Вмирає на горі Голгофті Божий Син, вмирає, щоб виконати своє післанництво, яке отримав від Отця Небесного, – звільнити людство з неволі гріха, привести людину до того місця, яке вона втратила, до Небесної Батьківщини. Христос показує свою велику любов, глибину своєї любові до немічної, грішної людини. Показує не тільки тим, що підставляє свої долоні під гострі цвяхи, але виявом тієї досконалої любові є також дозвіл людині копієм Лонгіна пробити Його Божественне Серце.

Святий Августин каже: "Дякую Тобі, Господи, що Ти сотворив мене. Дякую Тобі, що Ти післав на землю Свого Сина, котрий визволив мене з неволі гріха. Але найбільш вдячним я є за те, що Ти відкрив Рану Свого Найсвятішого Серця, щоб у Твоєму Серці я знайшов відпочинок, щоб воно стало для мене прибіжищем і насолодою на цій долині сліз”.

Переживаємо урочистість Христового Серця. Тому особливо пильно вдивляємося у глибоку Рану Божого Серця, розважаємо безмірну Божу любов, яку неможливо ні описати, ні окреслити. Бо все, що є на світі, Господь сотворив з любові: небо і землю, ангелів і людей, і грішну людину відкупляє також з любові. Найвищим виявом цієї Божої любові є гора Голгофта, на якій Христос показав на власному прикладі, а не лише словесно, свою безмежну, досконалу і святу любов. Вияв цієї любові полягав у тому, що, коли Його розпинали на хресті, Ісус Христос не тільки простив своїм катам, але молився за них: "Отче, відпусти їм, бо вони не знають, що чинять”.

Сьогоднішній світ є заангажованим у "справах любові”. Різні організації заангажовані у творенні суспільства загальної любові, злагоди і миру. Але бачимо, що немає злагоди між народами, немає миру на земній кулі. Чому? Бо та любов, яку пропагують нині, є лише виявом людських амбіцій та емоцій. Але та любов не є виявом фундаментальної любові, про яку говорив Христос, бо правдива любов – це є жертва. "Немає більшої любові, – сказано у Святому Письмі, – як віддати своє життя за спасіння іншої людини”. Любов народжується у терпінні, а виявляється у жертві. Христос виявив свою любов у жертві на хресному дереві на горі Голгофті.

Любов до дитини, сім’ї, Батьківщини, до чоловіка чи жінки, любов до ворогів завжди є пов’язана з жертвою. Бо той, хто говорить, що любить, але не підтверджує своєї любові жертвою, насправді любові не має, а слова його є пустим звуком.

Любов же кличе людину на подвиги, на справді героїчні вчинки. І тому, дивлячись фільм про генерала Шухевича, ми розуміємо, що серця тих людей, які віддавали своє життя за незалежність України, палали тією вищою любов’ю. Так, у цьому фільмі показано, як вмираючий батько не має що дати синові і тому віддає останнє, свій захист – звичайний хрестик. Віддає синові той хрестик, щоб він його скріплював у нелегкому житті, щоб благословляв і давав сили в боротьбі… Генерал Шухевич до свого сина Юрія каже: "Ми не хочемо помсти, ми не хочемо ненависті, але хочемо показати, що маємо право на існування”.

Оце і є ідея жертви в ім’я справедливості та любові. До кого? До поневолених, до струджених, до тих, які віддавали свої життя, які каралися, ставали рабами і невільниками на засланні… То була ідея визволення.

Так само ідея визволення є і в Христа Спасителя: Він прийшов на землю, щоб розірвати кайдани і визволити людину з неволі гріха. І Він це робив не з ненавистю, а з любов’ю. З любові до людей Христос дозволяє, щоб відкрили Його Серце, яке стало прибіжищем і надією для кожної спраглої Божої ласки душі.

В молебні до Ісусового Серця ми співаємо: "Серце Христове, сило непобідимая”. Що це означає? Це означає, що Серце Христове ніхто і ніколи не зможе перемогти! Не раз неприятелі Серця Христового тішаться перемогою над Ним. Маємо за приклад 1946 рік, коли православіє прийшло на наші терени. Що робили з нашими церквами? Закривали, передавали православним, обрізали престоли! А що їх найбільше вражало? Ісусове Серце! Вони замальовували те Серце, викидали образи, фани, фігури Серця Христового. Все, що було пов’язане з Серцем Христовим, було знищене! Церкви Серця Христового були перейменовані, тривала справжня війна проти Христового Серця. Вороги думали, що переможуть Серце Христове, знищать його, струть спогади з людської пам’яті про набожність до Серця Христового.

І що з того всього вийшло? Де є ті, хто замальовував, хто стирав, хто нищив, хто викорінював Серце Ісусове? Немає їх, дорогі браття і сестри! А Серце Христове показало свою силу і нині знову тріумфує! І знову лунає той гімн слави: "О Найсвятіше Серце Ісуса, помилуй нас!”

Боротьба з Ісусовим Серцем – це даремна боротьба. І все ж у нашій Церкві проводиться агітація, згідно з якою Серце Христове – не наша, це латинська чи польська набожність. Кажуть, що культ Серця Христового треба забути і викорінити, бо ми не маємо такого культу, а маємо культ Христа Чоловіколюбця... І вже декому здається, що Серце Христове знову зникло. Ні, не зникло! Можна трохи загальмувати, можна трохи заглушити в народі той культ, але знищити його неможливо. Все стане на своє місце і Серце Христове затріумфує, а нам треба лише молитися, треба почитати і любити Ісусове Серце і просити в нього благословення. А гордим у своєму серці людям, які кажуть, що культ Серця Ісусового не є притаманним східному обряду, є ворожим до українського народу чи чужим для нас, які грають на національних почуттях українського народу, можна відповісти словами гімну на честь Найсвятішого Ісусового Серця, який співали не поляки, а українці:

Твому Серцю, Спасе мій,

Честь складає весь наш край.

Люд Вкраїнський в віки Твій,

В Серцю люд сей заховай!

Ми при вірі мем стояти

Лиш католицьких батьків,

України гимн співати

До послідних мем віків.

Хіба це поляки склали і співали? Ні, це співали українці. З цього випливає, що набожність до Ісусового Серця і Його почитання має глибокий зміст та історичну тривалість в українському народі, особливо в Галичині, у Словаччині, де жили українці, а відтак і в цілому світі.

Багато людей мають помилкове розуміння почитання Ісусового Серця. Зовнішня форма почитання Серця Христового має дуже глибокий духовний зміст. Дехто каже, що це – тілесний культ, бо нібито розчленовується Тіло Ісуса Христа. Це неправда, бо серце завжди було символом духовної і тілесної любові. Серце є також символом сфери почуттів, бо часто ми кажемо: серце плаче, серце тужить, серце болить. Ми так кажемо навіть тоді, коли не відчуваємо фізичного болю, бо це – реакція на моральний і духовний біль.

Культ Серця Христового закликає нас змінити наші серця. "Ісусе тихий і покірного Серця, вчини моє серце на зразок Серця Свого”. У цих словах є глибокий зміст. Христос казав: "Вчіться від Мене, бо Я є тихий і покірного Серця”. Вчіться від Ісуса, наслідуйте Ісусове Серце, будьте тихими і покірного серця. Бо Ісус свою тихість і покору виявляє завжди і в усьому. Отже, почитаючи Ісусове Серце, ми повинні його наслідувати і просити: "Ісусе, Ти один можеш змінити моє серце і зробити його престолом Твоєї любові, щоб у моєму серці Ти панував, як Бог і Цар, щоб моє серце було престолом Божих і моральних чеснот”.

Але як часто наші серця є престолами амбіцій, егоїзму, гордості, зухвалості, гніву, ненависті, прокльонів, злоби. Тоді що спільного між людським серцем і Серцем Христовим? Чи можемо ми тоді, як християни, сказати, що наслідуємо Ісусове Серце і вчимося від того Божого Серця? Ні, не можемо цього сказати, бо Серце Христове є престолом милосердя і любові, є престолом жертви, яку воно склало за людський рід. А в моєму серці, навпаки, живуть якісь нікчемні людські амбіції, ненависть, злоба, самозакоханість, егоїзм, гордість. Коли в серці живе любов до себе, замість любові до дітей, до сім’ї, до молитви, коли там є місце лише для власних амбіцій, то така людина руйнує власне життя і життя інших людей.

Правдива любов і набожність до Ісусового Серця кличуть до жертви, а гріх і диявол – до руїни. Тому ми добре розуміємо, що жертва нам нині дуже потрібна у нашому духовному житті. Що ж таке жертва? Чи буде в родині щасливим чоловік, жінка чи діти, коли немає жертви? Немає щастя в тій сім’ї, в якій чоловік і жінка не жертвуються. Немає щастя для батьків, коли діти не вміють жертвуватися для своєї родини. Немає щастя для народу, коли керівники держави слухаються свого егоїзму і не приносять себе в жертву заради Бога, Церкви і свого народу. І тому, коли немає тієї жертви (а жертва випливає з любові) і наше серце є престолом зла, то плоди діяльності будуть абсолютно поганими і страшними. Тільки чисте серце, тільки повне любові серце може давати добрі плоди.

"Ісусе тихий і покірного Серця, сховай моє серце в Рані Серця Свого”. Серце Христове є прибіжищем і сховищем для грішника. Христе, Ти маєш владу над кожним людським серцем, бо Ти прийшов до дому Закхея і змінив його серце. Ти змінив серце сотника Лонгіна, який копієм пробив Твоє Божественне Серце. Ти перемінив серце блудниці Марії Магдалини на серце, яке розчулилося і було готовим умерти за Тебе на хресті. Ти змінив серце святого Августина і серце Савла, який став Павлом – Апостолом народів.

Людина злого серця не може приносити добрих плодів, але що ми робимо, щоб ця людина стала кращою? Що ми робимо, щоб змінити її серце, серце дітей чи внуків?

Для цього Христос дав нам Велику Обітницю – велику дев’ятницю перших п’ятниць місяця, якою Він хоче змінити наші серця, винагороджуюче Святе Причастя, адорацію, яку багато хто ігнорує чи пропускає. Перша п’ятниця місяця, урочистість Серця Христового, а парафія спить… І які з того плоди? Сумні.

На початку місяця проїздив вулицею Мазепи і бачив багато операторів та журналістів, які щось знімали, фотографували, записували. На тому місці стояла фігура Матері Божої і хрест. А з п’ятниці на суботу фігурі Матері Божої відрубали голову і руки… Страшний вандалізм… Хто це зробив, скажіть? Москалі, поляки, молдавани чи румуни? Чому ми завжди шукаємо ворогів у комусь? Чому не дивимося на себе? А по дорозі на Високий Замок балончиками англійською мовою понаписувані страшні блюзнірства на Ісуса Христа, хто це зробив? А ми ж кажемо, що Львів – християнське місто. На вулиці Дорошенка ціла вітрина заліплена рекламою фільму "Код да Вінчі”. Хто це зробив?

Ми жаліємося, що ми є бідними, кажемо, що немає любові. Батьки жаліються на дітей, діти - на батьків, жінка - на чоловіка і чоловік - на жінку. На цілий світ ми жаліємося, що ми є немічними. А що ми реально робимо, щоб змінити обличчя цього світу? Крім гріха, нічого! Як той світ по-іншому може виглядати, коли ми з вами нічого для цього не робимо! На адорації ми співали пісню:

А в Нього ласк так много,

Роздати б їх бажав,

Нема, нема нікого -

Ісус засумував.

Але то мало тільки співати, час вже застановитися і запитати себе: "Коли я був востаннє на адорації? Чи відбув у своєму житті Велику Обітницю за свою сім’ю, дітей? Чи хоча б годину на місяць адорував, молився за Батьківщину, за родину?” І коли так вдуматися, то побачимо власними очима нашу особисту духовну руїну і глибокий духовний сон нашого народу. А ворог Церкви і народу працює…

Тому не буде краще в народі, ні у політиці, ні в економіці, бо народ духовно спить! Ви кажете, що он ті не моляться і їм добре. Ви навіть не можете розпізнати, що є добром, а що – злом! Кажете, що в Америці чи в Італії добре! Їм що манна з неба падає?! В чому полягає те добро? Хіба вони не помирають? Хіба не хворіють? Ви зовсім не бачите різниці між добром і злом! Ви оцінюєте життя і добро тільки матеріальними мірками, а духовні цінності в нашому народі вже не мають жодної вартості! Немає святості - святості родини, подружнього життя. На Заході народжується маса байстрюків, які до кінця своїх днів не знають, хто їхній батько і, навіть, мати, а ви не бачите тієї руїни! Ви тільки захланними очима дивитеся за матеріальним достатком, добро для вас – це будинок, авто, коштовності!

А яка користь з того добра, питаю вас? А інше добро, яке колись у нас було, а тепер стерлося з пам’яті нашого народу – добро духовне, духовні цінності? Ви цього не бачите чи, може, не хочете бачити!? Вам очі засліпило тільки матеріальне добро – ось ваш бог, тільки тим ви керуєтеся! Ви йдете в Європу, де рівноправність проголошується на кожному кроці, де сатаністи є на рівні з католиками, де нищать скульптури, ламають хрести, оскверняють могили, закриваються християнські святині! За кілька років і ви будете мати таке "добро”!

Але що це "добро” вам принесе? Воно зруйнує ментальність народу, повбиває душі дітей, знищить цілий народ, будете ще мати це "добро” в кожній хаті! А які наслідки будуть від цього "добра”? Руїна! Над тим треба подумати і про це треба розважати! Але ми не хочемо! Не хочемо трохи вище духовно піднестися, чомусь нам достатньо стояти на тому рівні і користуватися тим добром, яке дає нам цей світ.

А те добро, яке нам приносить Христос і дає Мати Церква, те духовне добро, яке є міцним, сталим, з якого сходить благословення, цінує далеко не кожен, бо не пізнав його…

Щира любов до Божого Серця дає рясні плоди. Коли Серце Христове панує в родині, то там є злагода, любов, не буває зради в подружньому житті, там діти слухають батьків. Де батьки разом з дітьми клякають перед образом Серця Христового і просять благословення для сім’ї і родини, там панують Божа любов і Божий мир, там є Боже благословення.

Так має бути, але чи так є? Де є ті християнські батьки, скільки є тих бабусь і дідусів, які просять благословення в Серця Христового? Одиниці! То про що можна ще говорити?..

О. Василь Ковпак,
Генеральний настоятель Священичого Братства Св. Свщмуч. Йосафата

www.saintjosaphat.org