сердець смуток і страх, а оживлятиме нас сильне довір'я в безмежне Боже провидіння. Амінь.
Єпископ Софрон Мудрий, ЧСВВ
Недільна благовість. Проповіді на неділі і свята літургічного року. - Івано-Франківськ: Івано-Франківська Теологічна Академія, 2006. - 376 с.
Неділя святих жон-мироносиць
У 3-й Тиждень по Пасці Свята Церква в особливий спосіб вшановує святих жон-мироносиць і праведних Йосифа Арімафейського і Нікодима – таємних учнів Христових. Своїм богослужінням Церква знов поставляє нас на голгофі біля Хреста Христового, з якого знімають Пречисте Його Тіло Йосиф і Нікодим, і біля гробу, де вони кладуть Тіло Ісуса Христа, і де потім мироносиці, що прийшли помазати Тіло благовонними маслами, першими удостоюються бачити Воскреслого Господа. За прикладом святих жон-мироносиць і ми повинні гріти в серці своєму дійсну самовіддану любов до Спасителя нашого, щоб, як говорить Апостол (Рим.8,38-39) ніщо не могло відлучити нас від Нього – ні сьогодення, ні прийдешнє, ні життя, ні смерть, ні ангели, ні люди. Крім того, як святі жони, уражені лютою скорботою побачивши розіпнутого Господа, шукали і знайшли втіху в Його ж труні, так і кожна християнська душа повинна шукати втіху в скорботі і печалях блія гробу і хреста Спасителя свого.
Друге воскресіння після Пасхи Свята Церква святкує пам'ять святих жон-мироносиць, а також праведних Йосифа Арімафейського і Нікодима. Коли Іуда зрадив Христа первосвященикам, всі учні Його втекли. Апостол Петро слідував за Христом до двору первосвященика і там, викриваємо, що він Його учень, тричі відрікся від Нього. Весь народ кричав Пилатові: "Візьми, візьми, розіпни Його!" (Ін. 19.15). Коли розіпнули Ісуса проходящий народ лихословив Його і глузував з Нього. І лише Мати Його з улюбленим учнем Іоаном стояли біля Хреста і жінки, що слідували за ним і Його учнями під час Його проповіді і що служили їм, дивилися здалека на те, що відбувається. Серед них були Марія Магдалина, Іоана, Марія, мати Якова, Саломія та інші.
Після того, як Ісус спустив дух, Йосиф з Аримафеї, член ради, але що не брав участь в засудженні Ісуса, таємний учень Його прийшов до Пилата просити тіло Ісусове і, отримавши дозвіл, разом з Никодимом, іншим таємним учнем Господа, поховав Його в новій труні. У перший день тижня святі жони-мироносиці, купивши аромати, прийшли рано до труни, щоб помазати тіло Ісусове, але побачили камінь відваленим від труни і ангела, який сповістив їм, що Ісус воскрес. Господь з'явився Марії Магдалині, з якої вигнав сім демонів, і просив сказати апостолам, щоб чекали Його в Галілеї. Святі жони-мироносиці виявляють нам приклад дійсної жертовної любові і самовідданого служіння Господеві. Коли всі залишили Його, вони були поруч, не злякалися можливих переслідувань. Не випадково саме Марії Магдалині першою з'явився Воскреслий Христос. Згодом, за переказами, свята рівноапостольна Марія Магдалина багато попрацювала в проповіді Євангелія. Саме вона піднесла римському імператорові Тіверію червоне яйце із словами "Христос Воскрес!", звідки і пішов звичай на Паску фарбувати яйця.
Свята Церква відзначає цей день як свято всіх жінок-християнок, відзначає їх особливу і важливу роль в сім'ї і суспільстві, укріплює їх в їхньому самовідданому подвигу любові і служіння ближнім. Наскільки це свято відрізняється від так званого Міжнародного Жіночого Дня 8 Березня, встановленого організаціями феміністів на підтримку їх боротьби за так звані права жінок, а точніше за звільнення жінок від сім'ї, від дітей, від всього, що складає для жінки сенс життя. Чи не пора нам повернутися до традицій нашого народу, відновити християнське розуміння ролі жінки в нашому житті і ширше відзначати чудове свято день святих жон-мироносиць.
Свята Марія Клеопова
Свята Марія Клеопова, мироносиця, за переказами Церкви була дочкою праведного Йосифа, Обручника Пресвятої Діви Марії (пам'ять 26 грудня), від першого шлюбу і була ще зовсім юною, коли Пресвята Діва Марія була обручена праведному Йосифу і введена в його будинок. Свята Діва Марія жила разом з дочкою праведного Йосифа, і вони подружилися, як сестри. Праведний Йосиф після повернення зі Спасителем і Божою Матір'ю з Єгипту до Назарета видав заміж дочку за свого меншого брата Клеопу, тому вона іменується Марією Клеоповою, тобто дружиною Клеопи. Благословенним плодом того шлюбу був священномученик Сімеон, апостол від 70-ти, родич Господній, другий єпископ Єрусалимської Церкви (пам'ять 27 квітня). Пам'ять святої Марії Клеопової святкується також в Неділю 3-ю по Пасці, святих дружин-мироносиць.
Свята Іоана Мироносиця
Свята Іоана Міроносиця, дружина Хузи, домоправителя царя Ірода, була однією з жон, що слідували за Господом Ісусом Христом під час Його проповіді, і служила Йому. Разом з іншими жонами після Хресної смерті Спасителя свята Іоана приходила до Труни, щоб помазати миром Святе Тіло Господа, і чула від Ангелів радісну звістку про Його славне Воскресіння.
Праведні сестри Марфа та Марія
Праведні сестри Марфа і Марія, що повірили в Христа ще до воскрешення Ним їх брата Лазаря, по вбистві святого архідиякона Стефана, настання гоніннь на Церкву Єрусалимську і вигнанні праведного Лазаря з Єрусалиму, допомагали своєму святому братові в благовістуванні Євангелія в різних країнах. Про час і місце їх мирної кончини відомостей не збереглося.
Мудрість святих отців. Жінка і християнство
У Христа воює і жіноча стать, що вписується у воїнство по душевній мужності і не відкидана за тілесну неміч. І багато жон відрізнялися не менше мужів: є і такі, що навіть більше прославилися. Такі ті, що наповнюють собою лик дів, такі сяючі подвигами сповідання і перемогами мучеництва. (Свт. Василій Великий).
Істинно цнотливі, прикладаючи все старання до того, щоб турбуватися про душу, не відмовляються і тілу, як знаряддю душі, зробити послугу в міру, але почитали справою негідною і низькою для себе прикрашати тіло і величатися ним, щоб воно, за природою, будучи рабом, не загордилося перед душею, якію увірено право владицтва. (Св. Ісидор Пелусіот)
Неділя 3-тя, про мироносиць. Слово про жон-мироносиць
В ім’я Отця, і Сина, і Святого Духа!
Дорогі браття і сестри!
Церква святкує пам’ять святих жон-мироносиць.
Вшануймо й ми подячним спомином цих євангельських жінок. У земному житті нашого Спасителя, навіть у середовищі Його найближчих послідовників, вони посідають почесне місце. Жінка завжди більше, ніж чоловік, прагнула втілити в життя Божественну правду.
Коли пролунали перші священні слова Христа про покаяння, коли рознеслися по всій землі Його заклики до неба, до Бога, до вічності й святості, до спасіння і Царства Божого – жіноча душа чуйно відгукнулася на Його вчення і на чарівну особистість Боголюдини.
Нам відрадно усвідомлювати, що серед ворогів Христових не було жінок. Серед неправди й наклепу, серед заздрості й ненависті, серед тих, хто, об’єднавшись разом, сплели терновий вінець нашому Спасителеві й підняли Його на хрест, серед цих темних сил пекла ми не бачимо жінок. Навіть дружина Пилата піднесла свій голос за Христа. Коли апостоли та інші ученики Христа порозбігалися в страху, жінки супроводжували Його на Голгофу і стояли біля Його хреста до самої смерті Божественного Страдника. Жіночі руки приготували до погребіння і пречисте тіло Його. Жінки були й першими провісницями радості Воскресіння.
У цій чуйності до проповіді Спасителя, в цій сердечній любові до Нього, в цій незмінній вірності Йому виявилася глибока релігійність жіночої душі. Жіноча душа завжди тягнулася до Бога і вміла зворушливо любити Його. Згадаймо, що перша натхненна пісня Богові була складена жінкою – Маріамією, сестрою пророка Мойсея. Через багато віків друга Маріам – Пресвята Діва – теж відкрила свої уста для натхненної пісні. "Величає душа Моя Господа, і зрадів дух Мій у Бозі, Спасі Моїм” (Лк. 1, 46-47).
Кому вперше звістив Христос найвище духовне вчення про Бога і відкрив сутність істинного Богошанування? Жінці-самарянці! Серед слухачів проповіді Христової про те, що "єдине є на потребу людини”, ми бачимо Марфу і Марію. Серед послідовників Христа були жінки, котрі служили Йому своїм майном. Жінки йшли за Ним, залишивши вдома і господарство, і спокійне життя. Вони слухають Його вчення, беруть участь у Його поневіряннях і люблячою душею переживають Його страждання. Серед них ми бачимо і грішниць, що покаялися, і жінку-хананеянку, котра здивувала Христа своєю вірою, і галилейських жінок.
Згадаймо Прискіллу, котру апостол Павло у Посланні до Римлян вітає як співпрацівницю, і Фиву-дияконису в Кенхреях, про яку той самий апостол пише, що "вона була помічницею багатьом і мені самому” (Див.: Рим. 16, 1-4). Згадаймо Моніку – шановану матір видатного Августина, який сам приписує її молитвам, сльозам і любові своє навернення до віри, до Бога і Церкви. Блаженний Августин про свою матір пише так: "Якщо я міркую тільки про істину й невтомно шукаю її одну, якщо люблю її понад усе на світі, то цим я зобов’язаний тобі, мати моя”.
Згадаймо Анфусу – матір святого Іоана Золотоустого, що виховала нам цього великого святителя Церкви. Про неї знаменитий язичницький ритор, ворог християн, змушений був сказати: "О, які великі жінки у цих християн!” Святителі Василій Великий, Григорій Богослов, Григорій Нисський та інші заявляють, що всім світлим, піднесеним і чистим у собі вони зобов’язані своїм матерям і сестрам.
Згадаймо святих мучениць Віру, Надію, Любов, Софію, Єкатерину, Анастасію, Варвару і неосяжний сонм інших мучениць, слабких жінок і дів, що безбоязно і мужньо до смерті сповідували Христа. Згадаймо найвизначніших подвижниць, які заповідали світові приклад самозречення і святості. Згадаймо знамениту угорську царицю Єлизавету; вона без шкоди для себе випила воду після того прокаженого, якому старанно служила, щоб показати йому, що він не відчужений від людей.
Чи потрібно говорити про тих жінок, які присвятили своє життя і труди поширенню християнської віри і тим облагодіяли свої народи? Ось благочестива цариця Єлена в греко-римському світі, ось свята рівноапостольна Ніна – просвітителька Грузії; Феодора – в Болгарії; Людмила – в Богемії; Дамбровка – в Польщі; у нас – свята благовірна княгиня Ольга.
А скільки їх лишилося невідомими! А скільки матерів, сестер і дружин – святих жінок – своїм благочестям і вірою впливали на навколишнє життя і допомагали процвітанню і поширенню віри Христової і Царства Божого на землі. Не створюючи рукотворних храмів, подібно до рівноапостольної цариці Єлени, Ніни або Ольги, вони не в рукотворних храмах, а в душах людських запалювали світильник віри, вселяли страх Божий, цнотливість, справедливість, любов до ближніх, повагу до старших, милосердя до хворих і тих, хто потребує допомоги й співчуття, благоговіння до святині, любов до Церкви і Вітчизни. Згадаймо народний подвиг матерів, дружин, наречених і сестер у роки Великої Вітчизняної війни.
Що ж? Невже ці історичні приклади виявляться для нас нічого не значущими? Чим темніша ніч, тим яскравіші зірки. У часи випробування віри, в період занепаду духовно-морального життя, коли в багатьох родинах руйнуються його підвалини, слабне віра й збіднюється любов, святі жінки показують усім нам, і особливо сучасним жінкам, приклади тієї поведінки, якої ми повинні дотримуватися в житті. Дивлячись на святих жон-мироносиць, і наші жінки повинні бути благовісницями Христа, насамперед у своїх родинах. У родині, в цій домашній церкві, перші проповіді, перші благовістя про Христа, Його вчення, страждання на хресті заради нашого спасіння, славне Воскресіння повинні належати жіночому серцю! Створюючи сім’ю, жінка-християнка повинна створити в ній релігійне життя. Показуючи дітям приклад молитви, відвідуючи разом з ними храм Божий, прилучаючи їх до таїнств святої Церкви, матері-християнки повинні закладати в юних серцях міцний фундамент благочесного життя, який не змогли б порушити й розхитати ніякі спокуси й житейські бурі.
Любов – найголовніше почуття, яким живе жінка. Підтримуйте його, чоловіки, не тільки щодо себе, своїх егоїстичних чуттєвих бажань, а надайте цьому почуттю любові вищого змісту, спрямовуйте його до Бога, до високої мети християнської сім’ї – і ви врятуєте людство, оздоровите його духовно. Не забувайте, що, як священик у вівтарі, так мати – священнодіє в душі дитини. Вона своїм серцем животворить цю душу і підносить її. Любіть же своїх жінок і бережіть їх!
Амінь!
Ameen! I hope god soon listen our pray and will be back in our world again. This is nice to read your entire post. Please keep continue to update more stuff.
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі. [ Реєстрація | Вхід ]
Усі права застережено. Повне або часткове використання матерiалiв www.traducionalist.at.ua дозволяється за умови посилання (для iнтернет-видань — гiперпосилання) на www.traducionalist.at.ua. Увесь матеріал, представлений на сайті www.traducionalist.at.ua, взятий з відкритих джерел. Відповідальність за достовірність фактів, цитат, власних імен та інших відомостей несуть автори публікацій.
