Не пройшло і року, як Католицька Церква проголошує блаженною ще одну жінку – Євросію Фабріс, яка все своє життя, незважаючи на скрутне матеріяльне становище, будучи матір’ю дев’ятьох дітей, допомагала багатьом иншим нещасним дітям, а також надавала кров тим дітям, які постраждали в І світовій війні. Вона походила із простої сім’ї і після двох років навчання була змушена залишити школу, щоб допомагати батькам по господарстві. Беатифікаційний процес Євросії розпочався 1975 р., а у 2004 р. за нею було визнано чудо: вона допомогла жінці, яку не могли вилікувати жодні лікарі. Єпископ, який був присутній на беатифікації, назвав цю жінку «прикладом, доступним кожному». «Будучи дружиною і матір’ю, вона прожила життя згідно з євангельською простотою, з покорою приймаючи всі щоденні труднощі сімейного життя і постійно шукаючи Божої волі. В тому, що її діти присвятили себе покликанню до священства, Фабріс черпала свою потіху», – зазначив єпископ Чезаро Носілья.

           Справді, ця проста жінка, яка, здавалось би, занапастила своє життя у сімейних клопотах, була по-справжньому щасливою, адже своїх дітей вона ніколи не вважала якимось тягарем, а навпаки – дякувала Богу, що послав їй тих людей, заради яких вона жила на цьому світі, які наповнювали її життя сенсом і додавали сили поборювати всі життєві труднощі. Сьогодні світ сміється із жінок, які поклали своє життя на вівтар служіння своїй сім’ї. Велика сім’я вважається пережитком старих часів, а жінок, які „загрузли” у сімейних хащах, суспільство просто не сприймає. Сучасний фемінізм і емансипація жіночої статі проповідує цілковито протилежні цінності, начебто захищаючи права жінок на самореалізацію і вираження своїх прав у суспільстві. При цьому нехтуються всілякі сімейні цінності, які вважаються кайданами для жінки. Результати такої феміністичної „філософії” очевидні: мільйони невинних дітей стають жертвами аборту саме через те, що вони можуть завадити професійній кар’єрі їхньої мами. Так виглядає, що сьогодні ми дуже легко можемо розпоряджатись чужим життям, визначати, хто буде, а хто не буде жити на білому світі.

           Приклад тих святих жінок, які кинули виклик сучасному світові, є чи не єдиним порятунком сучасної цивілізації смерти, яка на чорне говорить – біле, а на біле – чорне. Ще раз вони пригадують нам справжні ідеали, які несуть життя, а не смерть.

           Здається, ми заблукали, але це ще не найгірше. Найгірше те, що ми хочемо бути заблуканими. Але що далі? Невже далеко зайдемо?

Андрій СОЛЕЦЬКИЙ