[...] Горою-пророчицею називає оповідачка (Анна Катерина Еммеріх) підвищену, понад усі гори, місцевість, до якої вона прибула у своєму мандрівничому видінні [...]. Там бачила вона пророчі книжки одкровень всіх часів і народів, які зберігалися в одному з наметів і перевірялись та керувались однією особою. Ця особа нагадувала їй або Івана-євангеліста, або Іллю-пророка. Особливо вона пригадує собі колісницю, з якою він покинув землю і, яку вона бачила тут, недалеко від шатра. Ця особа сказала їй, щоб вона всі книжки пророчого пізнання, які колись були передані людям, або передадуться, порівняла з наявною великою книгою, дещо закреслила, або кинула до палаючого вогню для знищення. Люди ще не здатні прийняти цей дарунок, спершу мусить прийти хтось інший. Це все вона бачила на зеленому, оточеному озером, острові, на якому, в садах, стояло багато веж різної форми. Анна Катерина Еммеріх мала відчуття, що ці вежі є скарбницею або криницею мудрості різних народів і, що під островом, навколо якого дзюрчали різні струмочки, знаходилось джерело святих річок, сила якого проявлялась у підніжжі гори. Дорога, яка вела їх до пророчої гори, незважаючи на висхідні пункти їхньої подорожі, була завжди в напрямку Середньої Азії. Вона згадувала ситуації, природу, людей, тваринний і рослинний світ промандрованої нею подорожі, які потім перетворювались в нудні простори, ніби проходили через хмари, піднімались до згаданих околиць, про які оповідачка згадувала на відповідних місцях своїх видінь під час мандрівок. Зворотна дорога вела її знову через хмари, а потім через преккрасну рослинність, через облюбовані рослинами і тваринами околиці, доходила до протоки і вона оглядала над цією рікою індійські релігійні звичаї. Географічне положення цієї місцевості і те, що вона там, наверху, побачила в чистій живій зелені, нагадувало повідомлення про подібну місцевість, записане двадцять років тому, частково з таким населенням, релігія якого була в більшості азіатських народів. Пророка Іллю в мусульман називають іменем Хісер, а це значить зелений, відомий, як напівангел. Він жив на горі Каф, на півночі, як говорилось у всіх релігійних і поетичних записах, і там пильнував таємниці джерела життя. Індійці мали свою святу гору Меру, китайці - Куен-Лун, обидві з уявленнями про райський стан, власне в далекій Середній Азії, де блаженна Катерина Еммеріх бачила пророчу гору. Також старі перси вірили в таке місце, яке вони вшановували як Ельборс, або Альбордш. Вавилонці мали таку ж віру (Іс. 13, 14). Те, що вони мали разом з персами і мусульманами гору на півночі, пояснюється географічними відносинами з Середньою Азією.


(Анна Катерина Еммеріх, Життя Пречистої Діви Марії)
p.s. - гора знаходиться в Індії