о. д-р І. БАРТОШЕВСЬКИЙ

Ангели заздрять нам лише в одному — в тому, що не можуть терпіти Заради Бога. Тільки терпіння дозволяє душі сказати з цілковитою впевненістю: мій Боже, Ти добре знаєш, що я люблю Тебе"
о. Піо

XXI. Відпусти зазвичай поділяються на совершенні (повні) і несовершенні (часткові). Повні відпусти — це такі, які увільняють людину від усієї дочасної гріховної кари, яку б ця людина після відпущення вини і вічної кари (в Тайні покаяння) мусила б понести. Тож людина, отримавши такий повний відпуст, є перед Богом такою чистою, як після хрещення, і якщо б вона у такому стані померла, то негайно успадкувала б Царство Небесне. Великим є, отже, добродійство такого відпусту, тому не дивно, що Церква, дбаючи про вічне спасіння всіх своїх дітей, надає так багато і так часто повні відпусти, щоб з них могли користати всі вірні, коли їм на це дозволять обставини, а ще й тому, що не кожен чи то через не досить довершені приписані діла, чи то через неналежно відбуту сповідь отримує такий повний відпуст, тому бажано старатися якнайчастіше доступати його. Церква надає повні і часткові відпусти як живим, так і померлим своїм вірним, яким ці відпусти за клопотанням можуть послужити.

Говорячи про повні відпусти, які Церква надає живим, не можемо не назвати передусім Апостольське благословення, яке в урочистий спосіб надає Святіший Отець Папа Римський як Голова Церкви всім народам і державам католицького світу. Це Апостольське благословення для всіх тих, котрі отримують його належно підготовленими, поєднане з повним відпустом. А щоб християни всього світу могли стати учасниками такого благословення, то св. Апостольський Престол уділяє патріярхам, примасам, архієпископам і єпископам на їх прохання повноваження у два великі празники (на Пасху та інший празник, який вони самі собі виберуть) уділяти зібраним у Церкві вірним від імені Папи Апостольське благословення з повним відпустом. Однак цього відпусту доступають лише ті, котрі в ці святкові дні належно сповідаються, достойно причащаються, в час уділення благословення в церкві особисто є присутніми і моляться в наміренні Св. Отця, єпископа і Св. Церкви. Повноваження на уділення такого благословення отримують також не раз і монахи.

А для того, щоб вірні могли з успіхом користати з такого Апостольського благословення, Папа Венедикт XIV приписує душпастирям, щоб вони старалися повчити вірних про відпусти з отриманим благословення про справи, приписані для його отримання, про день, коли вірні мають відвідати церкву, і про час, коли Апостольське благословення буде уділятися. Таке повчання слід робити в неділю перед празником, у який Апостольське благословення має уділятися, щоб вірні могли мати досить часу до належного приготування з метою певнішого отримання відпусту. Добре таке повчання надрукувати і прибити, наприклад, на дошці оголошень біля церкви. Перед самим благословенням душпастир повинен голосно прочитати вірним в їхній рідній мові уповноваження на уділення відпусту і їх коротко, але набожно приготувати, щоб вони пробудили в собі відразу до гріха. Після цього уділяється Апостольське благословення які вірні отримують, ставши на коліна.

Надзвичайно турботливо опікується Церква своїми дітьми в годину їхньої смерті. Велику допомогу і благодать знаходять умираючі у святих передсмертних Тайнах, бо через них їм відпускається вина і вічна кара, в них вони знаходять полегшу у своїх тілесних терпіннях і силу проти нападів злого духа, проте відпущення дочасних кар вони в цих Тайнах не отримують. Тому Церква, бажаючи душі своїх дітей віддати в руки Спасителя в повній чистоті, надає умираючим у хвилину смерті так зване загальне розрішення.

Це розрішення не є розрішенням, котре дає священик після сповіді і котре відпускає нам наші гріхи, але воно є повним відпустом і таким чином відпущенням всіх дочасних кар. Уже в часах, коли Церква, на думку каянників, була дуже суворою, Вона не перестала приходити до своїх дітей на допомогу у хвилину смерті, надаючи їм повні відпусти, увільняючи їх від всіх покаянних кар, як про це засвідчує св. Кипріян у своєму 12 листі. І сьогодні помираючі можуть отримати такий повний відпуст. Папа Венедикт XIV постановою від 5 квітня 1747 року Божого надав єпископам владу уділяти вмираючим Апостольське благословення з повним відпустом... (...). Цей Папа визначив, що це повноваження має бути надане єпископам на їхнє прохання терміном на три роки, далі — що вони можуть це повноваження делегувати (передавати) світським священикам і монахам, коли захочуть і коли виникне така потреба, далі — що повноваження це не переривається і не скорочується внаслідок смерті того, котрий його уділяє або делегує, а тільки через відкликання, далі — що єпископи можуть по можливості також і особисто виконувати це повноваження, і нарешті, що душпастирі мають повчати вірних, щоб вони не покладалися на такий повний відпуст у годину смерті, бо вона може дуже несподівано їх застати, а щоб зі свого боку старалися надолужити Божій справедливості добрими покаянними ділами. Папа Климентій XII постановою від 25 вересня 1758 року Божого благоволив надати єпископам назавжди владу уділяти помираючим загальне розрішення і субделегувати (передавати) цю владу всім душпастирям на невизначений період. Про цю постанову Св. Апостольського Престолу було повідомлене греко-католицьке духовенство і миряни греко-католики галицьких   єпархій   пастирським посланням бл. пам'яті Льва Шептицького, єпископа Львівського, Галицького і Кам'янець-Подільського від 24 квітня 1759 року Божого. Це послання було також вміщене в требнику, виданому 1844 року в Перемишлі за благословенням бл. пам'яті єпископа Снігурського.

Загальне розрішення можна уділяти всім тяжкохворим, котрим може уділитися таїнственне розрішення та єлеопомазання. Загальне розрішення можуть отримати також діти, котрі могли уже згрішити, люди несповна розуму, божевільні і непритомні, якщо тільки здатні прийняти згадані Святі Тайни.

Бажано, щоб хворий, який має отримати загальне розрішення, перебував справді in articulo mortis, щоб такого розрішення або виразно домагався, або виявляв такі знаки жалю, з яких можна було б зробити висновки, що він, якщо б на це позволяв його розумовий і фізичний стан, очевидно, такого б розрішення бажав, щоб вірний перебував у стані благодаті.

Загальне розрішення можна повторити "quoties aliquem in mortis articulo constitutum esse contigerit", але не в одній і тій самій небезпеці смерті, хоч би вона тривала і довший час, хіба якщо перше розрішення було з якоїсь причини неважним, наприклад — оскільки хворий не був тоді у стані благодаті.

Якщо дозволяє час, то душпастир повинен подати науку про успішність і силу такого благословення, повинен потішити хворого, заохотити його терпеливо переносити хворобу і пояснити йому умови, необхідні для отримання повного відпусту.

Душпастир, отримавши від єпископа владу уділяти загальне розрішення in articulo mortis, може застосувати цю владу для вірних єпархії, яка перебуває у його юрисдикції; в чужій єпархії він не може дати загального розрішення хворим без дозволу єпископа цієї єпархії. Однак у межах своєї юрисдикції він може таке розрішення уділити всім, навіть тим, які належать до іншої єпархії. Для сестер служебних має делегуватися confessarius ordinarius. Чин уділяння загального розрішення умираючим і форма його міститься у требнику під заголовком "Чин благословення з повним прощенням, який надається умираючим".

У нинішніх часах дуже бажано, аби всі священики мали субделегацію до уділяння загального розрішення і щоб єпископи випросили собі від Св. Апостольського Престолу повноваження для цього. При цьому хочемо зауважити, що вірний часом на ложі смерті може отримати кілька повних відпустів, якщо він належить до якогось братства або має якийсь медалик чи хрест, який наділений таким відпустом in articulo mortis. Помираючий повинен старатися отримати всі повні відпусти, які можна отримати. На перший погляд, могло б видаватися, що в цьому криється якесь протиріччя, оскільки вже один повний відпуст увільняє людину від усіх дочасних кар. Але пригадаємо тут те, про що вже говорилося вище: про причину, з котрої Церква уділяє вірним повні відпусти багато і часто. Не раз з боку помираючого може чогось недоставати, і отримання відпусту є сумнівним і непевним. Тому душпастир може уділити хворому in articulo mortis загальне розрішення без огляду на те, що хворий старається доступити і інших повних відпустів. Адже не можна нікому заборонити черпати з джерела благодатей скільки лиш можна, щоб у вирішальну мить не стати перед вічним Суддею з порожніми руками.

До повних відпустів належать також ювілейні відпусти, яких зараз кожні 25 літ в усьому християнському світі можна доступити. Про ці відпусти ми вже вище детально розповідали. Тут лишень додамо, що основною ідеєю ювілейного року є такий же рік юдеїв, який був у них також роком особливих благодатей. Прекрасне символічне значення має звичай, що в церкві Св. Петра у Римі відкриваються святі ворота (porta sancta) у ювілейному році, а з закінченням цього року знову замуровуються аж до нового ювілею.

Крім звичайних ювілеїв, є ще ювілеї надзвичайні, які Церква оголошує не кожні 25 років, але в часі якихось важливих подій, коли маємо просити Бога про щось особливе або Йому за якісь великі добродійства дякувати, як наприклад при вступленні Папи на Апостольський Престол або в часі утисків Церкви. Якими урочистими і успішними є такого роду ювілеї, якого великого значення надає їм Церква — про це ми вже згадували вище. Щоправда, ювілейний відпуст є за своєю природою не чим іншим, як повним відпустом, бо чогось більшого, ніж відпущення всіх дочасних кар, не можна доступити навіть у ювілейному році. Проте ювілейний відпуст суттєво відрізняється від інших повних відпустів тим, що в ювілейному році можна розрішати: 1) від всякого союзу клятви, завіту і заборони і від усяких церковних кар, а також від усіх гріхів, хоча б і найстрашніших, затриманих єпископові або Апостольському Престолові. Винятком є: а) розрішення співучасниці у гріху нечистоти; б) увільнення від повинності заскаржити у єпископа такого священика, котрий при сповіді намовляв когось до гріха нечистоти. Також винятком є: в) розрішення сестер законних, які перебувають у монастирі, котрі в часі ювілею можуть сповідатися лише перед уповноваженим для цього священиком; г) розрішення від таких цензур, які на когось виразно і особисто були накладені. 2) можна розрішати людей, які вступили до якоїсь секти, але вони повинні жаліти за цим і обіцяти поправитися. 3) можна змінювати обіти, дані Богові, на діла побожності або милосердя. Виняток становлять обіти пожиттєвої чистоти, вступ до монастиря і ті обов'язки, котрі хтось узяв на себе обітом на користь когось іншого, бо інакше було б порушене чуже право. Це є надзвичайні, дані лише ювілеям, властиві переваги, котрими Церква бажає притягнути до себе грішників і тим їх легше і успішніше спровадити на дорогу навернення і поправи.

Як сказано вище, розрізняємо ще часткові відпусти. Ці відпусти увільняють нас лише від певної частини дочасної кари, котра звичайно визначається за днями, квадрагенами і роками. Шляхом цих відпустів Церква владою ключів відпускає нам лише дочасні гріховні кари, скільки б ми перед Богом понесли, чинячи покуту певну кількість днів, квадрагеніві літ за приписами давніх церковних покаянних канонів. Про це була вже мова раніше. Тут ми хочемо лише придивитися ближче до цих відпустів з практичного боку.

Церква, бажаючи піднести і зміцнити дух побожності у своїх вірних, бажаючи їх заохотити до молитви і духовних вправ, дуже часто прив'язувала відпусти до окремих молитов і таких духовних вправ. Так, Папа Пій IX на прохання дуже багатьох єпископів схвалив Літанію до Святішого Імені Ісусового, а крім того, 21 серпня 1862 р. Б. надав для Регензбургської єпархії відпуст 300 днів, котрого можуть доступити всі вірні, які побожно відмовляють цю літанію. Папа Пій VII затвердив новенни, пристосовані до головних Богородичних свят, і надав відпуст 300 днів за відмовляння цих новенн. Так само цей Папа 21 березня 1815 р.Б. наділив відпустами майське набоженство на честь Преблагословенної Діви Марії. Ці відпусти можна жертвувати також за душі в чистилищі. Такими є, наприклад, відпусти, надані за збудження богословських чеснот, за взивання св. Імені Ісуса і Марії, за відвідання Св. Тайни Євхаристії в часі 40-годинної молитви та ін. Крім того, багато празників, набоженств і богоугодних діл були також наділені відпустами. (...).

У нашому Ієрейському молитвослові також знаходимо молитви, наділені відпустами. Так, є там молитва, яку хто після Служби Божої побожно відмовить, того Папа Лев X сподобив прощення; також "Намірення Ієрейське перед Літургією" з тим, що "Папа Григорій XIII тому ієрею, котрий перед Літургією вищенаведене намірення творить, 50 років відпущення гріхів... дає"; врешті "Молитва перед Св. Літургією до Бога Отця" та ін. з тим, що "тому, хто відмовляє цю молитву, Папа Григорій XIV надає 50 років прощення".

Тут посилаємося на послання Митрополичого Ординаріяту від 28 травня 1874 року, ч. 62, де оголошено, що Св. Отець бл. пам'яті Папа Пій IX зволив під датою 28 квітня 1874 р. Б. упродовж десятиліття наймилостивіше надати відпусти 200 і 300 років, котрих можуть доступити вірні при всенощних акафістах і молитвах. Ці відпусти благоволив Св. Отець Папа Лев XIII милостиво від 7 липня 1884 року продовжити на подальші 10 років (...).

Часто читаємо на т. зв. стаційних образах напис, наприклад: "7 літ і 7 квадраген відпусту". Що це означає?

Що таке квадрагена? Під квадрагеною розуміємо відпущення такого покаяння, яке ми за давньою покаянною суворістю мусили б відбути у строгому пості та творячи інші покаянні діла — упродовж 40 днів, особливо перед Великодніми Святами. Такі квадрагени відбувалися раніше перед Різдвом Христовим, перед Різдвом св. Йоана, а відпущення такого покаяння називалося відпустом квадрагени. Ці квадрагени Папи звично додавали в рівній кількості до відпустів літ. Отож, "відпуст 7 літ і 7 квадраген" означає, що тим відпустом дістаємо відпущення такого покаяння, яке б ми мусили відбути за 7 років і 7 помножених на 40 днів за давньою покаянною дисципліною.

Як повні, так і часткові відпусти можуть бути уділені певним особам або бути достосовані до певних місць чи певних предметів. Відпусти надаються певним особам як особлива перевага або як добродійство. Ще раніше Папи часто уділяли повні відпусти in articulo mortis через своїх легатів (представників) особливо таким, котрі для Церкви добре прислужилися. Проте відпуст може бути уділений також більшій кількості осіб, наприклад братствам, монашим чинам, побожним згромадженнями. Відпусти, надані братствам, у новіших часах Свята Конґреґація дослідила, зібрала і визнала за автентичні.

Місцеві відпусти — це такі, які можемо отримати лише в певному виразно окресленому місці. До них належать всі відпусти, надані святим місцям, церквам і каплицям, які мусимо відвідати, якщо бажаємо отримати відпуст.

Нарешті, є ще відпусти т. зв. апостольські, які поєднані з певними освяченими предметами: хрестиками, медаликами, вервичками тощо. Ці відпусти також можуть бути повними і частковими. Вірні доступають цих відпустів, відмовляючи певні молитви, довершуючи певні добрі діла і носячи при собі певні освячені предмети. Такі відпусти надавали Папи: Інокентій XI, Олександр VIII, Інокентій XII, Климентій XI, Венедикт XIII і нарешті Венедикт XIV, за наказом якого вони були складені і від числа 15 січня 1743 р. Б. оголошені.

Для посвячення цих предметів немає спеціально приписаної формули, досить знаку св. хреста, можна ще додати покроплення свяченою водою. Втім, добре послуговуватися при цьому формулою, вміщеною у требнику.

Відпусти мають значення лише для тих осіб, для котрих предмети були посвячені або котрі їх тут же вперше отримали. Відпусти втрачаються, якщо такі предмети будуть комусь подаровані, продані, залишені в спадок або позичені з метою отримання відпусту. Той, хто дав для освячення більше таких предметів, не може при їх роздаванні жадати повернення їх ціни. Не слід посвячувати образи з паперу або подібного слабкого матеріалу, хрести і фігурки із заліза, цинку, олова або з якогось іншого слабкого матеріалу. Відпуст за хрести прирівнюється до образу Розп'ятого, тож відпуст не втрачається, якщо б хтось переніс цей образ на інший хрест.

Ці предмети є посередниками благодаті відпустів, як наприклад вода, миро і єлей є посередниками благодаті Св. Тайн. Проте хай хтось не вважає, що саме носіння або вживання таких предметів є достатнім для отримання відпусту, що вони є певного роду талісманом або механічними провідниками благодаті. Як побачимо далі, при цьому мається на увазі покаянна поведінка і побожне життя.

http://www.saintjosaphat.org.ua