Рік тому Західноукраїнський Кіш ВО „Тризуб” ім. Степана Бандери оголосив безстрокову акцію під гаслом „Не дозволиш нікому плямити слави, ні честі Твоєї Нації!” по протидії широкомасштабній цілеспрямованій русифікації і моральній та духовній деградації сучасного покоління українців. Ми виступили: проти розповсюдження агресивної антиукраїнської літератури в книжкових торгових мережах; проти широкомасштабної пропаганди російської „поп-культури”, яка примітивізує і дебілізує нашу молодь; проти криміналізації свідомості українців через розповсюдження так званого російського „шансону”; проти існування та розвитку ігрового бізнесу у вигляді ігрових автоматів та ігрових залів, що призводить до психічної залежності багатьох українців, так званої ігроманії, та навіть руйнування сімей; проти переходу частини несвідомої української молоді на „суржик”, що є неприродним для західних областей України; проти згубної реклами, яка культивує вживання слабоалкогольних напоїв, що призводить до „пивного алкоголізму” серед дітей і молоді; проти використання і розповсюдження будь-яких наркотичних засобів серед молоді, особливо в навчальних закладах; проти пропаганди насильства, порнографії, статевих збочень, передусім содомії, в ЗМІ; проти розгортання діяльності різноманітних релігійних сект, що відривають українців від традиційних українських християнських Церков і від правдивої віри в Бога; проти цілеспрямованої реклами роботодавців з-за кордону, що сприяє масовому виїзду нашої молоді на так звані „заробітки” за межі України; проти насаджування західної ліберальної псевдокультури, що веде до деградації цілого покоління українців.

Виникає логічне запитання: чому акція розпочалася із заходу України, якщо вищевказані проблеми є, на перший погляд, менш актуальними тут, порівняно зі сходом України. Як виявилося – це тільки на перший погляд… Давайте розглянемо сучасну Західну Україну і проаналізуємо теперішнє духовно-політичне життя саме тут, де колись національно-визвольні устремління українців закумулювалися в УВО, ОУН, УПА і жертовність борців за права своєї поневоленої Нації надовго залишила слід в серцях наступних поколінь.

В кінці 80-х на початку 90-х люди підпільно друкували заборонені українські брошурки та книжки десь за кордоном, наприклад, в Прибалтиці, переписували вручну, читали і плакали від щастя, що є можливість відчути подих волі, відчути приналежність до великої української нації. Багато хто, ризикуючи, перевозив нелегальну літературу на зрусифікований та зкомунізований схід і південь України, щоб „звільняти братів-українців з московських кайдан”. Це все було… Було зовсім недавно. Що маємо тепер? А тепер ми вже живемо у „вільній” Україні і відповідно всілякі табачники, дугіни, бузини, шульгіни, грекови та інша наволоч можуть вільно і „демократично” паплюжити історію України, її славетних синів та доньок, її святині, адже епоха тоталітаризму закінчилась – почалась епоха вседозволеності! Цей шмельц спокійно лежить на прилавках книгарень, у книжкових кіосках і більшості абсолютно байдуже до того. Майже всім, бо хлопці з „Тризуба” не стерпіли такої наруги і нагадали власникам книжкового бізнесу, що підтримка ворогів є кари гідною. Не зрозуміли. Зашипіли, як змії, звинувачуючи „Тризуб” в якісь продажності і провокативності. І надалі випробовують терпіння українців. Воно не безкінечне…

Секти. Свідки єгови, мормони, адвентисти, посольства божі – ця ракова пухлина розростається в геометричній прогресії з мовчазливої байдужості християн. Раніше можна було побачити цих „вовків в овечих шкурах” рідко де, в основному на вокзалах, у великих містах. А зараз? А зараз безліч „месій”, „пасторів”, „вчителів”, „пророків” та інших „ісповідників” кинулись по всіх галицьких селах та містечках із сатанинською запеклістю розхитувати Христову Церкву, вводячи в пекельний блуд тисячі душ. Церква ж, на жаль, вибрала пасивно-захисну позицію, часто без бою здаючи позиції. І знову „Тризуб” пішов у наступ. Ведучи роз’яснювальну роботу серед українців, ми домоглися того, що пішов активний спротив сатаністам. Ми попереджували, що не треба лізти в душу, руйнувати сім’ї, нищити традиції. Бо відступників від віри покарає пекельний вогонь не тільки на тому світі… І знову безглузді звинувачення. На цей раз ми, вияв-ляється, підігруємо сектам і рекламуємо їх. Мабуть інквізиція робила рекламні акції єретикам, спалюючи їх на багаттях…

Шансон. Ми його чуємо скрізь: в барах, кафе, на базарах, в маршрутних таксі, в потягах, він лунає напористо, зомбуючи свідомість. Хриплі голоси, мовою окупанта вчать молодь „по матєрі-старушкє грустіть”, „срок мотать”, „чифірок піть”, „матушку Росію любіть” (як варіант: Москву, Твєрь, Волгу, Сібірь, Колиму), романтично мріяти про „бутиркі”, „крєсти”, „бєлиє лєбєді”, „понятія воровскіє”… Тисячі українських юнаків, ламаючи мову, підспівують „блатним” шоуменам, які і зону ніколи не нюхали, та уявляють себе „реальнимі пацанамі”. „Ботаючи по фєнє”, часто не розуміючи і половини жаргонних слів, викривляючи пальці з примітивними татуюваннями – роблять з себе посміховиська, мавпуючи тих, кого наші попередники-бандерівці садили на ножі, сидячи по таборах. Не можуть згадати, а може і не знають, чиї вони внуки і правнуки і як їхні діди боролися з „блатними”, сидячи по 10-25 років явно не за „воровскую романтику”.

Примітивна російська „поп-культура” та західна ліберальна псевдокультура отруює мозок іншій частині нашої молоді. Якщо проглянути перелік пісень на мобільних телефонах у 12-14-річних підлітків, то можна зрозуміти, яка потужна деградація і дебілізація чекає нашу націю у найближчому майбутньому. З цигарками в зубах, з пивом в руках, з навушниками у вухах, з презервативами у сумочках та кишенях наші хлопчики й дівчатка впевнено вливаються у європейське суспільство розпусти, збочень, наркотиків та безбожництва.

Колись радянська влада забороняла ходити до церкви. Школярів там фотографували, на великі церковні свята змушували приходити до школи, сексоти ходили попід вікна і дивилися, хто їсть кутю на Святий Вечір, і паску на Великдень. Потім винуватців викликали на килим і карали. Минулись ті часи. Але парадокс! Якщо зайти зараз до сільської церкви (не враховуючи великі свята), то кількість і вік прихожан не змінився порівняно з радянськими часами. 15-20 старших жінок, 5-10 чоловіків у роках та пару маленьких діточок. Де молодь? Хто тепер і кому забороняє ходити до церкви? Влада? Школа? Чи може брак виховання? А кому виховувати, якщо на Галичині „золота лихоманка”? Якщо батьки не на заробітках і не висилають чадам „єврики”, то „лох”. Бажання підвищити свій матеріальний статок переросло в маніакальну ідею заробітчанства. І сотні тисяч молодих, здорових, освічених чоловіків та жінок, принижуючись, роками гнуть спини на новітніх панів, виносячи нічні горшики, кидаючи гній на свинарниках, збираючи ягоди та роблячи іншу чорну роботу. Добро-вільно і навіть з хворобливою гордістю працюють на тих, хто впивався нашою українською кров’ю: москалів, німців, поляків, румунів. Професійні заробітчани можуть відповісти: а що робити на Україні, як прогодувати свої сім’ї? Виникає запитання: а що зробили ви, щоб так не було в Україні? Чому навчили своїх дітей? Бути рабами грошей, одягу, автомобілів та хороших харчів?!

Поки молоді беруть від життя все, а їхні батьки гнуть спини за кордоном, ворог бере економіку під свій контроль. І вже на заході України, де кожен другий „націоналіст”, і кожен перший „патрійот”, переходять у власність росіян великі підприємства та заводи, регіонали тримають охоронні фірми з тренованими бійцями, в неукраїнських руках автозаправки, супермаркети та інші ласі шматки. Влада в той час успішно продає нерухомість, землі, гори, ліси. ЗМІ на Галичині віддаються, як дешеві повії за дрібні гроші і пускають в ефір симоненків, волг, януковичів та інший українофобський набрід. Західно-українські фірми здають в оренду ворогам України біл-борди та сіті-лайти. В погоні за наживою їхні власники втратили почуття гідності, як національної, так і особистої. А коли обурені українці на заклик „Тризуба” почали трощити і знищувати ворожу агітацію, то грошолюбні ділки заверещали на всі голоси і закидали міліцію заявами. Вони думали, що Україну продавати так легко! Всілякі підвладні шавки і холуї, типу Русі Коцаби, звинувачують „Тризуб” у тому, що він продався Партії регіонів. Логіка проста і залізна – раз невідомі паріоти нищать майно „ПР”, значить рекламують цю партію. Все як з сектантами. За цією ж логікою, коли оунівці знищували комуністів, то насправді підігрували їм. Виходить так? Логічніше людину з такою хворою фантазією трохи підлікувати і бажано з ізоляцією від суспільства.

В країні панує режим внутрішньої окупації. Ми, українські націоналісти, його трактуємо так: „Внутрішня окупація – це така форма поневолення, коли народ опиняється під зловорожою владою вже не іноземних загарбників, а внутрішніх антинародних та антинаціональних сил, які зводять до мінімуму політичні права корінної нації (а це майже 80% населення), захоплюють і використовують вик-лючно у власних інтересах державний механізм, фінансову сферу, економіку, інформаційний простір країни, намагаються штучно ділити і деморалізувати, денаціоналізувати і нищити поневолену ними націю, щоб унеможливити її згуртування під прапором своєї національної ідеї, її визвольну боротьбу і своє власне – національне державотворення і народовладдя.

В Україні внутрішню окупацію здійснюють колишні московські окупанти та колонізатори, московська п’ята колона у вигляді різних „червоних” та „лівоцентристських” партій, п’ята колона західного демолібералізму у вигляді різних „центристських”, „правоцентристських”, „демократичних”, „національно-демократичних” і навіть „теж-націоналістичних” організацій, а всі вони обслуговують основного грабіжника й узурпатора влади – чужорідний і космополітичний транснаціональний олігархічний капітал кримінального походження” (В. Іванишин).

Чомусь про внутрішню окупацію говоримо тільки ми – ВО „Тризуб” ім. С.Бандери. Всі інші так звані націоналістичні структури договорилися до того, що перша точка Декалогу вже виконана, що українська держава, за яку боролися наші попередники вже здобута, залишилася дрібниця – наповнити цю державу українським змістом. Хочу доповнити: і попросити ворогів всім серцем полюбити Україну та покаятися у своїх злочинах, а потім ми обнімемося з катами і заживемо щасливо і в злагоді. Смішно? Страшно! Люди, які називають себе українськими націоналістами не розуміють, що ворог безкомпромісний і нещадний. З ворогом не дискутують, його не називають опонентом, з ворогом борються всіма доступними засобами і методами! А нам розповідають політвождики про економічний націоналізм, про соціальний націоналізм, скоро будуть говорити мабуть про сексуальний націоналізм! Українцям говорити треба про Національну Революцію, а не зводити на манівці всякими партійними штучками. Відбудеться Національна Революція – всі інші проблеми: економічні, соціальні, духовні і т.д. вирішаться, бо господарем на своїй землі буде корінна нація – українці. І ніякі вибори не змінять наше життя на краще, це черговий обман від бажаючих дорватися до владного корита. Це все одно, що розповідати смертельно хворому про те, що якщо він купить певні таблетки, то обов’язково одужає.

Наші слова є не до вподоби багатьом політичним шахраям. Ми зриваємо маски з тих, хто хоче черговий раз обдурити людей, прикриваючись націоналістичною риторикою. Прикладом цьому є ВО „Свобода”, окремі лідери якої, використовуючи ідеологію "гламурного” соціал-націоналізму (від якої чомусь ніяк не можуть рішуче відмежуватися), боротьбу за національне визволення часто переводять в русло вирішення соціальних проблем та боротьби за депутатські мандати. А де ж український націоналізм? Де націоналістична ідеологія державотворення? Де система націоналістичних акцій? Що зробив Тягнибок для розбудови націоналістичного руху, будучи депутатом ВР двох скликань або тепер? Пане Олеже, скажіть людям відверто про своє бажання бути при владі і вас зрозуміють – навіщо прикриватися українським націоналізмом і паразитувати на славі борців за Україну? Ще один „український націоналіст” Олександр Сич – голова Івано-Франківської „Свободи” – всім відомий політичний мігрант і перебіжчик, який постійно шукає тепле партійне місце, набрався нахабства звинувачувати „Тризуб” у продажності БЮТ. Всіх міряє по собі. Докази прості – в газеті „Бандерівець” ми запитали Олега Тягнибока, чи він є технічним кандидатом від „ПР”, а це, на думку Сича, є підтвердженням нашої співпраці з БЮТ. Проституйована логіка і непродуктивний захист свого вождя, який спонукає до наступного запитання: а що ми сказали такого, що не відповідає дійсності? До речі, на 15 запитань виборців кандидат в президенти України так і не відповів. На нашу думку, це означає, що пан Олег або не може дати на них правдиві відповіді, або ці відповіді загрожують політичній кар’єрі цього вождя.

Українці! Закликаємо вас до поглиблення національної свідомості. Хай ці вибори пройдуть під гаслом: „Геть політичних шарлатанів, під якими прапорами вони б не були!”. Для нас українців є тільки два священні прапори: червоно-чорний прапор боротьби і синьо-жовтиий стяг свободи!

Слава Українській Національній Революції!

Слава Україні!

07.01.2010р.Б.

Майор „Летун”

м. Івано-Франківськ

http://www.banderivets.org.ua/