Питання релігійного виховання в школі викликає неабияке зацікавлення і найперше тому, що саме в школі дитина росте як індивід і тут же в неї формується характер. Шкільний період є тим етапом в житті кожного де починаються перші суспільні відносини, діти починають спілкуватись, дружити, змагатись за першість. І здавалося б вони мають все необхідне що стосується матеріальної сторони і неохідний ресурс для всестороннього розвитку, але з іншої сторони вони повинні вчитись вірити, мати ідею яка буде ними керувати.

Мається на увазі пізнання ними істин християнства. Тобто в процесі навчання вони повинні набувати духовні цінності, які успішно мали б закріплюватись у формулі: батьки плюс школа і плюс Церква дорівнює успішному вихованню моральних якостей і розвитку свідомості у дитини. Незрозумілим на жаль залишається питання чому ж досі у нашій державі на рівні школи не працює програма впровадження якісних уроків релігії, а якщо й працює то на неналежному рівні. І не потрібно тішитися з того, що нашу країну вважають однією із тих де найбільше віруючих, бо незабаром все може змінитися. Зараз можемо спостерігати дуже хворобливу тенденцію спаду у всіх сферах нашого суспільного життя. Люди стають байдужими і часто ми є свідками «хатів з краю» і бажанням жити осібно лише для себе. Мабуть дається взнаки нав’язуваний нам із Заходу індивідуалізм. І слава Богу, що наші Церкви ще заповнені людьми, що люди ще не повністю втратили віру серед моря розбурханих та нервових подій що лихоманять наше суспільство, бо сумно дивитись на Захід де храми порожніють.

Проблема релігійного виховання актуальна не лише у нас, тому не зайвим буде простежити те як подібні проблеми вирішуються у європейських спільно-тах. Цікаво те, що церковні школи у них прирівняні до статусу загальних шкіл. Крім того в окремих країнах впроваджено державні зобов’язання по фінансуван-ню платні персоналу і відшкодування вартості підручників. До прикладу в Польщі організація релігійного навчання у звичайній (публічній) школі закріплена на законодавчому рівні. В Чехії це навіть норма конституції. В Італії релігійні дисципліни у школах викладають світські вчителі, у відборі яких бере участь духовна влада. І тут же у викладання релігії входить також вивчення положень інших конфесій. В Іспанії кожен школяр віком від 6 до 16 років зобов’язаний приділяти півтори години в тиждень на релігійну освіту. До того ж є вибір, який учень робить сам або його батьки - можливість вибирати між конфесійним і не конфесійним навчанням. У Німеччині вивчення релігії в школі є обов’язковим і викладають її тут звичайні вчителі без участі духовенства. При цьому знову є вибір між вивченням католицизму, православ’я,іудаїзму чи просто християнської етики. У Великобританії, Греції й Данії вивчення релігії та-кож є обов’язковим. Ось бачимо реальні приклади співпраці держави і Церкви, чого на жаль не маємо у своїй хаті.

Основна проблема християнської етики у наших школах за словами самих вчителів в тому, що він не є строго обов’язковим для вивчення, він швидше но-сить якийсь допоміжний, ознайомлюючий чи навіть факультативний характер. Натомість він мав би містити в собі вивчення основних християнських істин на доступному рівні, які повинні базуватись на Святому Письмі та Переданні Церк-ви. Діти повинні отримувати необхідний запас релігійної науки і особливо у міс-тах де молодь більше поглинута зростаючим безвір’ям, щоб у світі гріха і бездуховності могти протиставити моральну зброю. У Св. Іринея Ліонського читаємо: «Що чоловік навчиться в дитинстві, то втискається в його душу». Християнська етика повинна навчати на основі євангельських правд, а не перетворитись у науку етики поведінки. Свого часу науки, які відокремили від себе Бога і об’явлені Ним правди пішли шляхом розвитку єресей і багатьох людей завели в заблудження. Крім того християнська етика повинна викладатись вчителями які б пройшли відбір духовної влади, по прикладу європейських держав. Для таких викладачів корисно було б проводити навчальні семінари, для кращого їх спрямування у викладанні даної дисципліни, щоб діти отримували максимально цікавий продукт у вигляді уроків релігії.
Ще одне що непокоїть, це те що християнська етика навіть на тому рівні на якому вона знаходиться викладається лише у молодших класах, але чомусь її немає в старших класах, там де у дітей починає формуватися характер, де вони готуються до нового життя поза межами школи. Натомість там є інший предмет, так званий «ЛІС» або Людина і світ. Предмет, який подає здавалося б все і про все з точки зору науки, а точніше психології та філософії. Але там не має на жаль основ християнських істин та християнського погляду на життя в суспільстві. Там лише в деяких розділах подаються думки з погляду релігії, яким тут же протиставляються аргументи з точки зору науки. Складається враження що складаючи даний предмет, засновники-експериментатори хотіли щоб педагоги виховували у дітей моральні якості, але без християнського віровчення, що на жаль не в’яжеться. Психологія яка є його основою, і яку інакше як наукою про маніпулювання людською свідомістю не назвеш, не здатна показати правильний дороговказ в житті, бо мораль без релігії не може існувати на практиці, а лише в неймовірній теорії брехні. І так далі не може продовжуватись, потрібні негайні заходи, які б зібрали за столом владу, освітян і духовенство, але не для того щоб погомоніти і розійтись, а для того щоб раз і на завжди вирішити питання із впровадженням ефективних уроків релігії в шкільництво. Бо діти повинні вивчати і знати не лише основні поняття моралі як такої, але вивчати цю мораль на основі Біблії, бо інакше пожнемо нове покоління неформалів, неоязичників та різних содомітів. Хоча маємо Конституцію де в 35 статті сказано, що кожен має право на свободу світогляду та віросповідання. Але. Але ніхто не має права нищити те що віками карбувалось у свідомості нації – нашу духовність. Те що зробило наш народ єдиним і те що в нелегкі часи нашої історії залишалось чи не єдиним чинником згуртованості – це Церква Христова. І сьогодні ми є свідками того що почався масовий наступ на Церкву, і голошені Нею правди Ісуса Христа. Безліч єретичних і відверто антихристиянських спільнот відкрито пропагують свої ідеї і погляди, причому серед молоді, яка нині є найбільш уразливою у час поширення секуляризму, тобто безвір’я і вседозволеності. Молодь не зацікавлена тим, що здавалося мало б бути звичайним для кожного: це духовні та національні цінності. Їм це не цікаво, бо масова дезінформація перетворює ці слова і поняття на щось чуже, невідоме і нецікаве. Але основна проблема мабуть в тому що процес загального збайдужіння забирає в нас тих хто може але не хоче це робити, тобто просвіщати молодь, нести правду туди де ще її хотіли б почути. Якби ми жили в часи середньовіччя, то мабуть проти нинішніх проблем - поширення загального збайдужіння і свідомого нищення майбутнього цілих поколінь через нав’язування неправдивих наук і рабського способу життя, оголосили б хрестовий похід. То чи не варто нам задуматись над тим, щоб розпочати хрестовий похід у галузі шкільництва, де потрібно впровадити уроки релігії за якісною програмою, а не такою що написана аби-як і будь-ким?
Пропоную вашій увазі невеличке учнівське опитування на знання основних істин християнства у викладі Символу віри. Але зважаючи на малу кількість опитаних воно не може відобразити повноту даної проблеми серед учнівської молоді. І все ж: було опитано 43 школярів. З них 32 (або 74,4%) відповіли що знають Символ віри, і 11 (або приблизно 25,6%) дали негативну відповідь. Опитування було проведене у трьох школах і виключно серед старшокласників. Висновки робіть самі.

Василь Бойчук
http://molod-ruh.at.ua/