Надія на нагороду сильно діє. За земну і минущу нагороду люди виконають, пожертвують і перетерплять навіть найтяжчі речі. Чим більшою є нагорода і чим певніша є надія на багатий прибуток, тим більше вони прикладають зусиль, тим жертовнішими і сміливішими стають, а часто ризикують для цього в небезпеках і своїм життям на фабриках, у шахтах і на золотих та діамантових полях. Отож коли надія на нагороду і прибуток може так натхнути і підбадьорити, то нам звісно ж буде лише на користь, коли свій цікавий погляд звернемо на вічну нагороду – на небо!

Небо є прекрасне!

Небо є моє!

Небо є близько!

І. Небо є прекрасне!

Саме тому, що небо перевершує усі наші уяви, уявімо собі щонайбільше щастя, уявімо собі щонайбільшу велич і красу, а все ж таки небо є набагато прекраснішим. Про небо сказано – око не бачило, жодне вухо не чуло, жодне серце не сподівалося, що Бог приготував тим, які люблять Його. Яким отже мусить бути це небо, яке перевершує усі наші уяви.

Використаймо порівняння: якою прекрасною є вже сама наша земля! Уявімо прекрасний вид з високих вершин, захоплюючий схід чи захід сонця в прекрасному царстві айсбергів...

Бо коли вже земля, яку називаємо місцем вигнання і долиною сліз, місцем тимчасової мандрівки, де не перебуватимемо постійно, є така гарна, то яким прекрасним мусить бути небо, яке є нашою справжньою Батьківщиною, нашим домом, де маємо жити навіки.

Коли вже наша земля є така прекрасна, хоча і є місцем клопотів, бою з кривавим потом, умертвлення і жертв, де будь-яка нагорода коштує стільки намагань і страждань, то яким прекрасним мусить бути небо – місце миру, перемоги і нагороди!

Коли вже ця земля є така прекрасна, хоча на ній живуть і Божі неприятелі, то яким прекрасним мусить бути небо, в якому перебуває Бог лише зі своїми відданими і вірними слугами, дітоньками і приятелями!

Коли ця земля вже є така прекрасна, навіть, якщо тут Бог відкривається нам лише наче в тіні, загадці, нечітко, то яким прекрасним мусить бути небо, де Бог дає себе пізнати Своїм дітям у цілій Своїй величі, де виявляння Його величі і краси не має меж!

Коли земля є така прекрасна, що люди з нею так важко прощаються, що смерть видається їм жахливою, навіть якщо в земному житті мусіли випити стільки полину – згадаймо хоча б багато нещасть, хвороби, болі, розлуки, гіркості, які нам життя дає скуштувати – то наскільки прекраснішим мусить бути небо, де немає болю, хворіб, нещасть, і де здійснюються слова з Об’явлення: „І Бог витре кожну сльозу з очей їхніх; і смерті не буде більше, ні скорботи, ні плачу, ні болю не буде більше, бо все попереднє минуло” (Об.21,4).

В небі ми матимемо все, чого бажає людське серце. Чого прагне людське серце? Честі, багатства і влади! Це все ми одержимо в небі в повній мірі.

Прагнемо честі – бо Бог вшанує Своїх вірних слуг. „Хто Мене шанує, – обіцяє Господь, того вшаную і Я” (1Сам. 2,30). Чи можемо уявити собі більшу пошану від тої, коли нас вшанує Бог? А коли нам виявить пошану Бог, то нас вшанують і усі мешканці неба.

Прагнемо багатства? В небі будемо спадкоємцями Божими, співспадкоємцями Христовими (Рим.8,17). Лише уявімо собі, яким багатим є наш Отець і яка спадщина нас очікує!

Прагнемо влади? Будемо учасниками влади Ісуса Христа, Якому дана усяка влада на небі  і на землі (Мт.28,18). Бо як співспадкоємців, Він зробить нас учасниками і Своєї влади.

А в якому милому, приємному товаристві будемо перебувати в небі! Коли вже тут, на землі, в приємному товаристві дорогого приятеля, вірної душі, забуваємо про всі душевні і тілесні турботи, то яким розкішним мусить бути товариство святих, ісповідників, мучеників, апостолів, пророків, ангелів і Діви Марії, нашої Матері!

Але небо стає небом завдяки блаженному посіданню Бога. Щоб могти проникнути до глибини небесної радості, мусимо усвідомити собі Ким є Бог. Подумаймо, що посідати або споживати якесь добро ублажає тим більше, чим добро є більшим, ціннішим і всеохоплюючішим. Однак Бог є безконечне добро – нічим не обмежене, найглибинніша причина всього добра, краси і досконалості. Коли вже крапля, тінь добра, яке бачимо у створінні спроможе нас так захопити і привести у захват, то чи не мав би нас наповнити найвищим щастям сам Бог в цілій своїй величі? „Бо в Тебе є джерело життя, у Твоїм світлі побачимо світло” (Пс. 36, 10).

Коли пізнання окремих правд є таким блаженним, що науковці зрікаються всіх земних насолод, і дні та ночі присвячують дослідам, то яким блаженством мусить бути бачення самої Правди, а так освоїти усі знання в найповнішому блиску!

Нашою долею буде блаженність, бо Господь каже своїм вірним слугам: „Гаразд, слуго добрий і вірний, увійди в радість твого пана” (Мт.25, 23) – тобто до радості, яка Йому цілковито належить і якою Він володіє. Дійсно, небо мусить бути прекрасним!

А це все триває вічно, а цим самим небесна радість є довершена. Якщо з цією блаженністю був поєднаний хоча б найнезначніший страх, що вона колись минеться, хай і за тисячу років, то блаженні не були б блаженними. Бо чим більша є радість, тим жахливішою є думка про її кінець. Отож її кінець був би нещастям – тим сумнішим, чим солодшою є радість. Блаженні в небі живуть в непохитній певності, що їхнє щастя триватиме повіки.

ІІ. Небо є моє!

Але яким правом? Чи це не є надмірно сміливе твердження? Зовсім ні! Бо Божественний Спаситель заслужив нам небо власною кров’ю. Він не потребував викуповувати його для себе, бо ж є його Господом. Він всі свої права і привілеї залишив нам, своїм найменшим братам. Задля заслуг Ісуса Христа, Його терпіння і смерті, я можу сказати: Небо належить мені. Такою логікою св.Бернард змусив замовчати диявола. Коли святий на смертельному ложі радувався небом, до нього наблизився злий дух і сказав: „Як можеш надіятися, що Бог прийме тебе до неба, коли знаєш, якими убогими були твої діла?” Однак святий відповів: „Я вже давно знав, що нічого не можу базувати на своїх убогих ділах. Тому надіюся, що потраплю до неба”. І диявол відійшов засоромлений.

Небо є насправді моє. Якби Господь Бог не відносився серйозно до мого спасіння, якщо б не хотів, так би мовити, „силоміць” мати мене в небі, то б задля мене стільки не витерпів і стільки не вчинив, не дав би мені стільки середників як дійти туди. Коли бачимо лікаря, який часто відвідує хворого, як виписує йому найдієвіші ліки, і ним якнайосновніше піклується, кожен скаже, що цей лікар серйозно, а навіть „силоміць”, хоче врятувати пацієнта. Подібно, з пребагатьох середників ласк, які нам дає Господь Бог, можемо повним правом робити висновки, що Господу лежить на серці наше спасіння, що Він хоче, щоб ми були блаженні. Отож коли тебе огорне розпач, іди під хрест, задумайся над невимовними болями свого Спасителя і запитай себе: Чи терпів би стільки Спаситель, якщо б не хотів мого спасіння? Тому, обіймаючи хрест, скажи: Небо є моє!!! Запорукою мені є хрест, страшне терпіння мого Господа.

Якщо ти прийняв Ісуса за свого Господа і все, що маєш вже не вважаєш своїм власним (маєток, відношення до людей і свою волю), то ти насправді убогий духом. Цим самим ти склав наче купівельну ціну, а тому товар належить тобі. Господь не каже: „Блаженні убогі духом, бо вони досягнуть Царства небесного.” Ні. Але Він каже: „Їхнє є Царство небесне.” Отож у всіх болях і хрестах хай нас потішають слова: Прекрасне небо є моє.

Нову надію на небо одержує ревний місіонер, який приносить найцінніші і найбільші жертви, привести до Спасителя втрачених овечок. Ця надія дістається і священикові, який у вірному виконанні обов’язків свого стану впродовж багатьох років залишається на повіреному йому місці. Таку саму надію одержують і милосердні сестри, які з любов’ю обслуговують і доглядають прокажених та інших нещасних з неприємними чи заразними хворобами – цим вони власне служать Спасителю. Цієї надії досягають і багато вдів, що зазнають важких випробувань, і багато Божих слуг, які зі свідомістю вірно виконаного обов’язку на схилі свого життя зможуть сказати зі св.Павлом: „Добрий бій я воював, скінчив біг – віру зберіг, тепер же приготований мені вінок справедливості, що його дасть мені того дня Господь, Справедливий Суддя” (2 Тим.4,7-8). Так, цією надією можуть радіти усі ті, які згідно цього ж апостола, „з любов’ю очікують Його приходу, співпрацюють з Його ласкою.”

ІІІ. Небо є близько!

Небо є близько, бо я незадовго помру. Ще кілька років і я стану перед брамою неба. Навіть якщо б я мав жити ще сто років, то і вони б швидко проминули. Як сильно мала б на мене діяти ця думка! Небо є близько! Ця думка спонукала стількох хлопців і дівчат, щоб погордили радощами і минущими добрами світу, і щоб з більшою певністю дісталися до неба. Стількох святих ця думка сповняла палаючою ревністю, щоб добре використали короткий час і нагромадили собі скарби для неба. Ця думка збудила духа покаяння у стількох пустинножителів, щоб добрими вчинками запевнили собі вибраність. Якось світський чоловік запитував одного каянника, як при такій строгості може ще бути веселим? Той відповів йому: „Коли приходить сумнів, я дивлюся через діру в стіні на голубе небо, і при цьому пригадую: ще кілька років і я буду в небі, де буде кінець усім болям. Там мене чекає вічна радість.”

Коли отже небо є прекрасне, коли є моє і є так близько, то чи погляд і радісна надія на нього не мала б розпалити мою ревність? Коли вже надія на дочасну земну нагороду спроможна зміцняти і підбадьорювати людей до такої праці, зречень і жертв. То як я мушу засоромитися за свою недбайливість і байдужість по відношенню до вічної нагороди!

Даймо собі відповідь на три питання:

1)Що я досі зробив для неба? Може цілком мало, майже нічого. Однак як при цьому я прагнув минущої нагороди, земної слави і відзнак?

2)Що я мав зробити для неба? Усе, бо воно вартує всього і триває вічно.

3)Що зроблю в майбутньому? Хочу використати кожну нагоду. Ніщо не повинно бути мені важким. Я триматимусь Христової ради: „збирайте собі скарби на небі” (Мт. 6,20). „Шукайте найперше (щодня) Божого Царства...” (Мт.6,33).

Використовуймо, насамперед, багаті джерела заслуг:

-  вчинки любові, якими служимо самому Господу. Він і найменшу службу, яку Йому проявимо, багато, божественно і вічно винагородить.

-  пасивне покаяння, тобто терпеливість і відданість серед усіх хрестів, яких є так багато в людському житті. Хрест є найпевнішою дорогою до неба. Спадкоємцями Божими і співспадкоємцями Христовими станемо тоді, коли разом з Ним страждаємо, щоб разом з Ним прославитися (Рим.8,17). Отож „думайте про горішнє, а не про земне” (Кол. 3,2).

 

Висновок

Бій є короткий. Короткою є і праця, але нагорода вічна. Ми ніколи не жалітимемо того, що виконали, пожертвували і витерпіли заради Господа Бога для неба. Однак з болем будемо згадувати на смертельному ложі про час багатьох нагод і про ласки, які ми змарнували.

http://uniat.ucoz.com/

Схожі матеріали: