1. Потреба умертвлення
"Коли хтось хоче йти за Мною, нехай зречеться себе самого, візьме хрест свій і йде за Мною” (Мт. 16,24). Оце все, що повинен чинити кожен, хто хоче бути послідовником Ісуса Христа. Самовід¬речення є нічим іншим, як умертвленням своєї любові. Хочемо спастися? Потріб¬но перемогти все, щоб усе здобути. Якою бідною є та душа, яка дозволяє своїй лю¬бові провадити її.
2. Внутрішнє умертвлення
Умертвлення можна здійснювати двома різними способами, отож роз¬різняємо два види умертвлення: внут¬рішнє і зовнішнє.
Під внутрішнім умертвленням слід розуміти прагнення до подолання при¬страстей, а особливо тієї пристрасті, яка в нас домінує. Хто не старається пере¬могти головної пристрасті, той перебуває у великій небезпеці погубити себе. Проте той, хто її подолає, з легкістю переможе всі решта. Однак дехто дозволяє, щоб його опанувала якась одна вада й уважає себе добрим, коли бачить, що у нього відсутні недоліки, які мають інші. Утім, яке це має значення? Св. Кирил говорив, що достатньо тільки єдиної незалатаної дірки, щоб цілий човен пішов на дно. Тому не можна стверджувати, що немож¬ливо утримуватися від вади, бо катего¬рична воля долає все – очевидно, що завжди завдяки допомозі Бога, в якій він ніколи не відмовляє.
3. Зовнішнє умертвлення
Зовнішнє умертвлення провадить до подолання чуттєвих пристрастей.
Люди, які належать до світу, вважають святих за мучителів, бо вони відмовляють тілу в будь-якому чуттєвому задоволенні, підкоряючи його з допомогою сурового покарання, носіння волосяниці та інших покутних актів. Св. Бернард, однак, каже, що це, власне, світські люди жорстокі до самих себе, бо задля убогих і коротко¬тривалих задоволень, які можна отримати тут, на землі, прирікають себе на те, що завжди горітимуть у пекельному вогні.
Інші відразу погоджуються з тим, що потрібно відмовляти тілові в усіх забо¬ронених задоволеннях, проте рішуче відкидають зовнішнє умертвлення, твер¬дячи, що необхідним є тільки внутрішнє умертвлення, а особливо умертвлення волі.
Загалом, слід передусім умертвлювати волю, утім, окрім того, потрібно умерт¬влювати тіло, бо коли наше тіло не умертвлене, йому важко бути слухняним Богові. Згідно зі св. Іваном від Хреста, не можна вірити тому, хто навчає, що зовнішнє умертвлення не є конечним, навіть якщо він чинитиме чуда.
Отож перейдімо тепер до конкретних способів зовнішніх умертвлень.
3.1. Умертвлення очей
Насамперед, слід умертвляти свої очі. Перші стріли, які ранять душу й часто приносять їй смерть, проникають через очі. Саме очі – ніби вудочки пекла, з допомогою яких особа ніби силою втя¬гується в гріх. Один поганський філософ, щоб звільнитися від нечистоти, по своїй волі видовбав собі очі. Очевидно, що ми не повинні видрапувати собі очі з допо¬могою якогось знаряддя, зробленого з заліза, однак повинні "осліпляти себе” з допомогою святого умервлення, в проти¬лежному випадку нам буде дуже важко витривати в чистоті. Св. Франциск Салезій говорив: "Хто не хоче, щоб вороги вдер¬лися до міста, повинен замкнути ворота”. Отож потрібно утримуватися від захоп¬лення кожним предметом, який може викликати в нас спокусу. Св. Людвик Ґон¬заґа не смів піднести очі навіть на облич¬чя своєї матері. А якщо трапиться, що наші очі наперекір нашому бажанню поглянуть на якийсь предмет, стараймося не дивитися на нього ще раз , адже – як твердить св. Франциск Салезій – не стіль¬ки оглядання є причиною нашого не¬щастя, як повторне оглядання. Отож будь¬мо дуже ретельні в умертвленні почуття зору, адже багато через свої очі пере¬бувають у пеклі.
3.2. Умертвлення язика
По-друге, слід умертвляти свій язик, утримуючись від висловлювання не¬пристойних слів, а також тих, які є обмовою або зневажанням. Тільки одне непристойне слово, навіть сказане жар¬тома, може бути причиною згіршення й багатьох гріхів, які випливають з цього. Потрібно теж пам’ятати про те, що інколи більше шкоди завдає двозначне слово, сказане жартівливо, ніж слово відверте, але непристойне.
3.3. Умертвлення потреби їсти
По-третє, слід умертвляти свою по¬требу в їді. Св. Андрій з Авелліно го¬ворив, що якщо хтось хоче розпочати жити як добрий християнин, то повинен насам¬перед відмовитися від нена¬сит¬ності. А св. Фран¬циск Салезій мав звичку говорити: "По¬трібно їсти для того, щоби жити, а не жити для того, щоби їсти”. Інколи здається, що більшість людей живе тільки для того, щоби їсти, і таким способом нищить як здоров’я своєї душі, так і здоров’я свого тіла. Таке нездужання як запори, поноси та інші хвороби дуже часто спричинені гріхом ненаситності. Проте найгірше полягає в тому, що непоміркованість у їжі часто спричинена відсутністю тілесної стриманості. Св. Ян Касьян писав, що той, хто їсть до ситості й гасить спрагу, п’ючи тільки розігріваючі напої, наприклад, вино чи горілку, той цілком очевидно зазнає багато нечистих спокус. Отож – у декого може виникнути запитання – чи це означає, що ми повинні взагалі не їсти? Утім, зага¬лом, потрібно їсти, щоби зберегти життя, але слід спо¬живати їду так, як належить людині, а не тваринам. Зокрема, якщо не хочеш, щоб тебе мучили спокуси нечис¬тоти, стри¬муйся від надмірного споживан¬ня м’яса й надмірного пиття вина. Адже у Святому Письмі сказано: "Не царям вино пити” (Прип. 31, 4). Царями тут названо тих, які з допомогою розуму панують над своїми почуттями. Надмірне споживання вина спричиняє утрату розуму й провадить не тільки до гріха п’янства, яке очевидно є важким гріхом, а також до розпусти. Отож нехай тобі не буде важко розпочати практику посту або утримання, особливо в суботу для вшанування Пресвятої Ма¬тері Божої. Багато постить на хлібі й воді, чини і ти так, принаймні напередодні най¬важливіших Марійських свят. Якщо тобі це буде заважко, дотримуйся посту хоча б у визначені дні. Дехто вечером спожи¬ває незначну кількість їжі, від 375 до 500 г, і каже: "Достатньо, як не буду ситим”. Однак ні, мій дорогий, цього не достатньо. У пе¬ріод обов’язково посту можна з’їсти що¬най¬менше 200г, і то від¬повідно до те¬перішнього звичаю, адже колись можна було споживати їду тільки раз на день.
3.4. Умертвлення почуттів: слуху й дотику
По-четверте, також потрібно умерт¬вляти почуття слуху й дотику: слух – не брати участь у нескромних розмовах й обмові, а дотик – бути дуже обережним як тоді, коли торкаємося свого тіла, так і то¬ді, коли торкаємося інших. Дехто гово¬рить, що це не має значення, якщо це чи¬нимо жартома; однак чи можна гратися з вогнем?
Св. Альфонс Марія де Ліґуорі
