Прагнення засвідчити перед і без того втомленим від споглядання за безчесною грою нинішніх посадовців загалом власну вагомість, примушує багатьох політиканів вдаватись до вчинків котрі на певний час стають предметом «уваги виборців та широкого обговорення».

Проте погана слава скороминуча. На тлі енергійної штовханини законодавців біля трибуни ВР, гучних заяв міліцейських челядників про розкриття чергового злочину (про нерозкриті як правило скромно замовчують), вчинок гурту націоналістів котрі 30-го червня 2009 р. пошкодили пам'ятник одному з ідеологів та практиків комунізму В.Ульянову-Леніну поблизу Бесарабського базару в Києві, для зматеріалізованого обивателя видався незрозумілим і геть не героїчним актом безглуздої самопожертви. Матеріалісти дійсно не бачать в тому жодної практичної користі. 

Неспроможність зрозуміти прагнення ідеалістів бути вірним сином Батьківщини, породила безліч чуток котрі є астрономічно далекими від дійсності. Прагнення розвіяти підозри й найрізноманітніші тлумачення вчинку квінтету патріотів, зобов'язувало мене посприяти хлопцям в справі донесення правди до загалу. Наша сьогоднішня розмова - з Миколою Коханівським, організатором акції і її безпосереднім учасником. 

– Миколо, якщо відверто, чого вас туди понесло?

– Боляче і неприємно бути свідком тріумфальної ходи брехні і несправедливості. Вшанування пам'яті загиблих від Голодомору вимагає сміливого викриття й засудження ініціаторів й виконавців того злочину. Ленін був теоретиком і навіть практиком злочинної ідеології, котра нівелювала людську гідність зокрема і людське життя загалом.

– Поширюються чутки, що вам непогано заплатили за ушкодження пам'ятника.

– Ці побрехеньки є такими, котрі, м'яко кажучи, не відповідають дійсності. Хочеш знати хто їх поширює? Ті, хто за гроші не посоромиться з матері останню сорочку зняти. Ніхто нам за спробу демонтувати пам'ятник жодної копійки не пропонував. Не надходили аналогічні пропозиції і після звільнення нас з-під варти. Батьківщину люблять не за гроші. До речі, щодо грошей. Ми власним коштом придбали драбину, кувалду та зубило, витративши на це близько п'яти тисяч гривень. І, як бачиш, не звертаємося до Президента і громадян з проханням їх повернути. Користуючись нагодою, хочу подякувати свідомим причин буття людини в цьому світі українцям, котрі вже почали офірувати для нас. Зібрані кошти йдуть на підтримку хлопців, котрі продовжують демонтовувати пам'ятники ворогам українського народу в інших регіонах. Окрім того, внаслідок акції, я і Олександр Задорожний втратили роботу. Поки що й живемо завдячуючи цій підтримці.

– А не шкодуєш, що втрапив у таку халепу? Маю на увазі втрату роботи й  порушену проти тебе кримінальну справу.

– Аж ніяк. Всі мої вчинки є формою служіння Богові й Україні. Якщо Творець дарував мені розуміння й уміння відрізняти правду від брехні, то споглядання крізь пальці на зло робить мене співучасником  фізичного й духовного виродження українців. Я не маю морального права стояти осторонь процесів котрі відбуваються в Україні. Поборювати зло й несправедливість – мій обов'язок. І кожного свідомого українця також.

– Незабаром суд (перше слухання відбудеться завтра, 9 жовтня - ред.). Стаття, згідно з якою ваші дії кваліфіковано, передбачає покарання у вигляді позбавлення волі. Загроза опинитись у в'язниці є реальною. Ця обставина не лякає?

– Ні, не лякає. Зорганізовуючи акцію, я передбачав і цю доволі неприємну перспективу. Але рішення вже було прийняте.

– А що дарувало тобі сил не відмовитися від задуманого?

– Я віруюча людина. Перед акцією я молився і постився. Бог дав мені розуміння того, що саме я мушу це вчинити. Недоброзичливцям свідчу. Я відповідаю за кожен свій вчинок і є психічно врівноваженою людиною, а не бездумним релігійним фанатиком. Окрім того, підчас роздумів я згадував прочитані книжки про наших героїв Степана Бандеру, Романа Шухевича, Євгена Коновальця. Ці люди не цуралися актів прямої дії. Шухевич, перш ніж посилати бойовиків на атентат, сам власноручно здійснив декілька бойових акцій. Ці люди  були в суттєво складніших умовах, аніж ми. Їм доводилося брати зброю в руки. А я скористався лише кувалдою. Свідчу, що мені не довелось довго підбирати команду. Всі учасники відразу погодились взяти в акції участь. Показово, що на це пішли не зрілі люди, а молодь. І що найприємніше й не менш показово – ані міліція, ані СБУ, про наш задум не довідалися аж до часу його здійснення.

– Можеш поділитися враженням про українські правоохоронні органи? Як вони поставилися до вашої ініціативи? Чув що дух "залізного Фелікса" (соратника Леніна) звідти ще не вивітрився.

– Так, не вивітрився. З перших хвилин затримання, я зрозумів що помаранчеве гасло "міліція з народом" є неймовірно далеким від дійсності. За перші п'ять годин перебування в четвертому ТВМі Шевченківського райвідділу, довелось вислухати найбрутальнішу лайку, і півбіди, якби лише на нашу адресу. Поливали брудом Президента, наших національних героїв Бандеру та Шухевича, погрожували різноманітними тортурами, розстрілом після того, як Янукович стане президентом, застосували навіть фізичне насилля супроти Івана Срібного й Богдана Франта. Але я вдячний долі, що вона звела мене саме з цими хлопцями. Згодом навіть слідчий в приватній розмові зазначив, що хлопці гідні того аби з них "цвяхи кувати".

– А бажання подати скаргу до прокуратури на дії міліціонерів не виникало?

– По-перше, скаргу наші захисники подали. Проте, ти ж знаєш з особистого досвіду суть цієї системи. Ворон ворону око не виклює. Система як була тоталітарною й антинародною, так і й залишилась. Але повторюю ще раз: опускати руки, а тим паче зневірюватись – злочин.

– Звістка про ваш вчинок розлетілася досить швидко. Надвечір, біля відділку міліції, де вас утримували, зібралось кілька десятків чоловіків, жінок, юнаків і дівчат, священик, – і всі прагнули засвідчити вам свою підтримку. Їхня присутність додала вам сил?

– Безумовно. Особливо, коли побачив вираз обличчя найзухваліших працівників відділу карного розшуку (оперативників). Вони виглядали насправді безпорадними. Викликали підтримку, але я бачив, що ці люди бояться гніву народу. Не можу не подякувати всім, хто того дня не залишився байдужим до нашої долі. Духовна єдність є сильнішою, ніж кайдани й стіни камери.

– З яким настроєм підеш на суд, і як сприймеш вирок?

– Розчарую тих, хто очікує побачити нас зляканими або зламаними, а тим паче – почути визнання винними себе у скоєнні злочину. Ми знали, на що йшли, тож готові навіть до несправедливого вироку. До можливого арешту ми готувалися напередодні спроби демонтувати пам'ятник. Певно, лише швидка реакція української громади врятувала нас від арешту. Гурт людей біля відділку міліції, про котрий ми щойно згадували, листи на ім'я прокурора, Президента, прем'єр-міністра та міністра внутрішніх справ від народних депутатів, колишніх політв'язнів, громадських діячів, діячів культури та мистецтва, релігійних провідників і звичайно ж простих співвітчизників, тих, кого нарекли "пересічними українцями" (мізерна частка цих листів долучені до матеріалів кримінальної справи), дарує мені підстави вірити, що правда таки на нашому боці. Цей факт, до речі, розвіює брехливий міф про неспроможність українців об'єднатись і в разі потреби подолати власні амбіції. З перших же днів знайшлись бажаючі сісти з нами на лаву підсудних. Це свідчить про нашу невмирущість, і стало вагомим чинником в справі прийняття суддею постанови про звільнення нас до суду з-під варти. І я вдячний долі, що наш вчинок зумів об'єднати роздроблений на партії та громадські організації український патріотичний рух.

– До речі, а якої ти думки про щойно згаданий "роздроблений на партії та громадські організації український патріотичний рух"?

– Прикро, що він таким є насправді. Себто, належним чином не згуртованим. Розумію, що на це є певні об'єктивні причини. Амбіції, втручання зовнішніх чинників (спецслужб або вимушене виконання окремими чільниками специфічних вимог "меценатів"), обмеження націоналістичного та патріотичного руху виключно антиросійською, іноді антисемітською риторикою. Водночас з радістю для себе зазначаю, що попри конфлікти між керівниками партій та організацій, рядові учасники швидко знаходять між собою спільну мову й координують дії.

– В електронних засобах масової інформації довелось прочитати, що одразу ж керівництво КУНу засудило вашу ініціативу й відмежувались від неї. Це відповідає дійсності?

– Ці чутки поширювали наші недоброзичливці. Можливо, для того аби залякати нас, примусити зневіритись. Даючи тележурналістам коментар на наший вчинок, голова секретаріату Конгресу УН Степан Брацунь заявив, що рішення про пошкодження пам'ятника партія не ухвалювала, але зазначив, що як людина і патріот він наші дії схвалює і підтримує. Партія дійсно цього рішення не ухвалювала і навіть не розглядала. Вкотре наголошую: це була наша ініціатива, проте КУН від самих початків надав нам всебічну і посильну допомогу. Саме члени Конгресу зорганізували пікет біля відділку міліції, де нас утримували, коштом міської організації для нас було зроблено харчову передачу, було зорганізовано, і що найголовніше, він триває нині, збір коштів на нашу підтримку.

– Які плани на майбутнє? Пам'ятники і далі трощитимеш?

– На жаль, в Україні пам'ятників тоталітаризму більше ніж достатньо. На мій вік вистачить. Але руйнувати їх не є для мене головною метою. Я просто прагнув привернути увагу до того, що в Україні досі не вироблено тактики і стратегії розвитку. Нація, котра вшановує своїх катів і водночас не знає власних героїв, не може бути повновартісною. Все що я чиню (а це не лише руйнація пам'ятників катам українського народу, займаюся й активною громадською діяльністю), є формою протесту проти прийняття підконтрольними ворогам українського народу фракціями у ВР антинаціональної та антинародної політреформи. Вірю, що на найближчих виборах президента, українці оберуть людину, котра власною діяльністю вже засвідчила небайдужість до долі рідного народу, а Україні буде повернено статус президентсько-парламентської республіки. Такий устрій, на мою думку, є найнеобхіднішим під сучасну пору задля вирішення посталих викликів часу.

– Миколо, вірю що суд таки не наважиться визнати вас злочинцями й позбавити волі.

– Дякую. Небайдужість мільйонів українців всього світу для нас є великою підтримкою. Національну солідарність ще ніхто не зміг подолати. Разом переможемо.

http://nation.org.ua/