Піліна – скорочення від імені Марія дель Пілар, яке дають на честь іспанської святині Богородиці в Сараґосі. Марія-Піліна Ґівадевілла народилась 17 лютого 1952 року в Мадриді. Її батько був офіцером, крім того, працював на національному радіо. Піліна була четвертою дитиною серед семи дітей, двоє з яких померли відразу після народження.
Уже в чотири роки Піліну прийняли в школу Сестер Христа-Царя в Мадриді. Вона була дуже егоїстичною, непокірною і впертою дитиною. А коли мати, засуджуючи поведінку дочки, казала їй, що вона ображає Ісуса, дівчинка припиняла чинити вибрики.
15 травня 1959 року Марія-Піліна приступила до першого Св. Причастя. На ній було позичене плаття, бо сім’я на той час жила дуже бідно. З того часу щодня о 12 годині вона брала участь у св. Богослужінні і приймала Св. Причастя.
На Великдень 1961 року родина мала вихідні, а діти отримали дозвіл зробити маленькі покупки у о.о. Кармелітів. Коли отець запитав дівчинку, що вона бажає, та пояснила, що в неї не вистачає грошей на вервичку. За обіцянку відмовляти за нього щодня „Отче наш” він продав їй ту вервичку дешевше. Вона справді відмовляла молитву на вервиці та „Отче наш” кожного дня майже рік до своєї смерті. Її сестра, старша за неї на півтора року, теж отримала вервицю, яка невдовзі розірвалася, бо на ній ніхто не молився.
Починаючи з п’яти років, здоров’я Піліни ослабло, але батьки не знали, чого їй бракує. Обстеження лікарів нічого не виявило. Вона була надзвичайно милою, але дуже худою. Рідні думали, що коли дівчинка буде ліпше харчуватися, то обов’язково поправиться. Та з кожним днем її сили занепадали і вона дуже втомлювалася.
Коли в монастирській школі виставили Най-святіші Тайни, аби до них молилися, Піліна щодня охоче відмовляла молитви біля них. Однак вона часто втрачала свідомість, тому мусила швидко повертатись додому. Невдовзі на її шиї з’явились пухлини, які неприродньо скривили її голову. Лікарське обстеження закінчилося жахливим діагнозом: дівчинка страждала на хворобу Годкіна (злоякісна пухлина лімфатичної залози). Смертність від цього захворювання була дуже високою: життя тривало від двох місяців до двох років.
Піліна прожила ще дев’ять місяців. Дівчинці призначили медикаменти та ін’єкції, аби стабілізувати її стан. Спочатку вона не була прикованою до ліжка і могла вільно рухатися. Допомагала медсестрі, з якою потоваришувала, сиділа на балконі, майструвала чи шила одяг для ляльки. Упродовж січня і лютого 1962 року вона вела невеличкий щоденник. Щоб урізноманітнити її вільний час, придбали телевізор. Це було у ті часи, коли телебачення було ще новинкою. До кімнати дівчинки приходило багато службовців, лікарів та медсестер, аби подивитись з нею телевізор. Вона була дуже простою, не пишалася цим і не заперечувала, коли мама чи сестра сідали перед апаратом.
Розповіді матері про її стосунки з Піліною свідчать про те, що її душа не відзначалась такою глибокою духовністю, як душа її доньки. Часто матері було нудно під час такої довгої молитви з хворою донькою, і вона думала, що дівчинці також нудно. Та Піліна була ненаситною, навіть під час втоми і слабкості.
Батько також не надто практикував свою віру. Було багато непорозумінь між батьками, мати почала побоюватись, що все закінчиться розлученням. Однак смерть Піліни та її заступництво в Небі змінили цю ситуацію. За кілька днів до своєї смерті десятирічна дівчинка попросила тата: „І прошу тебе, навіть якщо тобі буде дуже важко, ніколи не пропускай Св. Причастя і Богослужіння, навіть якщо треба буде рано встати. Тільки це – прекрасне, тату, тільки це”. Батько дуже зворушився, тому пообіцяв їй робити це з Божою поміччю. Раніше він був зовсім не готовий до цього, відчував лише втому від хвороби доньки і скарг дружини, але з того моменту все змінилося. У старшому віці мати захворіла, вона часто говорила: „Я вже не можу вийти з дому, та він щодня не пропускає Богослужіння, як пообіцяв це Піліні. Зараз ніщо не може роз’єднати нас. Ця дитина цілковито змінила нас. Вона врятувала нас від кризи і звела докупи”.
Піліна жертвувала усі ін’єкції за успіх місії в цілому світі, а сестра Габріела з місіонерського ордену, яка їх робила дівчинці, – свої процедури. Якось Піліна сказала: „Якщо я не вилікуюсь і залишуся хворою, тоді я пожертвую ціле своє життя”.
Піліна відмовляла щоденно молитву і жила нею: „Господи Ісусе Христе, позаяк Ти покликав мене взяти участь у Твоєму Хресті, на якому я розіп’ята своєю хворобою, то я приношу Тобі моє страждання, біль мого життя і хвороби та благаю Тебе, аби Ти об’єднав мій біль зі Своїм болем, який Ти пережив під час Своїх страстей, та з болем Твоєї багатостраждальної Матері. Будь милосердний, пожертвуйся Своєму Отцеві за святість місій, за поширення покликів до апостольських професій та навернення невіруючих. Добрий Господи! Зроби мене здатною страждати з радістю заради Твоєї великої честі. Дай мені достатньо мужності і сильну любов, аби скласти іспит, а коли хрест почне ставати важчим, а біль – ще сильнішим, Ісусе, зроби так, щоб я могла відповісти Тобі з радістю і любов’ю: „Нехай буде воля Твоя!”
Щонеділі, поки їй дозволяло здоров’я, вона брала участь у Службі Божій. Потім приступала до Св. Причастя у своїй палаті. Священик називав її „маленькою місіонеркою”. Він помітив, як нетерпляче чекає вона миті, коли відчиняться двері, так як пильно дивиться на чашу з Найсвятішими Тайнами, прикриту покровцем, наче бачить її крізь посуд і тканину.
Піліна швидко слабшала, вона страшенно схудла, у неї піднялась температура, боліло ціле тіло. За день до своєї смерті сказала батькам: „Зараз я хочу сказати вам, що маєте зробити з моїми речами, якщо я помру”. Ляльки вона попросила віддати своїй молодшій сестрі Марії-Магдалині, а гроші – бідним. На свято Трьох Царів, так само, як в інших країнах на Різдво, за традицією діти отримували гроші за колядування. Вона назбирала 1500 песет (приблизно 75 євро).
Батько був присутній, коли Піліна сказала: „Мамо, тату, радійте, бо Дитятко Ісус саме сказав мені, що прийде забрати мене до Себе, але я маю ще трохи постраждати, бо тоді стану святою”. Вона провела в лікарні ще одну жахливу ніч, десь о третій годині попросила, щоб їй дали трохи кави. Тоді розірвалася пухлина на шиї. Батьки були шоковані, покликали лікаря, а дитина сказала спокійно: „Мамо, не страждай, скоро все мине”. Їй зробили укол, а через п’ять годин вона померла. Це сталося 6 березня 1962 року.
Ще у лікарні всі, хто познайомився з дівчинкою, були надзвичайно вражені її здатністю любити, сповненим віри стражданням та смертю, особливо отець-сповідник Вазгуез, який розпочав процес канонізації. Це сталося вже через 15 місяців після смерті Піліни – у червні 1963 року. У 1966 році її тіло перенесли з могили до крипти парафіяльної церкви св. Гінеса у Мадриді.
Газета "Нова Зоря", 2008 р.
