У день святого Василія Великого ми
звертаємо погляди і до його святих наступників на українській землі.
Серед них — постать і єпископа-мученика Василя Величковського,
блаженного священномученика за Христову віру. Мало хто сьогодні знає,
що блаженний свщмч. Василь Величковський народився 1 червня 1903 р. в
місті Станіславові в сім’ї священика, священичий рід якого понад 300
років служив Богові та Україні. Стопами предків пішов і Василь, коли в
Першу світову війну, приписавши собі роки, вступив до лав Українських
Січових Стрільців. А згодом, у 1920-му, повернувшись додому, вступив
до Львівської семінарії на богословські студії, в 1924 році — до
монастиря отців редемптористів, а в 1925 р. став священикомѕ Сьогодні
пропонуємо читачам «Галичини» розповідь постійного дописувача про
нашого земляка — священномученика владику Василя Величковського.
Коли настав «золотий вересень» 1939 року, комуністи
відразу розпочали планове знищення УГКЦ та її священиків. Але попри
небезпеку о. Василь на свято Матері Божої Неустанної Помочі організував
урочистий похід вулицями міста Станіслава, в якому взяли участь тисячі
вірних. Навіть солдати зі сходу знімали шапки й хрестилися, бо до того
часу нічого подібного до цього в своєму житті не бачили. За організацію
походу отця Василя викликали до НКВД, та, з огляду на його велику
популярність серед народу, відпустили. Це були страшні часи... 1944
року, коли Червона армія вже наближалася до Тернополя, до львівського
монастиря отців редемптористів надійшла звістка, що в Тернополі нема
жодного священика, який опікувався б парохією. Поїхати туди попри
небезпеку добровільно зголосився о. Величковський, де він став ігуменом
місцевого монастиря отців редемптористів. Але вже в ніч з 10 на 11
квітня 1945 року енкаведисти арештували більшість греко-католицької
ієрархії, а також отця Василя Величковського. У слідчому ізоляторі НКВД
йому сказали: «Або підпишетеся про перехід на православ’я й відразу
поїдете додому, або не вийдете звідси ніколи». О. Василь відмовився.
Його відправили в київську тюрму, де за «активну антирадянську
пропаганду» обласний суд виніс йому вирок — найвищу міру покарання —
розстріл. Як згадує його племінник, також Василь Величковський, три
місяці монах чекав виконання вироку в камері смертників, з якої
щовечора забирали й розстрілювали одного в’язня, а на його місце
приводили нового. У важку годину свого життя в’язні звернулися до о.
Василя: «Панотче, просимо вас, розкажіть нам про Божі речі, про молитву
і про сповідь, бо жоден з нас нічого не знає про Бога, а це ж, може,
останній день нашого життя».
Однієї ночі прийшла черга й до о. Величковського, і
його викликали «з речами на вихід». Він попрощався з усіма в’язнями і
попросив передати рідним у Львові, що священика Величковського
розстріляно за Греко-Католицьку Церкву і святу віру. Проте Господь не
дозволив згаснути світлу серед темряви — його не розстріляли, а
замінили смертний вирок на 10 років ув’язнення в концтаборах Воркути.
У краях, де відбував ув’язнення о. Василь, морози
сягали 50 градусів, і в’язні були змушені лягати спати щільно один біля
одного, щоб до ранку не замерзнути. Однак о. Величковський не занепадав
духом, оптимізм і апостольська ревність не давали йому ані на хвилину
опустити рук. Він з невеликою групою в’язнів знайшов у шахті невживану
галерею, де щодня о четвертій годині ранку відправляв Службу Божу в
присутності двох десятків в’язнів. Отець Василь згадував у своїх
споминах: «Несподівано скоро проминуло мені моїх 10 літ кари, і ось мої
ноги знову ходять по вулицях рідного Львова». В часи глибокого підпілля
і переслідування Греко-Католицької Церкви о. Василь таємно вчив молодих
семінаристів, правив Літургію в приватних помешканнях, займався
духовним проводом сестер василіянок. Вже майже при смерті 1972 року
єпископа Величковського звільнили з ув’язнення і депортували з України.
Немовби передчуваючи близьку смерть, владика Величковський відвідував
українські парохії по всій Канаді й Сполучених Штатах. Як свідчить
Василь Стець, перед від’їздом за кордон владиці Величковському за
наказом КГБ зробили ін’єкцію отрути сповільненої дії, і тому він не
прожив на волі й року. 30 червня 1973 р. його серце зупинилося на 70-му
році життя та на десятому році єпископських свячень.
Зважаючи на свідоцтво праведного життя блаженної
пам’яті кир Василя Величковського, зокрема його витривалість, мужність
та вірність Христовій Церкві, виявлені під час переслідувань за віру,
беатифікаційна комісія ствердила достовірність мучеництва Василя
Величковського, а Святіший Отець Іван-Павло II підписав декрет про
беатифікацію єпископа Василя Величковського як блаженного мученика за
Христову віру, і під час святої архієрейської Літургії 27 червня 2001
року у Львові Папа Римський іван-Павло II проголосив Василя
Величковського блаженним
http://www.galychyna.if.ua
