Не можна говорити про шлюб, не думаючи про сім’ю, яка є плодом і продовженням шлюбу. Сім’я – це не тільки чоловік із дружиною, а й діти, а також (різною мірою) дідусі й бабусі, родичі та люди, які обслуговують ваш будинок… Зазвичай подружжя має поставити дітей у центр усіх своїх турбот і зусиль. Адже сенс батьківства й материнства не вичерпується народженням дитини. Здатність народити дитину (що є спів-участю у Божому творінні) має продовжуватися у співпраці зі Святим Духом – аби діти стали справжніми християнами.

Батьки – це головні вихователі своїх дітей як у людському, так і в духовному сенсі. Їм слід глибоко усвідомити всю відповідальність цієї місії, яка вимагає розуміння, розсудливості, уміння наставляти, а перш за все – уміння любити і бути добрим прикладом. Авторитарні, насильницькі методи виховання сюди не пасують. Батьки мають стати друзями своїх дітей. Друзями, яким довіряють турботи, з якими радяться про будь-яку проблему, від яких чекають люблячої і дієвої допомоги.

Необхідно, аби батьки частіше перебували зі своїми дітьми. Діти – перш за все. Вони важливіші за будь-який бізнес, важливіші за професію, важливіші за відпочинок. Розмовляючи з ними, треба уважно слухати, прагнути зрозуміти, а іноді й визнати частину правоти (або повну правоту) в їхній неслухняності, в їхніх бунтах. Водночас треба навчити їх осмислювати свої проблеми й правильно скеровувати свої прагнення, ідеали. Не нав’язувати ту чи ту поведінку, поважати їхню свободу, без якої неможлива особиста відповідальність – основа справжнього виховання.

Надзвичайно важливим є приклад, що його подають батьки. Окрім широких знань і добрих порад, діти чекають від них на щось більше – на конкретні вчинки, через які дається свідчення цінності й сенсу життя у різних обставинах повсякденного життя.

Якби мене запитали, я б сказав батькам: зробіть так, щоб ваші діти бачили (а вони з раннього дитинства все бачать і про все мають думку), що ви прагнете жити згідно з вашою вірою. Що Бог не тільки у ваших словах, а й у справах. Хай вони побачать, що ви любите їх і один одного насправді – щиро, віддано.

Прислухайтеся до того, що кажуть ваші діти. Присвячуйте їм свій час. Слухайте їх з довірою і вірте всьому, що вони вам скажуть, – навіть якщо іноді вони вас піддурюють. Не бійтеся їхніх бунтів: адже і ви в їхньому віці були бунтівниками. Зробіть крок їм назустріч, пройдіть половину шляху. І моліться за них. Якщо ви вчиняєте так, по-християнськи, – то будьте певні: вони, аби задовольнити свою законну цікавість, звернуться до вас, а не до брутального приятеля-неука. Їхня щирість буде прямо пропорційна до вашої любові. Ось це і є мир у сім’ї, яка живе по-християнськи, попри неминучі сварки, незгоди й випадки взаємної кривди.

З книжки «Христос проходить поряд»
(переклад «КВ»)

cв.Хосемарія Ескріва, Католицький Вісник