Автор аналізує головне джерело виявлення демонології – Біблію. Надані рідковживані імена демонів, їх значення і їх функції. Автор стверджує, що уявлення про диявола є виразником тієї стадії розвитку релігійної свідомості, коли вона здатна фіксувати категорії добра і зла у якості абсолютних. При цьому дуалістична форма релігійних уявлень створює можливість визнання рівнозначності абсолютного добра і абсолютного зла як двох начал світобудови. Взагалі, Біблія заклала фундамент для багатого світу християнської демонології, виділивши декілька головних мотивів (мотив гріха та його спокутування, мотив приходу антихриста, мотив існування пекла та інші), що пізніше будуть значно вдосконалюватись та розвиватись.

Життя людини одвіку було ускладнене постійним відчуттям "присутності” навколо неї сонму демонів, злих духів, чаклунів та відьом. Всі ці створені людською фантазією жахи так глибоко проникли у світосприйняття людей, що з забобонів перетворилися у феномен реального життя та буденності.

Але якщо віра у духів виникла стихійно, як одна з ранніх форм релігії, то віра у диявола в процесі еволюції релігії склалася саме під впливом богословів (у їхніх працях питання щодо демонів посідає одне з чільних місць). По суті, диявол сучасних релігій – це церковний диявол, створений з синтезу богослов’я, народних вірувань та єретичних течій.

Християнство, наприклад, ввібрало в себе багато вірувань, що були поширені у Римській імперії у той час, коли воно формувалось. Дохристиянських богів, існування яких християнська церква визнала, вона перетворила або у своїх святих, або оголосила демонами. Аналіз усіх цих пізніших нашарувань, а також поглиблене вивчення першооснови (Біблії) дозволяє говорити про існування окремої галузі богослов’я – демонології.

Образ диявола неодноразово виникав не тільки у працях богословів, але й постійно жив у людській свідомості, перевтілюючись з однієї форми в іншу, приймаючи різноманітний, найчастіше фантастичний, вигляд.

Взагалі, демонологи^I найчастіше звертали увагу на такі аспекти образу, як походження імен диявольських сил, їхня діяльність по переслідуванню християн, методи спокуси віруючих, шляхи, котрими вони здійснювали цю спокусу. Звертали також увагу і на те, яким чином демони завербовували прибічників та слуг серед людей. Питання щодо зовнішності найчастіше залишалося відкритим, лише деколи згадувалися деякі характерні для пекельних істот риси. Окремому вивченню цього аспекту приділяли досить мало уваги. Хоча, на нашу думку, це питання не тільки актуальне, але й має непересічне значення при знайомстві з культурою Середньовіччя.

Як відомо, більшість живописних та скульптурних витворів середньовічного мистецтва були створені не тільки на біблійну тематику, автори використовували як джерело ще й багату скарбницю християнських видінь. Тобто сцени спокуси, гріха, Страшного Суду та пекла, котрі дуже часто зустрічаються у середньовічному мистецтві, з’явилися під впливом саме цих джерел. Тому для найбільш аутентичного сприйняття середньовічної культури потрібно вивчити образну систему того часу, його ідеологічну та художню програму, в котрій образ сатани та сил, підлеглих йому, посідає дуже важливе місце.

Головним джерелом у вивченні демонології є Біблія, найдавніша частина котрої – Вітхий Заповіт, належить до XIII ст. до н.е. Збирання та систематизація матеріалу, що ввійшов у вітхозаповітну частину Біблії, почалось у VI ст. до н.е. У тому вигляді, в котрому ця книга дійшла до нас, вона була відредагована у I ст. до н.е. До неї увійшли усні перекази, міфи про богів та патріархів, легенди, культові правила, історичні джерела, юридичні та побутові розпорядження. Збереглись у Вітхому Заповіті і свідоцтва про різні етапи розвитку релігійних вірувань у давніх євреїв, а також – про сімейних, родових, племінних богів. Серед них – свідоцтва розповсюдження серед давніх іудеїв віри у добрих та злих духів, котра з часом прийняла характер віри у добрих ангелів та злих демонів.

Разом з вітхозаповітним вченням про бога християнство сприйняло як істину вітхозаповітне вчення про диявола, нечисту силу, змія-диявола, який спокусив Єву, гріхопадіння та первородний гріх, бісів, які вселяються в людей. Новий Заповіт розробив свою демонологію, яка включає вітхозаповітну традицію, вірування у злих духів, розповсюджені серед народів Римської імперії, і нові ідеї, пов’язані з християнським розумінням світу та його долі.

Сатана є однією з головних дійових осіб біблійної історії. Багато сторінок Біблії відведені характеристиці цього цікавого персонажу, а також опису його взаємин з Богом і людьми.

Походження сатани, образ якго є втіленням зла, не висвітлюється у Біблії, відомо лише те, що він належав до числа херувимів, жив на Божій Горі і був спочатку абсолютно досконалим, але внаслідок своєї гордині та марнославності відпав від Бога та був покараний з неба.

Вказати одне прийняте ім’я цього бунтівного ангела майже неможливо. Біблія пропонує кілька варіантів. Але, слід зазначити, що в російському та українському перекладах Біблії деякі духи втратили своє ім’я і називаються просто дияволами, демонами чи бісами. У таких випадках ми подаємо їх імена у цитаті у квадратних дужках.

Отже, імена:

У апокрифах зустрічаються ще два демони:

Однією з головних функцій диявола та його сил є постійне спокушання людей і штовхання їх до гріхів ( ворожба, непокірність, ідолопоклонство, блуд та інші ).

Якщо Вітхий Заповіт пропонує для очищення від гріха використовувати так званого "козла відпущення” (священик кладе на голову живого козла і таким чином переносить на нього всі гріхи людські, після чого цього козла руки відпускають у пустелю), то Новий Заповіт рекомендує духовні засоби боротьби проти сатани: піст і молитва, а також використовування так званих "реліквій” – речей, що належали святим.

У Новому Заповіті багато говориться про реальне існування демонів і бісів. Сфера їх діяльності – величезна. Так, виділяють демонічний вплив ( коли люди добровільно йдуть на гріх) і одержимість бісами ( коли нечисті оволодівають волею людини насильно і примушують її до вчинків, котрі ця людина ніколи не зробила б свідомо).

Як вказує Новий Заповіт, бісам відомо, що у Вічності вони приречені на муку. Але ця подія божественним провидінням намічена на час Другого Пришестя Христа. Саме тоді з’явиться така персона біблійної демонології, як Антихрист.

Одкровення Іоанна Богослова дає досить невиразну інформацію щодо того, буде Антихрист людиною чи сатаною, що прийняв людську подобу. Відомо лише те, що його царювання буде останнім часом владарювання сатани на землі.

За Апокаліпсисом, прихід Антихриста – прихід Звіра, царювання якого (три з половиною роки) можна умовно розділити на вісім етапів:

Сюди ж, у геєну вогняну (пекло, місце вічних мук), потраплять і душі грішників після їх смерті.

Отже, уявлення про диявола є виразником тієї стадії розвитку релігійної свідомості, коли вона здатна фіксувати категорії добра і зла у якості абсолютних. При цьому дуалістична форма релігійних уявлень створює можливість визнання рівнозначності абсолютного добра і абсолютного зла як двох начал світобудови.

Перш за все, привертає увагу питання щодо того, які специфічні риси європейського образу диявола були обумовлені язичницькими традиціями.

Якщо придивитись уважніше до тих образів, які з’являлись у релігійній свідомості того часу, то побачимо, що там панують образи тварин, котрі були об’єктом язичницького культу (бик, ведмідь, кінь), або фантастичні образи античності (традиційний образ сатира), або ж личиною дияволу слугували тварини, котрі язичницька або іудейська традиція відносила до нечистих (змія, жаба, козел, свиня та ін.).

Крім цього, для біблійної демонології характерна така риса, як наділення богів ворожо настроєних сусідів різноманітними негативними якостями і, таким чином, сприйняття їх як небезпечних істот – бісів та демонів. На нашу думку, цей процес відбувався у час переходу іудеїв від політеїзму до монотеїзму. Взагалі, Біблія заклала фундамент для багатого світу християнської демонології, виділивши декілька головних мотивів (мотив гріха та його спокутування, мотив приходу антихриста, мотив існування пекла та інші), що пізніше будуть значно вдосконалюватись та розвиватись.