Свічки, лампадки або факели використовували в перші віки християнства під час Богослужіння, бо молились у катакомбах і підземеллях уночі або дуже рано. Хоча практичне значення свічок було не основним. Церковні свічки відіграють важливу символічну роль і виражають вчення Церкви. Наприклад, одна свічка чи лампадка символізує одного Бога у Трійці; 2 – дві природи Ісуса Христа; 3 – Пресвяту Трійцю; 7 – сім дарів Святого Духа. На престолі по обидва боки хреста чи кивота ставлять один підсвічник з однією, двома чи трьома свічками. Вони означають подвійну природу Христа — людську й божественну. Великодня свічка символізує воскреслого Христа. Шість світильників на вівтарі означають постійний церковний цикл молитов.

Посередині храму, вгорі на стелі, висить панікадило (від грецького «полі кандела»), тобто великий підсвічник з багатьма свічками. Панікадило символізує небо і запалюється в урочисті моменти богослужіння. Віруючі можуть поставити свічки з молитвами за здоров’я перед іконами та аналоями, де зазвичай стоять круглі підсвічники. У храмі є низький стіл-канонник, на якому стоїть зображення розп'яття і встановлена підставка для свічок за упокоєння душ померлих. Перед канонником служать панахиди.

Під час Богослужіння свічку запалюють та несуть перед священиком у таких частинах Літургії: під часі Малого входу, під час читання св.Євангелія, під час Великого входу, під час св.Причастя. У різних частинах Богослужіння свічка має своє окреме значення. Наприклад, на Малому вході несуть свічку на знак того, що Іван Христитель ішов перед Ісусом, готував йому дорогу. Коли читається Євангеліє, запалені свічки вказують на важливість самої події — Проголошення Божого Слова, символізують, що євангельське світло просвітлює кожну людину. Особливе значення мають свічки на Богослужінні, яке відправляє єпископ. В одній руці він тримає дикирій – свічник із двома свічами, що означають Божу і людську природу Ісуса Христа, а в другій – трикирій – свічник із трьома свічами, що означають Три Божі Особи, Триєдиного Бога.

Символічність використання свічок та лампад засвідчує і склад речовин, з яких вони зроблені. Віск та олива ще у стародавні часи приносили до храму, як жертву Богові. Споконвіку християнська церква, духовенство та монастирі багато уваги приділяли, розведенню та утриманню медоносних бджіл. Також віск використовують при виготовленні писанок. Символіка світла відображається на писанках знаками свастики і блискавки.

Воскові фарби використовувалися у давній техніці – енкаустиці (від грецького enkaien — «випалювати»). Це техніка живопису восковими фарбами, що відома ще з часів єгипетських фараонів. Гарячими восковими фарбами, які впалювалися в дерево металевими інструментами, виконували портрети, що вирізнялися особливою виразністю. Пліній Старший писав про відомі картини, виконані у цій техніці, майстрів Стародавньої Греції. Такі творіння могли тоді коштувати ціле місто. До наших часів вони, на жаль, не збереглися. Про найдавніші зі зразків іконопису, виконані в техніці енкаустики чотири київські образи VI—VII ст., розповідала у статті «Спочатку був віск» Олена Живкова.

В іконописі навколо голів Ісуса Христа, Матері Божої, святих угодників та угодниць Божих на іконах і картинах зображується сяйво чи світле коло, яке називається німбом. Німб — це зображення сяйва світла і слави Божої, які перетворюють і людину, що з'єдналася з Богом. Це невидиме сяйво світла Божого інколи буває видиме й іншим людям.

У народних обрядах в Україні, ритуалах, побуті свічки використовувалися досить широко. Свічка супроводжує віруючу людину в тайні Хрещення, Шлюбу, аж до закінчення земного життя. Свічки, що запалювали після смерті людини, висвітлювали темряву смерті. Свічка – це символ готовності людини до зустрічі з Богом, незалежно від часу і місця, коли Він схоче її покликати до себе. Таку свічку єрей подає новоохрещеному або хресним батькам у праву руку. При цьому він говорить: «Прийми оцю запалену свічку і намагайся ужитті твоєму просвічуватися світлом віри і добрих діл, щоб, коли прийде Господь, ти міг світло вийти назустріч Йому з усіма святими й увійти безперешкодно у небесну славу Його і царювати з Ним на вічні віки. Амінь.»

У надвечір’я Різдва Христового на святково застелений стіл клали хліб. У деяких регіонах України був звичай вставляти в нього високу воскову свічку. На Галичині та Лемківщині свічку ставили в горня з ярим зерном, яке згодом підмішували до посівного зерна. Запалена свічка горіла весь вечір. Про свічки згадується у колядках, як про небесний дар: «Зійшли ангели з неба до землі, принесли дари Діві Марії: три свічки воскові…»

У католицькій традиції найвідомішим символом передріздвяного посту – Адвенту — є вінок із чотирма свічками. У журналі римо-католиків України «Каірос-вісник» читаємо: «Ще до прийняття християнства германські народи робили взимку вінки з запаленими свічками, що символізувало надію на прихід весни й тепла. У Скандинавії була традиція взимку ставити свічки довкола колеса і звертатися до бога світла з проханням повернути «колесо землі» назад до сонця, аби дні подовжилися і тепло повернулося. У XVI ст. вінок стали використовувати католики Німеччини (перша різдвяна ялинка, до речі, теж з’явилася там у XVI ст.)».

У статті «Загадкове і красиве» описано символіку вінка і свічок у ньому. Вінок може бути сплетений з гілок різних вічнозелених рослин, які символізують вічне життя і мають кожне свою символіку. Сама форма вінка, який не має ні початку, ані кінця, символізує вічність.

Чотири свічки відповідають чотирьом тижням Адвента, а кожний з них представляє тисячу років із тих чотирьох, що минули від Адама і Єви до народження Спасителя. Традиційно ставляться три фіолетові свічки й одна рожева. Фіолетові символізують молитву, покуту і добрі справи. Рожеву запалюємо в неділю Радості – Gaudete. У наші дні буває, що додають п’яту свічку білого кольору, яку ставлять у центрі вінка й запалюють у Святвечір. Вона символізує Христа. Інколи фіолетові й рожеву свічки замінюють на білі, які горітимуть впродовж Різдвяного періоду. Адвентовий вінок у нас можна побачити найчастіше у храмах, однак це була сімейна традиція: вінок плели всією родиною, і кожен домочадець прикрашав його чимось своїм.

Обряд великого йорданського водосвяття символізує хрещення, очищення від гріхів. На свято Водохрестя Ісус Христос освячує своєю присутністю воду, яка в давнину вважалася стихійним, хаотичним елементом. Вода не тільки перестає бути грізним елементом, а й стає освяченою та освячуючою для світу. Як співають у кондаку: «Явився єси днесь вселенній і світло твоє, Господи, знаменувалося на нас, що зі зрозумінням оспівуємо тебе: Прийшов єси і явився єси - Світло неприступне».

У требнику митрополита Петра Могили 1646 року сказано, що після першої молитви треба три рази хрестовидно благословити воду свічкою, що горить. Після другої молитви — три рази подмухати навхрест на воду, а після третьої молитви — три рази благословити рукою, зануреною у воду.

За теперішнім звичаєм, для благословення використовують не одну, а три потрійні свічки-трійці, які запалюють і занурюють у воду три рази. Обряд йорданського водосвяття закінчується триразовим хрестовидним благословенням води хрестом, який занурюють у воду під спів тропаря «Коли в Йордані хрестився Ти, Господи, Троїчне явилося поклоніння: бо Родителя голос свідчив тобі, возлюбленим Сином Тебе називаючи; і Дух у виді голубинім засвідчив твердість слова. Явився Ти, Христе Боже, і світ просвітив, слава Тобі.»

Особливе значення має страсна і стрітенська свічка — нею освячували господарство, запалювали у важкі моменти життя, вірили, що вона може зберегти від бурі, грому, зливи, повені, пожежі. Звичай святити свічки на Стрітення розпочався у ХVII столітті.

Раніше стрітенські свічки було прийнято прикрашати миртом. Тепер їх часто продають разом із образками, на яких зображена Богородиця Громнична. В Україні у давнину існувала так звана «громадська свічка». Інколи вона важила декілька кілограм. Кожна громада мала свою свічку, яка стояла на почесному місці. Вона символізувала єдність громади і шанування її покровителів.

Бджолиний віск у розвинених країнах нарівні з хлібом і сталлю відноситься до стратегічних матеріалів. Найширше віск використовується в сучасній фармацевтичній промисловості для виготовлення пластирів, свічок, мазей, лікувальних кремів. Сучасна наука стверджує, що енергія вогню зцілює хвороби, а горіння воскової свічки очищає навколишній простір не тільки від негативної психоенергетики, а й від поганих думок і почуттів. Крім того, практична медицина для заспокоєння нервової системи, зняття апатій та депресій використує аромотерапію, тобто лікування хворих приємними запахами. У народній медицині з давніх часів бджолиний віск вважається добрим очищувальним засобом для загоювання старих ран, які довго не заживають.

Свічка підносить нашу молитву до небес і просвітлює серце. Та саме зі свічками пов'язана велика кількість забобонів.

Для спpавжнього хpистиянина свічка має досить чітке пpяме та символічне пpизначення. Забобони намагаються затьмаpити або пеpекpутити істинну віpу, як темpява намагається загасити світло. Священик Богдан Маpченко застерігає: «Часто свічки пpосять для «лікувальних сеансів» в екстpасенсів, для воpожіння і навіть — для відвеpто магічних pитуалів. Пpосять, нехтуючи всім, часто навіть бpешуть, що для поховання, або щоб світити вдома, або навіть погpожують, вимагаючи дати 3, або 7, або 12 свічок для «лікування у екстрасенса» чи «зняття поpчі»… Сенс цього водночас і дуже пpостий, і стpашний: це тpеба для наpуги над святинею. Ніщо так не тішить диявола, як те, що на служіння йому викоpистовується пpизначене Богові: освячена вода, освячені свічки, ікони тощо. То ж не годиться хpистиянам догоджати дияволу і нести до нього свічки, пpизначені в скpомну жеpтву Богові».

Пам’ятаймо: коли є світло, то немає місця для темряви; коли є спpавжня віpа — для забобонів у серці віруючого немає місця.

Свічка повна символічного значення, але нас рятує не символ, а справжня суть — Божа благодать. Не достатньо відвідати храм і поставити свічку перед святими іконами, треба прийти до Господа з чистими думками і щирою молитвою.

http://www.risu.org.ua/