2 квітня 2010 року світ облетіла трагічна звістка про загибель видатного борця за права народу бурів, провідника Африканерського руху опору, і взагалі борця за права білих людей в Африці – Юджина Терре Бланша.

Цю вже не молоду людину, було підступно вбито, очевидно чорними расистами. Оскільки про визвольний рух бурів в Україні практично нічого не відомо "Страйк” розпочинає серію публікацій з цього приводу.

На початку 90-х років, вже минулого століття, (тобто після закінчення Холодної війни) політична ситуація в ПАР плавно скочувалася в прірву. Не зацікавлені у подальшому існуванні режиму апартеїду, США припиняють будь-яку підтримку расистського режиму Південної Африки. Ба більше, американці в чергове змінивши орієнтири, починають замість покійного СРСР підтримувати Африканський Національний Конгрес Нельсона Мандели в його боротьбі за "демократію”. Агенти впливу янкі всередині правлячої Національної Партії ще на початку кінця війни двох систем (капіталістичної та радянської) у 1986 році плавно починають саботувати і розвалювати керівні структури. Транснаціональні корпорації з США, Бельгії, Великобританії і навіть Ізраїлю (хто б здивувавсь) дедалі більше проникають на внутрішній ринок ПАР, захоплюючи видобуток алмазів нафтові промисли і розподіл ресурсів. Просто кажучи, західний світ відверто показував уряду країни, що їх час скінчився – СРСР і, відповідно, "червона загроза” успішно ліквідовані, тому подальше існування антидемократичного режиму апартеїду, який 50 років сяк-так, але стримував ситуацію на півдні Африки (яку, в свою чергу, розгойдували Совєти та Китай) стає непотрібним. Все це призводить до того, що в 1990 році уряд дозволяє діяльність АНК і Південноафриканської Компартії, а в березні 1992 проводить загальнодержавний референдум з питання скасування апартеїду. Референдум увінчався успіхом, і система сегрегації була скасована. Почався процес передачі влади в руки чорної більшості.

Всі ці глобальні політичні ігри, звісно ж, сильно не подобалися мешканцям ПАР африканерам (бурам), які раптово перетворились на людей нижчого ґатунку: їх почали виганяти з численних підприємств (були введені квоти на прийом чорних і білих), почався процес повернення земель чорним племенам, у яких, ще 100-150 років тому, предки бурів законно (на відміну від англійців) викупили землю; поліція і армія стрімко скорочувалися, що призвело до розгулу чорного криміналу тощо.

Звичайно, бури намагалися якось протестувати проти ситуації, що склалася: наприклад 11 травня 1991 відбулося зіткнення в Годгенвондені, коли близько 2 тисяч фермерів-африканерів на знак протесту проти експропріації земель на користь чорних нероб (це не приниження, а факт) влаштували стрілянину з поліцією, а 11 серпня того ж року сталося знаменита битва при Вінтерсдорпі, коли близько 8 тисяч членів Afrikaner Weerstandsbeweging (Африканерського Спротиву) спробували мирно передати президентові де Клерку петицію, що стосувалася безладу, який виник через новий переділ земель. Тоді в зіткненнях з поліцією загинули троє бойовиків AWB (А. Ф. Баденхорст, Г. І. Коен і І. Д. Конраді), двоє поліцейських і один негр.

Але уряд наполегливо продовжував ігнорувати прохання та скарги бурів. Вже тоді стало зрозумілим, що єдиним виходом буде терористична війна.

Починаючи з кінця 1992 року, практично при кожному відділенні AWB та інших бурських організацій почався скоординований процес формування бойових осередків для майбутньої війни з Державою.
Першим інцидентом який ознаменував початок радикального шляху африканерського спротиву стало вбивство одного з найпопулярніших чорних політиків (після Мандели, звісно ж), генерального секретаря південноафриканської компартії і колишнього командувача збройного крила АНК Кріса Хані 10 квітня 1993 року. Тоді бойовик AWB, політичний солдат з Польщі Янош Валуз застрелив чорного екстреміста прямо біля його власного будинку. За 10 хвилин після вбивства Валуза було затримано у власному автомобілі підрозділом поліціі. На перших допитах африканський поляк повністю відкидав всі звинувачення, заявляючи, що пістолет в його автомобіль підкинули самі правоохоронці, і що, ні про яке вбивство він взагалі навіть не чув. Але після того, як при обшуку в його квартирі, поліцією були виявлені адреси Нельсона Мандели, Джо Уорда (голови Компартії ПАР) і судді Річарда Голдстоуна (керівника комісії з розслідування білого насильства в Південній Африці), Янош зізнався у всьому . Так само з’ясувалося, що пістолет з якого був застрелений Хані раніше було вкрадено членами Orde Boervolk з бази ВВС (активістом цієї групи раніше був Валуз).

В країні розпочався масовий безладі. На похоронах Хані, які відбулись в Йоханенсбурзі суто випадково не трапилось сутичок між чорними і білими: активісти AWB стояли по всьому маршруту проходження похоронної процесії, охороняючи будинки білих від можливого погрому, а між ними і чорними у свою чергу стояли посилені загони поліцейських.
Терре Бланш на одному з мітингів відкрито заявив, що "якщо б Валуз не вбив би цього чорного, я зробив би це сам”. У подальшому відеозапис цього виступу став основним доказом звинувачення, що висувалися проти лідера AWB, що включали в себе пропаганду расової нетерпимості та підбурювання до заколоту.

16 жовтня 1993 активісти AWB Дербі Клайв Льюїс і Янош Валуз були засуджені за організацію вбивства політичного діяча до смертної кари, яку в 1995 році, в зв’язку початком дії мораторію, їм замінили на довічне ув’язнення.

Одним з останніх політичних поривів бурського опору в ПАР стає формування в 1993 році Національного Африканерського Фронту, єдиної організації, що згуртувала в собі найбільш великі білі структури Південної Африки. Лідерами НФА стали колишній армійський генерал Вільюн і старший офіцер Департаменту військової розвідки Тьєн Гроневальд. Спочатку, ця група вирішила використовувати легальні методи впливу на уряд, а відтак в тому ж 1993 році втягнулася в таємні тристоронні переговори з урядом ПАР і АНК про повернення на політичну арену правого крила, але ці перемовини виявились безплідними.

Приєдналася до НФА і Afrikaner Weerstandsbeweging Юджина Терра Бланша. От тільки приєдналася як це не дивно, не повністю. Вже влітку 1993 року лідери єдиного руху стали тотально відхрещуватися від контактів з AWB після вторгнення бойовиків Африканерського Спротиву в будівлю Всесвітнього Торгового Центру в Кемптон-парку, що в Йоханенсбурзі.

Всесвітній Торговий Центр розташований неподалік аеропорту "Ян Смутс” в містечку Кемптон-парк, починаючи з 1990 року був головною ареною переговорів між більшістю південноафриканських партій і урядом нової "демократичної” ПАР. По суті ВТЦ являв собою символ нового режиму ліберал-демократії, режиму, який успішно знищив процвітаючу колись країну.

10 червня 1993 керівництво НФА оголосило, що збирається відвідати засідання у ВТЦ за участю де Клерка, щоб передати йому петицію з вимогами бурського населення створити білу автономію усередині ПАР, за типом вже існуючого Лесото, де, як відомо, базувався кістяк бойовиків Африканського Національного Конгресу (так зв. "Списа нації”) Мандели. Мирно передати петицію було доручено особисто Терра Бланшові, який запевнив керівництво НФА, що все вийде якнайкраще і переговори пройдуть успішно.

25 червня, в день проведення цієї акції, з самого ранку до будівлі Всесвітнього Торгового Центру почали підтягуватися бойові сили AWB, на восьму годину ранку біля будівлі зібралося понад 6 тисяч африканерів. Скоро з’явився і броньований автомобільчик – власність одного з активістів Африканерського Спротиву, такого собі Вайпера , який працював інкасатором. Поліція не сильно була схвильована даною ситуацією, так як до Кемптон-парку були стягнуті достатні, на їхню думку сили, здатні запобігти можливим безлади.

Однак близько 9 години ранку броньований автомобільчик африканерів раптово зривається з місця і таранить ворота поблизу Всесвітнього Торгового Центру. Поліціянти, побоюючись потрапити під його колеса, розбігаються в боки. В утворений пролом кинулись перші озброєні рушницями і пістолетами авангардисти AWB-бійці Ystergarde (Залізної гвардії). За ними – решта. Але поліція була напоготові і вчасно заблокувала двері будівлі. Тоді не довго думаючи, шофер бронеавтомобіля просто-на-просто таранить скляну стіну Центру, пробиваючи діру. І в цю діру прориваються бури на чолі з самим Терра Бланшем.

Активісти НФА, під проводом своїго лідера Вільюнома, намагаються зупинити розбурханих африканерів, але марно: в розпочатій колотнечі, дехто з охоронців колишнього генерала навіть встиг отримати по пиці, після чого керівник НФА вважав за краще відійти від місця подій на безпечну відстань.

А тим часом африканери, попутно б’ючись з поліцейськими, які намагаються зупинити їх, рвуться до залу переговорів. Правоохоронці, бачачи, що прорив не вдається зупинити, практично повністю самоусуваються з місця перебігу подій, залишивши лише купу операторів з метою виявлення осіб – головних винуватців заворушень.

Увірвавшись всередину будівлі африканери взялися розписувати аерозольними балончиками стіни, трощити меблі і, взагалі, всіляко висловлювати своє невдоволення урядом.

У цій пафосній обстановці, перебуваючи в оточенні "залізногвардійців”, Терра Бланш урочисто з’являється на самому засіданні і передає делегатам з’їзду петицію від бурського народу, після чого разом зі своєю командою виходить з зали. Нажаль, зважаючи на повну і абсолютну паніки серед делегатів переговорів, петицію було пізніше втрачено і, відповідно, повністю проігноровано.
Вийшовши з будівлі, активісти AWB сформували в прилеглому парку велику колону і рівними рядами відійшли з місця події.

Результати "подачі петиції” були вельми сумними, в НФА став очиведним небезпечний розкол між "радикалами” та "поміркованими” активістами. Керівництво НФА попросило лідерів AWB полишити їх організацію, тому що своїми діями Африканерський спротив нібито дискредитує "боротьбу бурського народу за свободу”. Але незабаром в НФА зрозуміли, що з відходом AWB вони втрачають величезну підтримку населення, так як дітище Терра Бланша в той момент була найбільшою білою організацією в країні (близько 30 тисяч чоловік), і на деякий час розпад вдалося зупинити.
Юридичний же результат вторгнення у Всесвітній Торговий Центр був так само не на користь африканерів. 27 чоловік, виявлених на поліцейських відео зйомках, потрапили на лаву підсудних за звинуваченням у незаконному проникненні на державний об’єкт. Однак 5 січня 1994 з дев’ятьох учасників інциденту в Кемптон-парку звинувачення зняли і випустили на свободу без усяких наслідків. Основним ж організатором був оголошений начальник кейптаунського штабу AWB і командир авангардного загону Wenkommando (парамілітарна структура всередині AWB) Дік Акерман, який сховався на наступний день після нападу на ВТЦ. Тільки 11 вересня того ж року поліції вдалося заарештувати його, разом зі ще трьома активістами AWB. Цього разу їм було висунуто звинувачення у створенні терористичного угрупування; були наявні докази того, що група Акермана готувала вбивство лідера молодіжного крила АНК Пітера Мокаба, і так само теракт на АЕС у містечку Кеберг. Акермана було звинувачений в організації вибуху поблизу будівлі мирового суду в Йоханенсбурзі, де мало проходити одне з перших засідань у справі про вторгнення в ВТЦ.

Але в остаточному підсумку, решта 16 активістів, за винятком Акермана й Круйвагена в 1995 році була повністю виправдана щодо інциденту з нападом на Всесвітній Торговий Центр в Кемптон-парку.

Серйозний сплеск терористичної активності бурського спротиву відбувся в кінці 1993-першого кварталу 1994 року, коли переговори між урядом і АНК досягли своєї остаточної фази. Країна нарешті була готова перейти під владу чорної більшості. Терре Бланш ще на початку вересня 1993 заявив, що у разі переходу влади до чорних, він починає расову війну в країні. За ним це повторює і лідер НФА Вільюн, який погрожує неодмінним вибухом насильства, якщо уряд не припинить своїх дій з передачі влади АНК.

Однак ватажок Національного Африканерського Фронту не помилився – вибух насильства таки стався.
У останній тиждень вересня 1993 гримлять перші вибухи: один руйнує електропідстанцію в містечку Веренігінг, друга бомба спрацьовує в торговому центрі в Куллінан, Трансвааль: містечку, де компактно проживає велика діаспора індусів. Один білий поліцейський в результаті цього вибуху загинув, його напарник був важко поранений. За гарячими слідами було затримано троє активістів AWB, які визнали себе винними в терактах.

Приблизно в той же час ще троє африканерів були арештовані на кордоні з Мозамбіком з великою партією автоматичної зброї АК-47 (близько 500 одиниць), яку вони незаконно перевозили в своїй вантажівці.

Наступний великий інцидент стався через два місяці: 7 грудня кілька десятків бойовиків групи Pretoria Boere Kommando, збройної фракції Boere Vryheidsbeweging (Бурський спротив) Яна Гроневальда, захопили військовий форт Шаншоп – стару бурську фортеця, побудовану в середині 19 століття бурським президентом Полем Крюгером, що знаходиться поблизу Преторії. Захопники зажадали скасування рішення про передачу влади в країні чорній більшості. До форту почали стягуватися серйозні поліцейські сили. Але облога фортеці тривала лише добу – наступного ранку, всі загарбники зрозумівши нереальність висунених вимог, добровільно звільнили територію форту.

Вранці 11 грудня потужний вибух повалив одну зі щогл-опор лінії електропостачання в Південному Боксбурзі. Величезна конструкція впала прямо на жваве шосе, розбивши мікроавтобус-таксі й убивши двох його пасажирів. Крім того до півночі електроживлення було відключено в чотирьох довколишніх містах-Боксбурзі, Беноні , Бракпані і Гермістоні.

13 грудня новий інцидент: у Західному Ранді, на одній із жвавих трас Рандфонтейн-Вінтерсдорп, жовтий пікап блокують два автомобілі, в яких знаходилися чорношкірі. Вийшовши з пікапа двоє білих почали бити негрів, які на них напали. В бійка, що почалася африканерами було застосовано вогнепальну зброя, в результаті чого двоє чорношкірих було вбито. Третій негр, якому під час бійки випадково відрізали вухо і завдали кілька ножових поранень, помер в лікарні наступного ранку.
15 грудня під час святкування бурського свята Вов неподалік пам’ятника бурських першопрохідцям в Йоханенсбурзі, Юджин Терра Бланш звернувся до шеститисячного натовпу своїх прихильників, заявивши, що африканери ніколи не боялися війни і завжди були готові до боротьби за свою бурську батьківщину. Уряд не бажає визнавати існування бурського народу в ПАР, тому вони, бури, не бажають визнавати уряд ЮАР. Якщо держава та її маріонетки з АНК бажають війни, каже Бланш, вна отримає війну. І невідомо ще, хто виявиться сильнішим – повністю розвалена армія й неосвічені тубільці, що воюють в пов’язках на стегнах, зі списами і дерев’яними щитами або африканери, мають величезну військову традицію.

Починаючи з 22 грудня в країні (особливо в Оранжевій вільній державі і Трансваалі) буквально йде саботажна війна. Бойовики AWB практично щодня підривають опори ліній електропередач і ділянки залізничного полотна. Також вчиняються терористичні атаки на офіси АНК, в основному, на Півночі країни. Всього за 4 місяці (грудень 93-березень 94) було здійснено більше двохсот диверсійних акцій проти муніципальних установ, залізничного транспорту, ліній електропередач та відділень АНК.
Але це була лише прелюдія. Коли стало зрозуміло, що виборів в багаторасовий парламент, які повинні були відбутися в кінці квітня, вже не уникнути, в надрах білої опозиції виникає план відторгнення Західного Трансвааля і значної частини Оранжевої вільної державі від ПАР, з подальшим встановленням там суверенного правління африканерів (т.зв. "План Boerstaat”).

Фінансову сторону змови мали забезпечити керівники Консервативної Партії, які відповідно до раніше розробленого плану, повинні були за певним сигналом перевести всі свої капітальні активи в Народний Банк Трансвааля, через який і буде надходити фінансування путчистів. AWB було доручено фізичні дії перевороту: захоплення міст, блокування трас і акції проти тих, хто чинитиме спротив.

Ідея оперативно утвореного бурського Комітету Незалежності полягала в тому, щоб спершу в односторонньому порядку оголосити декларацію незалежності Трансвааля, почин якої буде (теоретично) підхоплений в інших областях ПАР, як білими прихильниками незалежності Volkstaat або Boerstaat, так і чорними сепаратистами, противниками АНК (наприклад зулуською Партією Свободи Інката, яку африканери підтримували; войовничий зулуський народ вже давно плекав мрію про відтворення свого добурського королівства, а так само був кровним ворогом племені косу, з членів якого в основному складався Африканський Національний Конгрес).

З метою технічного забезпечення майбутніх військ, кількома людьми з Консервативної Партії була навіть закуплена на одному аукціоні велика партія старих броньованих автомобілів, які були списані з обліку південноафриканських сил оборони, що в той час стрімко скорочувались.

Природньо, що дуже скоро про плани змови стали відомі і державним службам безпеки: ще в лютому 1994 року тодішній голова південноафриканських сил оборони генерал Кат Лібенберг зустрівся з керівництвом НФА і AWB, і повідомив їм, що державі відомо про їх сепаратистські плани, запропонував відмовитися від них, тому що армія все одно не дасть африканерів втілити їхні плани. Однак генерал-зрадник почув різку відмову і пропозицію піти куди подалі – бури не будуть жити в іудейсько-негритянському балагані, в який перетворило ПАР керівництво Національної Партії. Переворот теоретично повинен був відбутися в найближчі після парламентських виборів дні …
Але незабаром змову було трагічно провалено, в зв’язку з повним розколом керівництва НФА і AWB після драматичних подій у Ботсвані, що призвели до повної дезінтеграції місцевого уряду за "допомоги” зведеного загону африканерів.

Чорний уряд Ботсвани, очолюваний диктатором Лукасом Мангоупом, супротивником тодішнього уряду ПАР (який одночасно входив до альянсу "Свобода” – альянсу чорних супротивників АНК і Національної Партії), на початку року відмовився від проведення перших міжрасових виборів до парламенту країни, запланованих на квітень. Це рішення вельми обурило місцевих прихильників АНК і Компартії, які висипали на вулиці Ммамбато і Мефкінга, з вимогами скасування заборони. Скоро гасла стали більш радикальними-демонстранти вимагали відставки кабінету Мангоупа і включення Ботсвани в Південноафриканську конфедерацію. На початку березня демонстрації переросли в справжній бунт – всі підприємства були зупинені, військові частини повстали, в середовищі поліції намітився розкол …

9 березня 1994 безлади в Ботсвані досягли свого апогею. Цього вечора Мангоуп особисто дзвонить в штаб-квартиру AWB в Вінтерсдорпі, де в той час знаходиться Юджин Терра Бланш і просить військового підкріплення в протистоянні з повстанцями АНК. Бланш негайно відправляється в Преторію, де терміново скликається екстрене засідання НФА, на якому приймається рішення про відправку зведеного контингенту африканерів для стабілізації ситуації в Ботсванні.

Керівництво НФА і AWB оголошує тотальну мобілізацію. AWB оголошує про повний збор своїх авангардних сил-Ystergarde і Wenkommando. НФА так само підключає своє збройне крило-Boere Krisis Aksie (Бурська кризові дія).

У ніч з 10 на 11 березня контингент чисельністю 1100 бойовиків (750 африканерів і 350 членів BKA) на чолі з бригадним генералом Дріесом Кріелем, прибуває в Ммамбато. В столиці африканери розгорнули свій штаб у білому кварталі міста, самих же бійців привітно зустріли і розмістили на своїх квартирах місцеві бури, які побоювалися розгулу беззаконня з боку АНК і сподівалися, що білі солдати заспокоять негрів-мародерів. В першу ж ніч після приходу, особисто до Терра Бланша звернулися ботсванський армійський генерал Джек Тернер і міністр закордонних справ Роуен Крона, які попросили лідера AWB негайно покинути Ботсвану з усім своїм військом.

На це Терре Бланш відповів, що прохання про допомогу йому передав особисто Мангоуп і він нікуди звідси не піде до настання повного порядку, тому що побоюється за безпеку білих мешканців країни. Тоді Бланшу було запропоновано переміститься зі своїми військами зі столиці на територію невеликого приміського аеропорту ВПС Ботсвани, на що лідер дав свою згоду. Крім того африканерам була обіцянка передати велику кількость вогнепальної зброї з арсеналу бази ВПС, але приїхавши на місце, бойовики виявили арсенал порожнім. Терре Бланш зателефонував Джеку Тернеру з метою прояснити ситуацію, що склалася, на що армійський генерал відповів, що склад, мабуть, розкрадено солдатами Сил Безпеки, які раніше перейшли на бік АНК. Після цього самому Терре Бланшу знову наполегливо радять залишити Ботсвану, відтак він від’їздить до Вінтерсдорпа, передавши командування прихильникові НФА Яну Брайтенбаху.

Ось тут і трапився перший конфлікт, після якого в "миротворчих” силах пішов розкол: бригадний генерал і керівник натаніельського осередку AWB Нік Фуріе висловив Брайтенбаху своє незадоволення командуванням, яке дуже легковажно ставилось до ситуації, що склалася (в той момент повстанці АНК вже почали оточення африканерського контингенту , а Брайтенбах зі свого боку не вжив жодних заходів). У результаті між двома генералами стався серйозний конфлікт, в якій Фуріе переміг.

Після такого випадку ображений Брайтенбах заявив, що контингент AWB не отримає жодного літра бензину для ведення будь-яких дій. Уже до цього на базі не вистачало їжі, а тепер длпікала нестача пального. Фуріе вирішує покинути Боттсванну.

Загони AWB сідають в автомобілі і в супроводі однієї машини Сил Безпеки їдуть повз Ммамбато прямо до кордону. Але на їхньому шляху з’являються невгамовні повстанці АНК. Чотири рази колона змушена була зупинятися для відбиття нападу чорних повстанців (що були солдатами Сил Оборони), які використали в атаці не тільки автоматичну зброю, але й міномети, гранатомети і бронетранспортери, викрадені з військових частин. Але у результаті більш вишколені африканери вийшли переможцями з усіх сутичок – пізніше державне радіо Ботсвани повідомило, що в збройних зіткненнях на дорозі до кордону бойовиками AWB було вбито близько 50 військовослужбовців , близько 300 було поранено. З боку ж африканерів було поранено тільки чотири людини, автомобіль яких було впритул розстріляно з гранатомета.

Основним же трагічним моментом цієї кампанії стали подальші події. Один з автомобілів, блакитний Мерседес за кермом якого сидів полковник AWB Алвін Вольфаардт, через нестачу бензину відстав від колони. Крім водія в машині перебували генерал Нік Фуріе і вельдкорнет (польовий корнет), дівчина Фані Віс.

Коли автомобіль один їхав по дорозі, проїжджаючи повз головну поліцейську ділянку Ммамбато він потрапив під перехресний вогонь з кулеметів двох панцерників, що стояли неподалік. Мерседес зупинився. Генерала Ніка Фуріе було поранено в шию і він миттєво втратив свідомість, Вольфаардт був поранений у руку, а Віс отримала поранення в ногу. Все це знімали кілька місцевих та іноземних репортерів.

На очах у телевізійників африканери відкрили двері і поранені виповзли назовні. До них підійшли місцеві поліцейські, забрали зброю, але чомусь не надали їм жодної допомоги. За двадцять хвилин які африканери провели в такому стані, Нік Фуріе помер від втрати крові, але ні журналісти, ні поліцейські не спробували надати йому жодної допомоги (це до речі різко відрізняється він ситуації в Ммамбато, де журналісти першими надавали допомогу пораненим чорним повстанцям).

Потім, прямо на очах у телекамер, один з поліцейських озброєний гвинтівкою R4 підходить до лежачих на землі спливаючих кров’ю африканерів і холоднокровно розстрілює їх. Світові ЗМІ спробували замовчати цей факт боягузливої підлості негра, заявивши, що всі троє були вбиті в бою (і цей міф до цих пір панує навіть в ПАР)

За півгодини колона африканерів отримує звістку про підступне вбивство чорними трьох товаришів. Частина обурених бойовиків вимагає повернутися і розгромити весь Ммамбато, частину ж такий варіант не вдоволяняє. В результаті в містечку Шпрее, що знаходиться поблизу кордону, контингент AWB влаштовує на знак помсти тотальний "Сталінград” , в якому за офіційними даними АНК було вбито близько 60 чорних (не тільки бунтівників, а й цивільних осіб). Саме місто було сильно зруйноване, багато будівель заміновано.

Підрозділи ж BKA, що діяли поблизу Ммамбато, того ж вечора так само починають виведення свого контингенту з Ботсвани. По дорозі до кордону бури так само нариваються на кілька засідок, під час однієї з яких захоплюють броньовик Сил Оборони. Але на відміну від африканерів, бійці BKA зазнають втрат, вельдкорнет Франсуа Жансен ван Ренсберг був убитий в одній з перестрілок. Крім того було поранено ще троє активістів BKA. В ході цих зіткнень бойовиками Boer Krisis Aksie було знищено близько 30 повстанців.

З військової точки зору акція не була успішною і провину за це поклали перш за все на командування ботсванських Сил Оборони, що не забезпечили контингент матеріально-технічною підтримкою. Після повернення почався повний хаос у відносинах НФА і AWB – розгляд причин інциденту між Брайтенбахом і покійним Фуріе переросло в особисті образи і мордобій.

Крім того керівники африканерів були вельми здивуввані після повідомлення про те, що ще 4 березня, в останній день реєстрації політичних партій, які бажали взяти участь в квітневих виборах (які білі сили ніби як бойкотували), керівник НФА Вільюн зареєструвала свою новоспечену партію "Фронт Свободи” , не поставивши до відома навіть своїх союзників.

17 березня відбулася нарада бурського Комітету Незалежності, який різко засудив дії генерала. На що той спалахнув різкою критикою на адресу AWB, заявивши, що своїми діями в Ботсвані вони повністю поховали надії бурів на участь у "великій політиці”. На цьому все було скінчено – комітет почав розвалюватись. Консерватори після подій у Ммамбато так само відмежувалися від сепаратистських планів щодо Трансвааля.
Але африканери остаточно не заспокоїлись. Після перемоги на парламентських виборах АНК, AWB в Трансваалі провели тижневу міні-войну. Починаючи з 22 квітня в провінції гримів вибух за вибухом. Злітали на повітря таксі, муніципальні установи, опори електропередач, генделики, відвідувані чорними … У результаті до 27 квітня збитки від цієї терористичної війни склали понад 90 мільйонів доларів, 21 людина загинула, сотні було поранено …

На цьому власне можна і закінчити історію як африканерського спротиву в цілому, так і історію AWB зокрема. Поліцейські операції, що проводяться з подачі уряду АНК просто знекровили організацію. Сотні прихильників AWB було заарештовано за звинуваченням у терористичній діяльності, багато інших підпали під арешти як "потенційні” терористи.

http://nation.org.ua/news/news11972.html