Гортаючи Старий Завіт, подумки дивуєшся, як просто і мудро Господь створив цей світ та людину. Закінчивши творення світу, Бог спочив сьомого дня – і будь-яка людина сотворена так, що потребує відпочинку. Створивши чоловіка, Бог подарував йому владу над цілим світом – і сказав «недобре чоловікові бути самому» (пор. Бут 2,18). Можливо, потреба любові в Адамі перевищувала потребу влади – і Господь довершив сотворіння людини, створивши жінку.
Людина відчуває потребу в чомусь, коли її цього позбавити. Змусьте на якийсь час тяжко працювати у неділю того, хто вже звик не зважати на даний Богом день відпочинку. Парадоксально, але тільки тоді, коли людина задихатиметься від виснаження не лише від щоденної, а й від недільної праці, вона оцінить, що день Господній – справді розкіш (пор. Іс 58,15).
Так само і з родиною: той, хто заради влади, кар’єри чи власних амбіцій зрікається благословенного Богом сімейного життя, оцінить його потребу, вже дуріючи від самотності. Або батьки, які колись «вирішили дати все» 1-2 дітям, запізно заламують руки, з часом спостерігаючи за саморуйнуванням свого потомства через егоїзм. Свого часу вони зневажливо усміхалися, коли чули від багатодітних друзів, що «щастя буває лише багато»… З часом стає ясно, що дати «все» інколи гірше, ніж не дати нічого.
Можливість співпраці з Богом-Творцем, участь у його невпинному творенні світу походить ще зі старозавітного «будьте плідні й множтеся і наповняйте землю та підпорядковуйте її собі…» (пор. Бут 1,28). Як же важко йти за Божим покликом, відрікаючись від радянського підходу до здорової великої родини – «вони що, ненормальні?» Звичайно, довіра до Бога й дар плідності передбачають відповідальність за добробут та організацію гідного життя для своєї малечі. Може, саме це і є найстрашніше. Страх перед відповідальністю за того, кому я дам життя, страх, який легше всього заховати за «практичними аргументами».
Відповідати за когось настільки, що заради його добра навіть не шкодувати життя – це, напевно, і є фундамент Любові. Люблячий Бог Отець віддає нам Свого Сина – і народжується Любов, яка штовхає мати жертвувати життям заради дитини, батька – віддавати синові останній шматок. Кожен вартий Любові, і кожен на неї здатен. Варто лише відкрити серце.
