Д.ДОНЦОВ „Туга за героїчним”

Кожна повноцінна нація прагне до своєї державності, захищає свою землю, релігію, звичаї, обряди, культуру, мову. Кожному народу Господь відвів територію, на якій він повинен бути господарем, і тільки цей нарід вправі розпоряджатися своєю долею на своїй землі. Наша нація впродовж століть постійно бореться за державність, за право існування нашої Церкви, нашої культури, нашої мови. Ця боротьба не завершена досі. Зовнішню окупацію замінив режим внутрішньої окупації – режим, який працює на знищення української нації під гаслом „Україна без українців!”

Першу точку Декалогу: „Здобудеш Українську Державу або згинеш в боротьбі за неї” багато так званих „націоналістів” відкинули як виконану, бо, нібито, Україна вже є і її треба тільки наповнювати українським змістом. Цим вони приховують свою неспроможність довести до логічного завершення ті процеси, що розпочалися на початку 90-х років і були штучно призупинені так званими „націонал-демократами” та „борцями за права людини”.

Світлої пам’яті Провідник полковник Василь Іванишин писав: „Покінчити із внутрішньою окупацією можна тільки в один спосіб: шляхом продовження української національно-визвольної боротьби і реалізації української національної ідеї – створення української національної держави із всеохопною системою українського національного народовладдя. Інших методів просто немає.”

Про місце і завдання українського жіноцтва у цій безкомпромісній боротьбі говоритиму далі.

Переважно історики, якщо і згадують про жінку, то описують її як Берегиню, яка сама порається на господарстві, дає раду дітям, таким чином готуючи нових борців, вихованих у національних традиціях, а за крайньої необхідності, за часів козацтва, – ще й обороняє оселі.

Історія свідчить, що жінки відігравали важливу роль у розвитку християнства, культури, освіти і приймали активну участь у визвольній боротьбі нашого народу.

Про героїчність української жінки можна говорити у двох аспектах: героїзм одноразового вияву перед обличчям смерті на полі бою, і також геройства буднів, у яких жінки відзначаються небувалою силою витримки та посвяти.

Ось кілька прикладів найяскравіших постатей у нашій історії.

Княгиня Ольга відзначилась мудрим правлінням і одна з перших прийняла християнство. Мала твердий характер, була безпощадною до своїх ворогів. Але, водночас, вирізнялася гнучким розумом та військовим талантом. За переказом, після вбивства її чоловіка – князя Ігоря, древляни надіслали до Києва послів, які запропонували княгині стати дружиною древлянського князя Мала. Перше посольство княгиня живцем поховала в човні, друге – спалила в мийниці. Третьою помстою став похід у землю древлян, де під приводом тризни над могилою Ігоря київські дружинники „посікли п’ять тисяч” п’яних древлян, після чого відбулась річна облога міста Іскоростень, яка завершилась спаленням міста.

Жінки відзначались і в козацькі часи. Знаємо два приклади самопожертви та мужності українських жінок.

Олена Зависна – героїня, яка оборонила місто-фортецю Буші від поляків. Її чоловік вирішив скласти зброю, коли більшість захисників загинуло, а поляки увірвались на укріплення. Вона, незважаючи на палке кохання до свого чоловіка, не змогла вибачити йому зради і власноруч вбила його. Потім підпалила пороховий погріб і підірвалась разом з багатьма ворогами.

Сестра волинського полковника Івана Донця, не приховуючи своєї жіночої статі, стала кавалеристкою. І всю кампанію 1649 року на Волині проти польських військ вона провела в боях, надихаючи своїм прикладом навіть досвідчених козаків.

Немалу роль відіграли жінки і в національно-визвольних змаганнях ХХ століття.

Прикладом поєднання інтелігентності, освіченості та вояцької доблесті є жінки-хорунжі у лавах Січових Стрільців – Софія Галечко та Олена Степанів, які мали славу найосвіченіших жінок того часу (перша – магістр філософії, друга – історик).

Взірцем незламності, мужності та відданості справі є Ольга Басараб – громадська і політична діячка, організатор 1-ї жіночої чоти Українських Січових Стрільців у Львові. У 1918-1923 роках О.Басараб працювала бухгалтером посольства України у Відні, водночас була українською розвідницею. З метою збору військово-стратегічної та політичної інформації вона відвідувала Данію, Німеччину, Норвегію, інші держави. Здійснювала благодійну та просвітницьку діяльність у Комітеті допомоги пораненим і полоненим у Відні та в Комітеті допомоги цивільному населенню, за що відзначена міжнародною організацією Червоного Хреста. Член УВО, зв’язкова полковника Євгена Коновальця. Була закатована польськими окупантами у 1924 році.

Особливо яскравим прикладом служіння своїй нації є Катерина Зарицка, яка належала до когорти найвидатніших діячів українського національно-визвольного руху 30 – 40-х років ХХ століття. Вона володіла практичними навичками розвідника, медпрацівника, пропагандиста, вміла спілкуватися з різними людьми, відстоювати власні погляди. Це все забезпечило їй провідну роль у діяльності ОУН та УПА.

У міжвоєнний період Катерина Зарицька була задіяна у розвідувально-бойовій діяльності в дівочій п’ятірці. Її робота стала складовою частиною політики ОУН міжвоєнного періоду, що активно втілювала в життя ідеї „перманентної революції”. Подальша діяльність в організації допомогла Зарицькій стати пропагандистом крайового рівня і відомим теоретиком. Як інструктор юнацької та жіночої мережі ОУН на західноукраїнських землях, вона заручилася активною підтримкою молодого покоління, що згодом стало творцем УПА та всієї її інфраструктури.

Катерина Зарицька організувала медично-санітарну службу, підпільний Український Червоний Хрест, налагодила діяльність організаційного, медичного, фармацевтичного і благодійного відділів, які служили не лише потребам повстанської армії, але й цивільного населення.

Як довірена особа генерал-хорунжого Романа Шухевича – „Тараса Чупринки”, Катерина Зарицька – „Монета” була координатором групи зв’язкових головнокомандувача УПА. Вона підготувала й утримувала безпечні „хати-криївки” для лідера українського підпілля, створила умови для результативної роботи та підтримки постійних зв’язків між членами керівного складу ОУН і УПА. Розроблений Катериною Зарицькою план організації підпільних „хат” протягом трьох років успішно використовувався її наступницями.

Діяльність українського жіноцтва прогресивно вплинула на розвиток політичної й соціально-культурної сфери життя всього українського суспільства, стала значним кроком у визначенні жінкою свого суспільного статусу в змінених соціально-економічних умовах як Наддніпрянської, так і Західної України. І найголовніше – жінка виступила активним суб’єктом суспільного розвитку, однією з головних рушійних сил національного відродження України.

На даний час в Україні і поза її межами існує велика кількість різноманітних жіночих організацій. Багато з них були створені ОУН для виконання різних завдань. Але певний занепад та застій торкнувся і цих організацій. Вся їх робота зводиться, в кращому випадку, до імпрез, святкувань, культурних акцій, аматорського мистецтва та гуртків рукоділля. І знову вся участь української жінки в націоналістичному русі зводиться до ролі Берегині. Інша категорія неполітичних організацій базується на вихованні жінок-воїнів, навчає прийомів самозахисту, фізично вдосконалює їх. Це не погано, але цього замало.

Кожна жінка, яка прагне долучитися до боротьби за державність української нації, не знаходить такої можливості, перебуваючи у всіх цих організаціях. Є нагода навчитися багатьом корисним для жінки речам, але нема нагоди застосувати свої знання та вміння в боротьбі.

Багато жінок та дівчат у пошуках можливості реалізувати себе в боротьбі за Україну приходять у „Тризуб” імені Степана Бандери. Але й тут їх чекає ряд проблем та розчарувань. Є декілька категорій жінок та дівчат, які приходять у нашу Організацію. Перші йдуть за своїми хлопцями для того, щоби завжди бути з ними поряд, не завжди усвідомлюючи, куди вони потрапили. Їм цікаво побувати на вишколах, помандрувати горами, посидіти біля багаття – одним словом, вони перебувають у полоні романтики. Друга, незначна кількість жінок та дівчат приходять в Організацію для пошуків хороших, здорових, розвинутих хлопців. Після того, як досягають своєї мети, виривають тепер уже своїх чоловіків чи коханих від активної діяльності – в кращому випадку. Не будемо зупинятися на цих категоріях. Але в „Тризуб” приходять також і ті жінки, які вже свідомо визначились у житті, знають, чого хочуть, готові до активної праці на благо своєї нації.

„Тризуб” імені Степана Бандери є організацією вузькофункціональною, тому в нас жінки теж не можуть сповна реалізувати свої можливості. Якщо дівчина одягає камуфляж, вимотує себе на польових заняттях, постійно знаходиться в чоловічому колективі, то через деякий час вона втрачає свою жіночість. Це одна крайність. Інша крайність, коли дівчата залучаються виключно при потребі роздати агітаційний матеріал. Це, безперечно, потрібно, але далеко не повний обсяг того, що могла би робити жінка, що приходить у нашу Організацію, сповнена палкої надії, що її сумлінна праця буде на користь нації.

Тому, на мій погляд, назріло питання створення певного жіночого крила – жіночого відділу, який зможе ефективно задіювати жіноцтво до націоналістичної боротьби.

У багатьох країнах світу у різні часи жіночі підрозділи в тісній координації своїх дій з керівництвом національно-визвольних рухів показували високий результат своєї діяльності. Прикладом цього в Україні була жіноча референтура в ОУН.

Позитив від такої роботи є очевидним:

1. У місцевих командирів зникне проблема задіювання жінок в організаційній роботі.

2. З’явиться можливість систематичного вишколу жіноцтва згідно їхніх потреб і можливостей.

3. На кожну жінку буде покладено відповідальність за її ділянку роботи.

4. Жіночий відділ зможе займатися тим обсягом роботи, який виходить за межі діяльності „Тризубу”.

5. Діяльність жіночого відділу тільки при організаційній потребі буде накладатися на діяльність чоловічого складу, що сприятиме зміцненню маральної стійкості „тризубівських” підрозділів.

Я виклала загальні ідеї створення жіночого відділу та намагалась показати очевидну користь від існування цього окремого підрозділу. Звичайно ж, останнє слово за командиром Організації.

Сподіваюсь на сприяння та розуміння членства нашої Організації.

Сподіваюся також на те, що прийде той час, коли буде створений єдиний націоналістичний Орден, який поведе українську націю до омріяних перемог, і жіночий відділ стане потужним крилом цього Ордену та відіграє історичну роль у здобутті Української Самостійної Соборної Держави.

http://www.banderivets.org.ua/