1.Поняття нації як рушійного історичного чинника. Самостійним народом або нацією називаємо більшу чи меншу групу людства (різновид людської породи), що має певну суму своєрідних, собі тільки притаманних прикмет, котрі в’яжуть усі індивідуальності цієї групи в одне ціле.
Такими прикметами є :

• Наявність спільних генетичних ознак (спільного генетичного кореня).
• Антропологічна расовість (своєрідна будова і вигляд тіла).
• Питома культура (як матеріальна, так і духовна) та спільні культурні устремління.
• Питома суцільна національна територія, на якій або була, або є, або може бути створена національна держава.
• Питомі історичні традиції і боротьба (на політичному, суспільному та інших теренах).
• Самостійна серед інших мова (з літературою, наукою і т.ін.).

Усі ці притаманні прикмети та ознаки поєднують націю в єдиний організм зі спільною метою, тенденціями розвитку, засобами функціонування, надаючи їй ознак своєрідної живої складної системи, яка при певній структуризації здатна творити основи суспільного ладу. Наслідком цього є виникнення і створення загальнонаціональної організації — держави, що є реально діючим механізмом існування нації в певних, чітко визначених умовах зовнішнього середовища. Тому, завдяки цілісності і природнім тенденціям до організації, можна сміливо назвати націю рушійним чинником усіх історичних процесів і перетворень, які здійснюються як за рахунок її колективних зусиль, так і за рахунок зусиль окремих представників (елементів) нації, які є її невід’ємною складовою одиницею або її породженням.

2. Нація і її життєвий простір.
Будь-яка жива біологічна система, яка існує на Землі, потребує засобів для підтримання свого функціонування. Ці засоби вона черпає з навколишнього середовища, що її оточує, як в безпосередньому неперетвореному, так і в перетвореному за допомогою певних технологічних процесів вигляді. Таким чином, жодна жива система, як і жоден живий організм, існування якого здійснюється за рахунок обміну речовин та енергії з оточуючим середовищем, не може існувати незалежно і відірвано від нього, позаяк не є для цього самодостатнім. Нація, яка має всі ознаки живої біологічної системи, в цьому плані не є винятком. Для успішної життєдіяльності і відтворення вона потребує значних природних ресурсів, причому ця потреба є постійною. Як відомо, кожний самостійний народ чи нація має певну територію свого розселення та проживання, на якій він задовільняє всі потреби свого існування, використовуючи наявні на даній території природні ресурси (водні, земельні, лісові, геологічні і т. ін.). Причому, при зростанні кількості населення, зростають і потреби нації в матеріальних та енергетичних ресурсах. Тому зростає споживання переробленої природної сировини як різноманітної промислової продукції, отриманої за допомогою численних технологічних процесів, які в свою чергу змінюють природній ландшафт, впливаючи на нього. Ріст промислового виробництва є наслідком як інтелектуального та культурного розвитку нації, так і зростання її чисельності і чисельності інших націй, які, оточуючи націю, ведуть з нею безперервну боротьбу за засоби існування. Таким чином, вони борються за територію проживання і розселення нації з усіма наявними на ній природними ресурсами і засобами виробництва, які використовуються і створюються нацією, відносно до життєвого простору нації.

3. Боротьба націй за оволодіння життєвим простором та сфери впливу у світі.
Люди — такий самий твір природи в біологічному розумінні, як звірі і рослини. І вони, щоб жити, мусять весь час боротися за своє існування. В цій загальній боротьбі поєднуються між собою кілька різних видів боротьби, які, незважаючи на відмінну природу (тобто причини), як правило синтезовані в єдине ціле і здійснюються одночасно, практично безперервно. Розрізняють такі основні аспекти цієї інтегральної боротьби людства:
1) боротьба одиниці з одиницею (боротьба індивідуальностей);
2) класова боротьба;
3) національна та расова боротьба.
Національна боротьба — це боротьба між двома чи більше народами за засоби існування та за життєвий простір. В історичному плані вона є вирішальним, найголовнішим видом боротьби людства, і, врешті-решт, виступає як один з основних рушійних чинників історії. Саме через цю боротьбу виникають і зникають з лиця Землі могутні держави, велетенські імперії і цілі цивілізації. Постійна боротьба ведеться між народами споконвіку. В цій боротьбі багато їх вигинуло, лише найсильніші втрималися, вижили і дали поштовх до життя і розвитку іншим народам. Котра раса або нація має природні дані до життя і розвитку, ця живе і розвивається так довго, поки існують ці природні умови. Тому основним критерієм життєздатності нації є її здатність вести успішну боротьбу за володіння природніми засобами існування та за володіння життєвим простором.

4. Держава — як засіб реалізації життєвих інтересів нації.
Для ведення успішної боротьби за володіння і утримання життєвого простору, а також для ефективного упорядкування свого внутрішнього життя і мобілізації всіх сил нації на вирішення нагальних проблем, які стоять перед нею, кожна нація рано чи пізно стає перед проблемою створення власної загальнонаціональної організації, основною метою якої була б найбільш повна і оптимальна реалізація її життєвих інтересів. Такою організацією, як показує історичний досвід, завжди була і є держава.
В різних народів державні організації виникали в різні епохи їх історичного існування. Проте, основною передумовою виникнення держави завжди була політична зрілість нації, усвідомлення усіма його складовими частинами (верствами, окремими індивідумами) своєї цілості і спільної мети, а також об’єктивні умови виникнення державного механізму (географічні, геополітичні, зрілість провідної верстви).
Під державою розуміємо організацію політичної влади домінуючої частини населення, що проживає на певній території (у соціально-неоднорідному суспільстві), яка забезпечує цілість і безпеку суспільства і здійснює керівництво ним, насамперед у його інтересах, а також керує загальносуспільними процесами. Таким чином, держава виступає офіційним представником всього суспільства, яке створює даний народ, вирішує загальносуспільні справи, має управлінський апарат, що володіє владними повноваженнями, а також засобами для їх реалізації (силовими: армія, поліція; економічними та ін.). Держава встановлює також загальнообов’язкові етичні норми поведінки її громадян. Домінуючою частиною населення, політичну владу якої реалізує держава, в національній державі є корінне генетичне однорідне населення. Метою національної держави від початку її створення був і повинен залишатися протягом всього її існування захист інтересів корінного народу та створення оптимальних передумов для його розвитку в майбутньому. Інтереси нації та інтереси держави при такому підході є поняттями тотожними. Таким чином, національна держава має чітко виражені ознаки складної системи зі строго визначеними ознаками:
Наявність єдиної мети;
Чітка структуризація державного апарату в цілому;
Цілість державного організму;
Чітке цільове підпорядкування складових частин держави та суспільства єдиній загально державній меті;
Створення найбільш сприятливих умов функціонування та розвитку для тих ланок або елементів державного апарату та суспільної організації, які діють найефективніше, і в яких є найбільш нагальна потреба. Таким чином, будь-які складові частини суспільства, інтереси яких суперечать інтересам всієї нації, в умовах національної держави повинні нею знешкоджуватися, оскільки є елементами деструктивними. Це в повній мірі стосується незаконних злочинних угрупувань, суб’єктів економіки, які порушують державне законодавство, сепаратистсько налаштованих національних меншин.
У національній державі повинен існувати чіткий диктат законів, встановлених всією нацією шляхом реалізації механізму прямої демократії, який передбачає прийняття рішень загальнодержавної (загальнонаціональної) ваги на всенародних референдумах. Державна влада повинна бути чітко структуризована і розділена на виконавчу і судову. Виконавчий орган на чолі з президентом повинен приймати рішення щодо правління державою, втілювати їх в життя і нести відповідальність за їх виконання. Судова влада призначена для стеження за дотриманням законів та президентських указів і покарання за їх порушення. Ці дві гілки державного апарату повинні бути незалежними. При такій організації державної влади відпадає потреба в створенні представницького органу влади, оскільки загальнонаціональні рішення приймаються при участі всієї нації шляхом реалізації механізму прямої демократії на всенародних референдумах, а прийняття поточних оперативних управлінських рішень реалізує механізм виконавчої влади. При цьому усувається протистояння законодавчої і виконавчої гілок влади, що є явищем протинародним та вкрай шкідливим для будь-якої держави і зростає роль та відповідальність інституту президента як голови держави. Це забезпечує успішне та надійне функціонування держави в будь-яких умовах, в тому числі і екстремальних.

5.Основні функції національної держави:
Захист території та національної незалежності;
Захист національних інтересів корінних громадян, створення умов для оптимального розвитку та процвітання економіки;
Забезпечення дотримання законності та правопорядку;
Створення умов для найкращого розвитку науки, культури, освіти в державі;
Відстоювання інтересів нації на загальносвітовій арені (освоєння нових земель, космічного простору, інформаційного простору і т. ін.);
Забезпечення національної однорідності держави.

6.Основи суспільних відносин у національній державі.
Щоб бути сильною, держава повинна бути національно-однорідною. Це дозволить позбутися чужинецьких впливів, яким наш народ чужий і культурно, і ідеалами, і менталітетом, і вірою. Для найоптимальнішої мобілізації внутрішніх сил держави в ній повинен існувати справедливий суспільний лад. Цей суспільний лад повинен висувати вимогу нівеляції соціально-економічної боротьби класів та встановлення здорових критеріїв у користуванні суспільними благами. Поділ на класи допустимий лише в розумінні відмінної професійної чи функціональної спеціалізації різних суспільних верств. Причому, ці суспільні верстви аж ніяк не перебувають в стані конфронтації, а, навпаки — доповнюють одна одну у досягненні соціальної мети — процвітання народу. Рівності в здобутках, що залежать від якісної вартосі індивіда, немає; рівність, натомість, повинна виявлятися у встановленні одинакових об’єктивних умов для кожного громадянина, що має моральні дані для здобуття успіху. Національна держава створює для всіх справедливі умови розвитку, залишаючи решту — творчості і волі кожного.
У суспільному житті вимога справедливості стоїть перед вимогою рівності. В національній державі основним критерієм, який визначає значимість того чи іншого індивіда в суспільстві є його праця, спрямована на добробут всього суспільства і його власний у тому ж числі. Націоналізм підносить працю до рівня етичної засади. При такій інтерпритації праці капітал перестає бути тим, чим він є в умовах ліберального суспільства. Бо, виходячи з цієї засади, працедавцем стає, фактично, не одиниця, а найвище суспільне єство — народ, який має абсолютні вартості й право встановлювати етичні закони.