I
Оскільки поміж трьома богословськими чеснотами чільне
місце належить вірі, - у цьому першому пункті годиться повести мову про
святу православну віру східного обряду, якою войовничий козацький народ
уперше й понині просвітився ще за панування хозарських каганів від
апостольського Константинопольського престолу і яку й нині невідступно
обстоює, бо ніколи жодною чужою релігією збаламучений не був. Добре-бо
відомо, що славної пам'яті гетьмана Богдана Хмельницького з Військом
Запорозьким єдина причина спонукала взятися до зброї і розпочати
справедливу війну проти Речі Посполитої польської (опір турботи про
права і вольності): потреба вборонити свою православну віру, яку влада
поляків різноманітними утисками приневолила до з'єдинення з римською
церквою. Але й після того, як новоримське чужовір'я було викорінене з
Вітчизни, він, саме через спільність релігії, а не з інших мотивів,
удався із Військом Запорозьким і народом руським до Московської імперії
за покровительством і добровільно піддався.
Тому новообраний
нині найясніший гетьман, якщо Господь Бог кріпкий і нездоланний у
битвах допоможе визволити нашу Вітчизну увінчаною успіхами зброєю
блаженної його милості найяснішого короля шведського з ярма московської
неволі, повинен того дотримуватися і, як і належить йому, особливо
пильнувати і рішуче ставати на перешкоді впровадженню у нашій руській
Вітчизні будь-якої чужої релігії. А якщо де-будь виявиться - чи потай,
чи явно, - то повинен своєю владою її викорінювати, заборонити
проповідувати і поширювати. Також не давати дозволу на проживання в
Україні послідовникам чужовір'я, а особливо облудного іудаїзму.
Докладаючи всіх сил, нехай недремно піклується про те, щоб лише єдина
православна віра східного обряду під послухом найсвятішого
апостольського Константинопольського престолу навічно була утверджена і
поширювалася для примноження Божої хвали розбудовою церков і
вдосконаленням синів руських у вільних мистецтвах і щоб воно буяло і
квітло, мов троянда поміж терням, між чужинецькими релігіями сусідніх
держав.
А для більшого впливу чільного у Малій Русі Київського
митрополичого престолу і задля зручнішого управління духовними справами
нехай найясніший гетьман доб'ється по звільненню нашої Вітчизни з-під
московського ярма для провінції, що йому наділена, надана і довірена та
для довколишніх земель від апастольського Константинопольського
престолу первісної екзаршої влади. Таким чином відновляться колишні
стосунки і синівський послух нашої Вітчизни отому апостольському
Константинопольському престолові, що його євангельською проповіддю наша
Вітчизна удостоїлася просвітитися і утвердитися у святій Вселенській
вірі.
II
Кожна держава постає й існує завдяки
непорушності кордонів. Так і територія нашої Вітчизни, Малої Русі,
нехай на постраждає ані від нападу, ані внаслідок неправомірного
рішення у своїх кордонах, що закріплені договорами з Річчю Посполитою,
з найяснішою Портою Оттоманською та з Московською імперією. А
передовсім (щоб не порушувався кордон) по річці Случ (який визначає
територію), що прилучена під проводом Богдана Хмельницького від Речі
Посполитої у власність Гетьманщини і Війська Запорозького, навічно
повернена і усталена на основі угод.
За тим зобов'язаний
ясновельможний гетьман пильно прослідкувати під час переговорів
найяснішої королівської величності Швеції та, якщо справа
потребуватиме, рішуче обстоювати цей пункт, наскільки стане хисту і
змоги. Передовсім же повинен звернутися з уклінним проханням до його
найяснішої королівської милості, ласкавого пана нашого оборонця,
захисника і покровителя, і закликати, щоб його найясніша величність
нікому не вибачав не лише зневаги прав і вольностей, але й порушення
кордонів і привласнення вітчизняних земель. Понад те належить
найяснішому гетьманові, нехай лиш війна щасливо завершиться, домогтися
від найяснішої королівської величності Швеції такої згоди і гарантій,
щоб найясніша королівська величність і його наступники - найясніші
королі Швеції - довічно вдовольнялись титулом покровителів України і в
дійсності стали б у майбутньому захистом для нашої Вітчизни і зберегли
б незмінними її права, привілеї і кордони. Рівно ж належить
ясновельможному гетьманові благати найяснішу королівську величність,
щоб у договорах його величності з Московською імперією долучити умову
повернення вільними по закінченні війни наших полонених, які
перебувають у Московській імперії, а також повного відшкодування всіх
втрат, яких завдано Україні воєнними діями.
Окремо
ясновельможний гетьман повинен звернутися до найяснішої королівської
величності з ласкавим проханням і допильнувати, аби наші полонені, які
перебувають у королівстві його величності, вільними без перешкод
повернулись у свою Вітчизну.
III
Оскільки народ,
колись званий хозарським, а потім - козацьким, починає і веде свій
родовід від войовничих і непереможних гетів, а, крім того, закони
близького сусідства нерозривно в'яжуть і тісно поєднують долю
козацького народу з Кримською державою, то Військо Запорозьке
неодноразово вступало з нею у збройну спілку і приймало її союзницьку
підмогу для оборони своєї Вітчизни і своїх вольностей.
Тому,
наскільки у майбутньому буде можливим, ясновельможний гетьман повинен
домогтися у найяснішого хана через послів відновлення колишніх
побратимських стосунків із Кримською державою, оружної підтримки від
неї і підтвердження вічної приязні, з огляду на які сусідні держави у
майбутньому не зазіхали б на Україну і не наважувались би чинити їй
будь-якого насильства.
А по завершенні війни, коли Господь Бог
своєю допомогою благословить новообраного гетьмана посісти резиденцію
під час жаданого і співзвучного нашим задумам миру, - тоді він буде
зобов'язаний, докладаючи з передбачливою пильністю всіх зусиль
відповідно до свого високого уряду, дбати про те, щоб не було ані
нейменших порушень тривкого договору з Кримською державою. Щоби
побратимські стосунки з нею не зневажалися і не порушувалися самовільно
зухвалими порушниками з нашого боку, які, за звичкою розбійного люду,
не соромляться ламати і переступати не лише звичаї дружби і сусідства,
але й мирні договори.
IV
Військо Запорозьке Низове
заслужило собі невмирущу славу незліченними лицарськими подвигами на
морі і на суходолі, за що було нагороджене багатими даровизнами для
спільного вжитку і користі. Проте Московська імперія з метою
пригноблення і грабунку Війська Запорозького воздвигла, орудуючи в
найрізноманітніший спосіб, на його грунтах і угіддях самарські городи,
розмістила по Дніпру фортеці, щоб таким чином заподіяти Війську
Запорозькому незаконних перешкод у риболовних і ловецьких промислах,
принизити і завдати несправедливих втрат. А наостанок підступно
спустошила і військове гніздо запорожців - Січ-заступницю.
Отже, по завершенні війни - дай-то, Боже, щоб із щасливим наслідком
(якщо Військо Запорозьке не звільнить уже тепер отих своїх посідлостей
і Дніпра від напасливої займанщини московитів), - повинен буде
ясновельможний гетьман при переговорах найяснішого короля його милості
шведського з Московською імперією про благодатний мир припильнувати,
аби Дніпро і посідлості Війська Запорозького були очищені від укріплень
і фортець московитів і повернуті у колишню власність Війська
Запорозького. У майбутньому не допускати там ані спорудження фортець,
ані заснування городів, ані слобід з обумовленим терміном.
Крім того, ясновельможний гетьман не має права не лише потурати
спустошенню посідлостей Війська Запорозького в будь-який час, будь-яким
чином і з будь-якого приводу, але повинен надавати всіляку допомогу
Війську Запорозькому для їхнього захисту.
V
Місто
Терехтемирів споконвічно по праву належало Війську Запорозькому
Низовому і виконувало роль власного шпиталю. Так і тепер, по визволенні
- дайто, Боже, - нашої Вітчизни від московської неволі, нехай
ясновельможний гетьман поверне Війську Запорозькому Низовому оте місто
Терехтемирів з усіма угіддями і перевозом через Дніпро, який міститься
там-таки. Нехай буде поновлено за військовий кошт у Терехтемирові
шпиталь для козаків, виснажених глибокою старістю, чи ранами, чи то
крайньою вбогістю, а також передбачено для них харч і одяг. Рівно ж
весь Дніпро - згори, від міста Переволочної, аж до самого гирла, а
також Переволочанський перевіз і саме місто Переволочну з городом
Керебердою і рікою Ворсклою з млинами, що містяться на території
Полтавського полку, та Кодацьку фортецю з усіма угіддями - повинен
ясновельможний гетьман, а по ньому наступники його уряду, - згідно з
давніми правами і привілеями, - зберегти у законному володінні Війська
Запорозького і нікому з визначніших людей духовного чи світського стану
не дозволяти у Дніпрі від Переволочної аж до самого гирла риболовити
без обмежень. Зокрема річками, потоками і всіма визначеними угіддями у
Дикім полі аж по Очаків не має права володіти і користуватись ніхто,
крім самого Війська Запорозького.
VI
Якщо в
самодержавних країнах шанується такого, як в мирний час, так і в час
війни, слушного і корисного державному устрою і порядку, що звичайно
задля загального блага вершаться приватні і громадські ради, і навіть
самі самодержці, особисто присутні на них і головуючі, не противляться
піддати свої рішення розсуду і схваленню своїх міністрів і радників, то
чому ж би тоді й серед вільної нації не дотримуватися такого-от
благотворного ладу? Таж у Війську Запорозькому здавен-давна
дотримувалися і нині дотримуються саме такого порядку при гетьманській
владі, згідно зі старовинним законом вольностей. Однак дехто з
гетьманів Війська Запорозького захоплювали собі необмежену владу, геть
потоптавши рівність і звичаї, і свавільно встановлювали отой закон:
"Так хочу-так повеліваю". Через те непритаманне гетьманському уряду
самоуправство у Вітчизні і Війську Запорозькому запроваджувався розлад,
викривлення прав і вольностей, утиски посполитих та насильний,
невиважений розподіл військових посад, а відтак росла зневага до
генеральної старшини, полковників і значного товариства. Тому ми -
генеральна старшина кошовий отаман і все Військо Запорозьке склали
угоду і затвердили з найяснішим гетьманом у ході виборів його
ясновельможності закон, який повинен мати вічну силу у Війську
Запорозькому:
чільними радниками у нашій Вітчизні мають бути
генеральні старшини з огляду на важливість їхніх посад, а також через
те, що вони постійно перебувають при боці гетьмана;
після них у звиклому порядку ті ж права народних радників нехай мають городові полковники;
крім того, з кожного полку необхідно вибрати зі згоди гетьмана до
Генеральної ради як генеральних радників по одному визначному
вислуженцю із людей розважливих і заслужених.
З тими
генеральними старшинами, полковниками і генеральними радниками повинен
теперішній ясновельможний гетьман, а також його наступники радитися про
безпеку Вітчизни, про спільне благо і про всі громадські справи і немає
права нічого вирішувати, розпочинати і здійснювати своєю волею без
попереднього розгляду і схвалення ними.
Тому-то тепер, на
виборах гетьмана, призначаються одностайною ухвалою три сесії
Генеральної ради, які повинні кожного року проводитися у гетьманській
резиденції: перша - на Різдво Хрістове, друга - на Великдень і третя -
на празник Покрови Пресвятої Богородиці. На ті сесії повинні прибути не
лише полковники зі своєю старшиною і сотниками, не лише генеральні
радники з усіх полків, але також посли від Війська Запорозького
Низового для участі і дораджування; по одержанні універсалу від
гетьмана вони зобов'язані бути присутніми і прибути точно у визначений
час. І коли ясновельможний гетьман запропонує якісь питання для
спільного розгляду, то всі вони повинні чесно й щиро, не дбаючи про
жодний зиск - свій власний чи інших осіб, - відкинувши лихі заздрощі і
мстиві намисли, давати слушні поради в такий спосіб, щоб не заподіяти
тим ані урази честі гетьмана, ані шкоди справам Вітчизни, - нехай
обминуть її лихо і згуба!
Якщо ж поза тими згаданими сесіями
Генеральної ради, що для них визначено спеціальні терміни,
траплятимуться якісь справи, котрі треба невідкладно розглянути,
вирішити і залагодити, то ясновельможний гетьман може вжити всієї
повноти влади і впливу для владнання і попровадження таких справ з
відома генеральної старшини. Також якщо прибудуть якісь листи з
чужоземних держав чи сторін, призначені ясновельможному гетьманові, то
їхній зміст належить його ясновельможності обговорити з генеральною
старшиною і повідомити свої відповіді на них, щоб не лишалось у тайні
листування, в першу чергу - з чужинецькими країнами і таке, що могло б
завдати шкоди безпеці Вітчизни і громадському благу.
А щоб
постало щире обопільне довір'я поміж гетьманом і генеральною старшиною,
полковниками і генеральними радниками, необхідне для проведення таємних
і публічних нарад, то кожен з них повинен, перш ніж приступити до
виконання обов'язків своєї посади, особисто присягнути на вірність
Вітчизні, на щиру відданість гетьманові, а також на сумлінне виконання
обов'язків своєї посади схваленою публічно присягою відповідної форми.
Якщо ж у діях ясновельможного гетьмана буде спостережено щось
незгідного справедливості, хибного щодо військових прав і вольностей чи
зловорожого Вітчизні, то генеральні старшини, полковники і генеральні
радники владні використати свободу голосу, щоб особисто або ж - якщо
того вимагатиме крайня і невідклична потреба - публічно на нараді
висловити докір його ясновельможності і рішуче стримати від зневаги
отчистих прав і вольностей, не завдаючи при тому ані найменшої образи
високій гетьманській честі. На ті докори ясновельможний гетьман не
повинен ані ображатися, ані не має права за них мстити, - навпаки,
повинен постаратися виправити переступи.
Крім того, кожен
генеральний радник у своєму полку, де буде обраний публічним
голосуванням до Генеральної ради, владен разом з городовим полковником
достерігати справедливого ладу, брати участь в управлінні, кермуючи з
допомогою загальних порад, а також повинен приглядатися і рішуче
виступати проти кривд і утисків посполитому люду.
І подібно до
того, як генеральна старшина, полковники і генеральні радники повинні
дотримуватись добрих звичаїв, належно шанувати високу гідність
найяснішого гетьмана, виявляти йому відповідні його високому становищу
почесті і вірний послух, - так і ясновельможному гетьманові зі свого
боку пристало також мати їх за побратимів, а не за слуг, не вважати їх
своїми власними підручними та не примушувати зумисне для приниження
їхньої гідності ганебно і негоже вистоювати у своїй присутності, за
винятком тих випадків, коли вимагатимуть обставини.
VII
Якщо б провинився хто з генеральних старшин, полковників, генеральних
радників, значних товаришів чи інших урядовців, а понадто з рядових
козаків, - чи то образивши проти звичаю гетьманську честь якимось
зухвальством, чи виявившись винним у якомусь інакшому переступі, - то
ясновельможний гетьман не повинен карати того винуватця за такі провини
засобами своєї влади чи особисто призначати йому кару.
Така
справа - кримінальна чи якась інша - має бути передана на розгляд
Генерального суду. І хоч би яке неприхильне, а проте безстороннє
рішення він ухвалив, - такому повинен кожен правопорушник підкоритися.
VIII
Що стосується усіх військових справ, то їх мають доносити
ясновельможному гетьманові саме вищезгадані генеральні старшини, які
постійно перебувають при боці гетьмана - котрі справи до чиїх
обов'язків та уряду належатимуть, - а також особисто отримувати від
нього рішення. В жодному разі не використовувати для цього дворових
слуг гетьманових, котрі не повинні втручатися до жодних військових
справ, нарад і доповідей, ані залучатися до пересилання військової
кореспонденції, навіть незначної.
IX
Як відомо, у
Війську Запорозькому споконвік постійно були генеральні підскарбії,
котрі завідували військовою скарбницею, млинами, усіма військовими
доходами і повітовими виплатами та давали у усьму лад з волі й
схвалення гетьмана. Отож і тепер встановлюємо за загальним схваленням
такий порядок і затверджуємо як непорушний закон, щоб у нашій Вітчизні,
дай-то, Боже, визволеній з московського ярма, за рішенням гетьмановим і
згодою загалу був обраний генеральний підскарбій - чоловік значний і
заслужений, маєтний і порядний, який би сумлінно опікувався з відома
гетьманового військовою скарбницею, пильнував млинів і доходів та
обертав їх на громадські потреби, а не на власний зиск. Сам же
ясновельможний гетьман не повинен мати жодного права і не зазіхати ані
не військовий скарб, ані на надходження до військової скарбниці; не
обертати їх на власну користь, а вдовольнятися власними чиншами і
доходами, передбаченими для гетьманської особи й булави. Це - індукти з
Шептаківської сотні, з Гадяцького полку, з маєтків Почепівських і
Оболонських та інші доходи, які здавен-давна ухвалено виділити для
гетьманської посади. Понадто ясновельможний гетьман не має права ані
самовладно привласнювати собі громадських маєтностей і угідь Війська
Запорозького, ані розподіляти їх під яким не було б претекстом іншим
людям, менш заслуженим перед Вітчизною, а найпаче ченцям, священикам,
бездітним вдовам, дрібним посполитим і військовим урядовцям, особистим
слугам дворакам та приватним особам.
Очевидно, що генеральний
підскарбій повинен обиратися як підручний гетьмана і бути там
присутнім, де постійно перебуватиме гетьманська резиденція. Крім того,
у кожному полку необхідно обрати загальною ухвалою полковника і
старшини обох станів - козаків і посполитих - по два підскарбії, теж
заприсяжених, з визначніших маєтних людей. Вони повинні відати
полковими і цивільними прибутками і посполитими податками,
заопікуватися ними і видатками та щороку звітуватись про свою
діяльність.
До обов'язків отих полкових підскарбіїв, підлеглих
безпосередньо генеральному підскарбієві, входить нагляд у їхніх полках
за належними до військової скарбниці прибутками, збір їх і передання до
рук генерального підскарбія. Панам полковникам рівно ж не пристало бути
причетними до полкових коштів, а мусять удовольнятися доходами і
пільгами своїх посад.
X
Через те що ясновельможний
гетьман повинен з обов'язку свого уряду провадити і достерігати ладу у
Вітчизні та Війську Запорозькому, то передовсім він має недремно
пильнувати і докладати особливого старання, щоб простим козакам і
посполитим не чинилось надмірних утисків, спустошливих поборів і
здирств. Ті надужиття спонукають люд покидати обжиті місця і пускатися
у чужі краї, аби пошукати собі поза межами вітцівської землі життя без
тих прикрощів - догіднішого, відраднішого і спокійнішого.
Тому
постановляємо, щоб панове полковники, сотники, отамани та інші
військові і посполиті урядовці більше не наважувалися виконувати
панщизн та інших приватних робіт силами козаків і посполитих, а надто
якщо ті люди не є їхніми безпосередніми підлеглими ані слугами: не
посилати на сінокіс ані на жнива, не силувати гатити греблі, не чинити
над ними насильства захопленням грунтів чи примусом до невигідного їх
продажу і не конфісковувати за леда-яку провину усе майно - рухоме і
нерухоме. Також не залучати ремісників без оплати до виконання панам
урядовцям домашніх робіт, а козаків не увільняти від служби заради
приватних доручень. Ясновельможний гетьман повинен усією повнотою влади
викорінювати надужиття і сам того остерігатися і не чинити, щоб не
давати прикладу для наслідування іншим.
Усе те лихо - утиски і
грабунок бідного посполитого люду - корениться у честолюбстві захланних
хабародавців. Не маючи на те прав ані заслуг, а лише ненатлі бувши
жадобою власного зиску, вони заходяться купувати військові і посполиті
посади, здобуваючи гетьманську прихильність принадами хабарів, і таким
робом допинаються поза вільними виборами проти права і слушності до
найвищих гідностей - полковничої булави й інших посад. Тому суворо
постановляємо, щоб ясновельможний гетьман не лакомився на жодні
подарунки чи обіцянки і нікому не доручав полковничої булави чи інших
військових і посполитих посадах з огляду на особисті стосунки та щоб
силоміць на ті посади нікого не нав'язував.
Військові і
посполиті урядовці, а надто полковники, неодмінно мають обиратися на
виборах свобідним голосуванням і волевиявленням, а по виборах
затверджуватися владою гетьмана, проте вибори таких урядовців повинні
проводитися виключно зі згоди гетьмана. Такого ж порядку належить
дотримуватися і полковникам: не обирати сотників чи інших урядовців за
хабарі чи на основі особистої прихильності, нехтуючи вільним
голосуванням усієї сотні, а також не усувати їх з посад внаслідок
особистих незгод.
XI
Вдови - козачі дружини - і їхні
осиротілі діти, козачі господарства і жінки у відсутності їхніх
чоловіків, - коли ті будуть зайнятими у воєнних походах або на якихось
інших військових службах, - щоб не притягалися до виконання жодних
повинностей ані до громадських робіт, які входять в обов'язки
посполитих, та щоб не обкладалися повітовими податками, - погоджено і
затверджено.
XII
Не меншими утисками обтяжені й
українські міста, бо села, які раніше підлягали їм безпосередньо і
надавали допомогу у виконанні повинностей посполитих, були передані у
власність духовних і світських державців, а людність, що замешкувала ті
міста, порідшала, проте зобов'язана без жодних пільг справляти ті самі
повинності, які виконувалися раніше з допомогою отих відторгнутих і
переданих іншим власникам поселень.
Тому, коли у визволеній
від московської неволі Вітчизні нашій нарешті запанує мир, має бути
призначений і проведений спеціально визначеними для того комісарами
генеральний перепис усіх громадських маєтностей, що ними наділені
державці. Наслідки цього перепису подати у присутності гетьмана на
розсуд високої Генеральної ради, ухвала якої твердо визначить, хто має
право, а хто не повинен користуватися угіддями і маєтностями Війська, а
також - які податки зобов'язані сплачувати та який послух мають
виявляти піддані посесорам.
Нещасному підупалому посполитому
людові множаться утиски і через те, що козаки нерідко захищають
заможніших селян від міських і сільських повинностей, приймаючи їх у
підсусідки, а маєтніші купці, чванячись і гетьманськими універсалами і
покровительною прихильністю полковників, уникають громадських
повинностей, до яких зобов'язані, й відмовляються підсобити нужденному
поспільству.
Тому ясновельможний гетьман хай не забуде своїми
універсалами навернути і селян, які користуються заступництвом козаків,
і купців до виконання громадських повинностей, а також заборонити
надалі надавати їм заступництва.
XIII
Стольне місто
Русі - Київ - та інші міста України нехай непорушно і недоторкано
зберігають всі свої права і привілеї, слушно їм надані. Гідністю цих
виборчих зборів постановлено і доручено ствердити у свій час
гетьманською владою.
XIV
З-поміж інших видів утисків,
що ними пригнічені посполиті й рядові козаки в Україні - нашій
Вітчизні, - ніщо не може більш пригнобити і виснажити народ, аніж
наїзди подорожніх, які кудись прямують чи повертаються, а також
узвичаєні протиправні повинності надавати підводи, супровід і
вшановувати дарами. Нужденні посполиті й прості козаки доведені тими
повинностями до відчаю, тому що сила-силенна чужинців і місцевого люду
усіх станів і посад пускаються у довгу подорож роксоланськими містами і
селами обох берегів Дніпра чи то у військових, чи у своїх приватних
справах, а не раз їдуть, виконуючи перше-ліпше доручення, й особисті
слуги не лише гетьмана, але й генеральних старшин, полковників,
сотників і значних товаришів, а понадто й вищого духовенства.
А дехто, вирядившись у подорож з власної потреби чи бажання, примушують
городових і сільських отаманів справляти собі невластиві почесті:
підносити дари й забезпечувати харч, напої, транспорт, супровід і
варту. Ще інші, головно слуги, чинять безсовісні здирства, вимагаючи
без конечної потреби незліченну кількість підвід з кіньми. Якщо ж
городові чи сільські отамани не в змозі задовольнити ті забаганки, то
вимагачі таки правлять свого, вдаючись до брутальної лайки і нагайки,
щоб змусити урядовців для залагодження справи власкавити їх грошовими
дарами. Декотрі забирають із собою в'ючних коней, а потім їх або
привласнюють, або продають. А поміж генеральними старшинами,
полковниками й іншими зверхниками, світськими і духовного стану,
повелося змушувати городових отаманів лагодити за громадський кошт свої
карети, а також справляти для слуг різноманітний одяг. Понадто не
встидаються турбувати міські ради, домагаючись через спеціально
вишколених слуг розваг і задоволення потреб своєї кухні.
Між
тим і самі отамани, жадаючи собі похвали й намагаючись заручитися
милістю і прихильністю сановних подорожніх, - насамперед у своїх
приватних, а не у громадських справах - всіляко догоджають зверхникам і
їхнім слугам. А не раз оті городові й сільські отамани і самі чигають
на можливість полакомитися під приводом гостинності: раденько
запрошують подорожніх, котрим достатньо і пригорщі харчу й питва, на
пишну гостину. Там доволі напиваються різноманітних напоїв, а харчі
розподіляють поміж собою, долучаючи усе це в облікові книги поміж
видатки, і таким чином не лише обтяжують посполитим повинності і
збільшують їм чинш, а допроваджують таки до крайнього зубожіння.
Тому по визволенні нашої Вітчизни з московського ярма, коли у ній
нарешті запанує мир по нинішнім лихолітті, найясніший гетьман повинен у
всіх підвладних йому містах запровадити такий лад, щоб народ не
пригнічувався недоречними повинностями в міру поліпшення стану держави.
Для того у громаді кожного міста треба обрати і привести до присяги
підскарбія, підлеглого полковому підскарбію, який би мав під своєю
орудою і опікою усі військові прибутки і видатки і правдиво вносив їх у
облікові книги. Якщо по щорічному обрахунку тих видатків буде поміченим
у боргах і незаконних розтратах, - то їх слід відшкодувати з власних
коштів того підскарбія, щоб повернути місту. Тому повинен вносити в
облікові книги лише ті випадки, що пов'язані з поїздками у конкретній
справі: хто з чиєю подорожною відбував подорож та якими вигодами
користувався.
А насамперед нехай найясніший гетьман виявить
спасенну турботу, аби скасувати у нашій Вітчизні повинності поштову і
надання супроводу та випадки насильного вимагання підвід і подарунків,
налагодивши справу так, як у сусідніх країнах, - там ніде нема такого
проклятущого і обтяжливого для посполитих звичаю. А для перевезення
листів нехай найясніший гетьман введе за прикладом і зразком чужоземних
держав пошту за військовий кошт у відповідних полках підвладної йому
території, попередньо докладно і всебічно обговоривши, вирішивши і
затвердивши цю справу на Генеральній раді.
XV
Орендна
плата, призначена на щорічну платню компанійським і сердюцьким полкам
та на інші військові видатки, вважається всією людністю роксоланською -
козаками і посполитими - надто обтяжливою, а постій компанійців і
сердюків - нестерпною завадою.
Отже, і від тої оренди і від згаданого постою треба відмовитися і зовсім їх скасувати.
Розглянути і вирішити на Генеральній раді, з яких джерел поповнити і
відновити для видатків занепалу військову скарбницю, вичерпану на
проведення воєнних дій, а також - яку кількість кінного і пішного
війська доцільно залишити по завершенні війни при боці найяснішого
гетьмана для військової служби.
XVI
Не раз нужденний
люд нарікає, благаючи спасу, і висловлює свої образи й обурення тим, що
орендарі, а також ярмаркові комісари щокрок переслідують силою-силенною
незвиклих і непомірних здирств. Через ті утиски убогому чоловікові
незмога й приступити до ярмарку, аби продати яку дрібницю для порятунку
від нужди чи що для домашньої потреби пристарати без ярмаркового мита.
А як трапиться попастися на якійсь дрібній провині, то вже оберуть оті
ярмаркові комісари до нитки.
Отже, орендарі і їхні підлеглі
нехай стягають мито до військової скарбниці з ввозу і вивозу лише
певних товарів і лише в точно визначеному універсалами розмірі, не
вимагаючи від купців нічого зайвого і не чинячи ані нейменшого здирства
вірним убогим людям.
Рівно ж і ярмаркові комісари нехай
стягають мито лише з тих осіб, які зобов'язані його сплачувати, а не з
убогих людей, котрі приїжджають на ярмарок, аби щось дешево продати чи
прикупити для власних потреб.
Також нехай утримаються заводити
будь-які судові справи - не лише кримінальні, а й інші поточні - та не
завдають непомірних утисків і здирств посполитим і містам.
За всім тим нехай ясновельможний гетьман проникливо слідкує, використовуючи з належним старанням свою владу.
Його доброї волі уряду і проводу довірено усі права і вольності у
Вітчизні для непорушного дотримання і охорони та для успішного
виконання оцих угод і конституцій, котрі його ясновельможність владна
ствердити власноручним підписом, військовою печаткою і відповідною
присягою.
Джерело - http://tdmute.ucoz.ua/publ/4-1-0-19