Розгортаючи тему оманливих пропозицій постмодерного суспільства, особливої уваги заслуговує гостра і болюча, але притрушена пухнастим снігом, проблема побачень. Побачення, які за своєю природою мали би означати дещо глибший вимір стосунків між хлопцями та дівчатами, у сучасному розумінні більше схожі на несерйозну гру. Вони стали наче невід’ємною частиною життя підлітків. Зустрічі та розлучення відбуваються із шаленою швидкістю. А згодом звичайних побачень стає замало, ось і розпочинаються експерименти з фізичним аспектом стосунків. Властиво саме це щоденно пропагують сучасні мас-медія, постійно намагаючись пе­рекрутити наше світо­сприйняття. Варто відзначити, ці намагання не були і не є марними, вони реально досягли і продовжують досягати поставленої мети. І це буде відбуватися, допоки ми не заборонимо комусь мані­пулювати нами.

Маю підозру, що більшість підлітків на запитання «для чого вам побачення?» гордо відповіла би: «Щоб краще пізнати свого партнера, перевірити, чи ми підходимо одне одному». Але якщо реально проаналізувати стосунки таких людей, то відповідь була б иншою: «Для того, щоб заспокоїти свій нестримний егоїзм і вгамувати ненаситний апетит пристрастей, який невпинно пробуджує і пропагує сучасне суспільство». Такі стосунки і такі побачення приносять лише тимчасовий і оманливий спокій, несвідоме взаємне задовольняння егоїзму і пристрастей. А вже незабаром настає розлучення, яке приносить зневіру і розчарування, почуття сорому та відчуття, наче нас використали і викинули.

Тут хочу зауважити ще один вагомий нюанс. Сам Бог, коли створив людину, дав їй абсолютну свободу. У нас же, людей, чомусь розвивається погана звичка – привласнювати всіх і все. «Я маю книжку», – звучить цілком нормально. Жодних проблем. Якщо ми придбали чи нам подарували книжку, ми є її власником. Однак, «я маю дівчину (хлопця)», це звучить «нормально» лише в контексті сучасного суспільства, яке кожному на вухо шепче свою заповідь: «живи так, щоб тобі було добре, про инше – не турбуйся». Важливо бачити відмінність між «я маю дівчину (хлопця)» і «в мене є дівчина (хлопець)». Відмінність ця полягає у змісті. Адже те, що «в мене є дівчина (хлопець)», абсолютно не означає, що вона мені належить і я можу використовувати її у власних цілях так, як мені заманеться. Правдива любов не хоче «мати когось» і не хоче «бути з кимось», а хоче «бути для когось». Зазіхання на посідання чийогось буття є неприпустимим для любови.

Ще одна серйозна проблема, яку, на жаль, багато людей прак­тикують на своїй «шкірі» – це зведення всієї любови до банальних почуттів. Не забуваймо, що почуття – це один маленький вимір лю­бови. Але самі по собі вони нічого не варті. Для прикладу, якщо людина «відчуває» любов до бідних, але ніколи не допомагає їм і не виявляє милосердя, то чого варті такі почуття? Иншими словами, якщо ми відчу­ваємо якісь почуття до людини, але насправді намагаємося лише зро­бити її інструментом для задоволення власних цілей, то такі почуття не можуть називатися одним із вимірів любо­ви. З иншого боку, почуття вводять нас у сферу романтичних стосунків, де «все дуже гарно і гладко, немає ніяких проблем, випробувань»… Однак насправді романтичні стосунки поза подружжям приносять самі проблеми. Вони ведуть до близькости, але не обов’язково до шлюбу. Є дуже небезпечно дозволяти інтимність, не визначивши, наскільки ми є відданими одне одному. Розпочинаючи романтичні стосунки, ми даруємо себе иншій людині. Тож потрібно бути пильним і зберегти себе саме для тієї людини, яку для нас приготував Бог.

Наступна проблема полягає в тому, що через побачення люди оминають стадію дружби в стосунках, а основою тих романтичних стосунків, які починаються з побачень, найчастіше є зовнішня привабливість. Відтак прокидаються і фізичні бажання, які зазвичай трактуються як любов. Романтичні стосунки ізолюють пару від взаємин з иншими людьми, весь світ відходить на задній план. Побачення відвертають молодих людей від їхнього найважливішого обов’язку – підготовки до майбутнього. Молодь занедбує розвиток здібностей та обдарувань, «запускає» навчання… весь вільний час затрачається на беззмістовне фліртування. Дивно, але багато молодих людей завжди знайдуть час на те, щоб годину поговорити по телефону «ні про що», однак виділити п’ять хвилин «свого» часу для Бога – значно важче! Як надходить неділя, час для відпочинку і духовного збагачення, нагода для участи у Святій Літургії, то ми згадуємо, що «потрібно підготуватися до екзамену», а ось коли друзі запрошують нас на дискотеку, то «скільки можна вчитися?! Та ж колись потрібно відпочити!», – кажемо ми.

Побачення створюють неприродне середовище для спостереження за характером иншої людини. Практично кожен, хто іде на побачення, намагається якнайкраще відрекомендуватися перед своїм обранцем. Інстинктивно ми намагаємося приховати свої недоліки, а це означає, що побачення створюють у нашій уяві обманливі враження про иншу людину. Виходить, що ми зустрічаємося і «любимо» людину, яку не знаємо!

Однак слід визнати, що проблема не у самих побаченнях, а у тому, як світ їх трактує – як гру. Загалом, мабуть цілком справедливо ствердити: якщо ми не маємо серйозного наміру одружитися, то немає змісту починати побачення. Це не означає, що хлопець і дівчина, які вирішили зустрічатися, обов’язково повинні одружитися. Але це означає, що хлопець і дівчина можуть дати згоду одне одному на побачення лише тоді, коли цілком серйозно і свідомо бажають посвятити себе одне одному на все життя. Инакше, запитаймо себе, для чого ці побачення? Якщо ми не маємо наміру одружитися з цією людиною, то навіщо ж бавитися?! … Думаю, багато хто хотів би зараз сказати мені: «а як же тоді пізнавати один одного? Як перевірити, чи ми пара?». У відповідь дозволю собі припустити, що навіть старенькі люди, які по 60-80 років прожили разом у шлюбі, не знають до кінця одне одного. Кожна людина має своє буття, створене Богом, і кожне буття є зовсім иншим. Як би ми не старались, ми ніколи не зможемо до кінця пізнати чиєсь буття. Було би непогано спочатку пізнати і зрозуміти самого себе. Та справа не у тому, як ми знаємо один одного, а в тому, як ми готові прийняти себе такими, якими ми є і дарувати свою любов, незважаючи ні на що. Було би неправильно сказати, що пізнавати одне одного непотрібно. Це потрібно, але в розумний спосіб, який нікому не завдасть шкоди, нікого не зранить, який не примушує і не зобов’язує  – через дружбу! Насправді багато людей просто не розуміють, який це великий скарб – дружба… але це инша тема.

Вернімось до пропозицій світу. Важко знайти таку молоду людину, яка б не бачила по телевізору романтичного фільму, де все іде гладко, де буднів немає, де кохання кінця-краю не знає, а суперечок просто не буває… ну звісно ж, які суперечки можуть бути, коли все іде за сценарієм, і кожен актор просто грає свою роль. Але, на жаль, саме це часто заводить нас у блудні мрії, створює нам обманливий «шаблон любови», під який ми потім хочемо прирівняти реальне життя. Шкода, але чимало молодих наївних людей дивляться на шлюб як на прекрасне та романтичне відео. Такі люди думають, що шлюб – це одна чудова захоплююча мить, яка змінює иншу. А щоденні труднощі та непорозуміння назавжди вирізані з нього.

Гірша проблема народжується при перегляді непристойного відео, що формує фіктивну модель стосунків, яку людина згодом зіставляє із сімейним життям. Відтак чоловік сприймає дружину так, як це робили «герої» порнофільму. На противагу цьому обману вчені довели: якщо б люди вели таке сексуальне життя, як це змальовують порнофільми, то в кращому випадку залишились би каліками… Коментарі тут зайві, варто просто кожному добре задуматись над цим… Мас-медія багато говорить про задоволення, яке приносять статеві стосунки, але нічого не говорить про ті страшні проблеми, які вони неодмінно ведуть за собою. Чому світ мовчить? Бо знання правди – неприбуткова справа: виробники контрацептивів та порнофільмів, які тісно співпрацюють, втратять ринки збуту; абортивні клініки та лікарні, що спеці­алізуються з вене­ричних захворювань, втратять своїх клієнтів… Тут ніхто не думає про добробут суспільства і кожної людини зокрема.

Щодо самих побачень, то, мабуть, неможливо накреслити якийсь шаблон, за яким усі мали би будувати свої стосунки, оскільки кожні стосунки, кожна любов будуть особливими. Єдине, що слід запам’ятати – це те, що не потрібно боятись ставити перед собою високі стандарти. Побачення – це не гра, а людина – не іграшка, життя у нас лише одне. Свідома людина ніколи не буде думати, що її любов є ідеальна, досконала, а буде завжди вчитися любити доти, доки буде жити. Мудра любов дочекається того часу, коли ми будемо готові присвятити своє життя иншому, а не бездумно розпочинатимемо романтичні стосунки… «Любов довготерпить, любов милосердна, не заздрить, любов не величається, не гордиться,  ані вередує, не шукає свого власного, не злоститься, не приписує зла, не радіє з несправедливости, а радіє з правди; все зносить, в усе вірить, усього сподівається, все терпить. Любов ніколи не минає…» (1 Кор.,4-8)

Та хоч як би людина не старалась, проблем уникнути, мабуть, не вдасться. Будуть незгоди і непорозуміння, закрадуться ревнощі, нагрянуть пристрасті і бажання… Але проблема – це ще не біда. Біда – це тоді, коли людина перестає боротися. Иншими словами, любов – це неначе ходьба по канату. Завжди потрібно бути пильним і балансувати, щоб не впасти. Коли хтось будує собі дім, то, безперечно, починає від фундаменту, а не від даху. Так і у стосунках важливо закласти добрий і міцний фундамент, а не починати з романтики.

Ревнощі – це один із найп­отужніших руйнівників стосунків. Світ трактує ревнощі як зло, вчинене проти нас. Ми ж повинні розуміти, що ревнощі – це велике зло, яке ми чинимо иншому. Чому? Бо коли когось ревнуємо, то тим самим показуємо тій особі, що ми вважаємо її своєю власністю, річчю, якою ми задовольняємо свої апетити. Ревнощі перекреслюють любов. Ревнощі – це своєрідна клітка, в якій ми хочемо закритися з людиною, яку любимо, абсолютно обмежитися від всіх і всього.

Щодо фізичної чистоти, про яку світ дуже багато говорить неправдиво, обмовляючи її… тут не можна «опускати планку» ані на сантиметр. Фізична чистота має дуже велике значення, однак пам’ятаймо, Бог хоче, щоб ми були чисті і незаплямовані найперше в своїх мотивах, думках та почуттях. «Ви чули, що було сказано: Не чини перелюбу. Я ж кажу вам, що кожний, хто погляне на жінку, аби пожадати її, той вже вчинив перелюб з нею у своїм серці» (Мт. 5,27-28).

Завжди потрібно слідкувати, щоб мета і мотивація наших вчинків збігалися, инакше, будьмо певними, ми прямуємо у прірву. Не будемо мати заслуги перед Богом, якщо даємо жебраку милостиню, бажаючи тим самим показати иншим наше «добре серце». Один лише замисел може цілком змінити вартість вчинку. В той момент, коли людина починає думати тільки про себе – вона втрачає усе.

Безумовно, що цих кілька абзаців не можуть до кінця розкрити всю глибину проблеми. Але вірю, що ці слова підштовхнули до роздумів. Головне – це бути тверезим у житті. Пам’ятаймо, диявол тільки й чекає моменту, коли ми розслабимось і перестанемо боротись, коли перестанемо «фільтрувати» усе те, що подає нам світ. Якщо змусити людину їсти все підряд: шоколад і м’ясо, недоварений суп і лушпиння… мабуть, ця людина матиме серйозні проблеми із здоров’ям. Якщо ми дозволимо світові «годувати» нас усім, чим завгодно, то залишитись здоровим буде практично неможливо… а нарікати тоді на Бога, який кожній людині дав розум і волю, ми не маємо жодного права.