Сучасний світ характеризується великою свободою і незалежністю. Створюються нові релігійні рухи, секти, товариства й організації котрі мають характер світоглядний, ідеологічний, парарелігійний, котрі заповідають і остерігають перед швидким кінцем світу та апокаліптичними подіями, закликають до моральної віднови, часто специфічно її розуміючи, залежно від того, з яких корінь виростають. В рамках масової глобалізації погляди подібних згромаджень мають можливість проникати до найдальших закутків світу  доносячи свої послання незалежно від змісту який вони несуть. Індивідуальний вимір особи людської як ніколи досі осягає вершину незалежності і власної автономії. Така свобода, через впливи сект грозить відходом від Церкви і пошуком особистої реалізації в нових рухах, товариствах. У такій ситуації, ті, що вірять в Христа піддаються випробуванню у збереженні власних релігійних поглядів опертих на засадах євангельської любові, збереженні моральних цінностей, а також визнанню віри переданої батьками. Ще від початків християнства, віра в Христа була великим випробуванням для навернених. Проповідування об’явлених правд наштовхувалося на труднощі і не зрозуміння в часах, коли фундаменти християнської віри тільки починали створюватися. Породжувалися певні догматичні суперечки, з огляду на різницю поглядів тогочасних священиків і вірних, де подаючи певні аргументи фальшували правду або помилково розуміли об’явлену дійсність. В тих суперечках, народжувалося правдиве навчання Вселенської Церкви. Однак багато осіб навіть серед духовенства не погоджувалися на прийняття правди визнаної Церквою, тим самим стягували кари і в наслідок були відлучені від Церковної спільноти. Будучи поза Церквою творили собі релігійні спільноти, ставали відламками Церкви, котрі відтягували вірних від правдивої віри.
На даний час ці феномени набирають характеру суспільно-світоглядного і «релігійного». Дуже часто розвиваються вони дуже інтенсивно особливо в останніх часах. Треба також зазначити, що чисельність цих організацій є надзвичайно велика. Припускають, що на цілому світі, поминаючи конексії рідних африканських релігій , з різними релігіями, особливо християнською, бо це є трохи інша справа є від однієї до двох тисяч сект, у США понад вісімсот, Франції 350, Німеччині – 300, Польщі – 100, на території Росії близько 1100, Азії – 700, Африці – 2000[1] .
Відповідь на питання, чому є їх  так багато і чому здобувають собі так багато прихильників, є можливо пов’язана з фактом, що практично всі сучасні секти щедро черпають зі східного містицизму. Представляють вони реакцію на домінуючий в нашому віці матеріалізм і треба визнати, збирають досить велике духовне жниво. З другої сторони, поширення сект є проявом глибоких перемін, котрі наступають в сучасних суспільствах, а особливо: відродження віри, ірраціоналізму, захоплення містикою, знаних під констатуючим насправді, однак накинутим окресленням «поверненням до релігійності» як також переміщенням сакрум (sacrum) і місць культу.
Велика кількість сект – а кожна з них є виразом протесту проти суспільства і діючих Церков – буде мати поважний вплив на суспільні та релігійні стосунки. Можна ствердити, що до сімдесятих років минулого століття, загроза стосувалася головно Церков. З приходом другої хвилі переноситься на суспільство. Створюються на Заході, суспільні товариства оборони. Вносячи офіційні скарги, родини спричинюються до розпочаття судових процесів, засоби масової інформації  часто акцентують на цій проблемі.
Для оборони свободи своїх членів, а особливо молоді, суспільство змушене зайняти тверду позицію в справі злочинних починань тоталітарних груп, котрі прикриваються релігійною етикеткою. Існуванням і діяльністю багатьох з них, помимо права до релігійної свободи і особистих переконань, є занепокоєні багато країн і автентичних релігій. Отже, ця проблема стала світовою.
Велике зацікавлення цим питанням, що спричинило в останніх часах появу багатьох наукових праць, котрі стосуються розвитку і діяльності сект.
В даній доповіді спробуємо проаналізувати цю так поважну проблему. Об’єктом нашого зацікавлення буде розглядання можливості повернення члена секти до Католицької Церкви.
Ціль доповіді є наступною: вказати складність проблеми поширення і діяльності, впливу сект, вказати позицію католицької Церкви що стосується цієї проблеми, а особливо осіб котрі покидають католицьку віру і переходять до різного роду сект і релігійних рухів, а також висвітлити проблему можливості повернення сектанта до Католицької Церкви.
Структура доповіді є сконструйована з трьох розділів, котрі діляться на підрозділи. Праця представляє аспекти правничо-канонічні переходу католика в секту, а також можливості повернення до католицької Церкви. Однак перед тим, як були представлені канонічні аспекти такого повернення, на початку є представлено поняття Католицької Церкви, її істоту і різниці по відношенню до сект. Є це дуже важлива частина праці, бо показуємо в ній позицію католицької Церкви, яку вона займає стосовно сект і нових релігійних рухів у сучасному світі.
Ціллю другого розділу є розкрити саме поняття секти, чим вона взагалі є, детальніше зупинитися над її окресленням. Явище сект виступає в дуже широкій постаті, тому в окресленні є вказані найважливіші елементи що означають секту. Також є представлено різного роду поділи сект і причини дуже швидкого поширення цих релігійних рухів.
Врешті, третій розділ, це кульмінаційний момент цілої доповіді, в котрому представлено правничий аспект повернення члена секти до Католицької Церкви. Є представлено в цьому розділі по черзі, якими є правні наслідки покинення Католицької віри і перехід до секти, а також умови і можливості поновного поєднання члена секти з Церквою.
Закінчення містить висновки, котрі випливають з розважань котрі містяться в праці.
Очевидно, всі ці питання й відповіді на них висвітлено фрагментарно, що зроблено зі зрозумілих і логічних причин.
 
РОЗДІЛ I

Поняття Католицької Церкви та її відношення до сект

Від початку свого існування Церква мусіла полемізувати з відмінною релігійною думкою, філософською, культурною. Таким чином могла втримати власну тотожність, окреслити себе і «оповісти» світові підставові Євангельські правди.
Церква не зволікаючи мусить займати конкретне становище відносно великої кількості проблем, котрі є в сучасному світі. Однією з таких поважних проблем є сьогодні дуже швидке розширення діяльності сект. Яка є позиція католицької Церкви стосовно сект? Щоб це сові вияснити, потрібно перше застановитися над поняттям католицької Церкви, різницею між нею і сектою, а вже потім окреслити відношення Церкви до сект.

1.1    Окреслення католицької Церкви

Слово «Церква» (екклесія, з грецької ек-калеін – «кликати поза») означає «скликання». Окреслює воно згромадження люду і носить на загал релігійний характер[2] . Є це поняття котре часто використовується у Старому Завіті в грецькій мові по відношенню до вибраного народу згромадженого перед Богом, передовсім згромадженого перед Синайською горою, де Ізраїль отримав Закон і був Богом вибраний Його святим народом[3] . Перша спільнота тих, котрі увірували в Христа, окреслюючись як «Церква», визнає себе за наслідницю тамтого згромадження. В ній Бог «скликує» свій народ з усіх кінців землі. Поняття Kyriake, від котрого походять Cherch, Kirche, означає: «Та котра належить Господеві»[4] .
Християнське розуміння поняття «Церква» означає літургічне згромадження як також локальну спільноту або цілу вселенську спільноту віруючих[5] . Ці три значення є зрештою нерозлучні, «Церква» є людом, котрий Бог згромаджує в цілому світі. Існує вона в локальних спільнотах і здійснюється як літургійне згромадження, передовсім Євхаристійне.
Церква живе словом і тілом Христовим, сама стає в цей спосіб Його Тілом[6] . Церква є задумом зродженим в серці Отця. «Предвічний Отець, найсвобіднішим і таємним задумом своєї мудрості і доброти, створив цілий світ, постановив піднести людей до участі в Божественному житті», до котрого закликає всіх людей у Своєму Сині: «Тих, що вірують в Христа постановив скликати у Церкву святу». Ця «Божа родина» стається, здійснюється поступово протягом етапів людської історії згідно з задумами Отця. Церква отже «прообразно сповіщена від початку світу, дивно, чудесно приготована в історії Ізраїльського народу і в Старому Завіті, заснована в тих останніх часах, явилася через злиття святого Духа і буде завершена в славі в кінці віків»[7] . Другий Ватиканський Собор у «Конституції про Церкву», хоче підкреслити, що Церква є таємницею, тобто дійсністю людською (складається з людей), як також релігійною, Божою[8] . Отже можна її в повні пізнати і зрозуміти тільки в площині віри і в дусі віри. Дійсність Церкви опирається на спасительній волі Бога Отця і на справі спасіння, котре виконує Він через Ісуса Христа у святому Дусі. «Так то ціла Церква являється як люд об’єднаний єдністю Отця, Сина і Святого Духа»[9] . Це тринітарне таїнство Церкви нав’язує до трьох біблійних образів Церкви, якими є: Божий люд, Христове тіло і Святиня Духа Святого. Окрім згаданих окреслень, Церква є ще – спільнота. Церква вчить, що поняття «koinonia», «communio» – спільноти, є центральною ідеєю в розумінні ІІ Ватиканського Собору[10] . Це поняття тішилося великою честю в стародавній Церкві і в Східних Церквах. У підстав слова «communio» йдеться про з’єднання з Богом через Ісуса Христа у Святому Дусі. Це з’єднання здійснюється в слові Божому і Таїнствах.
Церква має також такі прикмети: є одна, свята, соборна (вселенська) і апостольська[11] . Ці чотири прикмети нероздільно з’єднані між собою, вказують на характер Церкви і її післанництва. Церква не посідає їх сама з себе, але Христос через Святого Духа чинить, що Його Церква є одна, свята, соборна і апостольська, та кличе її до здійснення кожної з цих прикмет[12] .

1.2     Різниця між Церквою та сектою

На самому початку спроби розгляду цього питання треба собі усвідомити підставову річ, а саме: потрібно ясно і чітко відрізнити Церкву від секти: «Християнство є відповіддю людини на об’явлення самого Бога, об’явлення, вершина якого знаходиться в Ісусі Христі. І тут бачимо підставову різницю між Церквою і сектою. Секти є творінням людини, котра шукає свого призначення, однак християнство є релігією Христа, Сина Божого, «дороги, правди і життя»»[13] . Церква є звичайною дорогою спасіння і тільки Вона посідає повноту спасаючих засобів[14] .
У подальших розважаннях над різницею між Церквою і сектою потрібно сказати, що секти є групами, котрі накопичують, так би мовити, самих вибраних і самих спасенних[15] . Церква натомість звертається до всіх, є вона Вселенською і партикулярною, має в собі святих і грішників. Ніколи не зможе Церква містити в собі виключно вибраних і тому не є вона з природи налаштована на здобуття швидкого і безкомпромісного успіху, що однак є ціллю кожної секти. Насправді надалі зберігає справжність твердження, що поза Церквою нема спасіння, але Церква ніколи не може дати своїм вірним такої «певності» спасіння, котру дають секти своїм членам з тієї рації, що такої «певності» у Святому Писанні просто немає. Є тільки віра у спасіння завдяки нескінченному милосердю і вірності Бога. Не дає такої певності автоматично навіть те, що ми належимо до правдивої Церкви. Звідси видно, як секти є далеко від духу святого Писання і що є в своїй істоті рухами скерованими передовсім на успіх (в першу чергу успіх притягнення, віднайдення нових членів, але не добре виконання обіцянок, котрі пропонували на початку!)[16] .
У випадку католицької Церкви можемо говорити про певну можливість інтерпретації її доктрини, бо існує в ній постійне і одночасно живе ядро об’явленої правди, котру стереже і переказує Учительський Уряд Церкви завдяки неперервній асистенції Святого Духа. Не можемо в подібний спосіб аналізувати первісне значення того, що сьогодні проповідують секти, тому що бракує їм вищезгаданого фундаменту. Можемо тільки спокуситися аналізувати відношення, котрі вони мали поміж собою (хоча важко говорити про безпосередній обмін) із традиційними Церквами[17] .
Якщо порівняємо секту з католицькою Церквою, то мусимо сказати, що секті бракує Вселенскості в тому значенні, в якому ця прикмета є важлива для спільноти віруючих всієї Церкви[18] .
Згідно E.Troeltsch, істотою Церкви є її об’єктивний інституціональний характер. Для неї приходимо у світ і через хрещення в дитинстві входимо в її круг. Церква являється як об’єктивна організація покликана володіти чудесною силою, як продовжувач дії Бога і Провидіння над світом. Полишаючи можливу гріховність і слабкість осіб, залишається завжди універсальна святість інституції. Церква є великою вихователькою народів, котра як і всі вихователі, потрафить використовувати оцінки і санкції, але рівночасно осягати цілі теж без них[19] .
Відносно сект E.Troeltsch зауважує, що дорога до досконалості веде там не через Таїнства (як у католицькій Церкві), а через особисте свідчення, що як правило спричинює наростання не сприйняття по відношенню до Таїнств. Секта не виховує широкі маси, а тільки групує відокремлені від суспільства еліти покликаних і однозначно протиставляє їх світові[20] .
Багато сект має характер езотеричний, скриваючи свої правдиві цілі, цінності, особливо перед рядовими членами, і протилежно, християнство діє явно і відкрито. З цієї причини завербовані адепти не знають що їм загрожує, наприклад, втрата вічного життя. Дух Біблії, Євангелії, як також цілої Апостольської Традиції виразно говорить і багаторазово в різних контекстах, що набагато краще не бути християнином ніколи і грішити, або ж вибирати чужих богів, ніж бути ним, а потім зробити відступництво. Молодим католикам – бо є це переважно молоді люди – не говорять на початку, що мусять прийняти якісь ініціації або ж культові поклони, котрі в їх ситуації є актом ідолятрії чи просто апостазії.
Велику різницю поміж Церквою і сектою ми бачимо  при їх різних поглядах на культуру. Церква вчить, що культура це нічого іншого як сама людина, її права, її творчість. Культура – це прониклива і чесна рефлексія над складністю людської природи, над багатогранністю людського буття.
Секта натомість (особливо деструкційна) перед тим, як знищити людину, обмежує її в її можливостях, закриває у тісних рамках на швидко вивченої ідеології, односторонньої дисципліни, вимагає від людини практично авторитарної диспозиційності. Тому культура буде для сект завжди загрозою.
Відношення секти до домінуючої культури може бути дуже різним, але як правило, виключає готовність до компромісу. Релігійні секти мають теократичний характер, терапевтичні секти – тоталітарний. Отже асоціальний, чи краще антисоціальний характер сект виражається також в їх анти-культурній тенденції, що починається від негації, а навіть видалення, заперечення первісних родинно-суспільних відносин. Секта впроваджує чорно-біле, негативне суспільне думання адепта, де всі ті, котрі не належать до секти є трактовані як люди гіршої, другої категорії, не просвічені, ті, що збилися або зовсім ще не стали на правдивий шлях, упавші чи просто злі, прокляті, як демони, вигнанці.
Ворожіть по відношенні до культури проявляється також ворожістю по відношенню до науки. Прабхупада, засновник визнавців Крішни, твердить, що непотрібно навчатися біології, а тільки співати мантри і читати Веди, бо тільки там прихована правда. Більшість культів відкидає будь-яку освіту (також здобування професійної освіти) крім студіювання тієї ідеології котру визнає секта.

1.3     Відношення католицької Церкви до сект

 Католицька Церква від самого початку стикнулася із проблемою „згубних помилок,” розколів, з сіянням доктринального хаосу, псевдопророками, котрі відкидали правду Христа[21] . Вся історія Церкви є проникнута появою і діяльністю єресей, схизм, сект, котрі вносили поділи, помилки і болючі рани на Христовому Тілі, як єдиної католицької Церкви.
Протягом останніх кількох десятків років наступив дуже швидкий розвиток сект і їх діяльність стала потужнішою. Ця ніби нова ситуація на рівні цілого світу спричинила конечність порушення проблеми сект в релігійно-моральному і душпастирському вимірах. До останніх років Церква не займалась проблемою сект в своїх офіційних документах. Кодекси Канонічного Права ККСЦ, ККП, як також старий латинський Кодекс 1917 року, документи Другого Ватиканського Собору не формулювали позиції Церкви. Щойно Іван Павло ІІ декілька разів виражав неспокій з приводу поширення сект, остерігав перед їх згубною діяльністю і наказував застосовувати душпастирську діяльність в даному напрямку[22] .
Надзвичайний Синод 1985 року скликаний з нагоди відзначення, оцінки й підтвердження справи ІІ Ватиканського Собору, сформулював певні загальні точки, що стосувалися віднови сучасної Церкви. У цих точках  йшлося про загальні потреби Церкви, мають вони в собі також відповідь на потреби і аспірації, задоволення яких люди шукають в сектах[23] . У сучасному світі спостерігається явище повернення до „sacrum” і факт, що деякі люди свою потребу „sacrum” намагаються заспокоїти в сектах. У зв’язку з цим Синод наказав ширше опрацювати тематику сект під кутом відповідей на виклик, які вносять секти для життя Церкви[24] .
Як наслідок співпраці Секретаріату в справах Єдності Християн, Секретаріату в справах Невіруючих і Папської Ради в справах Культури був створений документ котрий Апостольська Столиця видала у 1986 році „Секти або нові релігійні рухи. Душпастирський виклик”. Був він розпрацьований в оперті десь біля 75 зауважень-опрацювань і документацію зібрану до 30.10.1985 р., від регіональних і крайових Єпископських Конференцій.
Документ цей говорить, що сучасна Церква вбачає різні небезпеки, котрі виникають з існування нових релігійних рухів і сект, але далека є від кидання на них анафем. Чинить їх скоріше предметом свого зацікавлення, вбачаючи в них не тільки душпастирський виклик, але й доктринальний. Церква хоче здіагностувати явище створення сект, розпізнати їх природу, форми і цілі діяльності, щоб на цій основі зробити їх оцінку в світлі Христового об’явлення, правди про Бога, світу і людини[25] .
У посинодальній апостольській адгортації „Christifideles laici” про покликання і місію мирян у Церкві та світі, проголошеної Іваном Павлом ІІ 30 грудня 1988 р., звернено увагу на секти як джерело розкладу релігійного життя сучасних суспільств[26] .
У 1991 р. Папа Іван Павло ІІ скликав на спеціальну зустріч кардиналів, з метою обговорити справи, котрі визнав особливо важливими для діяльності Церкви в сучасному світі. Однією з тем було поширення  „нових релігійних рухів”. На цій зустрічі, котра відбулась у днях 4-7 квітня 1991 р. у Ватикані, взяло участь 120 учасників. Дня 6 квітня була обговорена тема релігійних сект[27] .
Кардинали додатково заслухали п’ять рефератів, котрі представляли проблематику сект на певних континентах. З них випливало, що:
у Північній Америці найчисленнішими є секти протестантського походження, а серед них Свідки Єгови і Мормони, котрі проводять агресивну антикатолицьку діяльність;
в Африці налічується близько десяти тисяч сект, з них, 2 800 презентується як християнські. Загальна кількість послідовників сект складає близько 10 мільйонів членів, притягують скоріше протестантів і нехристиян;
у Південній Америці велику роль в поширенні сект відіграли політичні чинники;
у Європі експансія нових релігійних рухів актуально скеровується на країни східної частини континенту. Найбільш поширені секти це: Церква Об’єднання, Саєнтологічна Церква, Трансцендентальна Медитація і Свідки Єгови, динамічно розвивається New Age;
на Філіппінах секти проявляють антикатолицькі настрої, критикуючи Маріїну набожність, культ святих, Таїнства і священичий целібат[28] .
Важливим документом Церкви, що стосується ставлення католиків до інших християн, є так звана Нова Екуменічна Директорія, що з’явилася 8 червня 1993 р. Цей документ виразно виключає з числа своїх адресатів секти і нові релігійні рухи, для котрих не має заміру бути підставою регулювання взаємних відносин. Таким чином було підкреслено, що Церква вбачає суттєву різницю між сектами, релігійними рухами і некатолицькими християнськими спільнотами[29] .
Священик Ivo Furer, Генеральний Секретар Єпископської Конференції Європи (ССЕЕ) ініціював на зустрічі Єпископів Центральної та Східної Європи, що відбувалася у Варшаві в жовтні 1994 р., аби європейські Церкви випрацювали методи протидії, офенсиві, наступові сект. Сказав між іншим, що потрібно заакцентувати на потребі євангелізації, катихези, християнської освіти та постійної просвітницької діяльності щодо вірних, особливо на біблійну тематику, богословську, екуменічну, на рівні локальних спільнот, а також працювати з клиром і особами які проводять таку освітню діяльність.


http://icl.org.ua/index.php?option=com_content&task=view&id=225&Itemid=66