1. Від незначних /гріхів/, від того, що говоримо: чи важливе це або інше, утворюється в душі злий навик, і людина починає бути недбалою у великому.
2. Бо від того, що людина не турбується про свої гріхи і не оплакує свого мерця (свій гріховний стан), не може вона мати успіх ні в чому доброму, але завжди звертає увагу на діла ближнього.
3. Ніщо так не оголює людини і не приводить до залишеності /Богом/, як злослів’я або осуд, або докоряння ближньому.
4. Докоряти - означає сказати про когось: такий-от збрехав або розгнівався, або впав у блуд, або зробив щось подібне. /Злослів’я/.
5. Осуджувати - означає сказати: такий-от брехун, гнівливий, блудник. /Приниження/.
6. Фарисей не за те був осуджений, що сказав: я не такий, як інші люди; але за те, що він повернувся до митаря і сказав: або як цей митар.
7. Приниження є тоді, коли людина не тільки осуджує /іншого/, але і зневажає його, тобто погорджує ближнім і відвертається від нього як від якоїсь мерзоти. Це гірше від осуду і набагато згубніше.
8. Ти гніваєшся і не соромишся, що гніваєшся і ображаєш брата свого? Хіба ти не знаєш, що він є Христос і ти ображаєш Христа?
9. Авва Аммон покрив брата, який приховав в келії жінку.
10. Як рибалки, коли закинуть вудку в море, і, спіймавши велику рибу, відчувають, що вона рветься і б’ється, то не зразу сильно тягнуть її, бо в іншому випадку розірветься жилка і вони зовсім втратять рибу, але пускають вудку вільно і послаблюють її йти, як хоче; коли ж побачать, що риба втомилася і перестала битися, тоді помалу притягують її.
11. Так і святі довготерпінням і любов’ю притягують брата, а не відвертаються від нього і не цураються його.
12. Буває, що брат грішить через простоту, але має одну добру справу, яка угодна Богу більше від усього життя.
13. Бачачи, що брат його згрішив, /преподобний/, зідхнувши, сказав: "Горе мені; як він згрішив цього дня, так згрішу і я завтра".
14. При цьому він не задовільнявся цим, але себе повергнувши під ноги його, сказав: і він зрештою покається у грісі своєму, а я не покаюсь як слід, не досягну покаяння, не в силах буду покаятися.
15. Нехай ми немічні і не можемо трудитися, але невже ми не можемо смиритися?
16. /Існують/ дві гордості та два смирення.
17. Перша гордість є та, коли хтось докоряє братові, коли осуджує і зневажає його, як такого, хто нічого не значить, а себе вважає вищим від нього.
18. Такий, якщо не опам’ятається швидко і не постарається виправитися, то потроху приходить і до другої гордості, так що загордіє і проти Самого Бога, і подвиги, і чесноти свої приписує собі, а не Богові.
19. Перше смирення: вважати себе нижчим від усіх.
20. Друге смирення: приписувати Богові свої подвиги.
21. Мирська гордість: /коли хтось думає про себе/, що він багатше, красивіше, краще одягається, наш монастир кращий від інших, братії більше, в мене гарний голос, слух, я старанно працюю.
22. Монаша гордість: /коли хтось звершує/ чування, піст, та інші чесноти смирення для слави.
23. Вживання їжі залежить від звички.
24. Хоча /всі/ бачать, що він їсть, п’є, спить, як і інші люди, але такий угодний Богові за чесноти, які має.
25. А хто не прислухається до себе і не охороняє себе, той легко ухиляється від цього шляху або направо або наліво, тобто в надмір або недостачу, і творить в собі недугу, яка є злом.
26. Ось це царський шлях, яким ішли всі святі.
27. Куди б не пішов той, хто докоряє собі, яка б не трапилася йому неприємність або безчестя або інша яка скорбота, він вже наперед уважає себе достойним всякої скорботи і ніколи не бентежиться.
28. Якщо хтось зі страхом Божим розгляне самого себе і строго випробує своє сумління, то він неодмінно визнає себе винним.
29. Якщо ми у всьому, що з нами стається, вважаємо винними самих себе, а не інших, то це приносить нам багато добра і дає великий спокій та успіх.
30. Христос знає більше від мене, чи повинен я отримати /бажане/, і Він буде мені замість цієї речі або замість цієї їжі.
31. Якщо станеться з нами щось добре, то це діло Божого Промислу, а якщо погане, то це за гріхи наші.
32. Кожен занедбує і не зберігає жодної заповіді, а від ближнього вимагає виконання заповідей.
33. Великий подвиг людини полягає в тому, щоб вона перед лицем Божим покладала всі прогрішення свої на себе і очікувала б спокус до останнього подиху.

Повчання друге /вівторок/

1. Хто переборов гнів, той переборов демонів, а хто перемагається цією пристрастю, той дуже далекий від монашого життя.
2. Одне злопам’ятність, інше гнів, ще інше дратівливість і ще інше зніяковілість.
3. Збентеження ж є тим самим рухом і збуренням помислів, яке піднімає і дратує серце.
4. Роздратування ж є мстиве повстання на того, хто засмутив, яке перетворюється в зухвалість.
5. Злоба, що живиться помислами, роздратовує серце, а яка вбивається молитвою і надією, сокрушає його (Преп. Марко подвижник).
6. Дратівливість є жаром крові біля серця (Св. Василій Великий).
7. Завжди відсікайте пристрасті, поки вони ще молоді, перш, ніж вони закоріняться і укріпляться в вас та стануть пригнічувати вас, бо тоді доведеться багато постраждати від них; тому що одна справа вирвати малу билинку, а інша викорінювати велике дерево.
8. Кожен повинен радіти заспокоєнню брата свого і все зробити, щоб ушанувати його.
9. Боже, поможи братові моєму і мені за молитвами його. Таким чином людина і молиться за брата свого, а це є знаком співчуття й любові; і смиряється, просячи собі допомоги за молитвами його.
10. Той, хто молиться за ворога буде не злопам’ятним.
11. У всякій справі можна придбати навик і до доброго, і до злого.
12. Три види брехні: один бреше думкою, другий бреше словом, а третій бреше самим життям своїм.
13. Брехати думкою - означає підозрівати, припускати, помічати щось за ближніми. А від цього походять цікавість, злослів’я, підслуховування, ворожнеча і осуд.
14. Говорити: я вірю своїм здогадам для виправлення себе, і з цієї метою підслуховувати і вивідувати, є самооправданням, що навіюється дияволом, який бажає чинити нам підступи.
15. Ніколи не вір своїм здогадам, бо криве правило і пряме робить кривим. Думки людські неправдиві та шкодять тому, хто покладається на них (Преп. авва Йоан).
16. І так з тих пір, коли помисел говорив мені про сонце, що це сонце, або про пітьму, що це пітьма, я не вірив йому, бо нема нічого важчого, ніж вірити своїм думкам.
17. Якщо ж через гріховність нашу засіваються в нас лукаві помисли, то зразу ж треба повертати їх на добрі, і вони не пошкодять нам.
18. Словом людина бреше або для того, щоб не докорити собі та не смиритися, або для того, щоб виконати бажання своє, або заради придбання, і не перестає робити виверти та хитрощі в словах до тих пір, поки не виконає бажання свого.
19. Хто хоче через необхідність змінити слово, то він повинен робити це не часто, але хіба що у винятковому випадку, один раз на багато років, коли бачить велику необхідність, і це нехай робить зі страхом та трепетом, показуючи Богові і бажання своє, і необхідність, і тоді він буде прощений, але шкоду він все-таки зазнає.
20. Життям бреше той, хто, будучи блудником, прикидається стриманим; або, будучи корисливим, говорить про милостині та хвалить милосердя; або, будучи гордовитим, дивується смиренномудрістю.
21. Осуджувати себе є ділом смирення, а щадити ближнього є ділом милосердя. Жодна злоба, жодна єресь, ані сам диявол не може нікого спокусити /інакше/, як тільки під видом чесноти. Апостол каже, що сам диявол вдає з себе ангела світла. Нічого, отже, надзвичайного в тому, коли і його слуги вдають із себе слуг праведності.(2 Кор. 11, 14-15).
22. Якщо хтось спочатку примушує себе, то продовжуючи подвизатися, він помалу починає мати успіх і потім спокійно звершує чесноти; бо Бог, бачачи що він примушує себе, подає йому допомогу.
23. "Дай кров і прийми Дух", значить: подвизайся, і отримаєш навик в чесноті.
24. Ходіть шляхом царським і рахуйте ниви /версти/ (Преп. авва Веніамин).
25. Правий серцем той, хто не ухиляється ні у надмір, ні в недостачу, але скеровується тільки до середини чесноти (Св. Василій Великий).
26. Мужність знаходиться між страхом і наглістю; смиренномудрість поміж гордістю і догоджанням людям; благоговіння посередині між соромом і безсоромністю.
27. Кожен нехай розглядає свій стан, щоб знати, де він знаходиться.
28. Три устрої душі в людині: вона або діє за пристрастю, або чинить спротив їй, або викорінює її.
29. Діє за пристрастю той, хто виконує її.
30. Чинить спротив їй той, хто і не діє за нею, і не відсікає її, але, любомудрствуючи, ніби обминає пристрасть, все ж таки має її в собі.
31. А викорінює пристрасть той, хто подвизається і робить протилежне пристрасті.
32. Кожен, хто молиться Богові: "Господи, дай мені смирення", повинен знати, що просить Бога, щоб він послав йому когось, хто зневажить його.
33. Дехто не тільки радіє, коли його зневажають, і вважає винним самого себе, але й шкодує через зніяковілість того, хто зневажив його. Бог хай влаштує нас в такий устрій.

Повчання третє /середа/

1. Вникайте розумом вашим, браття, у властивість речей, і бережіться, щоб не бути недбалими, бо й мале недбальство піддає нас великим небезпекам.
2. Хто втратить золото або срібло, то він замість нього може знайти інше; якщо ж втратить час, живучи в недбальстві та лінощах, то не зможе знайти іншого на заміну втраченого.
3. /Братові твоєму скажи/: "Добре, Володарю, Бог хай пом’яне любов твою і хай нагородить тебе; ти наказав, я прийду, Володарю".
4. Якщо хтось захоплюється пристрастю, той буде рабом пристрасті.
5. Орел, якщо весь буде поза сіткою, але заплутається в ній одним кігтем, то через цю дрібницю пропадає вся сила його; так і душа: якщо хоча б одну пристрасть перетворить собі в навик, то ворог, коли захоче, переможе її.
6. /Коли я був хворий, то/ просили, щоб сказав /їм/ причину хвороби, маючи двояку мету: щоб трохи потішити мене і відволікти думки мої від хвороби та щоб дати можливість побесідувати з ними трохи про корисне.
7. Приємна розмова про скорботи після того, як минуть скорботи.
8. Із всього, що творить Бог, нема нічого такого, що би не було добрим, але все, що створив: воно було дуже добре. (Бут. 1,31).
9. Нікому не слід журитися тим, що трапляється, але у всьому покладатися на Промисел Божий, і заспокоюватися.
10. Хто не очистився ще від пристрастей і молиться Богу, щоб швидше вмерти, той подібний до людини, яка просить теслю швидше порубати одр хворого.
11. /Душа/ коли вийде з тіла, залишається наодинці з пристрастями своїми, і тому завжди мучиться ними; зайнята ними, вона обпалюється їх заколотом і терзається ними так, що вона навіть не може згадати про Бога; бо сама пам’ять про Бога втішає душу: згадав Бога і звеселився (Пс. 76,4).
12. Все це /земне/ в той час, коли душа виходить з тіла, гине /для неї/, та із всього цього вона тоді ні про що не згадує і не турбується.
13. А що вона /душа/ зробила стосовно чесноти або пристрасті, все це пам’ятає, і ніщо із цього для неї не гине.
14. Тому й відкидаю насолоди, щоб відсікти причини дратівливості (Преп. авва Євагрій).
15. Кожна пристрасть народжується від цих трьох: від славолюбства, сріблолюбства та сластолюбства.
16. Отож, слід не тільки відсікти пристрасті, але й причини їх, потім добре удобрити звичаї свої покаянням та плачем, і тоді вже починати сіяти добре насіння, яким є добрі діла.
17. Кожен, хто бажає спастися, повинен не тільки не робити зла, але зобов’язаний робити добро, як сказано в Священному Писанні: відхилися від зла і твори добро (Пс. 33,15).
18. Якщо хтось звик ображати, то він повинен не тільки не ображати, але й чинити правду; якщо він був блудник, то він повинен не тільки не віддаватися блуду, але і бути стриманим; якщо був гнівливим, повинен не тільки не гніватися, але і придбати лагідність; якщо хтось гордився, то він повинен не тільки не гордитися, але й смирятися.
19. Роблячи хоча б мале добро, не робити його з марнославством або через догоджання людям, або з якоїсь людської спонуки, щоб це мале не погубило всього, що він зробив.
20. Той, хто істинно бажає спастися, не повинен бути безтурботним до останнього подиху.
21. Поступ монаха виявляється у спокусах (Преп. авва Пімен).
22. Все, що робить з нами Бог, робить Він для нашої користі, люблячи та милуючи нас. І ми повинні за все дякувати (Пор.: Еф. 5,20; 1 Сол. 5,18).
23. Якщо хтось має друга і впевнений, що він любить його, то, коли й потерпить від нього щось, навіть і важке, думає, що той зробив це люблячи та ніколи не повірить про свого друга, що він хотів йому пошкодити: тим більше [так] повинні ми думати про Бога, Який сотворив нас.
24. Вірний Бог, бо не допустить нам спокуси понад можливість (Пор.: 1 Кор. 10,13).
25. Спокуси приносять велику користь тому, хто переносить їх без збентеження; бентежитися /в той час/, коли тривожить нас пристрасть, є діло нерозуміння й гордості, і стається від того, що ми не знаємо свого душевного устрою і уникаємо труду, як сказали Отці.
26. Ти утворив її /пристрасть/, маєш її і бентежишся. Прийняв завдатки її і говориш: чому вона тривожить мене?
27. Краще терпи, подвизайся і моли Бога, бо неможливо, щоб той, хто сповняє пристрасті, не мав від них скорбот.
28. Якщо він упокориться перед Богом, понесе тягар скорботи та спокуси із вдячністю і трохи побореться, то допомога Божа звільнить його.
29. /Так праведник дякує Богові/, вважаючи що він повинен був потерпіти це.
30. Коли пристрасті стануть явними для того, хто подвизається, тоді вони викореняться ним.
31. Ти впав? Устань. Знову впав - знову встань.
32. Міцність тих, хто бажає стяжати чесноту, полягає в тому, щоб не бути слабкодухими, якщо впадуть, і не приходити у відчай, але знову боротися.
33. Скорботи притягують до душі милість Божу. Недбальство, безтурботність та спокій розслабляють і розсіюють її, спокуси ж, навпаки, скріплюють і з’єднують з Богом. Господи, в скорботі я згадав Тебе (Пор.: Йона. 2,3).

Повчання четверте /четвер/

1. Велику біду терпить взимку той, хто не має дому. Я хочу, щоб людина щодня мала придбання від різних чеснот (Преп. авва Йоан).
2. Спочатку має бути покладена основа, тобто віра. Потім послух, довготерпіння, стриманість; далі – співчуття і відсікання волі під покровом лагідності. З двох сторін - терпеливість та мужність. А дах - це любов. Вапно - смирення, зв’язками є міркування.
3. Хто не має мужності в душі, той не буде мати й терпіння, а у кого немає терпіння, той зовсім нічого не може здійснити. Вашим стражданням ви спасете душі свої. (Лк. 21,19).
4. Як корабель не можна побудувати без цвяхів, так і спастися не можна без смиренномудрості.
5. Хтось розумно мовчить, думає, що він не достойний говорити, як сказали Отці, і це є розумне мовчання.
6. Хто розумно не вважає себе кращим від інших, той думає, що він ніщо, і що він недостойний бути в числі людей, як говорив про себе й авва Мойсей: "Чорношкірий! Ти не людина, навіщо ж ти з’являєшся між людьми?"
7. Хот розумно служить /хворому/ служить для того, щоб придбати милостиве серце, щоб придбати почуття співчуття, бо хто має таку ціль, той, що б не сталося з ним – чи скорбота ззовні, чи сам хворий провиниться проти нього - він без збентеження переносить все це, дивлячись на свою ціль і знаючи, що більше хворий допомагає йому, ніж він хворому.
8. Хто розумно служить хворим, той звільняється і від пристрастей, і від боротьби.
9. Хто розумно постить, той не думає, що він здійснює чесноту, і не хоче, щоб його хвалили як посника, але думає, що через стримання придбає ціломудріє, а за посередництвом цього прийде до смирення, як говорять Отці: шляхом до смирення є труди тілесні, які здійснюються розумно.
10. Кожну чесноту людина повинна здійснювати так розумно, щоб засвоїти її собі та перетворити в навик, і така людина виявляється, як ми сказали, митецьким художником, архітектором, що може міцним будувати свій дім.
11. Не слід людині говорити, що чесноти великі, і вона не може осягнути їх, бо хто так говорить, той не уповає на допомогу Божу або лінується посвятить себе чомусь доброму. Ми повинні не тільки просити, але й шукати, і діяти.
12. Бог не хоче, щоб ми, оскільки є Його воля на руйнування міста, самі підклали вогонь і підпалили його або щоб ми взяли сокири і стали руйнувати його. Бог не хоче, щоб ми засмучували його /хворого/ або сказали: так як є воля Божа на те, щоб він був хворим, то не будемо жаліти його.
13. Він навпаки бажає бачити нас настільки благими, щоб ми не хотіли того, що Він робить попустительно.
14. Воля Божа блага: все що робиться за заповіддю - любити один одного, бути співчутливими, творити милостиню і тому подібне.
15. Воля Божа благоугодна: коли хтось робить милостиню, не з якоїсь спонуки людської, але заради самого добра, тільки із співчуття.
16. Воля Божа досконала: коли хтось творить милостиню не зі скупістю, не ліниво, не з примусу, але всією силою та бажанням, подаючи так, ніби прийняв сам, і так чинячи добро, ніби сам приймає благодіяння. Вона /милостиня/ настільки велика, що може прощати й гріхи.
17. Бог не відкидає нікого, але кожному подає те, чого він бажає, якщо тільки це не шкодить душі його.
18. Ніхто не може сказати: я бідний і мені нема з чого подавати милостиню... Маєш силу і можеш служінням зробити милість немічному брату. Не можеш і цього? - Можеш словом потішити брата свого. Чи не бачиш, що слово - над добрий дарунок? (Сир. 18,17).
19. Можеш, коли образиться на тебе брат твій, зробити йому милість та потерпіти йому в час його служіння, бачачи його спокушеним від спільного ворога. Можеш також, коли згрішить перед тобою брат твій, помилувати його і простити йому гріх його. Милість, вчинена душі, більша від вчиненої тілу.
20. Безмірність в їжі народжує для людини всяке зло.
21. Не давати очам свободи, ні на кого не дивитися безсоромно та без страху.
22. Отці кажуть, що в духовному житті перебувати в келії є половина і відвідувати старців також половина.
23. Кожен, хто робить що-небудь, повинен неодмінно мати ціль і знати, для чого він це робить, яку ж ціль повинні мати ми /на увазі/, коли відвідуємо один одного:
по-перше: з любові;
по-друге: щоб почути слово Боже;
по-третє: побачити свій душевний устрій.
24. Авва Антоній, коли приходив до когось, то помічав тільки те, що мав кожен доброго, запозичав це від нього та засвоював собі. Від одного запозичив лагідність, від другого смирення, від іншого безмовність, і таким чином суміщав в собі чесноти кожного з них.
25. Кожен отримує шкоду й користь від свого душевного устрою. Той, хто чинить правду, помилуваний буде (Пор.: Прип. 12,13). Якщо людина не буде помічати пороків ближнього, то з допомогою Божою народжується в ній доброта.
26. Якщо можеш, будь їм прикладом і в тілесних трудах; якщо ж ти немічний, то в доброму устрої душевному і в перелічених Апостолом плодах Духа: в любові, радості, мирі, довготерпінні, доброті, милосерді, вірі, лагідності, і стриманості від всіх пристрастей (Пор.: 1 Гал. 5,22-23).
27. Не наказуй владно, але зі смиренням, ніби радячи брату, бо таке слово добре сприймається і сильніше переконує та заспокоює ближнього.
28. Згадай, що й ти перемагаєшся пристрастю гніву і, судячи за своєю власною неміччю, май співчуття до брата свого.
29. Якщо ти, роблячи догану іншому, захоплюєшся гнівом, то виконаєш лише свою власну пристрасть.
30. Насамперед слід турбуватися про мирний устрій так, щоб навіть під справедливими приводами або заради заповіді аж ніяк не бентежити серця в тій певності, що ми всі заповіді стараємося виконувати саме заради любові і чистоти сердечної. Наставляючи таким чином брата, почуєш і ти ці слова: як говоритимеш гідно, щиро, станеш моїми устами (Єр. 15,19).
31. Не бажай, щоб робилося так, як ти хочеш, але бажай, щоби було так, як буде, і таким чином будеш мирний з усіма.
32. Той, хто ненавидить безчестя, ненавидить смирення, і хто уникає тих, що ображають його, той утікає від лагідності.
33. Перш, ніж скажемо або зробимо щось, випробуємо, чи згідно це з волею Божою; і тоді, помолившись, скажемо або зробимо це й покладемо неміч нашу перед Богом, і доброта Його допоможе нам у всьому.

Повчання п’яте /п’ятниця/

1. Старайся з усього витягати собі повчання. Не бажай марнославно виказувати себе ні в слові, ні в ділі. Придбай помірність в їжі та словах твоїх, навіть у малому.
2. Хто буває поборюваним яким-небудь пристрасним помислом або журиться через нього і не сповідує його, той сам укріпляє його проти себе. Якщо ж стане боротися та чинити спротив помислу своєму і зробить протилежне йому, то пристрасть послаблюється і не має сил бороти його та приносити йому печаль. Людина повинна завжди молитися Богові й просити Його про допомогу.
3. Хто не зневажить всіх речей, слави та тілесного спокою, а разом з тим і самооправдання, той не може ні відсікти своїх побажань, ні визволитися від гніву і скорботи, ні заспокоїти ближнього.
4. Не вимагай любові від ближнього, бо той, хто потребує її, бентежиться, якщо її не зустріне, але краще ти сам покажи любов до ближнього, і заспокоїшся.
5. Хто зробить справу, угодну Богові, тому неодмінно трапиться спокуса. Те, що робиш заради Бога, не може бути твердим, якщо не буде випробувано спокусою.
6. Не нехтувати дару ближнього є діло смиренномудрості, і слід приймати його із вдячністю хоча б воно було малим та незначним.
7. Якщо мені зустрінеться якась справа, то мені приємніше вчинити за порадою ближнього, хоч би довелося зіпсувати цю справу за його порадою, ніж добре виконати справу, послідувавши за своєю волею. /Праведник/ не хоче, щоб справи виконувалися так, як він бажає, але як буде.
8. Не роби зла навіть і жартома. Не слід бажати визволитися від пристрасті для того, щоб уникнути скорботи, що походить від неї, але через досконалу ненависть до неї, як сказано: я їх страшною ненавистю ненавиджу, вони моїми ворогами стали. (Пс. 138, 22).
9. Неможливо комусь розгніватися на ближнього, якщо серце його спершу не вознесеться над ним. Дратівливість є жаром крові біля серця (Св. Василій Великий). Ознакою того, що хтось добровільно чинить пристрасть, служить його збентеження в той час, коли його звинувачують або виправляють в ній.
10. Жертва жива, свята і угодна Богу - це не виконувати більше волі плоті та помислів, але поступати за духом.
11. Всепалення словесне - це цілком Богу себе посвятити. Душа складається з трьох частин: пожадливої, дратівливої і розумної (Св. Григорій Ниський).
12. Нічого не слід любити більше від Бога і з усього бажаного нічому не віддавати перевагу над стремлінням до Бога. Розумна душа тоді діє за природою, коли пожадлива частина її бажає чесноти, дратівлива подвизається у ній, а розумна віддається спогляданню сотвореного (Преп. авва Євагрій).
13. Одне - ми самі, інше - наше, ще інше – те, що в нас. Ми - це розум, душа. Наше - це тіло, а у нас – майно та інші речі. Бо збереженням заповідей святі наближаються до Бога.
14. Хоч би хтось і не був увінчаний, але він повинен старатися бути недалеко від увінчаних (Св. Климент Олександрійський).
15. Насамперед моли Бога дати тобі увагу й розум, щоб ти міг знати, що то є воля Божа, що добре, що вгодне, що досконале (Рим. 12, 2), а також і силу бути готовим до всякого доброго діла.
16. Отож, коли повстануть на тебе противні помисли і почнуть притісняти тебе, ти повинен взивати до Бога: "Господи! Як Ти хочеш і як Ти знаєш, влаштуй цю справу".
17. Авва Пімен сказав, що вираз, що велить не турбуватися завтрашнім днем (Пор.: Мт. 6, 34), стосується людини, яка перебуває у спокусі. Чоловіколюбний і милосердий Бог, Який заборонив вітру і морю, і Який сотворив тишу велику (Мт. 8, 26), хай заборонить і твоїй спокусі, сину мій, і хай дасть тобі широту серця, щоб ти міг розуміти підступи ворожі.
18. Вся, що з тобою трапиться, прийми за благо (Пор.: Сир. 2,3). Примусь серце твоє вірити, що неодмінно сам ти подав привід до спокуси.
19. Як за тілами слідують тіні, так і за виконанням заповідей - спокуси (Преп. авва Антоній Великий).
20. Отож, покинь, сину мій, людські помисли та май надію на Бога, яка робить набагато більше від того, що ми припускаємо, і заспокоїть тебе надія на Бога. Хто ненавидить тих, що ображають його, той ненавидить лагідність, і хто втікає від тих, що ображають його, той втікає від спокою у Христі.
21. Не самі /перші християни/ роздавали /майно своє/, але через Апостолів; самі ж ставали вільними від турбот, маєтків та марнославства. Ти повинен бути вдячним тому, хто понесе твій тягар; щоб тільки сіяч зла не посіяв в тобі тієї думки, що той, хто прийняв твоє майно, повинен бути тобі вдячним. Бог хай влаштує для тебе корисне для спасіння душі.
22. Бажаючи заради Бога бути вільним від всього, залиш всі турботи. Бережи очі свої та не харчуйся досита. Без труду і сокрушення сердечного ніхто не може визволитися від пристрастей і догодити Богу.
23. Коли людина спокушається своєю похіттю можна довідатися з того, що вона не дбає про себе і дозволяє серцю своєму розмірковувати про зроблене нею раніше.
24. Твереза й розсудлива людина, що бажає спастися, коли бачить, від чого терпить шкоду, ретельно береже себе від злих спогадів, не захоплюється пристрасними думками, віддаляється від зустрічі та бесіди з тими, до яких відчуває потяг, та від усякого приводу до гріха, боячись, щоб самій не запалити в собі вогню.
25. Якщо є потреба до неї /особи, що притягує тебе/ у справі, то краще залишити справу, щоб не загинула душа.
26. Зневажай пристрасті, щоб вони не зневажили тебе й насилу не зробили тобі зла. Не суди, не зневажай і не спокушай нікого. Не приписуй нікому того, чого не знаєш про ньому достовірно, бо це загибель душевна. До себе прислухайся і очікуй смерті, що наближається.
27. Побажай бути прославленим зі святими в невимовній славі, а не бути з засоромленими демонами в невимовних муках. Плач обмиває кожного від гріхів; але людина досягає плачу трудом, за посередництвом глибокого повчання в Писанні, терпіння, роздумів про Страшний Суд і сором вічний. Навчи себе не поводитися з іншими вільно, і ти спасешся.
28. Не показуй скарбів твоїх вавилонянам. Біси бачачи це /відповідь, написану тобі/, роздратуються на тебе і будуть тебе бороти марнославством, а простих слухачів спокушати, і ти понесеш осуд і за одне, і за друге. Все, що б не робив доброго, старайся приховувати.
29. Якщо ж брат цей через невідання сам заговорить з тобою або знову сяде біля тебе, то майстерно ухилися від нього, втім, не зразу, але благопристойно. Не будь дитям розумом, але злобою будь немовлям (Пор.: 1 Кор. 14, 20), розумом ж, брате, будь досконалий. Чувай над собою, як тобі зустріти Бога.
30. Подвизайся проти помислів, щоб не впасти в недбальство і марнославство, не робити нічого за своєю волею та не приймати помислів та самооправдання, що виникають в тобі. Придбай твердість, і вона віддалить від тебе свободу в поводженні з ближніми, причину всіх зол в людині.
31. Залиш /всі зовнішні/ клопоти, і тоді будеш вільно служити Богу. Стань мертвим для всякої людини, ось в цьому й полягає мандрівництво. Вважай себе за ніщо, і думка твоя не буде бентежитися. Не думай, що ти зробив щось добре, і нагорода твоя збережеться цілою.
32. Не всі, хто живуть в монастирях, - монахи, але той монах, хто виконує діло монаше. Докоряй собі у всьому і поклади неміч твою перед Богом.
33. Якщо хочеш позбутися сороміцьких пристрастей, не поводься ні з ким вільно, особливо ж з тими, до кого серце твоє схиляється за похіттю пристрасті; через це звільнишся від марнославства; бо до марнославства примішується догоджання людям, до догоджання людям - вільна поведінка, а вільна поведінка є матір’ю всіх пристрастей.

Повчання шосте /субота/

1. Якщо доведеться тобі робити щось і прикличеш Бога та молитви святих, але все ще сумніваєшся, зроби це діло: воно згідне з волею Божою, бо ти на початку його прикликав Бога. Нічого немає швидшого від розуму, піднеси його до Бога, і Він подасть тобі, що відповідати без збентеження.
2. Без болю сердечного ніхто не отримує дару розпізнавати помисли. Коли бачиш, що випадає нагода висловити своє знання, мовчи.
3. Сердечний труд твій повинен полягати в тому, щоб безнастанно молитися до Бога, щоб не допустив Він тобі заблукати або послідувати за власним бажанням, через це осягнеш ти розважливість.
4. Потрудіться сердечним болем придбати теплоту й молитву, і Бог дасть тобі мати їх завжди; забуття проганяє їх, само ж воно народжується від недбальства.
5. Мати себе ні за що - означає ні з ким не порівнювати себе і не говорити про /свої/ чесноти: і я це зробив. Бережися ж зарозумілості, щоб не втратити всього.
6. Остерігайся, щоб не говорити з марнославства, але говори зі смиренням та страхом Божим. Мовчати набагато корисніше. Навіть і тоді, коли думаєш, що відповідаєш смиренно, вже є марнославством.
7. Приниження заміняє труд. Той, хто бажає придбати істинне смирення, в жодному випадку не повинен уважати себе чимось. Приниження, яке приймається ззовні, більше від сердечного: бо легше самому себе принижувати, ніж перенести приниження від інших, тому що останнє спричинює набагато більшу біль в серці.
8. Скруха ж серця полягає в тому, щоб зберігати його і не допускати захоплюватися некорисними помислами. /Брату скажи:/ "Пробач мені, брате, я нічого не усвідомлюю в собі доброго, тому і не знайшов, що відповісти, але помолися за мене Господа ради".
9. Якщо вчинок не згідний із свідомістю, то він не є істинним, але наругою демонською. Якщо ж серце твоє день і ніч з болем не буде шукати Господа, ти не можеш мати поступу.
10. Не слід також самому викликатися на виконання низьких діл: бо і одне, й друге веде до марнославства, перешкоджає поступу і більше робить шкоди, ніж користі: але коли звелять щось, не заперечувати, а виконувати з послухом.
11. Не плач походить від сліз, а сльози від плачу. Якщо людина, перебуваючи серед інших, відсікає свою волю і не звертає уваги на чужі гріхи, то здобуває плач. /Помисли/, збираючись в серці, таким чином народжують в серці печаль (Пор. 2 Кор. 7,10), а печаль ця - сльози.
12. А коли знаходишся в іншому місці, сам від себе не говори нічого, щоб не виглядати вчителем: але коли тебе спитають, скажи зі смиренням, і Бог напоумить тебе, брате.
13. Якщо ж корисно сказати щось брату, а марнославство навіює тобі насолодитися цим, то знай, що ворог хоче перешкодити тобі зробити користь брату. Якщо будеш слухатися марнославства, брат ніколи не отримає через тебе користь: але відкинь марнославство та зневаж його, а коли скажеш брату /потрібне/, покайся перед Богом, кажучи: "Прости мені, Господи, що я марнославно говорив". Тоді, /коли досягає міри, то/ можливо людина наважиться сказати: я осел, і навіть не посміє й подумати цього, знаючи, що це є зарозумілість, в якій полягає падіння душі і воістину цілковита загибель.