Щодня зустрічаємо чимало людей.
Бачимося з рідними, сусідами, близькими, знайомими, приятелями,
друзями, співробітниками, начальниками, підлеглими. Але окрім
повсякденних бувають особливі зустрічі, від яких залежать у нашому
житті кар’єра, посада і вся, можна сказати, земна доля. До зустрічі з
такою людиною, як правило, ретельно готуємося заздалегідь. Цікавимося і
дізнаємося через різних людей про вподобання, світогляд, захоплення,
щоб у розмові сподобатися їй, бо від цього залежатиме вирішення нашого
питання.
Проте є Особа, від Якої повністю залежить не лише
земна наша доля, а й, що найважливіше, — вічна. Це Спаситель світу
Господь наш Ісус Христос. Він повний любові до кожного з нас і ради
нашого спасіння віддав своє життя. Цього цілком вистачає знати, щоб
гідно приготуватися до зустрічі з Ним, яка є найбільшим щастям.
Багато років чекали зустрічі з новонародженим
Ісусом Христом старець Симеон і пророчиця Анна. Молитвами й постом,
постійно перебуваючи в храмі на богослужіннях, вони готувалися зустріти
Немовля — Спасителя світу. І коли Йому було 40 днів від народження,
зустріли Його біля храму. О! Яка це була радість! Тепер можна спокійно
відійти з цього світу, знаючи, що народ дочекався і має Спасителя, Який
врятує його.
Символічним є святкування Стрітення Господнього
цього року, яке припало на перший день Великого посту. Ідея цього
спасенного часу — посиленими молитвами і постом, покаянням і сповіддю
очистити свої серця, щоб гідно зустріти Воскреслого Ісуса: «Я з вами по
всі дні аж до кінця віку». Тому зустріти Ісуса при бажанні можемо всюди
і завжди. Правда, цього потрібно дуже захотіти і відповідно молитвою,
постом і очищенням свого серця приготуватися. Господь сказав, що являє
Себе тільки тим, у кого чисте серце («Блаженні чисті серцем, бо вони
побачать Бога»). Хоч, власне, бачити Христа тілесними очима не маємо
ніякої потреби. Святі бажали бачити Ісуса не тут — на землі, а там — на
небі.
Ось із цього приводу цікава повчальна історія, яку
розповіла одна парафіянка. Вона була дуже побожна. Ніколи не пропускала
недільних і святкових відправ у храмі, строго постила і довго молилася.
Багато читала духовної літератури, нікому не робила зла, а нужденним
чим могла завжди допомагала. Та мала вона таємне бажання — побачити
Христа. І Господь явився їй у сні. Який у Нього був добрий і милий
погляд! Він весь світився яскравим світлом. Неземна любов, мир, спокій,
радість і пахощі наповнили все навкруги. Так багато хотілося в Нього
запитати, але від хвилювання не могла промовити й слова. Але дивно, Він
сам говорив про все, що вона думала і хотіла дізнатися. Ісус докоряв у
нещирих взаєминах з іншими людьми, яких за багатьма ознаками, зокрема
за належністю до іншої Церкви, до нації, до народу, до родини ділила, і
знову навів приклад милосердного самарянина. Ісус пригадав і ніби
показав, як багато разів, довідавшись про якусь біду в людей, ця
побожна жінка, хоч і мала співчуття, але того часу переважала думка:
«Не такі вони вже добрі ці страждальниці». Пригадувала особливо тих,
кого знала, скільки всякого зла вони зробили за своє життя. Замість
того, щоб зразу ж помолитися за них, вона осуджувала, тобто виносила
їм, а насправді тільки Богу належний вирок, до того ж, зовсім не знаючи
про їхнє щире розкаяння у гріхах. Господь сказав, що нічого від нас не
потребує, бо ця жінка думала, що все віддала б Йому з любові до Нього.
Немає в світі нічого, що не належало б Йому. І вкінці наголосив, що
все, що хотіли б зробити чи дати Йому, робімо і даваймо нашим ближнім.
Це і є найбільшою ознакою любові до Нього і найважливішим свідченням
Його присутності у нас.
http://www.galychyna.if.ua/