Справжня віра - це віра, позбавлена
будь-яких природних риштовань, таких як розуміння, відчуття, чуттєвий
досвід або уява; це спирання лише на Бога і Його слово. Бог не хоче,
щоб ти покладався на свою практику, свої почуття чи досвід. Тому Він
допускає різні випробування твоє віри, залежні від того, на чому, окрім
Бога, твоя віра спирається.
Глава "Життєві бурі"
Кожна
буря має свій сенс, бо це завжди прихід Бога, який має принести нам
велику благодать, передусім благодать довірення себе. Під час бурі ти
маєш вдивитися очима віри в спокійне обличчя Ісуса. Тут можна навіть
говорити про "богослов’я" сну Бога.
Під час наших життєвих бур нам не раз здається, що Бог заснув.
Одначе біблійне Об’явлення - це не тільки слова Бога, але і Його жести.
Яким же промовистим є власне жест сну Ісуса у мить надзвичайної
небезпеки. Звісно, це не означає, що в таку мить непотрібно нічого
робити. Квієтизм (повна відчуженість, пасивна поведінка) суперечить
вченню Церкви. Ісус не докоряє апостолам за їхній намір врятувати
човна. Він докоряє їм за брак віри, за те, що вони піддалися спокусі
страху, навіть паніки. Цим своїм жестом, своїм сном Він хотів їм
сказати: "Будьте спокійні, адже я з вами, тож поки я у човні, з ним
нічого не може статися".
Стан віри є водночас молитвою віри.
Вона виявляється у спокої під час небезпеки, спокої у духовній сфері,
бо на психофізичну сферу ми не маємо безпосереднього впливу - тут не
раз нас мучитимуть тривоги, і це не є важливо. Важливо, аби страх, що
народжується в емоційній і психічній сфері, не опанував нашої духовної
сфери,
щоб не викликав змін у нашій поведінці, наших вчинках, думках, прагненнях.
Наша віра в те, що Він поряд з нами, приносить нам спокій, незважаючи
на наш емоційний стан. Адже Його присутність - це присутність
безкінечної сили і безмежної любові.
Глава "Неспокій як наслідок браку віри"
Не
завжди у наших випробуваннях наша віра міцніє і оновлюється. Якщо ти у
випробуваннях віри не хочеш від чогось відмовитися, то твоє довірення
себе Богові слабне. Твоя віра зламається перед труднощами, а в житті
запанує тривога, поспіх і стрес - симптоми її незрілості або
відсутності, заперечення віри.
Усякий раз, коли у випробуваннях
віри, тобто під час якоїсь небезпеки чи труднощів, ти піддаєшся
поспіху, тривогам і зажурі, то раниш любов Ісуса. Беручи справу у
власні руки, ти намагаєшся самотужки вирішити важкі проблеми,
покладаєшся тільки на себе,
і тоді вже немає місця для віри. Адже віра - це покладання на Його силу
та на Його безмежну любов. Коли ти дозволяєш, аби тобою заволоділа
тривога, поспіх чи зажура, то ніби відсуваєш Ісуса набік, ніби говориш
Йому: "Зараз не можу на Тебе покластися, мушу взяти справу у власні
руки".
Глава "Мир, який дає віра"
Той, інший мир - мир Христа - виникає з Його присутності. Це Його дар. "Мій мир даю вам", - говорить Христос. Це Він - наш мир, дарований вірою (див. Еф. 2, 14). Приймаючи у вірі мир Христа, ти приймаєш Його особу, навстіє відкриваєш для Нього двері свого серця.
Тривога
і сум - це завжди погано, вони завжди є наслідком себелюбства, але
спокій і радість не завжди йдуть від Христа. Не кожен спокій і не кожна
радість добра. Якщо я радію, що мені щось вдалося, то це людська,
нетривала радість, усе ті ж об’їдки. Якщо біжимо за такою радістю, за
такм миром, то це буде завжди картковий будиночок, що розлітатиметься з
будь-якого приводу, бо наш Бог не погоджується, аби цей людський спокій
- спокій цього світу - був чимось стійким у нашому житті.
Справжній
мир - це плід внутрішнього життя, плід віри, поглибленої через
випробування, плід, який ми отримуємо не у вихідному, а в кінцевому
пункті. Це не так вираження досягнення чогось, як результат вибору.
Якщо у твоєму житті повно ідолів, залежностей - ти не матимеш спокою. Доки між тобою та Богом стоїть хтось або щось, доти ти не зможеш до кінця з вірою припасти до Бога, і не буде в тобі миру. Шкода твоїх страждань, що виникатимуть тоді.
Якщо
тебе мучать неврози, тим більше, якщо вони посилюються, - то це
свідчить переважно про те, що в тобі ще мало духовного життя, що ти ще
мало у своєму виборі звертаєш погляд на Христа. Це означає, що ти ще не
обрав свого божественного Друга, що все ще мало в тобі віри, яка дає
мир. Ти маєш навчитися приймати, тобто постійно вибирати Христа.
Приймаючи Його волю, ти вибираєш і приймаєш Його любов.
Але цей
вибір мусть мати в основі щось, що, врешті-решт, є найважливішим - віру
в любов. Чого Ісус від мене очікує, чого хоче? Він хоче, щоб люблячи
Його влю, ти хотів собі добра. Христос нічого не потребує для себе.
Якщо Він чогось хоче від тебе, то завжди лише для твого добра. ...Адже
ти, як мале дитя, яке не знає, що для нього добре. Дитину треба
змушувати, щоб вона вчилася, їла, щоб одягалася, бо вона не вміє любити
себе. ...Наша любов до себе буде чистою і безкорисливою, коли ми
навчимося любити Його волю, Його любов і піклування про нас.
http://www.google.com/notebook/public/01329268660051580578/BDRWhQwoQ2JmN0ssj
